Из приказа верховного главнокомандующего 8 сентября 1943 года

Войска Южного и Юго-Западного фронтов, в результа­те умелого маневра и стремительного наступления, одержали крупную победу в Донецком бассейне над немецкими захватчиками. Сломив сопротивление врага, наши войска в течение 6 дней с боями овладели городами: Дебальцево, Иловайск, Лисичанск, Енакиево, Горловка, Чистякове Славянск, Арте-мовск, Краматорск, Константиновка, Макеевка, Красноар-мейск, Ясиноватая и областным центром Донбасса - городом Сталино.

Таким образом, войска Южного и Юго-Западного фрон­тов отбили у немцев и вернули нашей Родине Донецкий бас­сейн - важнейший угольный и промышленный район стра­ны.

В боях за Донбасс отличились войска генерал-лей­тенантов Цветаева, Крейзера, Лелюшенко, Захарова, ге­нерал-майоров Жеребина, Маковчука, Белова, Рослого, летчики генерал-лейтенантов авиации Судеца, Хрюкина, и особенно - 126-я стрелковая дивизия полковника Казар-цева, 127-я стрелковая дивизия полковника Крымова, 271-я стрелковая дивизия полковника Говорова, 346-я стрел­ковая дивизия генерал-майора Станкевского, 266-я стрел­ковая дивизия полковника Гебрикова, 279-я стрелковая дивизия генерал-майора Потапенко, 259-я стрелковая дивизия полковника Власенко, 50-я гвардейская стрелко­вая дивизия полковника Владычанского, 301-я стрелко­вая дивизия полковника Антонова, 230-я стрелковая ди­визия полковника Украинского, 54-я гвардейская стрел­ковая дивизия генерал-майора Данилова, 297-я стрелко­вая дивизия полковника Матвеева, 61 -я гвардейская стрел­ковая дивизия полковника Лазановича, 59-я гвардейская стрелковая дивизия генерал-майора Карамышева, 34-я гвар­дейская стрелковая дивизия полковника Брайляна, 40-я

гвардейская стрелковая дивизия полковни! 1 Пономарева, 320-я стрелковая дивизия генерал-майора 111выгина, 96-я гвардейская стрелковая дивизия полковника Левина, 5-я гвардейская отдельная мотострелковая бригада полковни­ка Бугаева, 135-я танковая бригада подполковника Безно-щенко, 179-й истребительный противотанковый артилле­рийский полк майора Савченко, 243-й отдельный танко­вый полк майора Подлесного.

В ознаменование одержанной победы отличившим­ся в боях за овладение Донбассом соединениям и частям были присвоены наименования:

"Сталинских":

50-й гвардейской стрелковой дивизии;

301-й стрел­ковой дивизии

; 230-й стрелковой дивизии.

"Енакиевских":

34-й гвардейской стрелковой дивизии;

40-й гвардей­ской стрелковой дивизии;

320-й стрелковой дивизии.

"Иловайской":

96-й гвардейской дивизии.

"Чистяковской":

127-й стрелковой дивизии.

"Горловских":

126-й стрелковой дивизии;

271 -й стрелковой дивизии.

"Дебальцевской"

346-ийстрелковой дивизии.

"Артемов ских":

266-й стрелковой дивизии;

259-й стрелковой диви­зии.

"Лисичанской":

279-й стрелковой дивизии.

"Константиновских":

135-й танковой бригаде;

179-му истребительному противотанковому артиллерийскому полку.

"Макеевской":

54-й гвардейской стрелковой дивизии.

"Славянских":

61-йгвардейской стрелковой дивизии;

297-й стрел­ковой дивизии.

"Краматорских":

59-й гвардейской стрелковой дивизии;

5-и гвардейской отдельной мотострелковой бригаде, 243-му отдельному танковому полку.

 

Висновок: Донбаська наступальна операція характерна оригінальним і широким використанням танкових, механізованих та кавалерійських корпусів по тилах ворога, висадкою морського десанту, форсуванням водних перешкод, і саме тому вона значно збагатила радянську військову науку і увійшла золотою сторінкою в бойову історію Радянської Армії.Зарубіжні і наші військові фахівці вважають її зразковою.

Після воєнна відбудова

Завдяки блискавичному наступу Червоної Армії ворогу не вдалося повністю здійснити гітлерівський план «випаленої землі». Та все ж руйнування були величезними. Війна вогненним смерчем прокотилася територією Донбасу. Сотні тисяч донбасівців загинули в боях із загарбниками на окупованій фашистами території. Фашисти зруйнували й розграбували міста й села, промисловість і транспорт, сільське господарство й освітньо-культурні заклади й установи.

Жоден промисловий район світу не переживав такого спустошення. Особливо постраждала вугільна промисловість. Усього було підірвано й затоплено 314 шахт і 31 шахту-новобудову, пошкоджено понад 2100 кілометрів підземних виробок, підірвано 280 шахтних копрів, 515 підйомних машин, 570 головних вентиляційних пристроїв. Об'єм накопиченої тільки в основних шахтах води доходив до 300 мільйонів кубометрів. Цією водою можна було напоїти судохідний канал від Сталіно до Архангельська.

За даними Надзвичайної державної комісії, Донбас втратив 95,5% надшахтних будівель, 96% підйомів, 92% копрів, велику кількість першокласної гірничої техніки. Загалом збиток у вугільній промисловості перевищив 13 мільярдів карбованців. Один тільки комбінат «Сталінвугілля» втратив понад 2 мільярди 130 мільйонів, що дорівнює сумі капіталовкладень в його підприємства за сім передвоєнних років (у довоєнних цінах).

Колосальних руйнувань зазнала й чорна металургія. Збитки, нанесені цій галузі Донбасу, склали майже 10 мільярдів карбованців. У Сталінській області фашисти висадили в повітря 22 доменні і 43 мартенівські печі, 34 прокатних стани, 3 блюмінги, зруйнували і спалили всі виробничі будівлі. Повністю були зруйновані 15 коксохімічних заводів Сталінської і Ворошиловградської областей, усі вогнетривкі підприємства, більшість машинобудівних і хімічних заводів. Із 1340 підприємств важкої індустрії Сталінської області залишилося частково придатними до експлуатації трохи більше 60.

Великі збитки спричинені двом залізничним магістралям Донбасу: зруйновано 8 тисяч кілометрів колій, понад 1500 мостів, 27 локомотивних депо, понад 400 вокзалів, станцій і 250 тисяч квадратних метрів житлової площі. Завмерли потужні генератори трьох великих теплових електростанцій — Зуївська, Курахівська і Штерівська.

Варварському руйнуванню піддалися установи культури, навчальні заклади й житлово-комунальні господарства. У Сталінській області, наприклад, знешкоджено понад 11 мільйонів квадратних метрів житла (половина загальної площі) і майже 40 тисяч квадратних метрів культурно-побутових об'єктів.

У дев'яти найбільших містах ворог зруйнував 967 шкіл, три інститути, 194 бібліотеки, понад 300 дитсадків. Було виведено з ладу комунальне господарство, культурно-просвітницькі й медичні установи, підприємства торгівлі й громадського харчування. Загальні збитки, спричинені Донецькому краю, склали майже 50 мільярдів карбованців.

Перед радянськими людьми постало завдання надзвичайної політичної ваги — будь-якою ціною відновити Донбас. І справа була скоріше не в примусі, як це іноді подають зараз, а в розумінні необхідності переходу до психології мирної праці і цілком усвідомленому прагненні мільйонів радянських людей до скорішого відновлення народного господарства. Це було важливим завданням не тільки для трудящих Донбасу, але й усього радянського народу. Це прекрасно розуміли партійні керівники. Уже 21 серпня 1943 року вийшла постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про невідкладні заходи щодо відновлення господарства в районах, визволених від німецької окупації», а на початку 1944 року Державний Комітет Оборони і ЦК ВКП(б) прийняли рішення про забезпечення робочою силою промислові підприємства і передусім підприємства Донбасу. Ось чому вже до кінця 1945 року кількість робітників, зайнятих у промисловості, складала 55% від довоєнного рівня. Із Москви і Ленінграда, Сибіру й Уралу, Поволжя й Середньої Азії в Донбас йшли ешелони з обладнанням, будматеріалами, насінням для весняної сівби, одягом, взуттям, продуктами харчування. При Народному Комісаріаті вугільної промисловості було створене Бюро генерального плану відбудови кам'яновугільного Донбасу.

Двадцять шостого жовтня 1943 року Державний Комітет Оборони прийняв постанову «Про першочергові заходи щодо відбудови вугільної промисловості Донецького басейну». Великих зусиль вимагало відновлення 176 шахт, але згідно з цією постановою 88 із них планувалося ввести в дію не пізніше, ніж через 6 місяців, 37 — протягом року і 51 — через рік. У листопаді 1943 року із Кемерового до Макіївки з механізмами й обладнанням у складі окремої будівельно-монтажної частини прибуло дві тисячі чоловік, які одразу включилися у відновлювальні роботи.

Довоєнного рівня видобутку вугілля першою в Донбасі досягла шахта «Новомушкетівська». Із ініціативи гірників цієї шахтипоновилося змагання шахтарів Сталінської і Ворошиловградської областей. В авангарді змагання йшли вибійники шахти «Новомушкетівська» С.Д. Рубан і шахти ім. Ф. Кона — А.Д. Кедя. У шахтах почали працювати і жінки. Почин горлівчанки М.С. Гришутіної поклав початок руху жінок за оволодінння чоловічими професіями.

Протягом двох років в умовах війни трудівники Сталінської області відновили 69 основних і понад 350 невеликих шахт. На комбінатах «Сталінвугілля» і «Артемвугілля» у вересні 1945 року щодобово видобувалося 50 тисяч тонн пального, а 23 шахти перевищили довоєнний рівень вуглевидобутку.

Одним із багатьох подвигів трудівників тилу в роки Великої Вітчизняної війни була відбудова Зуївськой ГРЕС, яка почала працювати в січні 1944 року, і Єнакіївського заводу, над яким шефствував колектив Кузнецького металургійного комбінату. За три місяці тут були пущені дві домни, а одна з них, домна № 6, через три місяці після пуску досягла довоєнного рівня виплавки чавуну — 700 тонн на добу.

Широким фронтом проводилося відновлення Костянтинівського, Макіївського, Сталінського й Краматорського металургійних заводів. До початку 1945 року в Сталінській області працювало вже 8 доменних і 24 мартенівських печей, два бессемерівських конвертери, 15 прокатних станів, 60 коксових батарей і 10 заводів вогнетривких матеріалів, а машинобудівники були близькі до освоєння довоєнних потужностей.

Силами залізничних і автомобільних військ швидко відновлювався транспорт. У середині вересня 1943 року почався рух поїздів на ділянках Кринична — Іловайськ, Дебальцеве — Міллерове, Доля — Ясинувата, Красноармійськ — Рутченкове, Сталіно — Москва. До кінця 1944 року після передачі автомобільних батальйонів і автодоріг народному господарству створено шість великих автобаз, яким доручено поряд з відновювальними роботами на шахтах забезпечити в умовах відсутності залізничних під'їздів перевезення вугілля на прирейкові склади. Таку місію автотранспорт виконував аж до 1965 року, тобто до моменту об'єднання автобаз в Донецьке управління автотранспорту Мінавтотрансу УРСР.

Не менш відповідальні завдання були поставлені перед трудівниками сільського господарства — відродити зруйновані колгоспи й радгоспи, освоїти довоєнні посівні площі, організувати виробництво сільськогосподарської продукції для забезпечення Червоної Армії і населення продуктами харчування в умовах гострої нестачі працездатного населення. За ініціативи Красногорівського заводу вогнетривів промислові колективи всієї України розгорнули рух за надання допомоги технікою колгоспам і радгоспам. Народний ентузіазм приніс свої плоди: до 1945 року в Донбасі було відновлено господарство 1118 сільгоспартілей і освоєно 85% довоєнних посівних площ.

Висновки

 

Стихи