Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.До організаційного прогресу треба відносити вдосконалення не лише безпосередньо процесів виробництва і праці, а й функціонування окремих, чи всієї сукупності елементів господарського механізму — системи управління, планування, фінансування, матеріального стимулювання, матеріально-технічного забезпечення, науково-технічного обслуговування тощо. Постійна раціоналізація системи господарювання є важливою передумовою поліпшення організації трудової діяльності персоналу, засобом поєднання науково-технічного та організаційного прогресу, що, у свою чергу, забезпечує підвищення ефективності виробництва через його всебічну інтенсифікацію.До груп технічних новин і нововведень, належать створення, виробництво та використання нових або модернізація існуючих засобів праці, предметів праці і споживання, технологічних процесів, включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції.
Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм — народногосподарській і внутрішньогосподарський. Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання; він відбиває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.Внутрішньогосподарський економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу «наука—виробництво—експлуатація (споживання)», дає змогу оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів. Перша форма економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях обґрунтування доцільності розробки та наступної реалізації нових технічних рішень і вибору найліпшого варіанта таких, а друга — у процесі реалізації новин (нововведень), коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва. Початковий рік розрахункового періоду — це рік початку фінансування розробки технічних новин, включаючи проведення наукових досліджень. Кінцевим роком розрахункового періоду заведено вважати момент завершення всього життєвого циклу технічного нововведення, що охоплює розробку, освоєння виробництвом і використання в народному господарстві. З метою більш глибокого економічного аналізу ефективності технічних новин (нововведень) варто обчислювати й оцінювати також інші похідні вимірники — коефіцієнт ефективності одночасних витрат, строк їхньої окупності тощо.
За сучасних умов розбудови соціально орієнтованої економіки стає можливим і необхідним принципово новий підхід до визначення ефективності технічних новин і нововведень. Його суть полягає у визнанні безумовної пріоритетності критеріїв соціальної ефективності й екологічної безпеки об'єктів технічних новин і нововведень щодо критерію економічної ефективності.
Особливості оцінки ефективності організаційних нововведень
З огляду на особливості оцінки ефективності всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу — організаційні нововведення, здійснення яких потребує певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу — ті з них, що не потребують додаткових інвестицій.
Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що належать до першої групи, здійснюються так само, як і нових технічних рішень. Водночас слід ураховувати дуже важливу обставину — до складу поточних витрат треба включати додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції в процесі їхнього транспортування і зберігання.
Ефективність безвитратних нових організаційних рішень (зокрема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації та оплати праці; удосконалення окремих елементів господарського механізму — організаційних структур управління, систем планування й фінансування тощо; створення нових ринкових структур) визначають здебільшого на підставі обчислення економії поточних витрат, зумовленої здійсненням таких нововведень. у кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї чи тієї групи безвитратних організаційних рішень.
Розглянути поняття та значення техніко-технологічної бази виробництва. Навести характеристику складових техніко-технологічної бази, визначити найефективніші способи її формування на підприємстві.
Можливості випуску продукції (на-характеристика надання послуг) за обсягом та якістю вирішальною мірою залежать від рівня розвитку техніко-технологічної бази підприємства.Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери — системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюваний за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.ТТБ кількісно та якісно відрізняється від основних виробничих фондів (виробничого апарату) підприємства.До складу технічної компоненти бази входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій. Це дає можливість: по-перше, виокремлювати особливі сукупні характеристики, що випливають з об'єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва; по-друге, виявляти взаємозв'язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і відповідної таким виробничої техніки. Загальна характеристика ТТБ підприємства, окрім формулювання її дефініції, передбачає виокремлення складників її елементної структури.На сучасному етапі трансформації суспільного виробництва об'єктивно існують певні тенденції поступального розвитку ТТБ підприємств виробничої сфери. Визначальними з них є:1) підвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундаментальності втілюваних у них знань;2) зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування;3) перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого порядку;4) трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи;5) поглиблення інтеграції окремих елементів ТТБ та організаційно-управлінських компонентів виробництва;6) підвищення ступеня автоматизації техніки й технічних систем, поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва, зумовленої його кількісним урізноманітненням і зменшенням серійності.Ці тенденції якісної зміни ТТБ виробництва визначають ті основні вимоги, які треба враховувати за формування технічного базису підприємств та обгрунтування стратегії його оновлення.
Надати змістову характеристику управління технічним розвитком підприємства. Розглянути процедуру та основні показники діагностики стану технічного розвитку суб’єкта господарювання.
Технічний розвиток як обєкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку вироб. потенціалу і забеспечувати просте та розширене відтворення основних фондів під-ва.Із сукупності форм техн. розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази під-ва, а з іншого її розвиток через удосконалення і нарощування вир-ва.Етапи управління технічним розвитком:
1. Установлення цілей-визначення, ранжерування, виокремлення пріорітетів;
2. Підготовчий- аналіз вироб. умов, підготовка прогнозної інформації;
3. Варіантний вибір рішень-розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;
4. Програмування робіт-узгодження вибраних і принятих рішень, їхнє інтегрування й єдиний комплекс захобів у межах прогоами технічного розвитку під-ва на найближчу та віддалену перспективу;
5. Супроводження реалізації програми-контроль за виконанням передбачених програмою заходів,проведення необхідного корегування програми.
Цілі та пріорітети технічного розвитку треба визначати згідно із загальної стратегією підприємства на тому чи іншому етапі його функціонування.Конкретні стратегічні напрямки технічного розвитку під-ва можуть бути звязані з вирішенням проблем:
1. Кординального підвищення якості виготовленої продукції, забеспечення її конкурентоспроможності на світовому та відчизняному ринку;
2. Розробки й широкого впровадження ресурсозбергаючих технології;
3. Скорочення до максимально можливого рівня затрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;
4. Здійснення всебічної екологізації вир-ва згідно із суч. вимогами до охорони навколишнього суредовища тощо.
У процесі економічного управління технічним розвитком під-ва стрижневими є завдання якісної розробки й коригування, забеспечення необхідними ресурсами, постійного відстежування здійснення програм.
Зміст програм технічного розвитку під-ва визнач. сук. конкретних заходів, що входять до їхнього складу.Як правило, такі програми охоплюють кілька розділів:
1. науково-дослідні проектно-конструкторські роботи;
2. створення, освоєння нових і підвищення якості видів продукції;
3. запровадження прогресивної техніки, модернізація та автомат. вир. процесів;
4. зведені результати здійснення заходів тех. розвитку, а кожен з останніх-певну групу цілеспрямованих заходів.
Головним недоліком чинного нині в Україні порядку розробки програми технічного розвитку під-ва є механічне підсумування різних пропозицій, брак їхньої реальної інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс заходів. Подолати цей недолік дає змогу попередє опрацювання програми технічного розвику в так званому режимі групової роботи.
