Поняття «рівень життя населення», характеризує ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб людей у суспільстві, тобто якість життя населення, величину його благополуччя і добробуту. За визначенням ООН, рівень життя населення включає в себе сукупність показників, таких як: умови праці, забезпеченість житлом, продуктами харчування, освіта, фонди споживання та накопичення та ін.
Життєвий рівень населення залежить, з одного боку, від способу виробництва, який характеризується відносинами власності, рівнем розвитку матеріальної бази суспільства, сфери послуг та суспільною продуктивністю праці, а з іншого - від способу життя, що визначається загальними проявами життєдіяльності людини, а саме величиною потреб у різних життєвих благах та можливістю їх задоволення, виходячи з пропозиції товарів та послуг на ринку та реальних доходів населення. На рівень життя населення впливає ряд економічних, соціальних, політичних, культурних, інноваційних, екологічних та інших факторів.
Для аналізу й оцінки життєвого рівня населення використовують різні показники, такі як обсяг валового внутрішнього продукту, національного і реального доходу на душу населення, обсяг послуг на душу населення, середній рівень заробітної плати, забезпеченість житлом та інші. Життєвий рівень населення країни характеризують показники середньої тривалості життя, народжуваності і смертності населення.
Поняття рівня життя населення містить три ключові аспекти: добробут населення, рівень людського розвитку та нагромадження людського капіталу. Сукупні доходи суспільства у цілому і кожного із його членів окремо оцінюються як показники економічного добробуту. Індикаторами добробуту населення виступають: рівень доходів на душу населення, абсолютний або відносний рівень бідності, норматив споживання, забезпечення домашніх господарств матеріально-технічними ресурсами, рівень диференціації населення за доходами та споживанням, прожитковий мінімум та середня заробітна плата.
Важливим чинником забезпечення відповідних матеріальних умов життя населення є доходи домогосподарств. До показників відносять забезпеченість населення житлом. Про неналежний рівень життя населення України свідчить такий показник як ВВП на душу населення.
Найвідомішим і найбільш інтегрованим показником є Індекс людського розвитку (ІЛР). Компонентна структура ІЛР представлена системою показників рівня життя, яка рекомендована ООН і включає найбільш характерні умови існування людини, такі як соціальне забезпечення населення, свобода життя, доходи і витрати населення, житлові умови, освітній рівень та інші. Низьким при цьому вважається ІЛР менший за 0,5, високим - 0,9-1.
Індекс вартості життя – показник, який характеризує динаміку цін на товари і послуги споживчого призначення. Визначається за формулою: Sвж=Σq1×p1/Σq1×p0, де q1 – кількість товарів чи послуг, придбаних споживачем за певний період (рік), p1 – ціна оди ниці товару (послуги) в цьому ж періоді, p0 – ціна в минулому (базисному) році.
За допомогою індексу вартості життя визначають динаміку фізичного обсягу грошових доходів населення, його соціальних груп, вивчають динаміку фізичного обсягу реальної заробітної плати робітників і службовців, стежать за зміною фізичного обсягу реальних доходів населення, його соціальних груп та груп з різним рівнем доходу на одного члена сім'ї.
Показник індексу вартості життя запроваджений ООН до міжнародної статистики як один із показників системи життєвого рівня населення, що налічує 12 груп показників. В колишньому СРСР індекс вартості життя не обчислювався.
Таким чином, можна сказати, що основною причиною низького рівня життя населення в України є: відсутність оплачуваної роботи для частини працездатного населення, низька оплата праці працюючим громадянам, існування певних диспропорцій в заробітній платі, важкі умови праці тощо.
