Ринок праці – це сукупність соц.-труд відносин, пов’язаних з попитом і пропозицією праці, що виникають із приводу способів залучення індивідуальної праці в процес в-ва, способів координації та використання праці та способів її оцінювання; у ці відносини вступають працівники, надаючи труд послуги, і підприємці, купуючи та використовуючи їх.
З\п – це винагорода, або заробіток, обчислений у грошовому виразі, що його за трудовим договором роботодавець сплачує працівникові за роботу, яку виконано або має бути виконано.
Важливою складовою ефективно функціонуючої моделі соціально-економічного розвитку є державне регулювання. Ринкове і державне регулювання — це єдиний економіко-правовий та організаційно-економічний механізм, який має постійно пристосовуватися до постійно змінних у часі та просторі внутрішніх і зовнішніх умов господарювання, що підтверджується всім світовим досвідом і зафіксовано наукою.
Важливою складовою державного регулювання економіки є участь держави у формуванні, регулюванні та розвитку соціально-трудових відносин, провідною складовою яких є розподільні відносини. Багатоманітність функцій держави у цій сфері випливає з її статусу та ролі у життєдіяльності суспільства в цілому. Виступаючи в різних ролях держава не може не відігравати суттєвої ролі у формуванні політики доходів у цілому і заробітної плати зокрема. В економічній системі, що ґрунтується на ринкових відносинах, втручання держави в заробітну плату має, з одного боку, переважно непрямий соціально орієнтований характер, а з другого — передбачає пряму участь у визначенні умов оплати праці.
Сфера державного регулювання оплати праці поширюється на визначення розміру мінімальної з/п, інших держ норм і гарантій, визначення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, працівників підприємств, установ та організацій, котрі фінансуються бюджетом, на регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів та на оподаткування доходів працівників.
Роль держави у сфері з/п полягає в організації перспективних наукових досліджень і вивченні зарубіжного та вітчизняного досвіду; науково-методичному забезпеченні формування тарифної сист., удосконаленні тарифно-кваліфікаційних довідників; проведенні єдиної політики з тарифікації робіт; організації розробки нормативів труд витрат на масові технологічні процеси тощо. Важливим завданням держави є сприяння проведенню переговорів між основними соц. силами сусп. з метою врегулювання соц.-труд відносин, запобігання масовим трудовим конфліктам.
Одним з основних елем. державного регулювання з/п є визначення і гарантування мінімального її рівня. Мінімальна з/п — це законодавчо встановлений розмір з/п за просту, некваліфіковану працю, нижче за який не може оплачуватися виконана працівником місячна (погодинна) норма праці (обсяг робіт).
До держ. норм і гарантій відносять також норми опл. праці за роботу в надурочний час, у святкові, неробочі та вихідні дні, у нічний час; за час простою не з вини працівника; за продукцію, що виявилася браком не з вини працівника. Держ. регулює й гарантує доплати працівникам молодшим 18 років за скороч. тривалість роб. дня, оплату щорічних відпусток, за час виконання державних обов’язків та підвищення кваліфікації, за обстеження в медичному закладі; за переїзду на роботу до іншої місцевості; за службових відряджень тощо.
Держ. Регулювання віднос. У сфері оплати праці має передбачати прямий і опосередкований вплив не тільки на розмір з/п та її диференціацію, а й на величину труд внеску за одержану винагороду.
Нині держ регулювання з/п не є досить ефективним. Ефективність організаційно-економічного механізму регулювання заробітної плати у найближчий період значною мірою залежатиме від того, якою буде держ політика заробітної плати, наскільки вдало використовуватимуться органами державної влади прямі й непрямі важелі впливу на рівень, структуру і динаміку з/п.
