Хроніка звільнення Донбасу

Вступ

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ

 

1. Напад Німеччини на Союз Радянських Соціалістичних Республік

22 червня 1941 року рано вранці Німеччина за підтримки своїх союзників — Італії, Угорщини, Румунії, та Словаччини — раптовоії без попередження напала на СРСР. Почалася Німецько-радянська війна, яку у радянській та сучасній російській історіографії називають Великою Вітчизняною Війною.

Німецькі війська завдали потужного раптового удару по всьому західному радянському кордону трьома групами армій: «Північ», «Центр» та «Південь». Першого ж дня знищено або захоплено значну частину радянських боєприпасів, пального і військової техніки; знищено близько 1200 літаків. 23 — 25 червня радянські фронти намагаються завдати контрудари, проте зазнають невдачі.

В Україні на початку серпня війська групи армій «Південь» відрізали від Дніпра та оточили під Уманню дві радянські армії. Однак захопити Київ їм знову не вдалося. Тільки після повороту військ південного флангу групи армій «Центр» (2-ї армії і 2-ї танкової групи) на південь становище радянського Південно-Західного фронту різко погіршилося. Німецька 2-а танкова група, відбивши контрудар Брянського фронту, форсувала Десну та 15 вересня з'єдналась з 1-ї танкової групою, що наступала з Кременчуцького плацдарму. Внаслідок битви за Київ повністю розгромлений радянський Південно-Західний фронт.

Катастрофа під Києвом відкрила німцям шлях на південь. 5 жовтня 1-а танкова група вийшла до Азовського моря у Мелітополі, відрізавши війська Південного фронту. У жовтні 1941 року німецькі війська захопили майже весь Кримський півострів, крім Севастополя.

Поразка на півдні відкрила німцям дорогу на Донбас.

 

4. Бойові дії на території Донбасу

На територію Донбасу вступили одразу дві ударні групи «Південь» та «Центр».

Бліцкриг на території Донбасу майже вдався вже 20 жовтня 1941р. було окуповано Сталіно, а 30 жовтня Артемівськ.

Оборона Донецка

Під час Великої Вітчизняної війни трудящі міста внесли гідний вклад у розгром ненависного ворога. 10 липня 1941 року партійна організація приступила до створення народного ополчення. За короткий строк його бійцями стали близько 50 тис. чоловік, у т. ч. у Калінінському районі 12 тис, з яких організували 5 полків; Сталінозаводському — 10 тис. (4 полки)1. У перші тижні війни на призовні пункти міста з'явилося понад 20 тис. добровольців, серед них — 4870 комуністів.

Для боротьби з диверсантами-парашутистами було створено 2 винищувальні батальйони, в які вступило 100 членів партії. За дорученням ЦК ВЛКСМ міськком комсомолу організував 6 спеціальних протитанкових загонів. Всі ці формування влилися до складу 383-ї стрілецької дивізії, яку формували переважно з шахтарів — жителів Сталіно. Командував дивізією колишній гірник, випускник Військової академії ім. М. В. Фрунзе, Герой Радянського Союзу полковник К. І. Провалов, комісаром був старший батальйонний комісар М. С. Корпяк, начальником штабу — підполковник П. І. Скачко.

Все населення міста самовіддано допомагало споруджувати оборонні рубежі. Металургійні та машинобудівні заводи постачали залізобетонні конструкції для дотів, броне ковпаки для кулеметних гнізд, ломи, кайла, лопати.

В жовтні 1941 року почалась евакуація промислових підприємств і установ міста. Робітники, службовці та інженерно-технічні працівники комбінату «Сталінвугілли» виїхали в Карагандинську область; завод ім. 15-річчя ЛКСМУ вивезли в м. Карпінськ Свердловської області. Там швидко було організовано виробництво військової техніки.

Серед учасників оборони міста були воїни 383-ї дивізії, жителі Сталіно М. О. Александров, Д. І. Большаков, К. Д. Гаркуша, М. П. Жердсв, В. К. Конова-лов, В. С. Кузьмін, І. М. Ляшенко, В. П. Мішенін, 1. Г. Мейлус, Г. Ф. Малидовський, П. С. Малишев, Н. В. Попова, 1. її. Ткаченко, М. С. Токарєв, яким пізніше було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Розстріли, шибениці стали методами «управління» окупантів. У готелі «Донбас» містилося гестапо. На парканах зарясніли оголошення, в тексті яких жирно виділялося слово «розстріл». У шахту №4—4-біс на Калинівці окупанти скинули понад 75 тис. мирних жителів. Щоб приховати сліди своїх страхітливих злочинів, гітлерівці висадили в повітря копер шахти й завалили її ствол. У таборах смерті, що містилися на Петровці, на території довоєнного Палацу культури ім. В. І. Леніна і Центральної поліклініки, було закатовано близько 92 тис. чоловік3. На всі шахти й заводи призначали німецьких управителів.

 

Гітлерівцям не вдалося поставити собі на службу і промислові підприємства міста. Протягом майже дворічної окупації німецьке гірничопромислове товариство «ОСТ» змогло налагодити видобуток вугілля за добу менш

6 проц. довоєнного рівня1.

організацій. Учасники мітингу дякували радянським воїнам за повернену свободу, намічали плани якнайшвидшого відродження Донбасу 2.

 

Оборона Жданова

Напередодні Великої Вітчизняної війни Маріуполь етап великим промисловим центром країни. Випуск валової продукції на заводі ім. Ілліча в 1940 році порівняно з виробництвом на колишніх заводах «Провіданс» і «Нікополь» 1913 року збільшив в 6 разів. На узбережжі Азовського моря, крім «Азовсталі» ім. Серго Орджонікідзе за роки довоєнних п'ятирічок споруджено заводи — трубопрокатний ім. В. В, Куйбишева, коксохімічний, металоконструкцій, судноремонтний, радіаторний, рибоконсервний комбінат та інші підприємства легкої і харчової промисловості. Здійснювалася реконструкція і оснащення новими механізмами порту, що стан морські воротами Донбасу. Біля «Азовсталі» в 1936 році збудували третій порт, через як на завод надходила керченська руда.

Напередодні Вітчизняної війни в місті функціонували металургійний інститут, Донецька вища комуністична сільськогосподарська школа, 4 технікуми, 24 середніх, 11 семирічних і 20 початкових шкіл, в яких навчалося 35 тис. чоловік². У квітні року відкрито палац піонерів з дитячим театром, В місті виходили щоденна газета «Приазовский рабочий», багатотиражні га­зети на заводах ім. Ілліча, «Азовсталь», коксохімічному та ім. Куйбишева, в порту, на залізничному вузлі. В 1932—1937 рр. тут видавалися грецькою мовою газета «Колективіст» і журнал «Юний боєць», пізніше «Піонер», в 1933—1937 рр.— літературний альманах «Молодість». У цих виданнях, а також в газеті «Приазовський робочий» друкувалися твори грецького поета Г. А. Костоправа (1903—1937 рр.), поета ті збирача фольклору приазовських греків Касандри Костан (О. К. Гаргала; 1897— поетів В. Галла, А. Димитріу, Л. Кир'якова. К. Пастура та інших.³ В 30-рр. у місті працював державний театр «Червоний шлях» (перше театральнання на Україні), режисером якого в 1931 —1932 рр. був народний артист УРСР С. Б. Лучицький. Діяли російський драматичний театр, де працював тоді 3. Т. Остапенко, нині заслужений артист УРСР; грецький театр, а з 1937 року дитячий театр і палац піонерів. Маріупольські самодіяльні колективи брали участь у першій (1932 року) всесоюзній олімпіаді художньої самодіяльності в Москві, а також Вершій всеукраїнській олімпіаді в 1936 році. Напередодні війни в Маріуполі було 102 бібліотеки з книжковим фондом в 1 мли. книжок.

З перших днів Великої Вітчизняної війни промисловість міста почала випускати цію для потреб фронту. «Одну норму за себе, другу за фронтовика!» — стало лозунгом тих, хто залишився працювати в тилу. Чоловіків, які пішли до лав Черво­ної Армії, на виробництві заступили дружини, матері, сини і дочки. В місті сформувався полк народного ополчення і батальйон морської піхоти. В серпні почалася підготовка до евакуації промислових підприємств Маріуполя на схід країни. Облад­нання спец-цехів і прокатні стани вивезли на Урал і в Поволжя.

8 жовтня фашисти окупували місто. Маріупольські заводи привласнив німецький монополіст виробництва зброї — Круп. «Азовсталь» назвали Азовським заводом № 1, а заводи ім. Ілліча та ім. Куйбишева — Азовським заводом № 2 фірми «Крупи фон Болен». Окупанти наказали всім робітникам стати до роботи. «Того, хто не вийде на роботу протягом трьох днів, буде розстріляно»,— погрожували вони. На підприємствах запроваджувався 12-годинний робочий день. Однак за 23 місяці хазяйнування в Маріуполі гітлерівцям так і не вдалося налагодити металургійне виробництво Я відбудувати енергетичне господарство заводів. Вони не одержали жодної лініі чавуну і сталі.

За час окупації фашисти розстріляли і замордували в Маріуполі понад 50 тис. чоловік, у т. ч. уславленого сталевара М. М. Мазая, депутата Верховної Ради УРСР М. О. Пузирьова, старого більшовика А. О. Заворуєва. Нелюдських катувань зазнали військовополонені. Біля шлакової гори кілька тисяч поранених і виснажених червоноармійців загнали за колючий дріт. У лютому 1943 року їх в самій білизні вивезли у Старокримський тупик і там заморозили на смерть¹.

Незважаючи на терор, люди боролися. В Маріуполі діяло кілька підпільних патріотичних груп. Вони проводили антифашистську пропаганду, писали і розповсю­джували листівки, організовували втечі полонених червоноармійців з таборів, постачаючи їм продукти харчування і одяг, зривали пуск промислових об'єктів і агрегатів.

до Німеччини². Різко зменшилось вселення міста, на час визволення тут залишилося всього 85 тис. чоловік.

Визволення

Визволення Жданова

Зазнавши великих втрат у живій силі і техніці, противник відступав. Командування армії, щоб закріпити успіх наступу, вирішило продовжити його і звільнити м.Маріуполь.

Готовність до наступу визначилася в 10-00 7 вересня.

Відповідно до Наказу частини 130 стрілецької дивізії у взаємодії з 3 (9?) Гвардійською кавалерійською дивізією в ніч з 5 на 7 вересня перейшли в рішучий наступ.

8 вересня наші війська підійшли настільки близько до міста Маріуполю, що вже бачили його. Місто горіло. Були чутні вибухи. «Перед нашими очима горів Маріуполь, спалений гітлерівськими факельниками. Язики полум'я зливалися з хмарами, чорний дим закривав відблиски Місяця». Це варвари-німці і їх прихвосні творили сої чорну справу.

За кілька днів до відступу з Маріуполя фашисти отримали інструкцію, в якій пропонувалося повністю руйнувати промислові міста, вивезти все цінне обладнання та майно в Німеччину, а жителів від мала до велика викрасти в тил.

Під сильним вогнем противника таганрогци йшли вперед. Ніщо не могло зупинити їх. Смерть виривала одного з рядів, його місце займав інший. Падав пораненим цей, тоді виростав третій. Так йшли в бій таганрогци, солдати багатьох національностей звільняти місто України - Маріуполь. Гасло «Маріуполь буде знову наш!»

10 вересня, о 23-00 підрозділи 130 стрілецької дивізії перейшли в рішучий наступ і до 24-00, зламавши опір противника, почали долати його.

Вже до 4-00 підрозділи 371 стрілецького полку (130-ї стрілецької дивізії) вели бій на східній околиці м. Маріуполя. Почалося форсування р.Кальміус, був знищений супротивник на території заводу «Азовсталь».

До 8-00 бійці полку форсували р.Кальміус і спрямувалися до центру міста. Вулиця за вулицею бралися з боєм. Німці чіплялися за кожен будинок, усюди чинили опір. Але, незважаючи на це, протягом двох годин було очищено кілька вулиць і тим самим створені невигідні умови для німецького гарнізону, обороняти центр Маріуполя.

В цей же час 3-й стрілецький батальйон 371 стрілецького полку, переміщений на правий фланг полку переправився через р.Кальміус і кинувся до заводу ім.Ілліча.

До 11-00 підрозділу 371 стрілецького полку (130 стрілецької дивізії) були вже в центрі міста і до 14-30 очистили від противника південну і центральну його частину, вийшли до залізничного вокзалу.

У той час, коли місто Маріуполь зі сходу штурмували частини і з'єднання 44 армії, із заходу на нього наступали морські піхотинці.

До 15-30 10 вересня після майже десятигодинного бою частини 130 дивізії повністю очистили місто від супротивника і до 10-00 з'єдналися з морським

6 вересня 1943 року при відступі окупанти знищили все промислове встаткування, спалили будинки й села. У ніч із 9 на 10 вересня 1943 року в порту висадилися 1-й і 2-й загони 384-го ОБМП Азовської Військової Флотилії Чорноморського Флоту. 10 вересня військами 130-й Таганрозької й 221-й дивізій 44-й армії Південного фронту (з 20 жовтня 1943 року — «4-й Український фронт») за підтримкою з повітря частин 4-й повітряної армії й підрозділів Азовської Військової Флотилії вибили німців з міста.Визволення донбасу

Визволення Донецька

18 серпня 1943 року війська Південно-Західного і Південного фронтів приступили до визволення Донецьку. Бої за Сталіно були тривалими і кровопролитними. На ближніх і дальніх підступах до міста фашистське командування створило глибоко ешелоновану оборону. Долаючи опір во-рога, до обласного центру просувалися з'єднання 2-ї гвардійської та 5-ї ударної армій Південного фронту їх підтримували 8-а повітряна армія під командуванням двічі Героя Радянського Союзу генерала Т. Т. Хрюкіна та 7-й штурмовий авіаційний корпус. Частини 5-ї ударної армії, завдаючи обхідного удару, обрушилися з півночі на рівські війська, що засіли в місті. Розтрощивши оборону противника на ближніх підступах, вони прорвалися на ну-лиці міста. 9-й гвардійський корпус Героя Радянського Союзу генерала 1. П. Рослого визволив станцію, 3-й гвардійський стрілецький корпус генерала О. І. Білого — південно-східну частину Сталіно. Серед перших сюди пробилася 301-а стрілецька дивізія полковника В. С. Антонова.

Увійшовши в Сталіно, наші війська побачили страхітливу картину: фашисті зруйнували майже всі шахти, заводи (металургійний, металоконструкцій, 4 коксохімічні, азотний, машинобудівний, ремонтний та ін.), спалили трамвайний і тролейбусний парки, зруйнували 3761 будинок, 113 шкіл, індустріальний, медичний та педагогічний інститути, 62 дитячі садки, 390 магазинів, зимовий та літній театри, Палац культури ім. В. І. Леніна, клуб ім. Дзержинського, майже всі кращі споруди міста4; згоріли медичні установи; було пограбовано бібліотеки. Збитки, завдані місту, становили майже 4 млрд. крб. За час окупації гітлерівці знищили 167 тис. чоловік. Після визволення міста в ньому лишилося всього 175 тис. мешканців.

Що те, як зустрічали вони своїх визволителів, Б. Горбатов тоді писав: «...Ще вирує над містом гіркий дим від згарищ, чорне полум'я лиже бетон і залізо заводських корпусів, ще корчиться у вогні розтерзана вулиця Артема, а вже радіє визволене місто. Всі, хто вижив у ньому, всі, кого не встигли закатувати — всі зараз на вулиці. Вони цілують бійців у їхні запилені щоки, їхні солдатські руки, їх зброю і повторюють: «Як ми вас чекали!»1.

15 вересня в «шахтарській столиці» відбувся урочистий мітинг трудящих і представників військових частин, присвячений завершенню визволення Донбасу. На трибуну перед Будинком Рад піднялися секретар ЦК КП(б) України Д. С. Коротченко, командуючий військами Південного фронту генерал-полковник Ф. І. Толбухін, представники партійних і радянських

 

 

Хроніка звільнення Донбасу

16 січня - звільнена Марківка - райцентр Луганської області.

20 січня - Білокуракине та Біловодськ.

24 січня - Старобільськ.

1 лютого - Сватове.

3 лютого - Красний Лиман, Кремінна, Рубіжне, Пролетарск.

7 лютого - Краматорськ.

12 лютого - Красноармійськ.

14 лютого - Луганськ.

17 лютого - Слов'янськ.

21 лютого - Боково-Антрацит.

8 кінці лютого - контрнаступ гітлерівців у районі Харків - Донбас, були залишені Красноармійськ, Краматорськ, Слов'янськ.

18 серпня - штурм Міус-фронту.

23 серпня - Амвросіївка.

1 вересня - Красний Луч, Сніжне.

2 вересня - Лисичанськ, Чистякове, Новий Донбас, Слов'яносербськ.

3 вересня - Попасна, Первомайськ,, Паризька Комуна, Зугрес.

4 вересня - Дебальцеве, Єнакієве, Горлівка, Іловайськ, Яма,, Ольховатка.

5 вересня - Артемівськ, Дзержинськ, Комсомольськ.

6 вересня - Макіївка, Костянтинівка, Краматорськ, Слов'янськ, Дружківка, Часів Яр

7 вересня - Билбасівка, Сергіївка, Олександрівка, Щигліївка.

8 вересня - Донецьк, Красноармійськ, Ясинувата, Авдіївка, Селидове.

9 вересня - Добропілля, Стара Карань, Ларине, Керування.

10 вересня - Волноваха, Маріуполь.

11 вересня - Успенівка, Єлизаветівка, Катеринівка, Кальчик.

12 вересня - Старо-Млинівка, Богатир, Павлівка, Мала Янісоль.

13 вересня - Велика Новоселівка, Комар.

14 вересня - Володарське, Мангуш, Ялта, Мелекіно, Белосарайка, Іванівка, Гаврилівка, Мала Михайлівка і Велика Михайлівка, Олексіївка.