Міжнародна міграція людського ресурсу.

Міжнародна міграція людського ресурсу — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами.

Міжнародна міграція має два боки, які не існують окремо один від одного, а є аспектами єдиного міграційного процесу. Це — еміграція та імміграція.

Еміграція — це виїзд працездатного населення з території країни за її межі.

Імміграція — це в’їзд працездатного населення на терито­рію країни з-за її меж.

Отже, одна й та сама людина є емігрантом стосовно країни виїзду та іммігрантом стосовно країни в’їзду.

Стосовно ж певної країни, то вона, залежно від вектора руху людей, постає країною еміграції або імміграції. Нерівність кількості людей, які виїздять або приїздять до країни на постійне місце проживання (часто як критерій використовують термін один рік), зумовлює необхідність визначати міграційні тенденції. Найбільш загальним показником, що їх характеризує, є міграційне сальдо — різниця міме імміграцією до країни та еміграцією за її межі.

використовується ще один термін — реімміграція, яким позначають повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

Причини та фактори міжнародної міграції можна поділити на:

Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо; рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних» мотивів виїзду з країни або в’їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх об’єднує те, що економічні підхо­ди принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та описати.

Неекономічні фактори пов’язані з подіями, які сприймаються економістами як певна даність, природа якої не описується суто професійними методиками. Такими факторами можуть бути стихійні лиха, війни, примусове висилання людей.

 

Економічні блага.

Забезпечення потреб є головною рушійною силою мотивації діяльності людини. Людське відчуття необхідності у певному предметі, з одного боку, та фізичні властивості предметів при задоволенні потреб -- з іншого, лежать в основі розуміння сутності блага. Можна сформулювати ряд необхідних і достатніх передумов, які перетворюють предмет на благо:

а) існування певної людської потреби;

б) потенційні властивості предмету у задоволенні цієї потреби;

в) людське усвідомлення означених потенційних властивостей;

г) володіння предметом, що дозволить використати перераховані вище властивості.

Таким чином, в найбільш загальному розумінні благами називаються ті предмети, які можуть задовольнити потреби людини. В реальному житті таких предметів є величезна кількість. Одні зустрічаються в нескінченній кількості (вода, повітря, сонячне світло тощо), інші, навпаки, є дуже рідкісними (золото, срібло, діаманти...). Окремі блага вкрай необхідні для життєдіяльності людини, відсутність інших людина навіть не помітить. Такі обставини вносять необхідність виокремлення серед всієї сукупності наявних благ тієї частини, яка є відносно рідкісною і при споживанні вносить позитивні зміни в добробут індивіда. Блага, які є корисними при споживанні і рідкісними у наявності називають економічними благами.

Наслідком обмеженості наявної кількості економічних благ є наступне:

- економічні блага виступають об'єктом присвоєння (розподілу);

- економічні блага є об'єктом обміну;

- економічні блага -- об'єкт виробництва.

В реальному житті існує надзвичайно велика кількість видів економічних благ, а відповідно, слід ввести критерії їх поділу за тими ознаками, які суттєво впливають на економічні процеси виробництва, обміну, розподілу та споживання. В економічній теорії до таких критеріїв відносять такі ознаки, як:

характер використання;

суб'єкти споживання;

подільність та можливість відлучити від споживання;

За характером використання виділяють такі, що безпосередньо споживаються індивідами (кінцеві блага) й такі, що використовуються фірмами як ресурси в процесі виробництва кінцевих благ (композитні блага). Слід зауважити, що існують випадки коли окремі економічні блага мають ознаки і кінцевих і композитних благ (електроенергія, паливо тощо).

Економічні блага можуть споживатись різними суб'єктами економічної системи -- окремим індивідом, групою індивідів або колективом та державою як найбільшою організаційною формою суспільного об'єднання. А тому, в економічній науці виділяють блага індивідуального, групового та державного споживання.

Особливого значення для розуміння економічних процесів набуває поділ на приватні та суспільні блага. До приватних благ відносять такі, що можуть бути поділені між індивідами, при цьому існує можливість відлучити будь-яку особу від їх споживання за допомогою таких економічних інструментів, як ціна. До суспільних благ відносять такі, що не можуть бути поділені між індивідами та від споживання яких практично не можливо або не бажано відлучити жодного з індивідів.

Безмежність потреб, бажання кожного максимально задовольнити власні потреби виступає рушійною силою при мотивації людей до економічної діяльності, обмеженість ресурсів навпаки, стримує можливості їх задоволення та формує передумови для пошуку найбільш раціонального шляху у досягненні добробуту.