Економічне зростання з урахуванням всіх джерел

У підсумку з урахуванням всіх джерел темп приросту продукту дорівнює сумі трьох складових правої частини рівняння (13.18):

— темпу приросту обсягів капіталу , помноженого на частку капітала у виробленому продукті ;

— темпу приросту обсягів праці , помноженому на частку праці у виробленому продукті ;

— темпу сукупної продуктивності факторів, який є способом вимірювання внеску технічного прогресу у приріст продукту.

Метод обліку економічного зростання передбачає, що частка праці і капіталу у виробленому продукті визначається статистично, на базі інформації про структуру ВВП, обчисленого розподільчим методом (методом доходів). При цьому частка праці визначається часткою зарплати найманих працівників у складі ВВП-доходу, а частку капітала відображає сума решти складових ВВП-доходу. В розвинутих країнах переважну частину ВВП складає зарплата найманих працівників. Так, в США частка праці коливається в межах 0,7—0,75, а частка капіталу –в межах 0,3—0,25. В Україні частка праці у складі сукупного доходу країни набагато менша і знаходиться в межах 0,45—0,5, що обумовлює відповідну частку капіталу.

Для ілюстрації методу обліку економічного зростання звернемося до числового прикладу. Припустімо, що частка капіталу у складі ВВП-доходу складає 0,4, а частка праці — 0,6. Крім того, нехай обсяг праці збільшується на 2 %, обсяг капіталу — на 3 %, а сукупна продуктивність факторів — на 1,5 %. За таких умов темп приросту ВВП, обчислений на базі рівняння (13.18), складе 3,9 % .

Економічні цикли

Економічне зростання — це головний чинник економічної динаміки, який визначає траекторію (тренд) обсягів виробництва. Іншим чинником економічної динаміки є економічні цикли.

Світовий досвід двох останніх століть показав, що економічне зростання не буває безперервним, оскільки періоди економічного піднесення (збільшення обсягів виробництва) чергуються з періодами економічного спаду (скорочення обсягів виробництва). У роки економічного спаду зростає безробіття, знижуються ціни, зменшуються прибутки підприємств. У роки економічного піднесення все відбувається в протилежному напрямі. В умовах стагфляції скорочення обсягів виробництва супроводжується одночасним зростанням цін. Зокрема, така ситуація спостерігалася в Україні в 90-х роках ХХ століття.

Отже, особливістю сучасної економіки є її зростання на основі періодичного чергування збільшення та зменшення обсягів виробництва. Період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення на умовах збереження загальної тенденції до зростання, називається економічним циклом (діловим циклом, циклом ділової активності, бізнес-циклом).

Окремі економічні цикли істотно відрізняються між собою. Проте незважаючи на ці відмінності, всі вони мають одинакову структуру і складаються із чотирьох фаз: 1) під (вершина), 2) спад (рецесія), 3) дно, 4) піднесення (див. рис. 13.7).

Рис. 13.7. Економічні цикли

Як видно із рисунку 13.7, економічні цикли проявляють через коливання ділової активності навколо зростаючого тренду. Переважна більшість науковців вбачає відмінність між трендом і циклом в тому, що тренд є результатом дії факторів, які обумовлюють довгострокове економічне зростання, а цикл є наслідком впливу на економіку факторів, що викликають тимчасові відхилення від тренду.

В процесі циклічних коливань відносно лінії тренду економіка послідовно проходить чотири фази. При цьому відлік циклічного коливання починають з точки, яку називають піком циклу і в якій обсяг виробництва сягає максимального рівня. У цій фазі циклу в економіці досягається повне використання наявних ресурсів і тому виробництво працює на повну або майже повну потужність, а ціни, як правило, зростають.

За піком настає фаза спаду, протягом якого обсяг виробництва зменшується. Спад (рецесія) фіксується за умов, якщо обсяг виробництва скорочується протягом не менше двох кварталів. Якщо рецесія в економці приймає глибокий і тривалий характер, то ця фаза називається депресією. В економічній історії найбільш відомою є Велика депресія 1929—1933 рр., яка в дійсності складається з двох періодів рецесії, що були розділені між собою незавершеним періодом відновлення економіки після першої рецесії. Під час Великої депресії в США обсяг виробництва скоротився на третину, на 25 % впали ціни, а рівень безробіття досяг 24 %. Але українська депресія 1992—1999 рр. чуттєво перевершила Велику депресію як за тривалістю так і глибиною економічного спаду. Її особливість полягає у тому, що вона відбувалася на фоні одночасного падіння виробництва і зростання цін. Обсяг виробництва скоротився більше ніж на половину, а ціни не впали, а карколомно зросли. При цьому найвище зростання цін відбулося у 1993 році, в якому ціни на споживчі товари та послуги зросли більше, ніж у 100 разів.

Спад є ключовою фазою економічного циклу, оскільки він порушує довгостроковий тренд економічного зростання. Всі наступні фази відновлюють його. Найбільш важливими рисами, які характеризують виникнення спаду в економіці є такі:

— попит на споживчі товари та послуги, і особливо товари тривалого користування різко зменшується. Коли його зменшення починає приймати сталий і зростаючий характер, тоді економічні агенти сприймають це явище як рецесію. Фірми реагують на таку ситуацію скороченням виробництва, тобто зменшенням реального ВВП, що викликає падіння попиту на інвестиції;

— звужується попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого тижня, а далі — відбувається звільнення з роботи і зростання безробіття;

— внаслідок зменшення попиту на споживчі та інвестиційні товари зростають товарно-матеріальні запаси, падають зарплата і ціни на кінцеву продукцію. Одночасно зменшується попит на сировину та матеріалу, що викликає зниження цін на проміжну продукцію;

— зменшується прибутковість підприємств і, як наслідок, падають курси акцій. Скорочується попит на кредитні ресурси і, як наслідок, падають процентні ставки.

Дно — наступна фаза економічного циклу. Вона відображає найнижчу точку спаду (або депресії). Ця фаза може бути короткостроковою, або тривати досить довго. Все залежить від характера причин, які викликали спад виробництва.

Піднесення — це така фаза економічного циклу, протягом якої обсяг виробництва спочатку відновлюється до рівня, що передував фазі спаду, а потім продовжує збільшуватися поки не досягне нового максимального значення, тобто поки не перевищить фазу пік попереднього циклу. В міру економічного піднесення зростає рівень використання наявних виробничих потужностей і вводяться нові потужності, оптимізується рівень безробіття, а зростання цін досягає помірних темпів.

Під час фази піднесення економічні процеси, що притаманні спаду, розгортаються у протилежному напряму. Підприємства, які втратили прибутки в результаті рецесії та зниження цін намагаються нейтралізувати ці втрати за рахунок використання інтенсивних факторів: впровадження нових технологій, перебудови виробництва на більш якісні товари або товари, що користуються високим попитом, пошуку нових ринків збуту продукції тощо.

Перебудова виробництва відповідно до нових умов відновлює попит на інвестиції, що дає поштовх для розвитку галузей, які виробляють інвестиційні товари. Останні починають розширювати попит на сировину, матеріали та робочу силу. В результаті зростають доходи найманих працівників, що збільшує попит на споживчі товари і спричиняє розвиток галузей споживчого сектора економіки (сільське господарство, харчова та легка промисловість тощо). У підсумку це сприяє збільшенню загального попиту в економіці, внаслідок чого зростають ціни і прибуток. В економічних агентів виникає впевненість і бажання нарощувати виробництво, що виштовхує економіку у фазу пік.

Чотирьохфазна структура коливань ділової активності — це спільна властивість всіх економічних циклів. Але вони не є близнюками, а суттєво відрізняються один від одного. Головними ознаками, якими відрізняються економічні цикли, є їх тривалість та рушійні сили (причини). Аналіз розвитку світової економіки за два останні століття дав підстави науковцям виявити найбільш важливі економічні цикли:

— короткострокові (носять назву циклів Китчина). Тривалість таких циклів складає 3—5 років, а причини їх виникнення пов’язують із збуреннями на фінансових ринках;

— середньострокові (до них відносять цикли Джаглера і Кузнеця). Тривалість зазначених циклів коливається в межах 10—20 років. Їх пов’язують із структурними зрушеннями в економіці та суттєвими міжгалузевими переливами капіталу;

— довгострокові або довгохвильові (вони отримали назву цикли Кондратьєва). Їх тривалість складає близько 50 років, а головною рушійною силою є радикальні зміни в технологічній базі як національної так і світової економіки.

В макроекономічній науці не існує єдиною теорії щодо причин циклічних коливань. На ранніх етапах дослідження цього явища переважали детерміністські теорії, згідно з якими економічні цикли появляються періодично з такою ж регулярністю як і океанські припливи. Але пізніше виявилось, що економічні цикли відбуваються нерегулярно. Тому на сучасному етапі панує думка про те, що економічні цикли є наслідком не періодично повторювальних, а випадкових імпульсів, які нерегулярно впливають на економічну систему.

Всі теорії економічних циклів можна об’єднати за двома напрямами: одні теорії пояснюють циклічні коливання в економіці зовнішніми факторами, інші – внутрішніми факторами. Теорії, що віддають перевагу зовнішнім факторам, вбачають причини циклічних коливань в імпульсах, які породжуються за межами економічної системи. До таких імпульсів відносять війни, революції, політичні збурення, демографічні вибухи, відкриття нових родовищ корисних копалин, крупні науково-технічні нововведення тощо. Прихильними теорій, які спираються на внутрішні фактори, виходять з того, що причини економічних циклів випливають із середини самої економічної системи. До основних внутрішніх факторів вони відносять нераціональну монетарну політику, нестабільність інвестицій, негнучкість цін і заробітної плати, коливання в продуктивності праці тощо.

Серед всієї палітри теорій економічних коливань можна виділити найважливіші:

1. Інноваційні теорії пов’язують економічні цикли з великими технічними нововведеннями, які з’являються нерегулярно і зумовлюють коливання ділової активності.

2. Монетаристська теорія, прихильники якої вважають, що головним чинником циклічних коливань в економіці є нестабільні темпи грошової емісії. На їх думку, надлишок грошової маси може викликати інфляційне зростання, а дефіцит — спровокувати спад виробництва.

3. Теорія рівноважного ділового циклу пояснює циклічні коливання помилковим сприйняттям економічними суб’єктами динаміки цін і заробітної плати, що спонукає найманих робітників до прийняття помилкових рішень щодо пропозиції робочої сили, а підприємців — щодо зміни обсягів виробництва.

4. Теорія реального економічного циклу. Вона передбачає, що номінальні фактори, такі як пропозиція грошей та ціни, не впливають на реальні зміни в економіці, тобто на обсяг виробництва і зайнятість. Згідно з цією теорією циклічні коливання в економіці спричиняються переважно технологічними шоками. Так технологічний прогрес, з одного боку, збільшує продуктивність праці і виробничі потужності економіки; з іншого — створює передумови для підвищення реальної заробітної плати, яка спонукає найманих робітників до збільшення пропозиції праці. Внаслідок перелічених змін зростає обсяг виробництва і зайнятість. Технологічний прогрес викликає протилежні наслідки — зменшення обсягів виробництва і рівня зайнятості.

5. Згідно з моделлю мультиплікатора-акселератора економічні коливання виникають за умов певного співвідношення між мультиплікатор інвестицій та акселератором. Основне ріння цієї моделі має такий вигляд:

(13.21)

де - автономні інвестиції

с - гранична схильність до споживання

а - коефіцієнт акселерації

У – дохід, тобто ВВП.

В залежності від співвідношення між мультиплікатором витрат, який прямо залежить від граничної схильності до споживання, і акселератором дохід може змінюватися рівномірно або у формі циклічних коливань. Циклічні коливання виникають при співвідношенні (с+а) < 4 а, тобто коли квадрат суми граничної схильності до споживання і коефіцієнта акселерації менше суми чотирьох коефіцієнтів акселерації. Протилежне співвідношення цих величин, тобто (с+а) > 4 а, відображає умови, за яких забезпечується рівномірна динаміка доходу.

Незважаючи на відсутність єдиного підходу щодо причин економічного циклу безперечним є те, що в кінцевому підсумку циклічні коливання викликаються непропорційними змінами в сукупному попиті і/або сукупній пропозиції. Як було показано в розділі 4.3, скорочення попиту в економіці призводить до падіння виробництва, збільшення безробіття і зниження цін. Якщо скорочується пропозиція, то це зумовлює падіння виробництва і збільшення безробіття, але на умовах зростання цін.

 

 

ПІДСУМКИ

 

1. Під економічним зростанням слід розуміти довгострокове зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення потенційного ВВП і адекватного зростання сукупного попиту. Економічне зростання вимірюється двома показниками: річний темп приросту реального ВВП; річний темп приросту реального ВВП на душу населення. Економічне зростання не слід ототожнювати з економічним розвитком. Категорія економічного розвитку є змістовнішою, бо відображає не лише зростання обсягів виробництва, а й здатність економіки за рахунок цього підвищувати якість життя населення. Розрізняють два типи економічного зростання: екстенсивне та інтенсивне.

2. Сучасні уявлення про економічне зростання сформувалися на базі кейнсіанської і неокласичної теорій. На думку кейнсіанців, головну роль в економічному зростанні відіграє попит на інвестиції, який є компонентом сукупного попиту і засобом нагромадження капіталу. Він залежать, з одного боку, від норми заощаджень, з іншого — від капіталомісткості продукту. В неокласичній теорії економічного зростання головна увага приділяється нагромадженню капіталу, яке визначає потенційні можливості економіки, а також факторам, від яких вони залежать. При цьому враховуються як кількісні так і якісні зміни у факторах виробництва, що пов’язуються з технічним прогресом. Подальше вдосконалення теорії економічного зростання спрямовано на розробку ендогенних теорій. Їх особливістю є те, що крім виробничих факторів вони враховують соціальні фактори.

3. Цільовою функцією моделі Солоу є збільшення ВВП на одного працівника, тобто зростання продуктивності праці, яка є функцією від її капіталоозброєності. Тому економічне зростання залежить від тих факторів, які впливають на капіталоозброєність: нагромадження капіталу, приріст населення, технічний прогрес. Із моделі Солоу випливають два висновки. Перший — вплив нагромадження капіталу і приросту населення на економічне зростання обмежується досягненням економікою стійкого стану, а технічний прогрес є нескінченним фактором економічного зростання. Другий — оптимальним обсягом нагромадження капіталу є така норма заощаджень, яка забезпечує економіці стійкий стан з найвищим рівнем споживання. Стійка капіталоозброєність, яка максимізує споживання, називається капіталоозброєністю за Золотим правилом, а норма заощаджень, що відповідає цим умовам — нормою заощаджень за Золотим правилом.

4. Для обчислення внеску кожного фактора у загальний приріст продукту застосовується метод, який називається обліком економічного зростання. Згідно з цим методом внесок капіталу в економічне зростання визначається як добуток частки капіталу у виробленому продукті та приросту капіталу, а внесок праці — як добуток частки праці у виробленому продукті та приросту праці. Для визначення внеску технічного прогресу на економічне зростання застосовується показник сукупної продуктивності факторів. Сам внесок технічного прогресу у приріст продукту визначається за залишковим принципом, тобто відніманням від загального приросту продукту сумарного внеску капіталу і праці.

5. Економічне зростання — це головний чинник економічної динаміки, який визначає траєкторію обсягів виробництва. Економічні цикли є іншим чинником економічної динаміки. Економічним циклом називається період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення на умовах збереження загальної тенденції до зростання. Окремі економічні цикли істотно відрізняються між собою. Проте всі вони складаються із чотирьох фаз: пік (вершина), спад (рецесія), дно, піднесення.

6. Всі теорії економічних циклів можна об’єднати за двома напрямами: одні теорії пояснюють циклічні коливання в економіці зовнішніми факторами, інші — внутрішніми факторами. Теорії, що віддають перевагу зовнішнім факторам, вбачають причини циклічних коливань в імпульсах, які породжуються за межами економічної системи. До таких імпульсів відносять війни, революції, політичні збурення, демографічні вибухи, відкриття нових родовищ корисних копалин, крупні науково-технічні нововведення тощо. Прихильники теорій, які спираються на внутрішні фактори, виходять з того, що причини економічних циклів випливають із середини самої економічної системи. До основних внутрішніх факторів вони відносять нераціональну монетарну політику, нестабільність інвестицій, негнучкість цін і заробітної плати, коливання в продуктивності праці тощо.

7. Серед всієї сукупності теорій економічних коливань можна виділити найважливіші. Так, інноваційні теорії пов’язують економічні цикли з великими і нерегулярними технічними нововведеннями. Монетаристська теорія називає головною причиною економічних коливань нестабільні темпи грошової емісії. Згідно з моделлю мультиплікатора - акселератора економічні цикли спричиняються певними співвідношеннями між мультиплікатором і акселератором. Теорія рівноважного ділового циклу пояснює циклічні коливання помилковим сприйняттям економічними суб’єктами динаміки цін і зарплати, що спонукає їх до помилкових рішень. За теорією реального економічного циклу причиною економічних коливань є технологічні шоки.

Рекомендована література до теми:

Основна навчальна література:

1. Воробьев Е.М. Экономическая теория в вопросах и ответах: Учеб. пособие. – Харьков: ТОВ «Р.И.Ф.». – 2002. – 640 с.

2. Гукасьян Г.М. Экономическая теория: ключевые вопросы: Учеб. пособие. – М.: Инфра-М. - 2000. – 198 с.

3. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.

4. Ефимова Е.Г. Экономика для юристов: Учебник. – М.: Флинта: Московский психолого-социальный институт, 1999. – 472 с. - С. 361-372.

5. Мочерний С.В. Економічна теорія: Підручник / С.В. Мочерний, М.В. Довженко. – К.: ВЦ „Академія”. - 2004. – 855 с.

6. Основи економiчних теорiй: Навчальний посiбник/ За заг. ред. доц. Петрової К.Я. - Харкiв: ун-т внутр. справ, 1999. - с. 126-129.

7. Основи економiчної теорiї: Короткий курс. - Тернопiль: Астон, 1999. - с. 147-154.

8. Основи економічної теорiї: посiбник /Авт. кол.: C.В. Мочерний, С.А. Єрохiн, Л.О. Канiщенко та iн.; За ред. С.В. Мочерного. - К.: ВЦ "Академiя", 1997. - с. 291-295, 334-358.

9. Экономическая теория (политическая экономия): Учебник / под ред. В.И. Видяпина, Г.П. Журавлевой. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Российская экономическая академия. – 2000. – 588 с.

10. Экономическая теория: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. В.Д. Камаева. - 10-е изд., перераб. и доп. – М.: Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС, 2004. – 592 с.

11. Экономическая теория: Учебник /Н.И. Базылев, А.В. Бондарь, С.П. Гурко и др.-Мн.: ИП "Экоперспектива", 1997.- с. 249-252, 254-256, 350-362.

12. Экономическая теория: Учебное пособие / Е.М. Воробьев, А.А. Гриценко, М.Н. Ким и др. – Харьков: «Фортуна-Пресс», 2000. - с. 268-286.

 

Нормативна та довідкова література:

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України. – 2003. - №49-50. – С. 6-27.

2. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.1991 р. // Відомості Верховної ради України. – 1991. - № 47. – Ст. 646.