Міжнародно-правове регулювання поводження з ГМО
Конвенція ООН з охорони біологічного різноманіття (5 червня 1992 р., Ріо-де-Жанейро)
- уперше на міжнародному рівні проголошено необхідність обережного ставлення до живих видозмінених організмів, отриманих у результаті біотехнології;
Картагенський протокол з біобезпеки (30 січня 2002 р., Монреаль)
- проголошено принцип перестороги
- визначає необхідний рівень захисту людини та довкілля в галузі безпечної передачі, обробки та використання
живих видозмінених організмів
- особлива увага приділяється транскордонному переміщенню ГМО
- визначена сфера відповідальності за порушення норм щодо поводження з ГМО;
Конвенція “Про доступ до інформації...” 25 червня 1998 р., Оргус)
- доступ громадськості до екологічної інформації
- участь громадськості в процесі прийняття рішень з питань довкілля
- доступ громадськості до правосуддя з питань довкілля;
Регулювання поводження з ГМО на рівні законів
про дитяче харчування” від 14.09.2006 р.
“Про захист прав споживачів" в редакції від 1.12.2005
“Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини“ в ред. від 6.09.2005 р.
“Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” в ред. від 09.02.2006 р.
“Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення“ в ред. від 7.02.2002 р.
“Про основи національної безпеки України” в ред. від 15.12.2005 р.
“Про захист населення від інфекційних хвороб” від 09.02.2006 р.
“Про тваринний світ” 13.12.2001 р.
108. Правові проблеми державного управління та регулювання в сфері забезпечення безпеки населення за надзвичайних екологічних ситуацій.
Завданнями єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації є:
-розроблення нормативно-правових актів, а також норм, правил та стандартів з питань запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків;
-забезпечення готовності центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;
-створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації; проведення державної експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (у межах повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади);
-оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне його інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи;
-захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
-проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення;
-пом'якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;
-здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, проведення гуманітарних акцій;
- участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення;
-організація роботи, пов'язаної з постійним спостереженням за потенційно екологічно і техногенно небезпечними об'єктами та їх експлуатацією або виведенням з технологічного обороту.
Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні — загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.
Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків. У надзвичайних ситуаціях сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об'єктового рівня підпорядковуються в межах, що не суперечать законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем єдиної державної системи.
Організаційна структура та порядок діяльності функціональних підсистем єдиної державної системи і підпорядкованих їм сил і засобів визначаються в положеннях про них, які затверджуються відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням з Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій.
Територіальні підсистеми єдиної державної системи, що розглядається, створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації в межах відповідних регіонів.
Структура і порядок діяльності територіальних підсистем єдиної державної системи і підпорядкованих їм сил і засобів визначаються в положеннях про них, які затверджуються Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Кожний рівень єдиної державної системи має координуючі та постійні органи управління щодо розв'язання завдань у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення.
Відповідно до Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру" (ст. 27) органами управління у даній сфері суспільних відносин є: Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; інші спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
До повноважень Кабінету Міністрів України відповідно до Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру" (ст. 29) у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру належить: забезпечення реалізації політики держави у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю в умовах виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; розробка і здійснення загальнодержавних програм у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; здійснення інших повноважень, визначених Конституцією та законами України, актами Президента України.
Згідно з цими нормативно-правовими актами до компетенції міністерства надзвичайних ситуацій віднесено: забезпечення реалізації політики держави у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання цим ситуаціям і реагування на них, ліквідації їх наслідків та наслідків Чорнобильської катастрофи; керівництво діяльністю підпорядкованих йому органів управління з питань надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, спеціальних і спеціалізованих формувань; здійснення державного нагляду і контролю за розробленням та реалізацією заходів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; затвердження планів локалізації і ліквідації аварій (катастроф); проведення науково-дослідних робіт у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; здійснення інших повноважень, визначених законами України, актами Президента України.
