Споживчий бюджет та його види.

 

1. Якість життя як критерій оцінки соціально-трудових відносин.

 

Питання якості трудового життя (ЯТЖ) є ключовими в будь-якому суспільстві. Від вирішення цих питань залежить його процвітання, благополуччя і стабільність. Якість трудового життя виступає критерієм оцінки соціально-трудових відносин. Але при цьому оцінка стану і ступеня розвитку цих відносин неможлива при використанні одного чи навіть декількох показників. Розуміння цього привело спеціалістів до проблеми пошуку певної системи вимірювачів для даної оцінки.

Під якістю трудового життя розуміють систематизовану сукупність властивостей, які характеризують умови праці і дозволяють врахувати ступінь реалізації інтересу робітника і використання його здібностей (інтелектуальних, творчих, моральних, організаторських та ін.).

Концепція ЯТЖ – це підхід до створення умов, які дозволяють вирішити проблеми збагачення змісту праці, виділення людини як творчої особистості. При цьому люди розглядаються не просто в якості трудових ресурсів визначеного складу, а в тісному зв’язку з умовами, в яких вони можуть оптимально реалізувати себе як особистість. Системно вивчаються всі фактори: виховання, освіта, професійна підготовка, фізичні і психічні здібності та здоров’я, моральні та духовні цінності, а також умови та організація праці, побуту та відпочинку.

Основу концепції ЯТЖ складають два положення:

- головним мотиватором праці повинна бути не заробітна плата, не кар’єра, а задоволеність від досягнень в процесі праці в результаті самореалізації та самовираження;

- повна самореалізація та самовираження робітника можуть відбутися тільки в умовах трудової демократії.

Виходячи з цих положень концепції ЯТЖ формує ряд умов, які забезпечують ЯТЖ:

1. Справедлива та відповідна винагорода за працю.

2. Безпечні та здорові умови праці.

3. Можливість задовольняти потреби в самореалізації та самовираженні.

4. Трудова демократія і правова захищеність працівника.

5. Можливість професійного росту та впевненість в майбутньому.

6. Гідне місце роботи в людському житті.

7. Соціальна корисність роботи.

Оцінка параметрів ЯТЖ являє собою найбільш об’єктивний етап в реалізації принципів концепції ЯТЖ. Важливість її полягає в тому, що без розробки конкретного інструментарію оцінки ЯТЖ неможливі встановлення стартових позицій, розробка заходів і визначення ступеня ефективності підвищення ЯТЖ.

 

Для оцінки ЯТЖ в організації можуть бути використані показники, представлені в таблиці:

Рівні оцінки

З позицій робітника З позицій підприємця З позицій суспільства

- задоволеність працею;

- наявність (відсутність) стресових ситуацій на виробництві;

- можливість особистого просування;

- умови праці;

- можливість професійного росту і самовираження;

- психологічний клімат;

- зміст праці. - ефективність праці;

- професійна адаптація;

- плинність кадрів;

- трудова дисципліна;

- наявність (відсутність) випадків крадіжок, виробничого саботажу, страйків;

- кількість конфліктів;

- уособлення цілей робітника з цілями виробництва. - підвищення якості робочої сили;

- рівень життя (вартість споживчого кошика);

- вартість системи соціального захисту працівників та членів їх сімей;

- соціальна адаптація;

- споживча поведінка;

- коефіцієнти задоволення життям;

- страйковий рух.

Кожен показник наведеної системи оцінок має кількісне вираження або в статистичній формі, або у вигляді результатів соціологічних опитувань. Аналіз цих показників дозволяє виявити головні напрямки розвитку ЯТЖ.

Відповідно визначенню ООН, концепція рівня життя включає в себе наступні поняття і показники:

 Здоров’я;

 Споживання продуктів харчування;

 Освіта;

 Зайнятість та умови праці;

 Житлові умови;

 Соціальне забезпечення;

 Одяг;

 Відпочинок та вільний час;

 Права людини.

Організація економічного співробітництва і розвитку розробила програму соціальних показників, яка поряд з кількісними аспектами життєдіяльності людини охоплює і якісні характеристики. Програма охоплює 8 основних аспектів життєдіяльності, яка розбивається на 24 функціональних соціальних об’єкти:

А. Здоров’я.

1. Можливість здорового життя на всіх етапах життєвого циклу.

2. Вплив погіршення здоров’я на окремих осіб.

Б. Індивідуальний розвиток шляхом навчання.

3. Засвоєння дітьми основних знань та навичок, а також цінностей, необхідних для їх індивідуального розвитку і успішної діяльності як членів суспільства.

4. Можливість продовження самоосвіти і вміння використовувати ці можливості.

5. Використання і розвиток окремими особистостями своїх знань, навиків і мобільності, які необхідні для реалізації їх економічного потенціалу.

6. Задоволення людини процесом свого розвитку за допомогою навчання.

7. Збереження і розвиток культурного спадку окремою людиною для того, щоб внести свій внесок в благополуччя членів різних соціальних груп.

В. Зайнятість і якість трудового життя.

8. Наявність вигідної роботи для тих, хто намагається її отримати.

9. Характер трудової діяльності.

10. Задоволеність особистості своїм трудовим життям.

Г. Час відпочинку.

11. Можливість вибору свого часу та можливості відпочинку.

Д. Можливість придбання товарів та користування послугами.

12. Особиста можливість придбання товарів та користування послугами.

13. Кількість людей, які мають матеріальні проблеми.

14. Ступінь рівності в розподілі товарів та послуг.

15. Якість, можливість вибору та доступність товарів та послуг, які виробляються в приватному та суспільному секторах.

16. Захист окремих особистостей і сімей при виникненні економічних проблем.

Е. Фізичне середовище.

17. Житлові умови.

18. Обмеження впливу на населення шкідливих та неприємних забруднень.

19. Вигода, отримана населенням від використання середовища і управління ним.

Ж. Особиста безпека і правові органи.

20. Насилля та переслідування, які причинені людині.

21. Справедливість і гуманність правових органів.

22. Ступінь довіри, який надається окремій людині правовими органами.

З. Соціальні можливості та соціальна активність.

23. Ступінь соціальної нерівності.

24. Ступінь можливої участі в суспільному житті.

Приведена система показників в цілому відображає необхідні умови ефективного відтворення трудового потенціалу. На прикладі даної системи показників можна чітко прослідкувати безпосередній зв’язок між показниками якості життя та якості трудового життя.

 

2. Споживчий бюджет та його види.

 

Споживчий бюджет – сукупність товарів і послуг, необхідних для задоволення першочергових потреб людини. Є два види споживчого бюджету:

• фізіологічний – охоплює товари для задоволення фізіологічних (базових) потреб людини як біологічної істоти.

• соціальний бюджет – фізіологічний + витрати на податки та інші обов’язкові платежі.

Споживчий бюджет являє собою вартісну оцінку контрольного набору прожиткового мінімуму, а також всі витрати на податки та інші обов’язкові платежі. Прожитковий мінімум і величина його вартості для громадян працездатного віку являють собою інструменти соціальної політики.

Профспілками України розроблені методичні підходи до розрахунку прожиткового мінімуму. Згідно з ними визначається асортимент і вартісна величина „споживчого кошика” на продукти харчування, а також витрати на житлово-комунальні послуги, непродовольчі товари, транспортні послуги тощо.

Вартісна оцінка „споживчих кошиків” формується за відповідними цінами і тарифами. Необхідно використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі.

Набір продуктів харчування прожиткового мінімуму містить продовольчі товари, об’єднані в такі укрупнені групи:

●хлібопродукти; ●картопля; ●овочі; ●фрукти і ягоди; ●м’ясопродукти; ●молокопродукти; ● рибопродукти; ●яйця; ●цукор, кондитерські вироби; ●маргарин.

Цей набір розрахований на основі мінімальних розмірів споживання продуктів харчування для різних категорій населення, розроблених науково-дослідним Інститутом харчування МОЗ України. Розрахунки набору продуктів харчування ґрунтуються на нормах фізіологічних потреб у харчових продуктах для дорослого населення України і рекомендацій про потреби людини в енергії та білках.

В підходах до формування прожиткового мінімуму в міжнародній та вітчизняній практиці використовують різні методи:

 статистичний (ПМ встановлюється виходячи з рівня доходів 10-20 % найбільш малозабезпечених категорій населення);

 нормативний (на основі розрахунку науково обґрунтованих нормативів споживання);

 комбінований або нормативно-статистичний (харчування визначається за нормативами, а інші витрати – за їх часткою в загальних споживацьких витратах);

 суб’єктивний (на основі соціологічних опитувань населення про величину прожиткового мінімуму);

 ресурсний (орієнтований на реальні економічні можливості забезпечення ПМ).

Мінімальний споживчий бюджет – це законодавчо встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчування, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, ліків, предметів побуту, в тому числі й довготривалого користування, задоволення в установлених межах культурних потреб, розрахованих на підставі науково-обґрунтованих норм і нормативів з урахуванням національних особливостей. Для України розрахунок вартості такого бюджету вперше здійснювався в 1991 р. для 13 статево-вікових груп. Цей показник відображає нижню межу ціни робочої сили, що дає змогу підтримувати здоров’я і працездатність людини на нормальному рівні, котрий відповідає вимогам фізіології.

Розрахунки прожиткового мінімуму доцільно здійснювати не тільки в середньому на душу населення або сім’ю, а й окремо для працездатних громадян, дітей до 6 років, підлітків 7-15 років, пенсіонерів. Це дає змогу диференційовано оцінювати вартість відтворення, а відтак визначити мінімально необхідні рівні для різних за складом типів сімей:

• подружньої пари з дітьми і без дітей;

• одиноких працівників;

• неповних сімей;

• пенсіонерів.

В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва в Україні введено соціальний норматив – межа малозабезпеченості, структура і розмір якої визначається законодавством. Згідно із Законом України „Про межу малозабезпеченості” межею малозабезпеченості є величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством.

Межа малозабезпеченості формується на основі нормативно-статистичного методу. Цим методом визначається набір продовольчих товарів, вартість яких та вартість утримання житла визначається відповідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами. Вартість непродовольчих товарів не може становити менше 15% вартості набору продукції.