Поняття трудового потенціалу суспільства

Трудовий потенціал суспільства – конкретна форма матеріалізації людського фактору, показник рівня розвитку та межі творчої активності працюючих.

На рівні суспільства трудовий потенціал характеризується такими узагальненими показниками, як здоров'я, рівень освіти, організованість, творчий потенціал та активність, моральність тощо. Здоров'я населення країни характеризується середньою тривалістю життя, часткою інвалідів, смертністю за різними віковими групами залежно від різних причин, розміром і часткою витрат на охорону здоров'я тощо. Моральність суспільства визначається його релігійністю, ставленням до інвалідів, дітей, престарілих, показниками соціальної напруги, злочинності тощо. Творчий потенціал і активність проявляються темпами науково-технічного прогресу в країні,доходами від авторських прав, кількістю патентів міжнародних премій та ін. Організованість на рівні суспільства можна оцінити якістю і стабільністю законодавства, обов'язковістю дотримання законів і угод, стабільністю політичної ситуації, якістю доріг і громадського транспорту тощо. Рівень освіти населення характеризується середньою кількістю років навчання у розрахунку на одну людину, часткою витрат на освіту в державному бюджеті,доступністю різних рівнів освіти тощо. Ресурси робочого часу оцінюються кількістю працездатного населення, кількістю і часткою зайнятих, рівнем безробіття, кількістю відпрацьованих людино-днів за рік тощо

 

Продукти́вність пра́ці— це показник трудової діяльності працівників. Характеризує кількість продукції, виробленої в одиницю часу, або витрати часу на виробництво одиниці продукції. Фактори, що впливають на продуктивність праці: 1) За внутрішнім змістом

Матеріально-технічні: пов'язані з рівнем розвитку техніки і технології, впровадженням у виробництво наукових відкриттів і розробок, удосконалюванням знарядь і засобів праці.

Організаційні: обумовлені організацією виробництва, праці і управління.

Соціально-економічні: пов'язані зі складом працівників, рівнем їхньої кваліфікації, умовами праці і побуту, відношенням працівників до власності, ефективністю стимулювання праці і зацікавленістю в кінцевих результатах виробництва.

2) За сферою виникнення

Внутрішньовиробничі: виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації.

Галузеві і міжгалузеві: пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі чи декількох спільних галузей народного господарства.

Регіональні: це фактори підвищення продуктивності праці, характерні для даного регіону.

Загальнодержавні: це такі фактори, що спричиняють підвищення продуктивності праці у всій країні (наприклад, підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу).

6. Показники, що визначають рівень продуктивності праці, враховують як зміна власне продуктивності, так і інтенсивності праці. Показник, що визначає кількість продукції, виробленої в одиницю часу називається виробленням. Вироблення характеризує результативність праці.

Трудомісткість -це кількість праці, необхідне для вироблення одиниці продукції. Трудомісткість є характеристикою витратності праці (витрачання робочої сили).

В якості вимірників кількості виробленої продукції використовують натуральні (т, м, м3, шт. І т.д.) і вартісні показники.

Вироблення визначається в розрахунку на одного основного робітника, на одного робітника та одного працюючого.

При визначенні виробітку на одного основного робітника кількість виробленої продукції ділиться на чисельність основних робочих.

Якщо розраховується виробіток на одного робітника, кількість виробленої продукції ділиться на сумарну чисельність основних і допоміжних робітників.

Для визначенні виробітку на одного працюючого кількість виробленої продукції ділиться на чисельність всього промислово - виробничого персоналу:

де В - вироблення продукції; К - кількість виробленої за період продукції в натуральних або вартісних вимірниках; Ч - чисельність працівників (основних робочих, основних і допоміжних, промислово- виробничого персоналу).

Трудомісткість продукції, як і вироблення, може бути розрахована в різних варіантах. Розрізняють технологічну, виробничу і повну трудомісткість.

Технологічну трудомісткість продукції знаходять шляхом ділення витрат праці основних робітників на кількість виробленої ними продукції.

Виробничу трудомісткість продукції розраховують діленням витрат праці основних і допоміжних робітників на кількість виробленої продукції.

Повну трудомісткість визначають діленням витрат праці промислово-виробничого персоналу на кількість виробленої продукції:

де Т - трудомісткість продукції; З _тр - витрати праці різних категорій працівників на виробництво продукції; В - обсяг виробленої продукції.

7. Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфіки діяльності підприємств, мети розрахунків, способів визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють такі методи: натуральний; умовно-натуральний; трудовий; вартісний (грошовий).

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо). Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).Перевагою цього методу є те, що він дозволяє найбільш просто і точно визначити рівень і динаміку продуктивності праці, так як відображає пряму залежність між обсягом виробленої продукції в натуральному виразі і витратами живої праці на її виробництво і не залежить від цінового фактора.

Недоліками цього методу є обмежена сфера його застосування (тільки в галузях, які випускають однорідну продукцію), неможливість врахування змін обсягу незавершеного виробництва (в авіаремонтному виробництві, в будівництві) і якості виготовленої продукції (в цивільній авіації – якості авіаперевезень).

Сутність умовно-натурального методу вимірювання полягає в тому, що за допомогою перевідних коефіцієнтів різні види продукції приводять до єдиного вимірювача.Переваги та недоліки аналогічні до натурального методу.

Трудовий метод вимірювання продуктивності праці застосовується у тих випадках, коли обсяг виробленої продукції обчислюється на основі її трудомісткості.Зміст його полягає в тому, що зростання продуктивності індивідуальної праці визначається підвищенням ступеня використання норм виробітку, єдиних для порівнюваних періодів. Різновидом трудового методу є визначення зростання продуктивності праці за зниженням трудомісткості продукції (робіт).Перевага трудового методу вимірювання продуктивності праці у тому, що він досить точно характеризує динаміку продуктивності праці. Використання цього методу потребує добре поставленого нормування праці. У зв’язку з цим сфера його застосування обмежена.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста і умовно-чиста продукція, валовий дохід).Зміст вартісного методу полягає в тому, що різні види продукції виражаються в вартісному вимірюванні за допомогою встановлених на них цін. Даний метод є найбільш розповсюдженим і застосовується на підприємствах з різноманітною продукцією.Перевага вартісного методу в його універсальності, в практичному застосуванні при порівнянні різнорідної продукції з витратами на її виготовлення на всіх рівнях економічної системи. Крім того, через систему надбавок до цін, тарифів він дозволяє враховувати якість продукції.

8. Ринок праці — сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на визначений термін. Ринок впливає на всi сфери економiки. Вiн дає вiдповiдi на питання ЩО, ДЛЯ КОГО, ЯК виробляти. Ринок працi, зокрема, регулює рух трудових ресурсiв у народному господарствi.

Умовами виникнення вiльного ринку, як i товарного вироб­ництва загалом, стали: суспiльний подiл працi, завдяки якому здiйс­нюється спецiалiзацiя виробникiв на виробництвi тих чи iнших конкретних товарiв; економiчна відокремленiсть виробникiв на основi приватної власностi на засоби виробництва, що в основному забезпечує еквiвалентнiсть товарного обмiну; самостiйнiсть виробника та свобода пiдприємництва; наявнiсть попиту на товар, що виробляється, з боку покупцiв.

Загальновiдомо, що ефективне функцiонування ринку праці в будь-якiй країнi можливе в разі дотримання ряду умов, а саме:

1) повна самостiйнiсть і незалежнiсть продавця та покупця робочої сили в поєднаннi з їхньою економiчною вiдповiдальнiстю;

2) вiдносини суб’єктів на ринку працi — це вiдносини договорiв та угод мiж рiвноправними партнерами, яким притаманний високий ступінь потенційної мобільності;

3) функцiонування ринку працi тим ефективніше, чим активнiша конкуренцiя мiж власниками робочої сили за право зайняття робочого мiсця та роботодавцiв за залучення квалiфiкованої робочої сили;

4) має iснувати баланс мiж робочими мiсцями, сукупною пропозицiєю робочої сили та грошовою масою заробiтної плати;

5) найманi працiвники та роботодавцi для захисту своїх iнтересiв можуть об’єднуватись у спiлки. Проте в однiй спiлцi вони перебувати не можуть;

6) мають активно проявлятись ринкові мотивації поведінки економічних суб’єктів на ринку праці;

7) обов’язковим є встановлення загального ринкового середовища в економіці.

Крiм того, для України специфiчними умовами ефективного функцiонування ринку праці є створення та розвиток ринку житла, недостатня розвиненість якого обмежує вiльну трудову мiграцiю населення по територiї України.