Роль і місце України на світовому ринку технологій

Класичне тлумачення технологій і змін, пов'язаних з їхнім упровадженням у виробництво, базувалося на оцінці їх як надбудовного, а не базисного чинника економічного розвитку, тобто на невизнанні технологій окремим фактором виробництва поряд із працею і капіталом.

Нового теоретичного осмислення роль інновацій і технологій у господарській еволюції суспільства набула в працях фундатора інноватики австрійського економіста Йозефа Шумпетера (1883— 1950). Ним обгрунтовані правомірні й донині положення про інноваційно-технологічну діяльність як універсальну функцію будь-якої суспільної формації, «фактор творчого руйнування», «не­стабільної стабільності», головну рушійну силу розвитку еконо­мічної системи. Неодмінними складовими її середовища визна­ються ринок, господарська та особиста свобода підприємця-іно-ватора, тоді як відносини власності не є визначальними.

У витоків цієї теорії стояв і український дослідник Михайло Туган-Барановський, який у фундаментальній праці «Промислова криза в сучасній Англії, її причини та вплив на народне життя» (1894) довів ключове значення для мінімізування циклічності еко­номічного розвитку нагромадження та інвестування позичкового капіталу в капітальні товари. За сучасною термінологією це ін­вестиційні, високотехнологічні, наукоємні товари.

Подальшого розвитку інноваційна теорія набула у творах Ф. Хайєка, М. Кондратьєва (теорія «довгих хвиль»), В. Вернадського (ноосферна теорія), Т. Веблена («соціотехнологічна еволю ція»), В. Ерхарда (теорія «проривів»), Дж. Гелбрейта, Д. Белла та інших (теорії «технологічного детермінізму—конвергенції»).

Сучасні інтерпретації класичних інноваційних теорій пов'язані з іменами головним чином американських дослідників: Р. Солоу, Г. Менша, Дж. Досі, Г. Роседжера, І. Ансоффа, С. Фрімана. Їхня еволюція полягає в поступовому переході від технічної до тех­ноекономічної, а нині — до соціотехноекономічної парадигми. Вона базується на уявленні про господарський розвиток як про нерівномірний хвилеподібний процес, основу якого становлять інноваційно-технологічні зміни та соціально-інституційне сере­довище. Цю парадигму характеризує діалектичний характер, сут­тєва, хоча й далеко не повна універсальність. Вона відкриває можливість вірогідного моделювання глобального цивілізаційного розвитку.

Сучасні ринкові перетворення в Україні не сприяють техно­логічним змінам, включенню країни в техноглобалістський тренд СРТ. Вони порушили усталений адміністративний механізм регу­лювання науково-технічного розвитку і не створили належного конкурентного ринкового середовища, здатного до інноваційної синергетики (самоорганізації, самовідтворення). Не справдилися надії на трансфер прогресивної технології в Україну через спільні підприємства.

Найбільш «вузьке місце» в державно-господарському відро­дженні України становить відсутність сталої, ретельно обгрунто­ваної й перспективної економічної політики, ключову роль у якій має відігравати інноваційно-технологічна політика.

Концепція такої політики розроблена в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шев­ченка. В її основу покладено три принципи.

Перший — еколого-інноваційний імператив реформування еко­номіки України. Він означає безумовну пріоритетність відтво­рення життєвого середовища, продовольчої й ресурсної бази і другорядність товарного насичення ринку на цьому етапі.

Другий принцип — інноваційно-випереджувальне спрямуван­ня науково-промислової революції в країні. Ідеться про обгрунто­ваний вибір і концентрацію ресурсів на найперспективніших, адаптованих до умов України технологіях, виходячи з вимог «техно­логії проривів», тобто рішень типу «переганяти, не наздоганяючи».

Третій принцип — масштабна «інтелектуалізація» професійно-кадрового потенціалу України в еколого-реноваційному та інно­ваційно-випереджувальному напрямах.

Усі три концептуальні принципи можуть стати базовими в об­грунтуванні вітчизняної моделі технологічного відродження України.

«Пропустивши» попередні етапи НТР (інформатика та ресур­созбереження), Україна стоїть перед необхідністю якнайшвидше визначити та розпочати освоєння своїх перспективних «ніш» на міжнародних ринках і в міжнародному поділі праці. У зв'язку з цим довгострокову мету має становити досягнення лідерських позицій у масштабній розробці, промисловій апробації та реа­лізації на світових ринках наукоємних природоохоронних техно­логій та послуг. Тим більше що, за компетентними прогнозами, альтернативою сучасній ціновій та якісно-продуктовій конкурен­ції стане в найближчому майбутньому екологічна та науково-технічна безпека товарів.

Питання для самоконтролю:

1. Сутність технологічного виміру світової економіки.

2. Особливості сучасного технологічного обміну.

3. Класифікація інноваційних технологій.

4. Рух технологій на світовому ринку.

5. Основні форми трансферу і правового захисту інновацій та технологій.

6. Форми комерційного трансферу технологий.

7. Напрямки діяльності суб'єктів світового ринку технологій.

8. Модель стратегічної поведінки суб'єктів СРТ.

9. Інноваційні стратегії суб'єктів СРТ та їх класифікація.

10. Особливості входження України в світовий ринок технологій.

Розділ 4.