Неокласична теорія економічного зростання

Приблизно з середини 50-х років ХХ століття з’явилася неокласична теорія економічного зростання, в основу якої були покладені наступні положення неокласичної економічної теорії: 1) вартість продукту створюється факторами виробництва і, перш за все, працею і капіталом, кожний з яких робить свій внесок в її утворення; 2) ціни виробничих факторів, в якості яких виступають зарплата і прибуток, дорівнюють їх граничним продуктам; 3) зв’язок між збільшенням факторів виробництва і зростанням продукту описується за допомогою виробничої функції.

Прикладом неокласичної виробничої функції є виробнича функція Коба-Дугласа:

Y=A ^. K^a L^1-a (13.4)

де А – продуктивність наявної технології

а – частка капіталу у виробленому продукті

1-а – частка праці у виробленому продукті.

Виробнича функція Коби-Дугласа має дві властивості. По-перше, вона володіє властивістю постійної віддачі від масштабу. Це означає, що при збільшенні кількості праці і капіталу на певний відсоток, обсяг виробництва збільшується на той самий відсоток. По-друге, виробнича функція Коба-Дугласа є нелінійною і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу, згідно з якою кожна додаткова одиниця капіталу забезпечує виробництво меншого обсягу продукту, ніж попередня. Отже, чим більше застосовується капіталу, тим нижчою є його гранична продуктивність.

Розвиток неокласичної теорії економічного зростання обумовив необхідність внесення певних змін в політику економічного зростання. По-перше, на відміну від кейнсіанців, які пов’язують економічне зростання переважно із сукупним попитом, неокласики головну увагу приділяють потенційно можливим темпам зростання економіки і факторам, від яких вони залежать; по-друге, використання апарата виробничої функції в процесі аналізу статистичної інформації поклало початок дослідженням, пов’язаним з визначенням внеску окремих факторів у приріст продукту. При цьому мова йде про вплив на зростання продукту не лише кількісних змін у факторах виробництва, а й якісних, які є результатом вдосконалення технології виробництва.

Кейнсіанська і неокласична теорії економічного зростання будувалися на екзогенній основі. Це означає, що в їх моделях темп зростання економіки є функцією екзогенно визначених параметрів (норма заощаджень, приріст населення капіталомісткість тощо). В подальшому стали виникати нові теорії економічного зростання, які пішли по шляху поступової ендогенізації параметрів моделі. Тому вони отримали назву «теорії ендогенного зростання». Згідно з цими теоріями параметри моделей економічного зростання почали визначатися не за межами цих моделей, а в процесі їх побудови.

Головною особливістю ендогенних теорій економічного зростання є те, що крім праці і фізичного капіталу в них враховуються чинники, від яких залежить продуктивність праці: людський капітал, витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, державне регулювання.

Найбільшого розвитку отримали моделі ендогенного зростання, що враховують людський капітал. Під людським капіталом розуміють вартість закладеного в людей потенціалу до ефективної праці. Цей потенціал включає в себе здоров’я, знання, досвід, навички до праці та інші якості людей, від яких залежить продуктивність праці. Оскільки будь-який капітал є функцією інвестицій, то сферою вкладання інвестицій в людський капітал є освіта та охорона здоров’я. Чим більше інвестицій вкладається в людський капітал, тим вище технологічний рівень виробництва та продуктивність праці і тим вищі темпи економічного зростання.

Першою науковою працею з ендогенних теорій економічного зростання була модель Д.Ромера (1986). Слідом за моделлю Ромера були запропоновані інші моделі ендогенного зростання, в т.ч. модель Р.Лукаса (1988), Р. Барро (1990) та інші. В моделях ендогенних теорій економічного зростання виробнича функція будується з трьома факторами виробництва, до яких відносяться праця, фізичний капітал і людський капітал. На відміну від праці і фізичного капіталу людський капітал є надбанням всього суспільства, а не окремих економічних суб’єктів і тому може бути використаний всіма підприємствами. При цьому людський капітал розглядається як довготривалий економічний ресурс, що нагромаджується в результаті навчання людей у молодому віці і забезпечує підвищення продуктивності праці упродовж наступного періоду їх трудової діяльності.

Модель Солоу

 

Одним із найбільших досягнень теорії економічного зростання є розробка моделі Роберта Солоу. Свою модель Солоу побудував з урахуванням ідей як кейнсіанської так і неокласичної теорій. У кейнсіанської теорії Солоу запозичив функцію інвестицій, обсяг яких ставиться в залежність від доходу і норми заощаджень. Відповідно до неокласичної теорії він спирається на апарат виробничої функції, але фактори економічного зростання доповнює зростанням населення та технічним прогресом.

Передумови моделі Солоу

Модель Солоу ґрунтується на низці передумов. Серед них головними є такі:

1. Об’єктом моделювання слугує приватна закрита економіка, рівновага в якій визначається за формулою: .

2. Цільовою функцією моделі є зростання не загального обсягу продукту, а збільшення його обсягів на одного працівника, тобто зростання продуктивності праці. Тому в моделі Солоу абревіатура будується за допомогою малих букв, які відображають відповідні параметри в розрахунку на одного працюючого:

продуктивність праці —

капіталоозброєнність —

інвестиції —

Врахуємо також ще два параметри: s — норма заощадження, яка є похідною від норми споживання, тобто ; d — норма амортизації, що відображає частку капітала, яка щорічно зношується в процесі його використання.

3. Продуктивність праці залежить від її капіталоозброєнності. Це положення реалізується на основі перетворення простої виробничої функції: . Якщо обидві частини рівняння виробничої функції поділити на L, то отримаємо:

(13.4)

У формулі (12.4) , а . Звідси виробнича функція в моделі Солоу набирає такого вигляду:

(13.5)

Графічна інтерпретація модифікованої виробничої функції представлена на рис. 13.3.

 

Рис. 13.3. Виробнича функція в моделі Солоу

 

Виробнича функція, що представлена на рис. 10.3, демонструє, як капіталоозброєність впливає на продуктивність праці . Нахил кривої виробничої функції є граничним продуктом капіталу (МРК), який показує на скільки одиниць збільшується продуктивність праці (y) при зростанні капіталоозброєнності на одиницю. Зі збільшенням крива виробничої функції стає пологішою, що свідчить про зменшення швидкості зростання граничного продукту капіталу.

4. Капіталоозброєність ставиться в залежність від трьох факторів: нагромадження капіталу, приріст населення, технічний прогрес.

5. Інвестиції дорівнюють заощадженням. Тому , або .

На основі наведених передумов визначається вплив окремих факторів на капіталоозброєність і, як наслідок, на економічне зростання, тобто продуктивність праці.