Загальні відомості про США

При малюванні Ajjer N ', Алжир 1982

Наскального мистецтва Ajjer Тассілі N 'складається з картин і наскальних малюнків (збереглася на високому, ерозії плато в центральній пустелі Сахара). Плато є вражаючим місячним пейзажем великий геологічний інтерес. Мистецтво зображує стада великої рогатої худоби і великих диких тварин (такі як жирафи і слони вказує на час, коли Сахара була вологою і яскравою з діяльністю людини, як полювання і танці).

Tadrart Acacus, Лівія 1983

Гори Tadrart Acacus містять тисячі наскельних малюнків і гравюр в різних стилях деякі починаючи з 12000 ВР. П'ять різних фазах мистецтві є відмінною: натуралістичний (Великий дикої фауни), Кругла голова, Пасторальний, Кінь, Періоди і Camel. Це мистецтво є відображенням разючі зміни в кліматі і в флорі і фауні. Картини також надають можливість зазирнути в різні способи життя людських суспільств, що змінювали один одного протягом довгого часу.

Ukhahlamba / Драконових, ПАР 2000

Драконових є найвищим і драматичним гірський хребет в Південній Африці; він містить деякі з найцікавіших природних та археологічних районів континенту на південь. Численних сайтах гори наскельний живопис представить важливим компонентом культурної спадщини, залишені сан / Бушман людей, які жили там до кінця 19-го століття. Картини видатних за якістю і різноманітності тему, І в їх зображенням тварин і людей.

Тсоділо, Ботсвана 2001

Сайт наскального мистецтва Тсоділо Hills є одним з основних геологічної пам'ятки в північно-західній пустелі Калахарі. Приголомшливе якість і кількість наскальних малюнків, міститься у відносно невеликій площі, запрацював сайт назву "Лувр пустелі". Ділянка характеризується широким розмаїттям картин на відкритих скелях зроблені основному скотарі кхое. "Біло-картини Укриття» була більш населеній періодично 100,000 років, раннього залізного століття і доісторичних селах встановлені міни Тсоділо окремо від інших сайтів півдня Африки.

Matobo Hills, Зімбабве 2003

Наскального мистецтва з Matobo Hills в достатку зустрічаються у притулках розташований в масивні гранітні останці і "кит-спині", (загальні скельних утворень на півдні Африки). Картини дають яскраві фотографії концепцій пізніше кам'яний вік народів реальності: Сан - / бушменів предків, які були поглинені в Зімбабве землероби банту кажучи.

Chongoni, Малаві 2006

Мистецтво Chongini рок ділянка розташована в кластер лісисті пагорби граніту на високому плато висотою центрального Малаві. Наскального мистецтва майже повністю складається з схематичні, білі картини (що робить його візуально відрізняється від більш натуралістичного, червоні мисливців-збирачів зображення) в чоловічій і жіночій ініціювання (а також дощі рішень і похоронних обрядів хліборобів Chewa).

Kondoa, Танзанія 2006

Більшість сайтів Kondoa наскального мистецтва розташовані на території або поблизу Масаї укіс (який відзначає західній околиці Великої рифтової долині в Танзанії). Сайти являють собою серію скельні навіси і валунів містять головним чином картини зображують людей подовжені, тварини, сцени полювання, і абстрактні маркування. Танзанія також має всесвітньої спадщини, що не наскального мистецтва в тому числі: Культурна Руїни Кілви Кісівані і Руїни Songo Mnara (1981); Кам'яне місто Занзібар (2000); Національний парк Кіліманджаро (1987); Заповідник Селус (1982); Національний парк Серенгеті (1981); і Нгоронгоро (1978).

 

10. Північна Африка займає 1/3 території, де проживає кожен четвертий житель материка. Регіон має прямий вихід до Середземного моря, що веде в Атлантику і через Суецький канал у Червоне море до Індійського океану, сусідить із розвинутими державами Європи і Південно-Західної Азії. На континенті він межує з трьома іншими африканськими регіонами: Західною, Центральною та Східною Африкою. До складу регіону належать 8 країн.

Державне будівництво у країнах Північної Африки має складну історію. Неодноразово впродовж тисячоліть вони були колонізовані: в античний час — Фінікією, Давніми Грецією та Римом; у середньовіччя і Новий час — арабами, потім турками; у XIX і на початку XX ст. — європейцями. Найпомітніший слід в етнічному складі населення, його мові, культурі й способі життя залишила арабська колонізація VIII—XII ст.

Північна Африка є колискою давньоєгипетської цивілізації, що зробила значний внесок у світову культуру. В античний час землі південного Середземномор'я славилися культурою Карфагена, їх вважали «житницею Риму». З римлянами пов'язані й перші вживання назви «Африка». У середні віки араби, які прийшли сюди, поширили серед єгиптян і берберів (давніх лівійців) іслам і арабську мову. Наприкінці середньовіччя, коли ще тільки окреслювалися обриси Нового часу, в Північній Африці сформувалися самостійні держави — Марокко, Алжир, Туніс, Єгипет тощо.

Усі країни регіону входять до ООН, ОАЄ, Арабської Ліги, а Лівія й Алжир є членами ОПЕК.

 

11. У регіоні проживає понад 180 млн осіб — майже 1/4 жителів континенту. Сумарна чисельність населення Єгипту, Марокко, Алжиру і Судану перевищує 164 млн осіб і становить приблизно 90 % усіх жителів регіону. Найбільш населений Єгипет (68 млн осіб), який посідає за цим показником 2-ге місце в Африці після Нігерії.

Демографічні особливості. Природний приріст населення в Алжирі, Мавританії, Судані, Тунісі та Єгипті утримується на середньому рівні в регіоні (2,4 % на рік), у Лівії він вищий — 3,6 %. Високий природний приріст населення зумовлений переважно зниженням смертності (особливо дитячої), що пов'язано з розвитком охорони здоров'я. У регіоні зростає кількість дітей і підлітків (до 14 років), які становлять майже 37 % населення, літні особи (понад 65 років) — 4 %. У статевій структурі населення переважають чоловіки (50,6 %), що типово для всіх арабських країн.

Расовий склад. Населення Північної Африки належить переважно до середземноморського антропологічного типу європеоїдної раси, визначається смуглявим кольором шкіри, темним забарвленням очей, хвилястим і темним волоссям, вузьким обличчям. До нього належать араби й бербери. На південно-західних і південно-східних територіях регіону переважають негроїдне населення і численні перехідні расові типи. Тільки 1/4 мешканців Мавританії і 1/3 — Судану належать до негроїдних народів Тропічної Африки.

Етнічний склад. За етнічним складом населення регіону досить однорідне. До переселення в Північну Африку арабів переважали берберські племена. Нині лише деякі групи берберів у країнах Магрибу, маври і туареги в Сахарі зберігають мову, традиції предків.

Найпоширеніша мова — арабська, діалекти якої дуже різняться на заході й сході. У регіоні існують й інші корінні мови Африки, що належать до різних груп: берберська — в Алжирі, Марокко й інших країнах, нубійська — на півдні Єгипту.

Основні мови Північної Африки належать до семіто-хамітської (афразійської) мовної сім'ї. Переважна частина населення півдня Судану розмовляє мовами ніло-сахарської сім'ї — дінка, нуер, барі тощо.

Релігійний склад. Це один із найоднорідніших за релігійністю регіонів. Більшість сучасного населення (понад 90 %) країн сповідує іслам. Незначна кількість берберів є християнами-католиками, єгиптян — християнами-монофізитами (коптами).

Розміщення населення. Населення розміщене вкрай нерівномірно. Більшість його сконцентрована у північних районах Магрибу, дельті та долині Нілу (Єгипті, Судані), де густота населення досягає 1440 осіб/км². На просторах Сахари воно проживає лише в оазисах. Відносно нечисленне населення посушливих областей, що займається кочовим скотарством, змушене мігрувати на дуже великі відстані. В усіх країнах регіону значними є потоки мігрантів у міста і центри видобувної промисловості.

Сільське населення переважає у Судані (68 %) та Єгипті (55 %). В Алжирі, Марокко, Тунісі, Мавританії воно становить майже 50 %. Найбільше міського населення в Лівії (86 %).

Північна Африка є досить урбанізованим регіоном — понад 50 %. Темпи зростання урбанізації тут найвищі на континенті. Понад 2/3 міських жителів припадає на Єгипет, Алжир і Марокко. Саме в цьому регіоні найбільші африканські міста-мільйонери: Каїр (9,7 млн осіб), Алжир (3,7 млн), Олександрія (3,6 млн), Касабланка (3,1 млн), Тріполі (1,7 млн), Туніс (1,6 млн), Рабат (1,3 млн).

12. Африка - другий за розмірами материк після Євразії, який майже посере-дині перетинається екватором і простягається від нього по обидві сторони - на південь і на північ - до субтропічних широт обох півкуль. Африку омивають Ат-лантичний та Індійський океани. Середземне море відокремлює її від Європи, Червоне - від Азії. До Африки належать острів Мадагаскар та дрібні острова, розташовані в Атлантиці та Індійському океані.
До 50-х років XX ст. Африка була континентом колоніальних і залежних країн. Франції належало 37 % африканської території, на якій проживало 26 % населення, Великобританії відповідно 32 % і 39 %, Бельгії - 8 % і 8 %, Порту-галії - 7 % і 6 %, колонії мали також Іспанія та Італія. В 50-ті роки здобули не-залежність перші країни. В 60-ті роки незалежність дістали вже понад 40 країн, в 70-ті - процес визволення материка з під колоніального гніту практично завер-шився. Нині на континенті налічується 53 самостійні держави, майже всі вони країни, що розвиваються. Південно-Африканська Республіка (ПАР) - єди-на економічно розвинута держава Африки.
Mал. Африка, Кордони держав, населення.

Африка - континент великих економічних можливостей, якому притаманні різноманіття природних умов, багатство запасів мінеральної сировини, наявність значних земельних, водних, рослинних та інших ресурсів. Для Африки характерне незначне розчленування рельєфу, що сприяє гос-подарській діяльності - розвитку сільського господарства, промисловості, транспор-ту. Розташування більшої частини континенту в екваторіальному поясі значною мірою зумовило наявність величезних масивів вологих екваторіальних лісів. На Аф-рику припадає 10 % площі лісів світу, що становлять 17 % світових запасів дереви-ни - однієї з основних статей африканського експорту. Найбільша пустеля світу - Сахара - містить у своїх надрах величезні запаси прісної води, а великі річкові сис-теми характеризуються велетенськими обсягами стоку і енергетичними ресурсами. Африка багата на корисні копалини, які є ресурсами для розвитку чорної та кольо-рової металургії, хімічної промисловості. Завдяки новим відкриттям збільшується частка Африки в розвіданих світових запасах енергетичної сировини. Запаси фосфо-ритів, хромітів, титану, танталу більші, ніж у будь-якій частині світу.

 

13. Північна Африка є одним із економічно найрозвинутіших регіонів континенту. Тут відчутні темпи зростання промисловості, хоч дотепер більшість економічно активного населення зайнята у сільському господарстві.

Вирішальну роль у розвитку економіки країн регіону відіграють держава та іноземний капітал. Держава, міцно утримуючи свої позиції, активно використовує важелі регулювання й планування економіки. Однак планування є обмеженим, навіть там, де воно проголошено однією з основ економічної політики. В Єгипті під час соціально-економічних перетворень, що розпочалися після революції 1952 р., зусилля було сконцентровано на створенні державного сектору, передусім у сферах фінансів, промисловості, зовнішньої торгівлі. В Алжирі державний сектор контролює видобуток нафти й газу, кредитно-банківську систему, зовнішню торгівлю, більшість підприємств обробної промисловості. Після революції 1969 р. у Лівії були націоналізовані іноземні банки й страхові компанії, держава перебрала під свій контроль зовнішню і значну частину внутрішньої торгівлі. В Марокко державі належать електроенергетика, сучасні види транспорту, фосфатна й нафтопереробна промисловість, деякі переробні підприємства. В Тунісі участь держави у промисловості обмежена гірничодобувною промисловістю, енергетикою, металургією, нафтопереробкою, транспортом.

 

14. Державний устрій: Головою Єгипту і верховним головнокомандуючим його збройних сил є президент, "раїс". Цю посаду обіймає Хосні Мубарак. 448 депутатів парламенту, які обираються на п'ятирічний термін (ще 10 призначаються президентом), повинні в рівних частках представляти інтереси селян і робітників. Правлячою є Національно-демократична партія під головуванням Хосні Мубарака. Дорадчі функції виконують 210 членів шури (Верхня палата парламенту), з яких 57 призначаються главою держави.

Сьогоднішній Єгипет - найбільша арабська країна, розташована на північному-сході Африки. Частина його території - Синайський півострів - знаходиться в Азії. Кордон між двома континентами проходить по Суецькому каналу. Максимальна довжина Єгипту з півночі на південь - 1025 км, зі сходу на захід - 1240 км. Пустелі, що займають 96% суші, простягаються від Атлантичного узбережжя на заході до Центральної Азії на сході. Там живе менше 1% населення країни, за винятком оазисів, долини і дельти Нілу, де до цих пір живе 90% 65-мільйонного населення країни.
Червоне море глибиною 2359 м простягається з півночі на південь на 1932 км, зі сходу на захід на 306 км. Через затоку Акаба від Мертвого моря і далі на південь через Червоне море в Східну Африку проходить великий розлом земної кори. Спокійне море буяє кораловими рифами і шельфами.
Ще давньогрецький історик Геродот говорив, що "Єгипет - дар Нілу". Долина великої річки простягнулася на півтори тисячі кілометрів з півдня, від кордону з Суданом, на північ, до узбережжя Середземного моря, відокремлюючи східну Аравійську пустелю від західної, Лівійської. Ширина "смуги життя" вздовж Нілу коливається від одного кілометра на півдні до 20-25 кілометрів в районі Каїра. Сама пустеля залишає незабутнє враження: пісок, дюни, незліченні відтінки кольору - від жовтого, як охра, до пурпурного, назви яким є тільки в мові кочівників.

 

 

15. Сільськогосподарське виробництво існувало в Єгипті протягом майже 8 тис. років, але лише з середини 1970-х років воно перестало бути єдиним джерелом існування для більшості єгиптян. Аж до середини 20 ст. переважна більшість населення країни проживали в сільській місцевості.

Міська цивілізація Єгипту дуже давня. Олександрія була заснована ще Олександром Македонським, і хоча офіційною датою заснування Каїра вважається 969 рік, міські поселення в цьому районі існували з часів перших фараонів. Протягом століть Каїр був не тільки політичним, але і торговим центром і грав величезну роль в якості перевалочної бази на перехресті шляхів з Африки, Аравії, Індії, Сирії, Балкан і Північного Середземномор'я.

Основи сучасної єгипетської економіки були закладені при Мухаммеда Алі, який правив країною в 1805-1849. У той час почалося вирощування бавовни для експорту в європейські країни, більш інтенсивне будівництво гребель і каналів. Завдяки великомасштабним громадських робіт повністю змінилася система зрошення, що дозволило цілий рік вирощувати сільськогосподарські культури. До епохи правління Мухаммеда Алі відноситься також будівництво перших залізниць і модернізація портів.

Відсутність стимулів до виробництва, доступу до сучасних технологій і наплив дешевих промислових товарів з Європи сковували розвиток промисловості в 19 ст. Місцевий текстильне виробництво було обмежено введенням англійської адміністрацією спеціального податку на єгипетських виробників. Починаючи з 1920-х років єгипетські та іноземні підприємці приступили до створення текстильних та інших промислових підприємств. Значною мірою розвитку місцевої промисловості сприяла та обставина, що в роки Другої світової війни країна виявилася ізольованою від зовнішнього світу.

Після революції 1952 однією з головних завдань національного розвитку стала індустріалізація Єгипту. До початку 1990-х років в промисловому виробництві було зосереджено 22% трудових ресурсів країни. Насер значно посилив роль держави в економічному житті Єгипту, націоналізував спочатку іноземні, а потім і належали місцевому капіталу підприємства і банки і переорієнтував національну торгівлю на бартерні угоди з країнами соціалістичного табору. Хоча втілення в життя амбіційних планів індустріалізації Єгипту зіткнулося з труднощами вже до 1965, найбільш серйозний удар по економіці завдало поразки у війні з Ізраїлем у червні 1967. У результаті війни були загублені такі важливі райони, як зона Суецького каналу і Синайський півострів, де зосереджені основні нафтові родовища країни. Вся промисловість Єгипту була переведена на воєнні рейки для підготовки до повернення цих територій.

Після часткової перемоги Єгипту у війні 1973 і чотириразового збільшення світових цін на нафту в 1973-1974 процес економічних перетворень в країні прискорився. У ході реалізації політики «відкритих дверей» було лібералізовано банківська і валютна сфери економіки. На думку президента Анвара Садата, це повинно було сприяти залученню в країну іноземного капіталу і полегшити експорт єгипетської робочої сили в такі основні нафтовидобувні арабські країни, як Лівія та Саудівська Аравія. Темпи економічного зростання прискорилися, стан державного платіжного балансу покращився.

 

 

16. Культурна спадщина Стародавнього Єгипту в цілому збереглася до нашого часу. Були забуті лише єгипетські ієрогліфи. Розшифрував систему письма стародавніх єгиптян у 1822 р. французький вчений Жан Шампольйон. Чимало досягнень єгиптян було засвоєно сусідніми народами; деякими з них ми користуємось і сьогодні.

Наприклад, поділяємо рік на 365 днів, як це вперше зробили єгиптяни. Саме вони першими дійшли висновку, що, окрім зірок, існують планети, які змінюють своє розташування залежно від пори року. Стародавні єгиптяни вміли також передбачати затемнення Сонця і Місяця.

Писемність єгиптян являла собою систему малюнків-значків — ієрогліфів; у єгипетському письмі понад 700 ієрогліфів. Писали на папірусі — матеріалі, виготовленому зі стебла очерету — папірусу.

Коли лист папірусу списували до кінця, до нього підклеювали новий. Папірусну стрічку згортали в трубочку — сувій.

Грамоті навчали тільки хлопчиків. У школі вони вчилися писати спочатку на черепках битого посуду. На папірусі писали тонкою паличкою, використовуючи дві фарби — чорну і червону. Червоною позначали абзаци.

Школи готували писарів і жерців і знаходилися при храмах; учителями в них були жерці. Учні розв'язували завдання з математики. Займалися вони й астрономією.

Ось яке повчання писаря учням дійшло до нас зі Стародавнього Єгипту:

«Писар — мова його величності, він виконує визначене ним. Читай книгу свою щодня. Вирішуй завдання мовчки, щоб не було чутно ні звуку з уст твоїх. Не проводь жодного дня в неробстві, інакше будуть бити тебе. Вуха хлопчика на спині його, і він слухає, коли його б'ють».

Культурна спадщина Стародавнього Єгипту в цілому збереглася до нашого часу. Були забуті лише єгипетські ієрогліфи. Розшифрував систему письма стародавніх єгиптян у 1822 р. французький вчений Жан Шампольйон.

 

17. Африканському туристичному регіону притаманна перевага природних туристичних ресурсів. Особливо значними серед них є флоро-фауністичні і ландшафтні складові ресурсного потенціалу. Для порізнених країн і територій регіону характерні комфортні погодно-кліматичні умови - основа розвитку масового туризму.

На ринку міжнародних туристичних послуг окремі африканські держави посіли чільні місця і пропонують високоякісний туристичний продукт: Маврикій - весільний туризм і пляжно-купальний відпочинок; Туніс і Марокко - пляжно-купальний, лікувально-оздоровчий і пізнавальний туризм; Зімбабве, Танзанія та Кенія - сафарі й екологічний туризм; ПАР - пляжно-купальний відпочинок, гастрономічний і екологічний туризм; Кабо-Верде спеціалізується на дайвінгу та серфінгу. Стосовно більшості інших держав, особливо центральноафриканських, то актуальність розвитку міжнародного туризму для них не стоїть на порядку денному: несприятливий для відпочинку європейців і американців клімат, міжетнічні конфлікти, бідність, висока захворюваність на СНІД та інші недуги і відсутність елементарних побутових умов роблять ці країни неприваб-ливими з точки зору рекреаційно-туристичної діяльності.

На африканському континенті протягом останніх десятиліть від-булися суттєві зміни у структурі міжнародного туризму. Протягом 1980-х років частка міжрегіональних туристичних потоків в Африці перевищувала внутрішні регіональні. Ситуація змінилася у 1990-х роках, які пройшли під знаком поступового переважання внутрішніх регіональних подорожей над зовнішніми.

 

18. Основну масу населення Східної Тропічної Африки складають африканці, переважна більшість яких говорить на мовах банту. Крім банту, до числа африканського населення відносяться народи, що говорять на нілотской і кушітскіх мовах. В склад населення Східної Тропічної Африки входять групи неафриканським за своїм походженням населення: араби, індійці, європейці. Загальна чисельність європейців, арабів і індійців складає не більше 1% загальної чисельності населення.

Народи, що говорять на мовах банту, за своїми мовним і культурним особливостям складають наступні групи: північні банту, населяють область Межозерья і центральну частину Кенії; східні банту, населяють територію Танганьїки, східну Кенію і північну частину Мозамбіку; південно-східні банту, населяють частину португальської колонії Мозамбік.

У північну групу народів банту входять племена і народності, що говорять на близьких один одному мовах і живуть у країнах Межозерья, тобто в області між оз. Вікторія на сході і озерами Альберт, Едуард, Ківу і Танганьїка на заході. Це область давніх державних утворень Буганди, Уньоро, Руанди, Урунді, Анколе, Карагве та ін У цих країнах здавна вже йшов процес розкладу первісної общини. Племена змішувалися, утворювалися народності, а колишні племінні назви зникали. Основне населення Буганди (близько 1 млн.чол.) Тепер називає себе загальним ім'ям баганда і говорить на одній мові - луганда, витісняючи всі інші мови різних племен. Баганда - це не плем'я, а вже давно склалася народність. Буганда тепер входить до складу англійського протекторату Уганда як одна з його провінцій. Населення північно-західній провінції Уганди - Уньоро, так само як і населення всіх країн на південь від неї, що живе частиною на бельгійській території Руанда-Урунді, тісно пов'язане між собою і за своїм історичним долям, і по мові, і по культурі. У Урунді і Руанді склалися народності ба-Рунду і баньяруанда (загальною чисельністю 4 - 5 млн. чол.), Які говорять на близьких між собою мовами. Значна частина їх живе в межах Бельгійського Конго.

 

 

19. Природні умови і ресурси. Африка має достатній природно-економічний потенціал. Більшу частину її території (90 %) займають плато і плоскогір'я, незначну (10%) — гори (Атлас, Капські, Драконові) і Ефіопське нагір 'я, що сприяє господарській діяльності. Пустелі (Сахара, Наміб, Калахарі) займають 28 % площі, савани 40 %, екваторіальні ліси — 12%. Ліси мають значні запаси деревини, які становлять 18% загальносвітових запасів. Материк лежить у субтропічних, тропічних, субекваторіальних та екваторіальщя му кліматичних поясах. Африка багата на корисні копалини,хоча зосереджені вони по країнах регіонів дуже нерівномірно. Промислове значення мають запаси нафти і природного газу (Лівія, Алжир, Нігерія), залізної руди (Мавританія, Ліберія, Єгипет, ПАР), уранових і марганцевих руд (Нігер, Габон, ПАР), бокситів (Гвінея, Камерун), мідних руд (Республіка Конго, Замбія).

Господарство. Країни Африки — слаборозвинуті в економічному відношенні. Їх частка в загальному світовому товаровиробництві становить лише 1,5%; 32 країни мають надзвичайно низький рівень економічного розвитку (наприклад, Cьєрра-Леоне, Еритрея). Проте окремі країни на півночі й крайньому півдні Африки мають досить високі економічні показники. Це Єгипет, Туніс, Алжир, Лівія, Марокко, ПАР. Більшість країн Африки за структурою господарства належать до аграрних і частково — до аграрно-індустріальних країн. їх економічний розвиток характеризується нестабільністю та кризовими явищами.

 

Видобувна промисловість має високі показники розвитку завдяки іноземним інвестиціям. У цій галузі переважають розробки родовищ золота, дорогоцінного каміння, кобальту, хромітів, ванадію, урану (Республіка Конго, Ботсвана, Нігерія, Лівія). Унікальною коморою сировинних ресурсів є надра ПАР. Ця держава посідає пріоритетні місця на світовому ринку з видобутку золота, платини, марганцю, хромітів, алмазів, уранової руди.

 

20. Згідно з Конституцією країни, прийнятої Парламентом 8 травня 1996, ПАР унітарна республіка із елементами федералізму. Складові країну 9 провінцій наділені великими повноваженнями, тому числі законодавчої автономією.

За Конституцією 1996 р. у ПАР встановлена форма правління, яка не має аналоги в світі. Її можна охарактеризувати як "сверхпарламентскую республіку".

Законодавча влада на загальнонаціональному рівні належить двопалатного Парламенту, що складається з Національної ради провінцій (верхня палата, 90 чоловік, що обираються по 10 від кожного провінційного законодавчого органу) та Національних зборів (нижня палата, 400 осіб, які обираються на основі пропорційного представництва). Спільні засідання обох палат Парламенту утворять Конституційну асамблею.

Строк повноваження Національних зборів - 5 років. Президент Республіки повинен розпустити Національні Збори, якщо воно прийняло резолюцію про саморозпуск і з моменту її обрання минули 3 роки. В.о. Президента повинен розпустити Національні Збори, якщо він протягом 30 днів не обере нового Президента.

Якщо інше не передбачене Конституцією, закони приймаються більшістю Національними зборами простим голосів від числа присутніх на засіданні депутатів (повинно бути присутнім більшість від загального числа депутатів).

До складу кожної делегації Національної ради провінцій входять прем'єр-міністр провінції або інша особа, їм призначене (глава делегації), 3 інших спеціальних і 6 постійних делегатів. Спеціальні та постійні делегати провінційними призначаються законодавчими зборами за поданням фракцій політичних партій. Стала делегати призначаються на строк повноважень провінційних законодавчих зборів.

При голосуванні в Національній раді провінцій кожна делегація має 1 голос, який подається головою делегації. Рішення вважається прийнятим, якщо його підтримали делегації не менше 5 провінції.

Палат Повноваження в галузі законодавства не рівні. Законопроекти можуть вноситися в будь-яку палат з, але фінансові - тільки до Національних зборів.

 

21.Природні умови та ресурси. Рельєф ПАР досить різноманітний. Низовинні ділянки трапляються лише біля кордону з Мозамбіком. Внутрішні райони — це підвищені плато, краї якого припідняті. На сході здіймаються химерні складчасті Драконові гори. Тут знаходиться найвища вершина країни — гора Каткін-Пік (3660 м). Південна частина ПАР закінчується Капськими горами.

Межове розміщення країни на півдні материка та різновисотність території визначають кліматичне розмаїття. ПАР знаходиться в тропічному та субтропічному кліматичних поясах. У січні (літо Південної півкулі) середні температури коливаються від +18 °С до +27 °С. Взимку (липень) — вони змінюються від+7 °С до+10 °С. Дуже велика різниця в кількості опадів, у цілому кількість опадів змінюється від 30 мм на рік у пустелі Калахарі до 2000 мм на схилах Драконових гір, які повернуті до океану. В центральній частині країни випадає 600—700 мм.

Річок у ПАР багато, але великою можна назвати лише Оранжеву. Вона та її повноводні притоки беруть початок з Драконових гір і течуть на захід.

Рослинний і тваринний світ, там де вони збереглися, а це національні парки, гори та пустелі, де не живуть люди, доволі багаті та різноманітні. На сході типова савана та рідколісся з притаманними для неї в Африці тваринами. В сухих субтропіках переважають коротколисті вічнозелені кущі. На сході вологі мусонні ліси. У внутрішній та південно-західній частині ПАР домінує рослинність пустель та напівпустель.

Як і інші африканські країни, а це визначається особливостями геологічної будови материка, ПАР має такі мінеральні ресурси: нафта, природний газ, кам'яне вугілля та уран (енергоносії), руди чорних і кольорових металів (залізна та марганцева, мідь, цинк, титан, свинець, нікель, цирконій, вольфрам, золото, срібло, платина тощо), хімічна та будівельна сировина, алмази та корунд.

Населення. Густота населення в країні невелика — понад 37 осіб на 1 км². Природні умови визначають нерівномірність заселення території. Люди переважно селяться на узбережжі та в підвищених внутрішніх районах із кліматом, сприятливим для життя. Природний приріст населення, порівняно з іншими африканським державами, невеликий. Частка міського населення — близько 50%. Як і в інших країнах Африки, дуже строкатий національний склад населення. Майже 18% жителів країни становлять нащадки європейських поселенців, переважно з Нідерландів і Великої Британії.

 

22.Основною галуззю промисловості традиційно була гірничодобувна, але наприкінці 60-х років на провідне місце вийшла обробна промисловість. Розвивається видобуток золота, алмазів, платини, марганцю, хромової, залізної і мідної руд, кам'яного вугілля, азбесту, уранового концентрату. Високо розвинуте машинобудування, металургія. Швидко розвиваються хімічна і легка промисловість. Налагоджено виробництво рідкого палива з вугілля. Великі кошти держава вкладає у розвиток військової промисловості і в суднобудування. Здійснюється програма розвитку атомної промисловості і створення ядерної зброї.

Майже вся товарна продукція сільського господарства виробляється у фермерських господарствах осіб європейського походження, які використовують найману працю африканців.

Найважливіші культури - кукурудза, пшениця, сорго, ячмінь. Вирощуються: цукрова тростина, чай, бавовна, арахіс, соняшник, тютюн, фрукти, виноград, цитрусові. Основна частина земельних угідь використовується для пасовищного тваринництва.

Експорт:

• золото,
• сировина мінерального походження, включаючи вугілля, чорні метали і вироби з них,
• платина,
• продовольство,
• а також алмази,
• електроенергія,
• машини та обладнання.

Імпорт:

• машини,
• устаткування і транспорті засоби,
• хімічні продукти,
• мінеральне паливо,
• чорні метали.

Основні торговельні партнери - Німеччина, США, Великобританія та Японія.

23. Північна Америка розташована в Північній і одночасно'Західній півкулях. На півдні материк перетинає тропік, на півночі — Північне полярне коло. Крайні точки материка: на півночі — мис Мерчісон (73°50' пн. ш., 94°45' зх. д.); на півдні — мис Мар'ято (7°12' пн. ш., 80°52/ зх. д.); на сході — мис Сент-Чарльз (52°24' пн. ш., 55°40' зх. д.); на заході — мис Принца Уельського (65°35/ пн. ш., 168° зх. д.).

Берегова лінія Північної Америки дуже порізана. На півночі біля материка розташований найбільший острів земної кулі — Ґренландія (2,2 млн км2) і великі та малі острови Канадського Арктичного архіпелагу. Північно-західна окраїна материка утворює півострів Аляску, продовженням якої є Алеутські острови. Східна — півострів Лабрадор, що омивається великою, але мілкою Гудзоновою затокою. Біля східних берегів Північної Америки лежать острови Ньюфаундленд та Великі й Малі Антільські. Берегова лінія Північної Америки найбільш порізана на північному заході, де багато островів, заток і бухт. На західному узбережжі материка є тільки одна велика затока — Каліфорнійська, відокремлена від океану півостровом Каліфорнія. У вузьких затоках східних берегів, що глибоко врізуються в суходіл, спостерігаються найвищі на Землі морські припливи — до 18 м (затока Фанді). Біля берегів материка проходять: Аляскинська, Каліфорнійська, Лабрадорська течії і течія Гольфстрім.

 

24. Північноамериканська економічна інтеграція зумовлена глобальними змінами в системі світових господарських зв'язків, що набули характеру стійкої планетарної тенденції. Вона є продуктом прогресуючого процесу інтернаціоналізації господарського життя, взаємопроникнення і взаємопереплетення національних економік, значна частина яких перетворилася в потужні продуктивні сили, що переросли можливості внутрішнього сукупного попиту й активно шукають нових ринків (товарів, послуг, капіталів, новітніх технологій) за межами власних державних кордонів.

Північноамериканська економічна інтеграція є також результатом входження світового господарства в якісно новий етап розвитку, на якому зовнішньоекономічні зв'язки втрачають свою допоміжну відносно політики роль і перетворюються на самостійний, навіть вирішальний фактор існування (точніше – виживання) світового співтовариства.

У такому просторі роль Північної Америки визначається тепер уже не силою впливу США на світогосподарські зв'язки, а силою спільних потенційних можливостей трьох по-своєму великих національних економік Північноамериканського континенту, об'єднаних в одну.

Найбільше розвиненим інтеграційним угрупованням у Північноамериканському регіоні є НАФТА – Північноамериканська асоціація вільної торгівлі, утворена в січні 1994 р. США, Канадою, Мексикою.

Якщо говорити про витоки формування НАФТА, то вони обумовлені вже зазначеними планетарними тенденціями, конкретизованими в посиленні економічної взаємозалежності й поглибленні взаємопроникнення трьох північноамериканських держав. Саме на цих засадах на Північноамериканському континенті виникає прообраз майбутнього єдиного господарського комплексу, в якому національні економіки (Мексики, Канади і США) інтегруються і починають функціонувати як складові єдиної господарської системи в зародковому її вигляді.

 

 

25. Північна Америка повністю розміщується в Північній і Західній півкулях. Вона далеко заходить за Північне полярне коло, а на півдні її перетинає Північний тропік. Обриси Північної Америки, як і Південної, нагадують трикутник, який широкою частиною (6 000 км) звернений на північ. Тому великі площі материка розташовуються в помірному поясі. Вузька ж частина, завширшки всього 100 км, висунута далеко на південь і розміщується в жаркому поясі. Значна протяжність Північної Америки з півночі на південь обумовлює велике різноманіття її природи: від арктичних пустель до вологих тропічних лісів.

Крайніми точками материка на півночі є мис Мерчісон, на півдні – мис Мар’ято, на заході – мис Принца Уельського, на сході – мис Сент-Чарльз. Наближчими материками-сусідами є Євразія і Південна Америка. Від Євразії Північна Америка відокремлена вузькою Беринговою протокою, з Південною Америкою вона з’єднана вузьким Панамським перешийком (по ньому проводять межу між двома Америками). У найвужчому місці перешийка на початку ХХ ст. було прорито Панамський канал завдовжки понад 80 км.

В історії географічних відкриттів вийшло так, що Північну Америку європейці відкривали для себе кілька разів. В у 1492 р. її відкрив Христофор Колумб.

Плавання Х. Колумба поклали початок завойовницьким походам. Європейські країни прагнули урвати собі чим більший шмат від Нового Світу: Іспанія – на півдні материка, Англія і Франція боролися за північ континенту. Такі походи супроводжувалися і географічними відкриттями. У ХV ст. англійська експедиція Джона Кабота знову відкрила північно-східне узбережжя Північної Америки. У ХVІ ст. почався похід іспанця Ернандо Кортеса, який завершився завоюванням стародавньої держави ацтеків, що існувала на території нинішньої Мексики. Французи дослідили затоку і річку Святого Лаврентія, береги Великих озер, пропливли по Міссісіпі. Англійці Генрі Гудзон (ХVІІ
ст.) і Александр Маккензі (ХVІІІ ст.) обстежили північні і східні райони материка.

У ХVІІІ ст. до північно-західних берегів Північної Америки дісталися росіяни. Експедиція Вітуса Беринга і нашого співвітчизника Олексія Чирикова відкрила Берингову протоку, Алеутські острови і Аляску. Там були засновані російські поселення, жителі яких займалися морським промислом, полюванням, вели торгівлю з індіанцями. У 1867 р. царський уряд Росії продав російські володіння в Північній Америці Сполученим Штатам Америки.

 

 

26. Природно-ресурсний потенціал. Частина величезної території США знаходиться в екстремальних умовах і зазнає стихійної шкоди - землетрусів, ураганів, повеней, посухи, заморозків. Діяльність людини утруднена в пустелях і високогір'ях Заходу і особливо на Алясці, частина якої розташована за Полярним колом. Проте в цілому, природа країни сприятлива, а природні ресурси дуже великі. Корисні копалини США різноманітні, а родовища вигідно розміщені. Це стосується і паливно-енергетичної сировини, і руд металів, і нерудних матеріалів. Величезними е земельні ресурси. Майже 1/2 площі використовується для потреб сільського господарства.

Головною перевагою клімату б достатнє зволоження рівнинних земель східної частини країни і положення їх у помірному та субтропічному поясах. У тропічному поясі знаходяться Гаванські острови. Природна родючість субтропічних червоноземів, чорних та каштанових грунтів великих північноамериканських степів-прерій - поліпшена людиною. Ліси й досі вкривають 3/10 площі країни, Великі озера являють собою найбільший резервуар прісної води на Землі. Разом з річковою системою Міссісіпі вони є ідеальним внутрішнім водним шляхом.

Територія США багата на унікальні ландшафти. Частину з них перетворено в національні парки. Серед них Єллоустон - величезна гейзерна область. Йосемітська долина - творіння відступаючого льодовика, Великий каньйон - результат ерозії Колорадського плато та ін. Американці першими вдалися до охорони своєї природної спадщини. Сучасна система заповідних територій становить 30 млн гектарів. У США витрачаються значні кошти на охорону природного середовища. Проте внаслідок величезних розмірів матеріального виробництва і транспортного парку в країні ще досить багато проблем з забрудненням повітря, вод і земель.

 

 

27. США і Канада є найбільшими у світі постачальниками різноманітних послуг, мають ультрасучасну невиробничу сферу і туристичний рекреаційний комплекс.

Країни Північної Америки є важливими суб'єктами політичної та економічної діяльності. Потужною інтеграційної угрупованням на континенті є Північноамериканська зона вільної торгівлі, яка була створена в січні в 1994 р. США, Канадою і Мексикою. НАФТА є найбільшою в світі регіональною зоною вільної торгівлі.

Центральним її інститутом є Комісія з вільну торгівлю, до якої входять представники на рівні міністрів торгівлі від трьох країн-учасниць. Ця комісія спостерігає за здійсненням і розробкою основних угод і допомагає вирішувати неузгодженості, контролює роботу більш ніж 30 комітетів і робочих груп НАФТА. Країни-учасниці НАФТА зберігають національні митні тарифи в торгівлі з країнами, що розвиваються, а під взаємній торгівлі після перехідного десятирічного періоду (в деяких випадках - 15 років) в цій економічній зоні буде відбуватися вільний товарообіг. У результаті реалізації угод всі тарифи і нетарифні бар'єри в торгівлі будуть усунені. В даний час більшість місцевих торгових операцій здійснюються відповідно до норм НАФТА і Всесвітньої торгової організації (СОТ). У цілому інтеграційні процеси в НАФТА, у порівнянні з ЄС, характеризуються домінуванням США і слабкою взаємозалежністю економік Канади і Мексики.

ВНП США вдвічі більше, ніж ВНП Японії і сукупний ВНП країн ЄС. Країна є найпотужнішою з економічного, політичного і військовому потенціалу. На неї припадає 25% світового ВНП, 20% світової промислової продукції, понад 15% світового продовольства і більше 15% міжнародної торгівлі. Після Другої світової війни країна стала державою з найрозвиненішою економікою. Основні конкуренти США - ФРН, Англія, Японія і Франція, - були розорені війною, тоді як економіка США тільки зміцніла. Післявоєнне угода між профспілками і великим бізнесом сприяло зростанню виробництва і розширенню внутрішнього ринку.

 

28.Культурна та природна спадщина Північної Америки (ЮНЕСКО)

- Державний історичний пам'ятник Л'Анс-о-Медоуз

- Національний парк Наганні

- Провінційний парк Динозавр

- Парки і резервати Клуоні, Врангеля — св. Іллі, Глейшер-Бей, Татшеншини — Алсек

- Хед-Смешт-Ін-Баффало-Джамп

- Національний парк Ґваї Гаанас

- Національний парк Вуд-Буффало

- Парки Канадських Скелястих гір

- Старий Квебек

 

Загальні відомості про США

Клімат та географія

CШA займають площу 9,36 млн. кв. км і простягаються від Гавайських островів до Аляски на 5000 км і на 2900 км від Мексики до Канадського кордону, омиваються двома океанами: на заході - Тихим океаном, а на сході - теплими водами Атлантичного. Під впливом цих факторів кліматичні умови різних регіонів країни істотно відрізняються один від одного. Так, коли взимку на півночі країни випадає сніг, в Майамі триває пляжний сезон, Сан-Франциско ж називають містом вічної весни - температура повітря тут цілий рік коливається в межах 13-20 градусів Цельсія.

Столиця - Вашингтон, округ Колумбія. Місто розташоване на сході країни, було засноване в 1790 році.

Часовий пояс

Різниця в часі між Києвом і Нью-Йорком складає мінус 7 годин. Час доби ділиться на дополуденні - з 0 до 12 год (am - ante meridiem) і післяполуденні - з 12 до 24 год (pm - post meridiem). Так, замість 15:00 зазвичай пишуть 3:00 pm

Правила в'їзду в країну

Для в'їзду на територію CШA необхідна віза. У літаку Ви отримаєте для заповнення бланк американської митної декларації та імміграційну картку (форма I-94).

Митні правила

При ввезенні в США більш, ніж 10000 доларів готівкою, сума повинна бути внесена до декларації.
Необхідно мати на увазі, що в Сполучені Штати заборонено перевезення будь-яких продуктів харчування. На одного дорослого дозволено провозити 200 сигарет, або 50 сигар, або 2 кг тютюну, 1.1 л спиртного.
Співробітник імміграційної служби прикріпить до Вашого паспорту відривний талон від білої імміграційної картки I-94, який обов'язково потрібно зберігати до кінця поїздки: перед виїздом з країни його вилучає митна служба, і саме по ньому визначається, що Ви залишили територію CШA.
Якщо в багажі немає нічого, що може привернути інтерес американських митників, можна скористатися "зеленим коридором" ("Nothing to Declare"). Тим не менше, заповнену декларацію все одно доведеться здати працівникам митниці.

Внутрішня політика Сполучених Штатів реалізується по горизонталі між трьома гілками центральної влади (у такій послідовності вони згадуються в американській Конституції):

• Законодавчою
• Виконавчою
• Судовою

По вертикалі вона реалізується між центральною владою у Вашингтоні і 50 штатами, плюс столичним округом Колумбія, які мають достатньо високі повноваження, в тому числі щодо формування і розподілу місцевого бюджету, податкової політики, питань судочинства і юстиції.

Формальна дата заснування країни – 4 липня 1776 року, коли 13 британських колоніальних територій проголосили свою незалежність від метрополії. З тих пір 4 липня, День Незалежності, є національним святом США.

Діюча Конституція була ухвалена через 11 років – 17 вересня 1787 року (документ, який залишається практично незмінним і донині, був ухвалений спеціально скликаним Конституційним конвентом у Філадельфії).

Протягом історії країни до Конституції було внесено 27 поправок, причому найперші десять були внесені одночасно, отримавши назву «Біль про права». Решта 17 поправок вносилися окремо. Остання, зроблена в 1992 році, передбачала введення додаткових конституційних обмежень для підвищення оплати праці членів Конгресу.

Жодна з поправок не передбачала зміни форми правління в країні. Три поправки (1933, 1951 і 1967 років) стосувалися термінів перебування при владі президента, віце-президента і членів Конгресу.

Президент є головою виконавчої гілки влади, тобто на нього покладається завдання втілювати у життя закони, прийняті Конгресом. Він обирається максимально на 2 чотирирічні терміни, є головнокомандувачем, призначає членів адміністрації, федеральних суддів і членів Верховного суду. Проте всі вони потребують затвердження в Сенаті.

Президентом може стати будь-який громадянин США, народжений на американській території і не молодший 35 років. Аналогічні вимоги стосуються віце-президента, який обирається спільно з президентом.

Голова виконавчої влади і адміністрації (уряду) країни – Президент (з 20 січня 2009 р. – Б. Обама, 44-й президент). Кандидати в члени адміністрації, а також посли пропонуються Президентом і затверджуються Сенатом. Президент в парі з Віце-президентом (Дж. Байден) обирається кожні чотири роки за допомогою так званої Колегії виборців, до якої входять 538 чоловік.

Законодавча влада складається з двох палат Конгресу:

• Нижня - Палата представників
• Верхня (Сенат).

Палата представників складається з 435 конгресменів, які переобираються кожні 2 роки. Головою Палати представників є Спікер.

 

 

30. Формування державної території США – цікава історико-географічна тема. Події, пов’язані з нею, охоплюють час з XVI по XX ст. Щоб їх якось упорядкувати, виділимо три послідовних етапи цього процесу.
Перший, попередній, етап тривав від початку європейської колонізації до утворення США. Він торкнувся передусім східне, атлантичне узбережжя майбутніх Сполучених Штатів, але залишив відчутні сліди також на їх західному, тихоокеанському узбережжі і в центральних районах материка.

Найстарішим міським поселенням США вважається Сент-Огюстін у Флориді, який був заснований іспанцями в 1565 р. в тому місці узбережжя Флориди, де за кілька десятиліть до цього висадилася експедиція першовідкривача цього півострова Понсе де Леона. Перше постійне англійське поселення – Джеймстаун, назване так на честь англійського короля Якова (Джеймса) I Стюарта, виникло на березі Чесапикского затоки, в гирлі р.. Джеймс, на самому початку XVII в. Фактично воно поклало початок першої англійської колонії на материку – Віргінії, а належало Лондонській компанії, яка отримала від короля право колонізації нових земель в Америці. Друга, Плімутська компанія, що одержала такі ж королівські привілеї, спорядила свою знамениту експедицію на судні «Мейфлауер» в 1620 р. Так виникла друга англійська колонія, на цей раз в тисячу кілометрів на північ, на березі Массачусетського затоки. Слідом за Новим Плімут тут з’явилися інші міські поселення, серед яких швидко піднісся Бостон, що став центром Нової Англії.

Між цими двома колоніями влаштувалися голландці (Нова Голландія) та шведи (Нова Швеція). Центром голландських володінь стало поселення Новий Амстердам в гирлі відкритої англійським капітаном Генрі Гудзоном р. Гудзон. Однак шведська колонія проіснувала всього три десятиліття, а голландці в 60-х рр.. XVII в. поступилися Нову Голландію Англії. Новий Амстердам був перейменований в Нью-Йорк. Так виникла третя англійська колонія, яку можна назвати середньоатлантичних. Незабаром неподалік були закладені Філадельфія, Балтимор та інші міста.

На західному узбережжі початок європейської колонізації поклала Іспанія, кораблі якої стали обстежувати узбережжі Каліфорнії ще в середині XVI в. Потім іспанські монахи-францисканці почали будувати тут свої місії, з яких виросли сучасні міста Сан-Дієго, Лос-Анджелес, Сан-Франциско. А з півночі, від Аляски, просувалися російські, що заснували найпівденнішу факторію Російської Америки – Форт Росс в районі Сан-Франциско.

 

31. За кількістю жителів США поступаються лише Китаю та Індії, але значно відстають від них. Середня густота населення становить 28 чоловік на 1 км кв. Дуже слабо заселені Аляска (0,6 чоловіка на 1 км кв), а також Гірські штати і Великі рівнини. Високою є густота населення в місцях концентрації великих міст, де міські агломерації, зливаючись одна з одною, утворили гігантські мегалополіси.

Найбільша міська зона (Північно-східний мегалополіс, або Бос-Ваш) склалася на Атлантичному узбережжі між Бостоном і Вашингтоном, її протяжність — 960 км, площа — 130 тис. км кв, середня густота населення — 325 чоловік на 1 км кв. Тут зрослися чотири десятки агломерацій (метрополітенів) з населенням понад 42 млн чоловік. Серед метрополітенів такі гіганти, як Бостон, Нью-Йорк, Філадельфія, Балтімор і Вашингтон. Поступово складаються ще три мегалополіси:
1) в Каліфорнії — від Сан-Франциско через Лос-Анджелес до Сан-Дієґо;
2) в Приозер'ї — від Мілуокі через Чикаго і Клівленд до Піттсбурґа;
3) в штаті Техас — від Далласа-Форт-Уерта до Х'юстона.
Такі ж процеси можна спостерігати в районі Аппалачського Підмонта, у південно-східній Флориді і на узбережжі Ґалфу.

Демографічна ситуація в США є типовою для високорозвинених країн: низький природний приріст, переважання частки жінок у статевій структурі, «постаріння» населення, велика частка працюючих економічно самостійних жінок, знедрібнення сімей.

Специфічними для США є проблеми імміграції, формування американського етносу, характеру міських і позаміських територій.

США — найбагатша країна світу з дуже високим рівнем розвитку людини і рівнем її життя. Але соціальні протиріччя в цій країні більші й гостріші, ніж у високорозвинених країнах Західної Європи.

 

Економічний розвиток США

Фактори швидкого економічного розвитку Сполучені Штати Америки

Американські вчені для пояснення успехов економічного розвитку країни висунули теорію «американської винятковості», відповідно до якої закономірності суспільно-економічного розвитку, висунуті в той період К. Марксом, на їхню думку, не підходили для США, що представляють собою виключення з правил. Однак ця теорія на практиці не підтвердилася, о чем можна судити з циклічним економічним кризам кінця XIX-початку XX ст.

Чим же тоді пояснити успіхи економічного розвитку Сполучені Штати Америки?

1. Найважливіше значення мав радикальний характер Громадянської війни 1861-1865 рр.. Звільнивши негрів, рабовласницьку відмінивши систему в південних штатах, організувавши масовий продаж землі державою невеликими ділянками і дозволивши її покупку кожним громадянином, який побажав обробляти землю, американський уряд відкрило дорогу для розвитку в Сполучених Штатах капіталізму. Тут були створені такі можливості капіталістичної господарської діяльності, які не змогли забезпечити буржуазні революції в жодній з європейських країн.

2. Суттєву роль у прискоренні зростання темпів промислового виробництва зіграв природно-географічний фактор - наявність потужної сировинної бази, різноманітні корисні копалини, великі масиви родючих грунтів, багатство лісових ресурсів, безліч річок та озер незамерзаючих, сприятливий клімат.

3. Сприяла успішному розвитку економіки і капіталістичному накопиченню проводиться США зовнішньоторговельна політика - ввезені товари обкладалися високим митом при одночасній свободі для ввезення іноземного капіталу. Оподаткування товарів імпортних митом у 10% після 1861 р. забезпечив щорічне перевищення доходів над державними витратами на 100 млн. дол

4. Важливою складовою частиною швидкого розвитку США стало всебічне використання досягнень науково-технічного прогресу, науково-технічної революції. Сполучені Штати оснащували свої підприємства новітньої на той час технікою.

5. Не останню роль грав демографічний фактор. Внаслідок малої щільності заселення території сша постійно відчували брак робочої сили, що стимулювало автоматизацію виробничих процесів і розвиток технічної думки і зумовлювало більш високу заробітну плату, ніж у європейських країнах. Ці обставини стали привабливою силою для припливу емігрантів.

6. Слід враховувати й історико-географічний фактор. Відстань від Європи і близькість до Південній Америці дозволили цієї молодої капіталістичній країні посилити свої позиції в Західній півкулі. Використовуючи доктрину Монро і ідею панамеріканізма, США раніше всього придбали Гавайські острови.

 

33. Загальні відомості. Офіційна назва — Канада. Столиця — Оттава (близько 1 млн осіб). Площа — 10 млн км² (2-ге місце у світі). Населення — близько 32 млн осіб (34-те місце). Державні мови — англійська та французька. Грошова одиниця — канадський долар.

Географічне положення. Знаходиться у північній частині Північної Америки. Значна частина території Канади припадає на великі та малі острови у Північному Льодовитому, Атлантичному та Тихому океанах. На суходолі Канада межує лише зі США. Географічне положення країни в найхолоднішій частині Америки значною мірою обмежує господарське освоєння та заселення більшої частини її території.

Історія виникнення та розвитку. Близько 20— 40 тис. років тому з Азії в Америку переселилися предки сучасних корінних жителів Канади індійців і ескімосів. У XVII ст. н. е. східне узбережжя почали колонізувати французи. Решта території заселялася вихідцями з Великої Британії. У 1867 р. британські колонії у східній частині нинішньої південної Канади утворили федерацію Домініон Канада. Поступово (до 1949 р.) до нього приєдналися інші провінції. У 1931 р. Канада стала суверенною державою у складі Британської Співдружності Націй. З 1988 р. разом із США та Мексикою підписала угоду про вільну торгівлю (НАФТА).

Державний устрій і форма правління. Канада — федерація, федеративна парламентська республіка у складі Співдружності. Глава держави — королева Великої Британії. В країні її представляє генерал-губернатор. Виконавча влада належить уряду на чолі з прем'єр-міністром. Законодавча влада належить парламенту. Він складається із двох палат — палати громад і сенату. Термін повноважень парламенту — 5 років. За адміністративно-територіальним поділом країна складається з десяти провінцій і трьох територій.

Природні умови та ресурси. Гори та рівнини в Канаді займають приблизно однакову площу. На заході здіймаються Кордильєри. їх найвища точка — понад 6000 м. Центральну частину Канади становлять низовини, східну — височини.

Канада лежить у трьох кліматичних поясах. Більша північна частина — у холодних арктичному та субарктичному, а менша південна — в помірному. Взимку вся територія країни вкривається снігом. Навіть на півдні у внутрішніх районах у зимовий час температура повітря може опускатися до -40 °С. На півночі панує вічна (багаторічна) мерзлота. Північні острови вкриті материковими льодовиками.

 

34. Історія Формування Канади:

Протягом тисячоліть територія Канади була заселена індіанськими племенами, які іноді називають «корінними народами» або «першими народами». Вважається, що першими європейцями, що ступила на канадську землю (острів Ньюфаундленд) близько 1000 р. н. е.., були ісландські вікінги. Однак вони не змогли колонізувати країну, прозвану ними Вінланді.

Липня 1867 Канада отримала право формувати власний уряд, не виходячи зі складу Британської імперії. Канада фактично отримала незалежність і прийняла назву Домініон Канада. Спочатку у федерацію не входили острова Ньюфаундленд і Принца Едварда. Першим прем'єр-міністром Канади став Сер Джон Александер Макдональд.

У сучасних межах Канада склалася в 70-х роках XIX ст., Острів Ньюфаундленд увійшов до складу держави в 1949 р. За Вестмінстерським статутом (1931) була розширена компетенція уряду Канади (як і інших британських домініонів) у міжнародних і внутрішніх справах.

Після Другої світової війни посилився вплив США на економіку й політику Канади (при одночасному ослабленні англійських позицій). З 2-ї половини 60-х рр.. намітився поворот убік незалежного політичного курсу. У 1960-1970-х загострилася внутрішня боротьба щодо питання положення франко-канадців. У 1982 р. набула чинності нова конституція Канади; її не визнає Квебек, що домагається особливого статусу.

 

35. Канада - високоурбанізована країна. Міське населення становить 76,6% всіх жителів, із них 80% проживають у містах з населенням більше 10 тис.осіб. Найбільш великі міста - Торонто (5 101 600 мешканців), Монреаль (3 574 500 мешканців), Ванкувер (2 134 300 мешканців), Оттава — Гатіно (1 132 200 мешканців), Калґарі (1 016 600 мешканців), Едмонтон (990 500 мешканців), Квебек (705 900 мешканців), Гамільтон (702 900 мешканців), Вінніпег (698 200 мешканців).

Процес концентрації населення в особливо великих містах триває. У 1961 близько 25% населення були жителями міст з населенням не менше 500 тис. чоловік; до 1991 року на частку великих міст доводилося вже 48% населення. Передмістя великих міст розростаються ще швидше, ніж самі міста.

 

36. Українці в Канаді вперше з'явилися 1892 р. Того ж року в квітні у місцевості Една-Стар, 50 км на північний захід від Едмонтона провінції Альберта, була заснована перша українська колонія. Впродовж 90-х років XIX ст. до Канади переважно із Галичини і Буковини прибуло понад 30 тис. українців, а від 1900 р. до Першої світової війни — ще близько 140 тис.

Українська еміграція в Канаді до 1914 р. досягла близько 170 тис. осіб. Це була перша хвиля еміграції, що рекрутувалася головно з українських земель у складі Австро-Угорщини. Друга хвиля українських емігрантів припадала на міжвоєнний період. Вона становить 68 тис. осіб. У той період до Канади їхали емігранти із Галичини, а також із Західної Волині. Після Другої світової війни до Канади прибули ще близько 33 тис. українців.

Переважно це були переміщені особи із вивезеної на примусові роботи до Німеччини української молоді, що після закінчення війни опинилася у західних зонах окупації, та частини радянських військовополонених і учасників українського національно-визвольного руху, котрі після 1945 р. теж опинилися в західних зонах Німеччини.

За даними канадського перепису населення 1981 р., у Канаді обліковувалось 529 615 одноетнічних українців і 225 365 осіб багатоетнічних, тобто таких, серед батьків яких були українці та неукраїнці.

За даними того ж перепису, українське населення (одноетнічні українці) проживає у провінціях Альберта (136 710 осіб — 25,7% усіх українців Канади), Онтаріо (133 995 — 25,3%), Манітоба (99 795 осіб — 18,7%), Саскачеван (76 810 осіб — 14,3%), Британська Колумбія (63 605 осіб — 11,9%) та ін..

Перші українські емігранти здебільшого їхали у західні провінції Манітоба, Саскачеван, Альберта, де канадський уряд виділяв поселенцям земельні ділянки площею 65 га, які не були освоєні. Потрібно було докладати велетенських зусиль, щоб на місці дикого простору організувати хліборобство. Але іммігранти закладали нові поселення і часто давали їм назви в пам'ять залишених на батьківщині.

37. Канадська держава формувалася з переселенської колонії - спочатку Франції, а після поразки останньої в Семилітній війні (1756-1763)- Англії. Ця обставина зумовила в подальшому консолідацію на території країни двох націй - франкоканадців і англоканадців, що відобразилося на всій подальшій історії Канади і нині продовжує істотно впливати на її внутрішнє життя. 1867 р. англійський парламент ухвалив Акт про Британську Північну Америку, який з наступними доповненнями є основним конституційним документом Канади і від якого бере початок історія канадської державності. Акт проголошував утворення Домініону Канада, якому надавалася самостійність у сфері внутрішнього самоврядування, а за Великою Британією зберігалось право здійснення зовнішньополітичних функцій (зокрема оголошення війни). Протягом наступних років Канада поступово розширювала свій суверенітет і, зрештою, на початку 80-х років XX ст. набула повну державну незалежність від колишньої метрополії.

Канада - федеративна держава, що складається з 10 провінцій та 2 територій. Член Британської Співдружності. Формально глава держави- королева Великої Британії, представлена генера-лом-губернатором, який призначається королевою за рекомендацією прем'єр-міністра Канади. Законодавчу владу здійснює парламент, який складається з палати громад і сенату. Виконавча влада - уряд на чолі з прем'єр-міністром. Отже, Канада- конституційна монархія.

Під час обох світових війн Канада виступала на боці Англії. Однак якщо в 1914 р. вона вступила у війну автоматично у зв'язку з оголошенням Англією війни Німеччині, то в 1939 р. Канада самостійно, за ухвалою спеціальної воєнної сесії свого парламенту, і на тиждень пізніше, ніж Англія, оголосила війну фашистській Німеччині. За роки Другої світової війни, Канада перетворилася на економічно розвинуту державу; її національний дохід зріс у 2 рази, промислове виробництво - в 2,5 раза, вона посіла трете місце в промисловому виробництві Західного світу. Економічне піднесення Канади продовжувалось і в повоєнний час. Важливим чинником цього стала цілеспрямована урядова політика освоєння надзвичайно багатих природних ресурсів Півночі й Далекого Заходу. Нові освоювані регіони охопили площу 8 млн кв. км - майже 80 % території країни. При цьому важливу роль відігравали іноземні інвестиції, зокрема американські капіталовкладення в Канаду в перші 20 повоєнних років збільшилися майже в 6 разів і становили понад 21 млрд дол. Широкого розмаху набула імміграція, в 1946-1969 рр. до Канади приїхало понад 3 млн іммігрантів.

У 40-ві - 60-ті роки Канада вийшла на передові позиції серед західних держав з видобутку нікелю, золота, срібла, платини, свинцю, міді, уранової руди тощо. Протягом наступних десятиріч завдяки державній підтримці й політиці стримування іноземних капіталовкладень гірничодобувна промисловість постійно зберігає високі темпи розвитку. Вона стала давати майже п'яту частину всієї промислової продукції країни і третину вартості експорту, випередивши традиційні для Канади експортні галузі - сільське господарство та лісопаперову індустрію.

У сфері зовнішньої політики Канади наприкінці XX - на початку XXI ст. намагалася відігравати роль своєрідного буфера між Російською Федерацією і США, між Францією і США, між країнами "світової периферії" і США, що сприяло піднесенню її авторитету в світовій політиці. На початку 1991 р. канадські збройні сили взяли участь у війні проти Іраку, який анексував Кувейт. Це була перша участь канадських збройних сил у бойових діях від часу війни в Кореї. Сучасна Канада проводить незалежний зовнішньополітичний курс, бере активну участь у розвитку світових процесів. Канада - член "вісімки" провідних держав світу, ЇЇ лідери - постійні учасники зустрічей на найвищому рівні цього впливового об'єднання. Країна має без'ядерний статус, виступає за зміцнення НАТО, розширення впливу Альянсу в світі. Канадські збройні сили беруть активну участь у миротворчих операціях під егідою ООН. Розвиток українсько-канадських відносин дав новий поштовх діяльності найбільшого об'єднання українських політичних, громадських, культурних організацій та церков - Конгресу українців Канади (КУК), а також Товариству об'єднаних українських канадців (ТОУК). Осередками культурного розвитку українців у Канаді є різноманітні культурно-освітні організації. Найбільша з них - Українська фундація імені Тараса Шевченка, заснована у Вінніпезі в 1936 р. З проголошенням незалежності України українська діаспора Канади надає різноманітну підтримку і серйозну допомогу становленню і розбудові своєї етнічної батьківщини.

З 1991 по 1998 р. завершено 60 спільних канадсько-українських проектів з питань переходу до ринкової економіки, у сфері демократизації та розвитку управління, з проблем ядерної безпеки тощо. У січні 1999 р. в Україні з візитом перебував прем'єр-міністр Канади Жан Кретьєн. Тоді ж було підписано 7 канадсько-українських міжурядових документів. У листопаді 1999 р. підписано угоду про співпрацю в галузі запуску комерційних супутників.

Канадська сторона неодноразово виявляла готовність надати Україні допомогу в розвитку інфраструкту