Рух технологій на світовому ринку

Усі речі навколишнього світу являють собою об'єк­ти-носії технологій: природних, виробничих, суспільних. Об'єкти СРТ виступають в уречевленому та в неуречевленому виглядах.

До перших належить абсолютно переважна в міжнародній тор­гівлі за кількісними й вартісними показниками найрізноманітніша номенклатура товарної продукції виробничої сфери. Ці товари є матеріальними носіями втіленої в них технології продукту.

Об'єкти СРТ у неуречевленому вигляді представлені результа­тами інтелектуальної, тобто невиробничої, діяльності і є нема­теріальними носіями технологій продуктів, процесів та управ­ління.

Класифікувати їх через внутрішню цілісність можливо лише умовно на:

• позаринковї: інформаційні масиви друкованої спеціальної пе­ріодики, довідників, підручників, науково-технічних видань; знання, досвід і навички, що набуваються в ході досліджень і передаються при навчанні, стажуванні, перепідготовці кадрів, а також на дискусійних форумах, виставках, при обміні й міграції вчених і спеціалістів, при здійсненні програм міжнародного технічного сприяння тощо;

• потенційно ринкові: патенти, «ноу-хау»-, науково-технічна до­кументація, копірайт, управлінський консалтинг тощо. Ймовір­ність ринкового використання цих об'єктів СРТ дуже невелика. За статистикою, з усього числа новацій, що патентуються у світі, використовується не більше 3—5 %, відсів ідей на стадії їх утілення в продукт чи процес сягає 99 із 100, а з кожних 100 нових товарів ринок частково чи цілком відкидає до 90! Але навіть за такої жорсткої селекції новацій технологічний прогрес суспільства динамізується — настільки невичерпним є потен­ціал інтелекту;

• ринкові: патентні й безпатентні ліцензії, інжиніринг, лізинг, копірайт, франчайзинг, наукоємні послуг: у сферах вироб­ництва, обігу та управління, підготовка персоналу тощо.

Як випливає з наведеної класифікації, об'єкти (технології) СРТ можуть набирати як товарного, так і нетоварного вигляду. Іншими словами, рух технологій на СРТ здійснюється у двох видах: комер­ційному і некомерційному.

Основне місце в комерційному трансфері технологій належить, як зазначалось, купівлі-продажу уречевлених технологій (засобів виробництва і предметів споживання), опосередкованій торго­вельними угодами і контрактами.

Найбільше притаманним і специфічним для СРТ є ко­мерційний трансфер неуречевлених технологій, який створює ос­нову сучасних міжнародних науково -технічних відносин.

Основні форми трансферу і правового захисту інновацій та технологій:

Патентна угода — міжнародна комерційна угода щодо ус­тупки власником патенту права на його використання покупцеві.

Патент — свідоцтво про право власності автора новації, яке підтверджує її новизну, виключне право автора на використан­ня; видається державним органом на строк до 15—20 років і діє тільки на території даної країни; потребує періодичних патент­них сплат.

Ліцензійна угода — міжнародна комерційна угода щодо надан­ня власником патентів, непатентних знань і досвіду, технологій покупцеві права на їх використання у визначених межах. Ліцензії надаються в неуречевленому або в уречевленому з іншими скла­довими технологій вигляді. Ліцензійні угоди є найпоширенішою формою комерційного трансферу технологій на СРТ.

Ліцензія — дозвіл власника патентів, непатентних знань і до­свіду, технологій покупцеві на їх використання у визначених ме­жах. Можуть бути патентними, непатентними, а також невиключними, виключними і повними, залежно від умов та обсягу прав на ліцензію, що надаються покупцеві.

Інші форми комерційного трансферу технологій:

• передання «ноу-хау» — прикладних знань, досвіду та «секретів»

технологій, що не патентуються, але мають практичну цінність;

• лізинг — довгострокова оренда устаткування, насамперед ви­сокотехнологічного, з метою його прибуткового використання за мінімальних стартових витрат;

• договори з приводу копірайту — уступка виключного права автора на інтелектуальну власність, зокрема друковану про­дукцію;

• франчайзинг — використання для збуту товарів торговельної марки (індивідуального символу) їх виробника зі збереженням за останнім права власності на технологію їх виготовлення;

• надання наукоємних послуг у сферах виробництва, обігу та управління, включаючи інжиніринг, консалтинг, інформінг, ме­неджмент, підготовку персоналу тощо.

На практиці зазначені форми трансферу технологій доповню­ють одна одну, особливо в масштабних проектах, у міждержавних угодах про промислово-інвестиційне співробітництво, науково-технічну та виробничу кооперацію та ін.

Некомерційні форми руху технологій опосередковують процеси відтворення позаринкових об'єктів СРТ. Саме вони становлять «кореневу систему» розвитку міжнародного технологічного об­міну, посилення інтелектуального потенціалу й пріоритетності «людського капіталу» як продуцента інновацій. Сучасні «соціальні технологи» дифузії власності, дивізіоналізації управління, делегу­вання повноважень, мотивації творчої праці можна порівняти з найрадикальнішими виробничими технологіями.

До некомерційних (квазікомерційних) форм трансферу і дифузії технологій належить міжнародне технологічне сприяння (допомога). Його цільова функція — через сферу технологій процесів, продуктів та управління допомогти країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою посилити ринкові основи економіки. Між­народне технологічне сприяння надається у формах:

• технологічних грантів, тобто безоплатного передання технологій і устаткування, у вигляді консалтингу та підготовки національ­них кадрів;

• співфінансування, а саме реалізації спільних проектів з по­криттям певної частини витрат за рахунок країни-реципієнта.

Таке технологічне сприяння може здійснюватися на двосто­ронній, багатосторонній (міжурядовій чи за участі регіональних організацій) та міжнародній (за участі міжнародних організацій) основі. В регулярних бюджетах більшості розвинутих країн, про­відних міжнародних організацій (ПРООН, ЮНІДО, ЮНКТАД, МВФ, МБРР та ін.) передбачаються спеціальні кошти на міжна­родне технологічне сприяння.

Вирішальна роль продуцента інно­вацій і технологій на СРТ залишається за національними науко­во-технічними системами.

Одна зі складових такої системи — науково-технічний по­тенціал. Він характеризується рівнем забезпеченості вченими і спеціалістами, матеріальними та інформаційними ресурсами, а також механізмом управління. Його продуктивність визначається як «виробництвом» знань, так і, ще більшою мірою, можливос­тями їх технологічного відтворення. Адже відомо, що саме вели­кий часовий лаг «від ідеї до продукту» створює повсюдно най­гострішу проблему.

Друга складова — національна науково-технічна та іннова­ційна політика. Вона формує технологічну «траєкторію» розвитку країн і є нині для більшості з них по суті транснаціональною. Її цілі, завдання, функції, механізми визначаються загальними тен­денціями НТР і СРТ.

Процес формування державою своєї науково-технічної та ін­новаційної політики охоплює прогнозування розвитку науки й техніки, вибір пріоритетних напрямів НТП, розробку національних програм фундаментальних і прикладних досліджень тощо. З огляду на визначальний, вплив технологій на міжнародну конкурентоспроможність, можливості «подвійного призначення» (в тому числі військового), соціальні наслідки їх використання держави здійснюють пряме і непряме втручання в процеси вивозу — ввозу технологій як засіб гарантування національної безпеки.

Географія поширення досягнень НТР є вкрай нерівномірною і має чітку залежність від науково-технічних потенціалів країн. 9/10 світового обсягу патентів та ліцензій, а також витрат на науково-дослідні та проектно-експериментальні розробки при­падає на десятку ринково розвинутих країн.

Діяльність суб'єктів СРТ спрямовується такими основними каналами трансферу інновацій і технологій, як:

• міжнародна торгівля інноваційноємною продукцією — найдина­мічніша складова світового товарообміну, яка віддзеркалює тен­денцію переходу суспільного виробництва від предметного до технологічного поділу праці;

• ліцензійна торгівля, яка, не перевищуючи за обсягом кількох відсотків зовнішнього товарообміну ринково розвинутих країн, відіграє ключову роль у комерційному трансфері «чистих» тех­нологій, формуванні сучасного СРТ;

• наукоємний сервіс надання високопрофесійних послуг у сфері виробництва, обігу та управління (інжиніринг, консалтинг, інформінг, підготовка кадрів та ін.) найдинамічніша складо­ва всієї сукупності міжнародних економічних відносин;

• міжнародне науково-технічне співробітництво (комерційне й некомерційне) при здійсненні замовлених, кооперованих чи спільних досліджень і розробок на міжвідомчому, міжурядо­вому, міждержавному рівнях, в інтеграційних угрупованнях і ТНК; при обміні досвідом, друкованою та комп'ютеризованою
інформацією;

• комплексний трансфер технологій (стосовно країн, що розвива­ються, дифузії вже «зрілих» технологій) може охоплювати вище­ зазначені та деякі інші різновиди господарських взаємовідносин суб'єктів СРТ і формується у вигляді:

1) прямих зарубіжних інвестицій, які забезпечують контроль прямого інвестора за об'єктом;

2) дво- або багатостороннього підприємництва (співробітництва) зі спільним контролем за об'єктом;

3) підрядних, контрактних угод та операцій (управлінських, будівельних, лізингових, «під ключ», «ринок у руки», «товар у руки», франчайзингу, технічного сприяння та ін.) з контролем за об'єктом країни-реципієнта.

Трансфер технологій

Розвиток СРТ характеризується, як уже зауважувало­ся, надвисоким рівнем ринкової невизначеності, комерційного ризику. Набула розмаху «тіньова» діяльність у науково-технічній сфері: нелегальна торгівля технологічними секретами, промисло­вий і комерційний шпіонаж, несанкціонований фраичайзинг; підробка товарів-інновацій.

Утім, удало відібрана й апробована, надалі вчасно освоєна й позиціонована на ринку тєхнологія-інновація (чи її продукт) може забезпечити монопольно високу прибутковість, набагато перевищити стартові виграти виробника чи споживача. Тож тех­нологічний бізнес, тим більше в межах СРТ, вимагає обґрунтованого і цілеспрямованого стратегічного вибору і сталого моніторингу мінливих альтернатив організаційно-маркетингового та еко­номічно-комерційного забезпечення інноваційної діяльності.

Сучасна модель стратегічної поведінки суб'єктів СРТ має таку конфігурацію:

• перша її фаза (національна) полягає здебільшого у власному освоєнні технологій-інновацій і наповненні новими товарами внутрішнього ринку, спрямована на здобуття конкурентних пе­реваг, формування ринкової ніші продукту, зняття «цінових вершків»;

• друга фаза (транснаціональна — внутрішньофірмова) спрямо­вується на закріплення здобутих переваг, розширення «гео­графії» виробництва і поставок, нарощування маси прибутку шляхом трансферу технологій закордонним філіям ТНК, пря­мих іноземних інвестицій;

• третя фаза (міжнаціональна — міжфірмова) охоплює комер­ційну, а також некомерційну дифузію вже «зрілих» технологій.

Залежно від дії численних факторів внутрішнього й зовніш­нього середовища, завдань і можливостей фірми (корпорації) ос­новні інноваційні стратегії суб'єктів СРТ класифікуються таким чином:

• наступальна, що орієнтована на використання радикальних інновацій, плодотворних технологій, випуск новітніх продуктів, лідерство на ринку;

• захисна, що пов'язана з удосконалювальними інноваціями, мін­ливими технологіями і є найпоширенішою в розвинутих країнах;

• імітаційна, що передбачає копіювання піонерних технологій з залученням модернізувальних інновацій і є найхарактернішою для попереднього періоду економічного зростання Японії, «но­вих індустріальних країн» Азії («що Європа зробить, то Азія підробить»).

До інших — квазіінноваційних стратегій належать: 1) залежна (субпідрядна, кооперативна); 2) традиційна (майже незмінна в часі); 3) «за нагодою» (кон'юнктурна, «нішева»).

Для суб'єктів СРТ характерним є використання «змішаних» стратегій залежно від виду продукту, процесу, факторів ринкового середовища.

Реалізації вказаних інноваційних стратегій притаманне спе­цифічне маркетингове наповнення. Якщо для останніх трьох мо­жуть застосовуватись класичні виробнича, товарна, збутова та традиційна концепції маркетингу, то для першої трійки стратегій мають залучатися нові концепції соціально-економічного та інно­ваційно-технологічного маркетингу (рис. 1).

За умов інформаційного етапу НТР, переходу від примату продуктів до примату процесів (послуг), від техно- до антропоген­ної цивілізації в сучасному маркетингу відбулися суттєві зміни. Його характеристика як інноваційно-технологічного віддзеркалює нагальні суспільні потреби й можливості в перспективному рин­ковому моделюванні, екологізації світогосподарських зв'язків, гар­монізації процесів техноглобаліму.

 

Дослідженперспективних потреб покупця, суспільства, вимог НТР і СРТ

Визначеннперспективних можливос-тей ринку

Науково-технічні можливості

Ресурси / виробництво

Програма маркетингу

Просуван-ня про-дукції на ринок

Інтереси суспільства

Вимоги НТР і СРТ

Інтереси покупця

 

Рис. 1. Концепція соціально-економічного та інноваційно-технологічного маркетингу

Головну мету зазначених інноваційних стратегій і маркетингу становить забезпечення їх максимальної продуктивності, еконо­мічної ефективності. Для ліцензійної торгівлі як ключового каналу комерціалізації «чистих» неуречевлених технологій основними фор­мами платіжних відносин є:

• роялті — періодичні (щомісячні, щоквартальні чи щорічні) відрахування продавцеві у вигляді фіксованих ставок (3—5 %, іноді більше) від доходу (прибутку, суми продажів, відпускної ціни) покупця, пов'язаного з комерційним використанням лі­цензії на період дії угоди;

• паушальний платіж — єдиноразовий платіж продавцеві за лі­цензію у зафіксованих ліцензійною угодою розмірах без по­дальших зобов'язань покупця перед продавцем;

• участь у прибутку — відрахування продавцеві фіксованої час­тини прибутку (10—30 %) покупця від комерційної реалізації ліцензії;

• участь у власності — передання як платіж покупцем ліцензії продавцеві частки акцій своїх підприємств, що дає продавцеві можливість контролювати користувачів своїх технологій.

Розрахунки цих ліцензійних платежів мають свою «ахіллесову п'яту», а саме невизначеність очікуваних прибутковості, еконо­мічного й соціального ефекту впроваджуваних технологій, об'єк­тивну неповноту критеріїв та механізмів їх застосування. Для оцінки ефективності інноваційної діяльності в міжнародній прак­тиці ЮНІДО рекомендує такі показники, як чистий дисконто­ваний доход, внутрішня норма прибутку, проста норма прибутку, проста норма прибутку на акційний капітал, коефіцієнт фінан­сової автономності проекту, а також термін окупності інвестицій в інноваційний проект.