Класифікація витрат за ознаками

Ознака	Витрати
1. За місцям виникнення	Витрати виробництва, цеху, дільниці, служби
2. По видам витрат	Витрати за економічними елементами, за статтями калькуляції
3. За ступенем однорідності	Одноелементні витрати, комплексні статті калькуляції
4. За способом обчислення на окремі різновиди продукції	Витрати прямі, непрямі
5. По зв'язку з обсягами	Витрати умовно-постійні, умовно-змінні:
виробництва	пропорційні, непропорційні (прогресуючи, регресуючи).
6.3а календарними періодами	Витрати поточні, довгострокові, одноразові
7. За доцільністю витрачання	Витрати продуктивні, непродуктивні
8. За визначенням відношення до собівартості продукції	Витрати на продукцію, витрати періоду

Усі витрати, пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції, класифікуються за чотирма основними принципами:

- економічним;

- виробничим;

- за способом віднесення на собівартість;

- залежно від обсягів виробництва.

За економічним принципом витрати групуються за такими елементами:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизаційні відрахування;

- інші витрати.

За виробничим принципом витрати групуються в статті собівартості залежно від виробничого призначення такі:

- сировина і матеріали.

- покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби.

- енергія технологічна.

- зворотні відходи.

- транспортно-заготівельні витрати.

- основна заробітна плата виробничих робітників.

- додаткова заробітна плата виробничих робітників.

- відрахування на соціальне страхування.

- витрати на утримання та експлуатацію машин і механізмів.

- внутрішньогосподарчі витрати

- витрати від браку продукції

- загально господарчі чи фабрично-заводські витрати

- невиробничі чи комерційні витрати

- інші витрати

2. Сутність собівартості, її значення. Собівартість продукції та її планування. Собівартість різних видів продукції. Собівартість окремих виробів. Сукупні витрати та собівартість продукції.

Найбільшу частку серед усіх витрат підприємства мають операційні витрати, тобто витрати, пов'язані з основною діяль­ністю підприємства та операціями, що її забезпечують. Ці ви­трати формують собівартість продукції, яку воно виготовляє.

Собівартість продукції - це вираження у гро­шовій формі поточних витрат підприємства на підготовку ви­робництва, виготовлення і збут продукції. Для забезпе­чення беззбиткової виробничо-господарської діяльності під­приємства ці витрати мають відшкодовуватись за рахунок до­ходу від продажу виготовленої продукції (наданих послуг, ви­конаних робіт).

Собівартість продукції (робіт та послуг) представляє собою грошову форму витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції (робіт та послуг).

Собівартість продукції відображає рівень витрат підприєм­ства на її виробництво і комплексно характеризує ефектив­ність використання ним усіх ресурсів, організаційний та техніч­ний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці тощо.

Показник собівартості продукції є дуже важливим і ви­користовується для обґрунтування багатьох економічних рі­шень, зокрема:

1) під час встановлення ціни на продукцію. У цьому разі собівартість є нижньою межею і базою для встановлення ціни на продукцію підприємства. Тому зниження собівар­тості продукції є важливим чинником, що дає змогу під­приємству при діючих ринкових цінах отримувати біль­ший прибуток;

2) під час економічного аналізу господарської діяльності підприємства показник собівартості продукції застосо­вується для контролю за використанням матеріальних, нематеріальних, грошових і трудових ресурсів;

3) при схваленні рішень щодо вдосконалення виробництва собівартість продукції використовується як показник доцільності впровадження організаційно-технічного за­ходу. Захід вважається економічно ефективним, якщо внаслідок його впровадження собівартість продукції підприємства знижується.

На собівартість продукції впливає багато факторів, що обумовлені як специфікою галузей господарства країни, так і конкретними умовами, що склались на підприємстві. Підви­щений рівень собівартості продукції підприємства порівняно із галузевою собівартістю свідчить про наявність негативного впливу низки факторів, що мають місце на цьому підприємст­ві. Такими факторами можуть бути: застаріле технологічне обладнання, неефективне використання робочого часу, низька продуктивність праці, невиправдано високі матеріаломісткість, витрати на доставку, адміністративні витрати, застосування непродуктивних технологій тощо.

З метою проведення економічного аналізу рівня витрат підприємства собівартість продукції класифікується за низкою ознак.

1. Залежно від часу формування витрат розрізняють нор­мативну, планову, фактичну та кошторисну собівартості про­дукції.

Нормативна собівартість продукції формується з витрат на виробництво та реалізацію продукції, визначених на основі діючих норм витрат ресурсів.

Планова собівартість визначає роботу підприємства на плановий період, визначається перед початком пла­нового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та діючих цін на ресурси у момент складання плану. Вона приймається нижчою або такою самою, як і нормативна собі­вартість.

Планова собівартість розраховується на рік з розбивкою по кварталам та місяцям.

Фактична (звітна) собівартість. Визначається фактичними витратами і характеризує ступінь виконання плану за звітний період. Відхилення фактичної собівартості від планової може бути зумовлене як незадовільною роботою самого підприємства, так і пов'язане з причинами, безпосередньо незалежними від діяльності підприємства. До таких причин відноситься зміни цін на матеріали, тарифів на електроенергію, нормативів відрахувань до позабюджетних фондів тощо.

Кошторисна собівартість відображає витрати підприєм­ства на виріб або замовлення, які виконуються в одиничному (індивідуальному) виробництві або в разовому порядку.

2. Залежно від послідовності формування витрат на вироб­ництво та збут продукції розрізняють цехову, виробничу та повну собівартості продукції

Цехова собівартість продукції включає всі прямі поточні витрати, пов'язані з виробництвом продукції у межах цеху підприємства (сировина, заробітна плата основних робітників, нарахування на заробітну плату основних робітників, аморти­зація обладнання цеху).

Виробнича собівартість продукції охоплює витрати на виробництво продукції в межах усього підприємства, тобто як прямі, так і накладні виробничі витрати (витрати на енергію, спожиту в технологічних цілях, витрати на утримання й екс­плуатацію обладнання, амортизація будівлі виробничого кор­пусу тощо).

Повна собівартість продукції - це сукупність витрат, що складаються з виробничої собівартості та позавиробничих ви­трат підприємства (адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат).

Слід зауважити, що не всі витрати підприємства включа­ються до собівартості продукції. Через собівартість відшкодо­вуються лише ті витрати, які забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, природ­них ресурсів і робочої сили. До таких відносять витрати, пов'я­зані з:

• дослідженням ринку і виявленням потреби у продукції;

• підготовкою й освоєнням нової продукції;

• виробництвом продукції (витрати сировини, матеріалів, енергії, амортизація основних фондів та нематеріальних активів, оплата праці виробничого персоналу з нараху­ваннями на неї);

• обслуговуванням виробничого процесу й управління ним;

• збутом продукції (пакування, транспортування, рекла­ма, комісійні витрати тощо);

• розвідкою, використанням і охороною природних ре­сурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за використання водних, лісових ресурсів, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів тощо);

• набором та підготовкою кадрів;

• поточною раціоналізацією виробництва (вдосконален­ням технології, організації виробництва та праці, під­вищенням якості продукції), крім капітальних витрат.

Залежно від досліджень, цілей аналізу діяльності підприємств розрізняють індивідуальну та галузеву собівартість продукції.

Індивідуальна собівартість продукції слугує реальним відображенням витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції.

Галузева собівартість відображає сукупні витрати на виробництво та реалізацію продукції всіх підприємств галузі, тобто це середня собівартість продукції по галузі.

Існує три способи планування собівартості продукції під­приємства

Перший спосіб планування собівартості продукції базуєть­ся на використанні кошторису виробництва, що складається на основі елементів витрат (матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фон­дів, інші витрати).

Другий спосіб обчислення собівартості продукції (С_п) під­приємства передбачає визначення суми попередньо обчисле­них собівартостей окремих виробів:

де: Сп - собівартість виробу г'-го виду продукції, грн.;

- кількість виготовленої продукції і-го виду в натуральних вимірниках.

Третій спосіб обчислення собівартості продукції підпри­ємства базується на застосуванні пофакторного методу. Він дає змогу визначити собівартість продукції з урахуванням впливу на неї різноманітних факторів, які діють безпосередньо на рівні підприємства. Згідно з цим методом собівартість про­дукції визначається так:

де C п ^нт(баз) - собівартість планового обсягу випуску продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахунко­ва собівартість), грн.;

ΣΔСj- зміна собівартості у плановому періоді під впливом і-го фактора, грн.;

3. Кошторис витрат на виробництво. Складання кошторису витрат на виробництво, характеристика його елементів.

 

Кошторис – це основний документ, в якому висвітлюються всі витрати, які пов’язані з випуском продукції (річним), наданням послуг чи виконанням робіт та реалізації продукції даного асортименту. Кошторис складається з економічних елементів витрат, які є однаковими для всіх галузей промисловості.

Кошторис – це всі витрати по підприємству за певний період часу.

Кошторис включає в себе:

Матеріальні затрати як елемент кошторису складаються з витрат на:

• сировину й основні матеріали, які є матеріальною субстан­цією продукції;

• вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);

• покупні напівфабрикати (штамповки, відливки, поковки та ін.);

• виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, не­обхідні для виготовлення продукції;

• допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент і т.п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (утримування буді­вель, канцелярські товари тощо);

• паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо). Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис за окремими елементами;

• пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за дере­вину та ін.).

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхньо­го витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних ви­трат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.)- Із вартості матеріалів відніма­ють вартість відходів за ціною використання чи продажу.

Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персо­налу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням ви­робничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.