Ринок праці – це сфера економіки, в якій відбувається купівля-продаж праці або робочої сили. Як і будь-який ринок ринок праці має суб’єктів і об’єктів. До суб’єктів відносять: продавець праці (працездатне населення або одна особа, яка згодна продавати свою працю за певною ціною) і покупець (це завжди підприємець (роботодавець), який виражає попит на працю. Попит на працю – це попит на певну кількість певної якості робочу силу для здійснення економічної діяльності. Попит обумовлюється певними детермінантами (чинники, які впливають на предмет):1) ціньові детермінанти;2) рівень технічної оснащеності виробництва (обернена залежність);3) рівень ділової активності (зростаюча ділова активність спонукає до зростання попиту на працю);4) інтенсивність інвестиційного процесу.
Пропозиція праці – це така кількість працездатного населення, яка пропонує свою працю (робочу силу) на продаж. Так само, як і попит має детермінанти:ціновий;неціновий:демографічна ситуація, що обумовлює кількість працездатного населення;рівень безробіття (пряма залежність між безробіттям і пропозицією).
Об’єктом купівлі-продажу є праця або робоча сила. Робоча сила – це сукупність розумових і фізичних здібностей людини до праці. Праця – це доцільна діяльність людей, спрямована на задоволення їх життєвих потреб. Об’єкт ринку праці має певні відмінності від будь-якого іншого об’єкту на ринках:товар має властивость: споживча вартість – це здатність праці задовольняти потреби роботодавця; інтелектуальний капітал.
Робоча сила має найнижчу вартість, і не може існувати без мінімальної межі вартості. Людина завжди має отримувати мінімум – соціальні допомоги від де-ви тощо.
Особливості ринку праці:ринок праці є найбільш недосконалим з усіх видів ринку;специфічність товару – робоча сила;найвищий рівень регулювання ринку з боку держави: обов’язково щорічно приймається норма про мінімальний рівень заробітної плати; законодавчо обумовлено, що не будь-яка особа може бути суб’єктом ринку праці;соціальна угода: де-ва, роботодавець і працівник.
Зауважимо, що існують близькi за значенням поняття «ринок працi», «ринок робочої сили», «ринок трудових ресурсiв», «ринок зайнятості».
Існує думка, що поняття «ринок працi» та «ринок робочої сили» вiдрiзняються одне вiд одного тому, що робоча сила являє собою потенцiйну здатнiсть до працi, а праця — функцiонуючу здатнiсть. Відповідно до цієї думки поняття «ринок робочої сили» дещо ширше, тому що воно охоплює вiдносини не тiльки щодо зайнятих, а й щодо незайнятих членiв суспiльства, якi активно шукають роботу, тобто охоплює зайнятих і безробiтних. Поняття «ринок трудових ресурсів» уявляється ще більш широким, тому що характеризує трудові ресурси суспільства. Отже, згідно з цією думкою, ринок робочої сили розширює горизонти соцiально-трудових вiдносин до масштабiв економiчно активного населення i в вузькому розумiннi поняття «ринок робочої сили» можна використовувати для характеристики вiдносин стосовно безробiтних (Программа изучения дисциплины «Рынок труда и занятость» / Сост. А. В. Калина — К.: МАУП, 1996. — С. 3).
За іншою думкою, економiчно прийнятним і рiвнозначним слiд вважати використання двох термiнiв — ринок робочої сили та ринок працi, оскiльки вони тiсно поєднанi, взаємно доповню-ються, переходячи в процесi ринкових вiдносин з одного в інший (Купалова Г. I. Соцiально-економiчна сутнiсть форми та функцiї ринку робочої сили // Зайнятiсть та ринок працi. — Вип. 2. — 1994. — С. 12 — 19).
Цiкавою, на наш погляд, є думка про те, що в сучаснiй ринковiй економiцi вже замало говорити про ринок працi лише як про ринок живої працi [31]. Згідно з цією думкою, існують вагомi докази включення до ринку працi також i ринку робочих мiсць, тому що реально i постiйно iснують попит на них та їхня пропозицiя. Такий висновок можна зробити на підставi мiркування про те, що господарство пiдприємця, який водночас є i роботодавцем, об’єднує працю багатьох працiвникiв так, що кожен з них закрiплюється за певним робочим мiсцем, а всi робочi мiсця пов’язані мiж собою технологiєю та внутрiшньофiрмовою кооперацiєю. Тому пiдприємець, купуючи робочу силу, водночас пропонує працiвникові трудитися на певному робочому мiсцi. У свою чергу, i працiвник, продаючи свою робочу силу, створює попит на певне робоче мiсце. Отже, угода купiвлi-продажу робочої сили вiдбудеться лише тодi, коли робоче мiсце вiдповiдає вимогам працiвника, i навпаки. Усе це означає, що найманий працiвник і роботодавець-пiдприємець однаковою мiрою виступають на ринку працi як власники: працiвник як власник товару «робоча сила», а роботодавець-пiдприємець як власник свого господарства i всiх робочих мiсць в цьому господарствi, а також тих грошей, якi вiн сплачує працiвниковi. Отже, згідно з цiєю думкою, ринок працi охоплює ринок робочої сили та ринок робочих мiсць.
Об'єктами ринку праці виступають товар, попит і пропозиція.
Що стосується товару, то частіше за все передбачається, що ним є робоча сила, що визначається як сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які вживаються на виробництво товарів і послуг. Це специфічний товар, який:
а) не відчужується від його власника найманого працівника в процесі купівлі-продажу;
б) є живим, одушевленим товаром, а купівля його використання підприємцем в течії якогось часу отримала назву найма;
в) зумовлює продовження відносин роботодавця і найманого працівника аж до його звільнення;
г) має ту особливість, що носієм його є людина з всіма його правами в суспільстві;
д) грає вирішальну роль в створенні прибутків суспільства;
е) не можна покласти на зберігання, як це можна зробити з іншим товаром;
ж) не приносить прибутку, якщо його не продати, і крім того, вимагає все нових життєвих благ для його підтримки і ін.
Розглянемо тепер другий об'єкт ринку праці попит на робочу силу. Виділяють індивідуальний і сукупний попит.
Індивідуальний попит це попит окремого роботодавця. Він залежить від:
попиту на продукцію фірми;
стану виробництва;
якості робочої сили.
Рішення про пропозицію своєї робочої сили приймають самі працівники. Важливу роль в цьому грають: схильність до професії; престиж праці і фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні або релігійні інтереси і т.п.
Основним матеріальним стимулом виступає заробітна плата: чим вище її рівень для окремих працівників, тим більше працівників пропонують свій труд і тим більше вони бажають працювати.
Пропозиція робочої сили формується під впливом ряду різноманітних чинників:
приріст величини трудових ресурсів;
співвідношення зайнятого і незайнятого населення;
особливості пенсійного законодавства;
культура і релігія і ін.
Основними суб'єктами ринку праці є найманий працівник, як власник, носій і продавець своєї робочої сили, і роботодавець-покупець даного товару.
Важливими умовами здійснення процесу купівлі-продажу товару робоча сила є:
юридична свобода працівника по своєму розсуду розпоряджаються своїми здібностями робочої сили;
відсутність можливостей господарювання свого як джерела отримання всіх потрібних для життя коштів або відсутність інших умов існування;
наявність на ринку праці покупця, що пред'являє попит на робочу силу певної кваліфікації і професійного профілю.
