План
Вступ
1. Виникнення українського козацтва
2. Особливості формування та характерні риси звичаєвого права запорізьких козаків
3. Правові джерела українського козацтва
4. Висновки
5. Список використаної літератури
Виникнення українського козацтва
Козацьке право - сукупність звичаєвих норм (приписів), переважна більшість яких виникла в Запорізькій Січі. Запорізька Січ, як військово-політичне утворення, розвивалася на підставі своєрідних традицій і звичаїв, що склалися серед козаків протягом десятиліть. Вона мала свій військовий та адміністративно-територіальний поділ: 38 військових куренів і 5-8 територіальних паланок, а також оригінальну систему органів управління їх трьох ступенів: військові начальники, військові чиновники, похідні та поланкові начальники. Вся військова старшина обиралася Генеральною Військовою Радою на один рік кожного 1-го січня. На підставі тих же звичаїв і традицій чітко регламентувалися права і обов'язки старшин. У Запорізькій Січі склалася своя правова система, в основі якої лежало звичаєве К.п. Норми К.п. стверджували ті суспільні відносини, що склалися серед козацтва, закріплювали військово-адміністративну організацію Січі, встановлювали правила військових дій, діяльність судових органів, порядок землекористування, укладання договорів, визначали види злочинів і покарань. К.п. визнавалося іноземними державами, а козаки всіляко захищали його, побоюючись, що писане право може обмежити козацькі вольності. Із Запорізької Січі звичаєві норми в 16-17 ст. поширювались по всій Україні. Великого значення К.п. набуло після укладення Березневих статей 1654, за якими царський уряд офіційно визнав силу "попередніх прав". Гетьман і старшина, виносячи ті чи інші рішення або даючи вказівки судам, посилалися на практику, що склалася. Суди ж, ухвалюючи вироки, нерідко посилалися на давні права і звичаї козацького війська. Норми звичаєвого права є в "Правах, за якими судиться малоросійський народ" (1743), "Екстракті малоросійських прав" (1767) та ін. законодавчих збірниках. Архівні матеріали 18 - першої пол. 19 ст. свідчать, що протягом цього часу в Лівобережній Україні ще діяли окремі норми звичаєвого права, в тому числі К.п. Звичаєве право Запорізької Січі, доповнене правовими актами місцевої військово-адміністративної влади, вважалося народним правом, користувалося великим авторитетом, охоронялося державою та народними традиціями і навіть одержало своєрідну назву - К.п. Норми К.п. складали основу правової системи Гетьманщини, що проіснувала до 1840-42.
Масові роздавання королем земель України польським і
спольщеним панам і шляхті, посилення панщини, безправ'я селян і
бідних міщан, дрібних ремісників зумовили, як зазначалося, масову
втечу знедолених людей. Найрішучіші, найвідчайдушніші з них
становлять специфічну категорію поселенців — козаків. Вперше ця
назва згадується наприкінці XIV ст. У половецькій мові слово
«козак» означало вартовий, воїн, у турецькій — незалежна людина,
волоцюга, «їздити в козацтво» означало промишляти у степах.
Об'єднуючись у ватаги, групи, ці(сміливі люди полювали, ловили
рибу, нападали на татар, відбиваючи полонених і награбоване добро.
Ось ці вояки і стали називатись козаками. З поширенням в Україні
кріпацтва та гніту населення чисельність козаків зростала, напади
їх на татар та панів-експлуататорів частішали.
Хоч до козаків приєднувалися люди різних національностей —
поляки, білоруси, росіяни, молдавани, однак більшість становили
українці. Проникаючи щораз далі на південь, вони у степах
засновували укріплені табори — січі — з військовими залогами. Це
були їх оборонні пункти. Королівські урядовці, зокрема, старости
порубіжних земель, хоч і з тривогою дивилися на зростання
чисельності та активності козаків, але швидко зорієнтувались і
почали використовувати їх для захисту кордонів від татар,
спустошливі напади яких завдавали величезної шкоди.
У XVI ст. прославився серед населення і козаків не спольщений
православний князь Дмитро Вишневецький. Він організував козаків,
побудувавши за Дніпровими порогами на о. Мала Хортиця 1553—1554
pp. форт, названий Запорізькою Січчю.