Міждержавне регулювання глобальних проблем.

Боротьба за світове панування та ворожнеча між провідними країнами світу призвели до загибелі першої моделі глобалізуючого світу, що виникла на початку ХХ ст. (після Першої світової війни та серії руйнівних революцій), для попередження нових катаклізмів була організована Ліга Націй. Вона була створена у 1919 році за ініціативою країн-переможець у війні Франції та Великобританії. До неї увійшли більше 30 країн. Проте США не увійшли до цієї організації, Німеччина й Італія вишли з неї в 1934 році, вже готуючись до майбутньої агресії. Після виходу фашистських держав СРСР увійшов у Лігу Націй, але в 1939 році був виключений з неї за агресію проти Фінляндії. Ліга Націй не виконала своєї мети і фактично припинила своє існування. Почалася Друга світова війна.

Після її закінчення держави-переможці знову зробили спробу створення міжнародної організації, здатної регулювати відносини між країнами і вирішувати світові проблеми. В 1945 р. була створена Організація Об'єднаних Націй (ООН), а роком раніше на Бреттон-Вудській конференції був організований Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. На сьогодні в системі міжнародних організацій налічується більше 4 тис., з яких більше 300 – міждержавні.

Міжнародні організації можна поділити за декількома принципами на:

1. Міждержавні (міжурядові) та недержавні. Переважна більшість міжнародних організацій – недержавні. Серед них велика кількість різноманітних асоціацій, союзів і фондів.

2. Універсальні, відкриті для всіх держав, і спеціалізовані, наприклад, регіональні чи галузеві міжнародні організації.

3. Організації загальної компетенції, що охоплюють всі сфери політичних, економічних, соціальних та культурних відносин (ООН, Рада Європи, Ліга арабських держав), і спеціальної компетенції, які здійснюють співробітництво в будь-якій визначеній сфері (Всесвітній поштовий союз, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я).

4. Міждержавні та наддержавні організації, рішення яких на відміну від рішень міждержавних організацій, безпосередньо поширюються на фізичних і юридичних осіб держав-членів організацій (наприклад, Рішення ЄС обов'язкові для всіх осіб в країнах ЄС).

5. Відкриті організації, до яких можна вільно вступати, і закриті, вступ до яких відбувається по запрошенню першозасновники (наприклад, НАТО).

Ми будемо класифікувати за напрямками їх діяльності та об'єктами регулювання (рис. 1). У відповідності з такими класифікаційними ознаками економічні міжнародні організації можна поділити на:

а) організації, призначені для рішення комплексних політичних, економічних, соціальних і екологічних проблем. Сюди відносять організації системи ООН, ОЕСР, Рада Європи й ін.;

б) організації, які регулюють світові фінансові ринки і міжнародні валютно-фінансові відносини (МВФ, група Світового банку та ін.);

в) організації, що регулюють товарні ринки і міжнародні торгівельні відносини (СОТ, ОПЕК та ін.);

г) регіональні міжнародні організації (НАФТА, ЄС та ін.).

 

Роль глобальних регуляторів міжнародної економічної діяльності (Організація Об’єднаних Націй та її спеціалізовані установи, СОТ, МВФ, Світовий Банк) у вирішенні глобальних проблем людства.

ООН займає, безумовно, центральне місце серед міжнародних організацій, її роль в світовій економіці важко переоцінити. Членами ООН є 185 держав.

Офіційні цілі ООН:

Ø підтримка міжнародного миру та безпеки шляхом прийняття колективних заходів і мирного врегулювання спорів;

Ø розвиток дружніх відносин між країнами на основі поваги, принципу рівноправ’я, самовизначення народів;

Ø здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та розвиток поваги до прав людини і основних свобод для всіх людей без будь-яких відмінностей;

Ø виконання функції центрального органу з узгодження зусиль різних країн, що направлені на досягнення цієї мети.

До числа головних органів відносять: Генеральна асамблея (ГА); Рада безпеки (РБ); Міжнародний суд і Секретаріат. Допоміжні органи, що виявляться необхідними, засновуються у відповідності до Статуту.

Генеральна асамблея є її головним органом. Вона уповноважена вирішувати будь-які питання в рамках Статуту організації. Генеральна асамблея виносить резолюції, які, хоч і не є обов'язковими для її членів, все ж спричиняють помітний вплив на світову політику та розвиток міжнародного права. За весь час існування прийнято 10 тис. різноманітних резолюцій. Генеральна асамблея остаточно затверджує всі міжнародні конвенції з економічних питань. В її структурі економічними проблемами займаються:

1. Комітет з економічних і фінансових питань, який продукує резолюції до пленарних засідань Генеральної асамблеї.

2. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі – ЮНСІТРАЛ, яка займається гармонізацією та уніфікацією правових норм у міжнародній торгівлі.

3. Комісія з міжнародного права, котра працює над розвитком і кодифікацією міжнародного права.

4. Комітет з інвестицій, що сприяє розміщенню інвестицій із коштів фондів, які знаходяться під контролем ООН.

Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР) є важливішим органом ООН, що відповідає за економічні, соціальні, культурні та гуманітарні аспекти політики ООН.

До функцій ЕКОСОР належать:

Ø проведення досліджень і складання доповідей з міжнародних питань в області економічної та соціальної сфери, культури, освіти, охорони здоров'я і надання з цих питань рекомендацій Генеральній асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованими установам;

Ø обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру та продукування рекомендацій щодо політики з цих проблем для держав-членів і системи ООН в цілому;

Ø контроль та оцінка здійснення спільної стратегії політики першочергових задач, встановлених Генеральною асамблеєю в економічній, соціальній і суміжних сферах;

Ø забезпечення узгодження та послідовне практичне оперативне здійснення на комплексній основі відповідних директивних рішень і рекомендацій, що приймаються на конференціях ООН та інший формах у рамках системи ООН, після затвердження Асамблеєю і/або ЕКОСОР;

Ø забезпечення загальної координації діяльності організацій системи ООН в економічній, соціальній і суміжних областях з метою здійснення першочергових задач, встановлених Генеральною асамблеєю для системи в цілому;

Ø проведення всебічних оглядів політики в області оперативної діяльності в усій системі ООН.

 

Центральне місце серед міжнародних фінансових організації займає група Світового банку (World Bank).

До групи Світового банку входять:

1. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), створений в 1944 р. з метою надання кредитів відносно багатим країнам, що розвиваються.

2. Міжнародна асоціація розвитку (МАР), заснована в 1960 р. з метою надання кредитів на особливо пільгових умовах країнам, що розвиваються.

3. Міжнародна фінансова корпорація (МФК), створена у 1956 р. з метою сприяння економічному розвитку в країнах, що розвиваються, шляхом надання підтримки приватному сектору.

4. Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій (МАІГ), основане у 1988 р. з метою заохочення іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, шляхом надання гарантій іноземним інвесторам від втрат, викликаних комерційними ризиками.

5. Міжнародний центр з урегулювання іноземних спорів (МЦУІС), створений у 1966 р. з метою сприяння збільшенню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг по арбітражному провадженню та врегулюванню спорів між урядами й іноземними інвесторами.

У 1944 році зародилася Бреттон-Вудська валютна система у відповідності з угодою, яка була укладена у м. Бреттон-Вудс (США). На основі рішеень Бреттон-Вудської конференції 1945 року було засновано Міжнародний валютний фонд, який став одним з головних елементів світової валютної системи. МВФ є міжурядовою валютно-кредитною організацією, діяльність якої направлена на сприяння розвитку МЕВ, особливо фінансово-кредитних і торговельних. МВФ має статус спеціалізованого закладу ООН. Основними функціями МВФ визначено: -вироблення правил регулювання валютних курсів і контролю за їх виконанням; -надання державам-членам кредитів для вирівнювання платіжних балансів, для підтримки національних валют. Капітал МВФ створюється із внесків країн-членів у відповідності із встановленою для кожної країни квотою, яка визначається із врахуванням економічного потенціала і місця даної країни у світовій економіці. Квоти переглядаються не рідше ніж раз у 5 років. Голоси в керівних органах розподіляються у відповідності до розміру квот (кожна країна має 250 голосів + 1 голос за кожні 100 000 СДР її квоти). Найбільше голосів мають США (20%), Великобританія, Японія (по 7%), ФРН (6%), Франція (5%). Вищим органом Мвф є Рада управляючих, що складається з представників усіх країн-членів. Практичну діяльність здійснює Директорат (22 директори). На даний момент директором-розпорядником МВФ є Хорст Кьоллер. Операції з надання кредитів країнам-учасницям для вирівнювання платіжних балансів здійснюються МВФ з офіційними органами країн: зі скарбницями, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити розміром до 25% від квоти надаються країнам безперешкодно, а за більші суми МВФ вимагає певних заходів у економічній політиці країн. При цьому вимагається, як правило, зменшити державні капіталовкладення, бюджетні витрати на соціальні потреби, знизити курс нацю валюти і подібне. За правилами МВФ загальна сума кредиту не повинна перевищувати 200% квоти, але бувають винятки. Великі кредити надаються чотирма траншами з підвищенням жорсткості контролю для кожної наступної долі. Специфікою фонду порівняно зь іншими міжурядовими організаціями полягая в тому, що у своїй діяльності він об'єднує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Важлива сучасна роль МВФ виражається через його функції: -розвиток міжнародного співробітництва у валютній сфері через постійну організацію, яка забезпечує механізм консультацій з міжнародних валютно-фінансових проблем; -сприяння розширенню та збалансованому зростання міжнародної торгівлі, підтриманню високого рівня зайнятості та реальних доходів; -забезпечення стабільності валютних курсів; -допомога у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями, усунення валютних обмежень, що гальмують розвиток світової торгівлі; -скорочення тривалості та зменшення ступеня нерівноваги у міжнародному балансі розрахунків членів.