Стаття 308. Приймання вантажу до перевезення 2 страница

Видача вантажу перевізником або його агентом у пункті призначення повинна бути здійснена за пред'явленням тільки оригіналу перевізного документа (коносамента, накладної). Перевізник не повинен видавати вантаж без оригіналу вказаного документа, оскільки така видача може мати наслідком його відповідальність за видачу вантажу особі, яка не має права на його одержання. Проте у сфері торговельного мореплавства трапляються випадки, коли судно приходить у порт призначення до надходження оригіналу коносамента. Тому одержувачами пропонуються перевізнику різні гарантії відшкодування збитків внаслідок видачі вантажу без пред'явлення оригіналу коносамента з боку страховиків.

Автотранспортне підприємство або організація видає вантаж у пункті призначення вантажоодержувачу, вказаному в товарно-транспортній накладній. Одержання вантажу засвідчується підписом і печаткою (штампом) вантажоодержувача у трьох примірниках накладної, два з яких залишаються у шофера-експедитора, а один вручається вантажоодержувачу (ст. 72 Статуту автомобільного транспорту УРСР).

Повітряний перевізник видає вантаж одержувачу на підставі вантажної накладної під розписку.

На морському транспорті вантаж видається в порту призначення:

- за іменним коносаментом — одержувачу, вказаному в коносаменті, чи особі, якій його передано за іменним передаточним написом або в іншій формі з дотриманням правил, установлених для боргової вимоги;

- за ордерним коносаментом - відправнику або одержувачу залежно від того, складений коносамент «наказу відправника» або «наказу одержувача», а в разі наявності в коносаменті передаточних написів - особі, зазначеній в останньому з неперервного ряду передаточних написів, чи пред'явникові коносамента з останнім бланковим написом;

- за коносаментом на пред'явника - його пред'явнику (ст. 162 КТМ).

На залізничному транспорті вантаж разом з накладною видається на станції призначення одержувачу, зазначеному в накладній, після внесення ним усіх належних залізниці платежів. Видача імпортних вантажів провадиться після митного оформлення. Для одержання вантажу, адресованого підприємству, організації, установі або громадянину - суб'єкту підприємницької діяльності, одержувач повинен надати станції довіреність. Довіреність, видана на одержання конкретної відправки вантажу, додається станцією до розкредитованої подорожньої відомості. Довіреність, яку видано на одержання вантажу на зазначений у ній строк, зберігається на станції протягом періоду, передбаченого для зберігання документів суворого обліку. Довірений працівник, котрий одержує вантаж, зобов'язаний на вимогу станції пред'явити документ, що засвідчує його особу (п. 6,7 Правил видачі вантажів).

У пункті призначення на внутрішньому водному транспорті вантаж видається вантажоодержувачу, якого зазначено у накладній, останній розписується у подорожній відомості про отримання вантажу (п. 95 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР).

2. Після прибуття вантажу в пункт призначення вантажоодержувач зобов'язаний його прийняти та вивезти вантаж зі станції (порту, пристані) у встановлений строк, тобто одержати вантаж.

Видача вантажу одержувачу має бути належним чином оформлена. У юридичній літературі даний процес отримав назву «розкредитування документів або викуп вантажу». Зміст цього процесу полягає у такому: представник одержувача подає перевізнику оригінал перевізного документа, отриманого від відправника, до котрого вносяться відомості щодо вантажу, який підлягає видачі, проведених розрахунків, заявлених одержувачем претензій тощо. Після сплати одержувачем платежів за остаточними розрахунками на перевізний документ ставиться календарний штемпель з датою прибуття вантажу та виписується ордер на його видачу або інший документ, як того вимагають правила перевезення тим чи іншим видом транспорту.

До видачі вантажу одержувач і перевізник мають право кожний вимагати огляду та/або перевірки його кількості, ваги або стану.

Зокрема, одержувач зобов'язаний перевірити наявність пломб відправника, їх справність, стан тари (упаковки), наявність маркування, а також перевірити відповідність найменування вантажу і транспортного маркування даним, зазначеним у перевізному документі. Якщо одержувач приймає вантаж без перевірки кількості місць або ваги, він має право зобов'язати перевізника зробити відповідне застереження у перевізному документі.

Транспортні кодекси, статути і правила перевезення визначають випадки, коли перевізник при видачі вантажу зобов'язаний перевірити його вагу, кількість або стан.

Наприклад, відповідно до статті 52 Статуту залізниць України на станції призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу в разі:

- прибуття вантажу в пошкодженому вагоні (контейнері), а також у вагоні (контейнері) з пошкодженими пломбами відправника або пломбами попутних станцій;

- прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачено Правилами;

- прибуття швидкопсувного вантажу з порушенням граничного строку його перевезення або з порушенням температурного режиму транспортування у рефрижераторних вагонах (контейнерах);

- прибуття вантажу, завантаженого залізницею;

- видачі з місць загального користування вантажів, вивантажених залізницею.

Під час приймання вантажу одержувач вправі заявити перевізнику про нестачу або пошкодження вантажу. Якщо вантаж оглянуто і перевірено одержувачем разом з перевізником, одержувач не робить зазначеної заяви. У разі якщо втрата, нестача або пошкодження не могли бути виявлені при звичайному способі приймання вантажу, то заява перевізнику може бути зроблена одержувачем протягом певного строку після його прийняття, який встановлюється правилами перевезення вантажів тим чи іншим видом транспорту (наприклад, у строк протягом трьох діб після прийняття вантажу може бути подана заява морському перевізнику згідно зі ст. 166 КТМ).

Обов'язок одержувача щодо прийняття вантажу є безумовним, за винятком випадків, коли він вправі відмовитися від прийняття вантажу. Ця відмова пов'язується з встановленням факту пошкодження або зіпсування вантажу, якщо тим самим внаслідок зміни якості отриманого виключається можливість повного або часткового використання вантажу за первісним призначенням. Аналогічні правила містять транспортні кодекси, статути і правила перевезень (п. 96 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, ст. 68 Статуту автомобільного транспорту УРСР, п. 33 Правил видачі вантажів) щодо всіх видів транспорту за винятком морського. Неможливість використання вантажу встановлюється експертом у порядку, визначеному законодавством.

3. Момент видачі вантажу має важливе юридичне значення, оскільки з цього часу припиняється відповідальність перевізника за збереження прийнятого до перевезення вантажу, обчислюються строки для пред'явлення претензій щодо його несхоронного перевезення або прострочення доставки.

Слід розрізняти дату фактичної видачі вантажу одержувачу і дату її оформлення. Вони можуть не збігатися; їх правове значення є різним. Дата оформлення видачі вантажу визначається за календарним штемпелем, тобто є датою розкредитування документів, що лежить в основі обчислення строків пред'явлення вимог стосовно перевезення. В усіх інших випадках вирішальною є дата фактичної видачі вантажу - тобто дата вивозу його зі станції, порту тощо.

Трапляються випадки, коли одержувач не затребував вантаж у встановлений строк або відмовився його прийняти. Тоді перевізник, письмово повідомивши про це вантажовідправника, за рахунок і на ризик останнього вправі залишити вантаж у себе на зберігання. Зберігання вантажу у пункті призначення не є обов'язком перевізника за договором перевезення. Час, витрачений перевізником на очікування приймання вантажу, на збереження вантажу, розглядається як простій транспортного засобу. Тому транспортними кодексами, статутами і правилами перевезення передбачено обов'язок одержувача сплатити штраф за простій судна та відшкодувати витрати, пов'язані із зберіганням вантажу. За визначених законодавством умов плата за зберігання вантажів може бути збільшена.

Так, у разі скупчення у морських портах України вантажів, що перевозяться у каботажі, внаслідок несвоєчасного їх вивезення одержувачами з вини останніх, плата за їх зберігання у портах може бути збільшена до трикратного розміру. Підвищена плата за зберігання вводиться не раніше, як через добу після письмового повідомлення про це юридичної чи фізичної особи, з якої передбачається стягнення підвищеної плати (ст. 168 КТМ).

Порядок зберігання вантажів на залізничному транспорті встановлено статтями 12, 46 Статуту залізниць України та прийнятими відповідно до нього Правилами зберігання вантажів.

4. Невитребуваним є вантаж, який не одержано протягом одного місяця після повідомлення перевізником одержувача. За своєю правовою сутністю невитребувані вантажі належать до категорії безхазяйної речі. На практиці такі вантажі, що знаходяться у портах або на станціях понад установлені строки, стримують вантажооборот. Для запобігання цьому процесові законодавством передбачена можливість реалізації вказаних вантажів.

Порядок реалізації невитребуваних вантажів передбачається транспортними кодексами, статутами, правилами перевезення та іншими нормативними актами. Певні особливості реалізації вантажів встановлено на залізничному і морському транспорті.

Реалізація вантажів здійснюється залізницею на підставі статей 48-51 Статуту залізниць України та прийнятих у зв'язку з цим Правил реалізації вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 р. № 644, а саме: а) у разі застосування залізницею заставного права на вантаж з метою одержання провізної плати та інших платежів; б) у разі неможливості видати вантаж на станції призначення одержувачу, зазначеному в накладній, через відсутність одержувача в районі станції призначення, якщо станцією в триденний строк від дня вручення йому повідомлення не отримана вказівка відправника щодо розпорядження вантажем; в) у випадку коли одержувач з тих чи інших причин не звернувся на станцію призначення за вантажем або у разі відмови одержувача від вантажу; г) при виявленні вантажу без документів.

Реалізація вантажу іншим організаціям здійснюється за договором купівлі-продажу на станції, де знаходиться вантаж, що реалізується, або через спеціальні склади реалізації, створені на кожній залізниці. Дозвіл на реалізацію вантажу на станції чи на відправку його на склад реалізації надається управлінням залізниці за запитом начальника станції. Усі вантажі, що надійшли на такий склад, реєструються у книзі встановленої Укрзалізницею форми. Оцінка вантажу здійснюється комісією за участю представників залізниці та організації (підприємства) - покупця, якій передається вантаж, і місцевих фінансових й торговельних органів. Про оцінку вантажу складається акт. Після оцінки передача вантажів здійснюється за актом приймання-здачі, який складається у трьох примірниках і підписується начальником станції або начальником складу реалізації та представником організації-покупця, котра отримує вантаж. Кошти, отримані залізницею за реалізований іншій організації вантаж, за вирахуванням сум, належних залізниці, перераховуються: одержувачу, зазначеному в накладній, - у разі оплати ним вартості вантажу; відправнику - в усіх інших випадках.

Відповідно до пункту 3.20 Загальних правил перевезення вантажів морським транспортом про незапитаний вантаж порт призначення сповіщає порт відправлення, а останній повідомляє вантажовідправника письмово. Відправник незапитаного вантажу вправі ним розпорядитися. Якщо відправник у 10-денний строк з дня отримання повідомлення про незапитаний вантаж не забезпечить його прийняття і вивіз, перевізник має право реалізувати вантаж іншій організації. Вантаж, що швидко псується, небезпечний, а також вантаж, зберігання якого потребує спеціального приміщення або відведення значної площі, а також вантаж, тривале зберігання якого становить небезпеку в санітарному чи пожежному відношенні, можуть бути реалізовані іншій організації до перебігу 10-денного строку. Порядок реалізації встановлено декретом Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. № 33-93 «Про порядок вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться у морських торговельних портах і на припортових залізничних станціях понад установлені терміни» [395]. Згідно з ним підлягають вилученню та реалізації:

а) вантажі, що знаходяться на зберіганні у морських торговельних портах понад установлені договорами терміни, і вантажі, терміни зберігання яких під митним контролем закінчилися і митницею не вжито заходів до їх реалізації, у разі відсутності доручення вантажовласників (вантажовідправників) щодо подальшого їх відправлення;

б) вантажі, подальше відправлення яких неможливе з вини вантажовласника (вантажовідправника) та незалежних від морських торговельних портів причин (відсутність або неналежне оформлення експортної ліцензії, інших документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил, тощо);

в) вантажі, що відповідно до чинного законодавства визнані безхазяйним майном.

За наявності у порту зазначених вантажів він має запропонувати відправнику протягом 20 днів з моменту надіслання повідомлення про неможливість відправлення вантажу визначитися з його відправленням або дати згоду на вилучення та реалізацію. Після одержання від відправника письмової згоди на вилучення та реалізацію вантажу, а також у разі неодержання відповіді протягом 20 днів з моменту надіслання повідомлення вантаж вилучається і реалізується, про що повідомляється відправникові.

Рішення про вилучення та реалізацію вантажу приймається за заявою керівника порту комісією (останні створено згідно з Положенням про Комісії з питань вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться понад установлені терміни в морських торговельних портах і на припортових залізничних станціях, розташованих на території АР Крим, Донецької, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Херсонської областей, затвердженим наказом Мінтрансу України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 19 березня 2002 р. № 178/75) і оформлюється актом, який підписується членами комісії. У разі необхідності проводиться товарна експертиза. Реалізація вилученого у відправника вантажу здійснюється уповноваженим Кабінетом Міністрів України органом на конкурсній основі і, як правило, за вільно конвертовану валюту. Якщо вантаж реалізувати неможливо, порт відправляє його відправникові. У такому разі вартість навантажувально-розвантажувальних робіт, зберігання, перевезення, оформлення документів та інші витрати, пов'язані з відправленням вантажу, списуються з відправника або одержувача у безакцептному порядку.

Стаття 311. Плата за перевезення вантажів

1. Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

1. Провізна плата - ціна транспортної продукції, яка включає плату за перевезення вантажів і плату за виконання робіт, пов'язаних з перевезенням.

У юридичній літературі для визначення плати за перевезення вантажу вживаються терміни «тариф», «фрахт» і «провізна плата», які не є тотожними. На нашу думку, розмежування даних категорій має полягати у такому: провізна плата сплачується за перевезення вантажів; тариф - це встановлені розцінки для нарахування провізної плати; фрахт - плата за використання морського або повітряного судна.

Не можна твердити, що волевиявлення сторін не впливає на визначення розміру провізної плати. Навпаки, за визначенням особливих умов перевезення (наприклад, оголошення цінності вантажу або швидкості його слідування), відправник може впливати на розмір провізної плати, яку він повинен сплатити.

Вартість транспортної послуги визначається згідно з тарифами, які діють на тому чи іншому виді транспорту, або за згодою сторін. Тариф можна визначити як систему ставок, за якими стягується плата за послуги, надані тим чи іншим видом транспорту, тобто він є формою ціни перевезення вантажу. Так, тарифи за перевезення вантажу морським транспортом визначаються відповідно до наказу Мінтрансу України від 31 жовтня 1995 р. № 392 (в редакції наказу Мінтрансу від 12 березня 2003 р. № 188) «Про затвердження Збірника тарифів на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням вантажів у портах України». На залізничному транспорті застосовується Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затверджений наказом Мінтрансу України від 15 листопада 1999 р. № 551. Аналогічно Мінтранс затверджує тарифи, які використовуються щодо перевезень повітряним, автомобільним транспортом, тощо.

Розмір провізної плати залежить від різних показників, як-то: вага, цінність вантажу, спосіб перевезення, відстань та маршрут перевезення тощо.

Провізна плата сплачується вантажовідправником, оскільки це його обов'язок за договором перевезення вантажу. Проте остаточні розрахунки проводяться з вантажоодержувачем у пункті призначення.

У випадках невиконання договору перевезення вантажів обов'язок щодо сплати провізної плати виконується таким чином:

- за обставин, настання яких залежить від вантажовідправника (наприклад, відмова від договору), останній зобов'язаний внести провізну плату в повному обсязі незалежно від того, почався процес перевезення чи ні;

- у зв'язку з обставинами, за котрі сторони не відповідають і настання яких від них не залежить (наприклад стихійні лиха), провізна плата не сплачується, якщо ці обставини мали місце до початку процесу перевезення, або сплачується пропорційно пройденій відстані, якщо дані обставини сталися під час процесу перевезення вантажу;

- обставини, які залежать від перевізника (наприклад втрата вантажу), призводять до неотримання провізної плати та відшкодування збитків. У зв'язку з цим можна визначити два види провізної плати: повну, що сплачується перевезення вантажу на всю відстань, і дистанційну, яка сплачується пропорційно пройденій відстані.

Стаття 312. Договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні

1. За договором перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні перевезення здійснюється від вантажовідправника до вантажоодержувача двома або більше перевізниками різних видів транспорту за єдиним перевізним документом.

2. До договорів перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні застосовуються правила статті 307 цього Кодексу, якщо інше не передбачено транспортними кодексами чи статутами.

3. Відносини перевізників під час перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні та умови роботи перевалочних пунктів регулюються вузловими угодами. Порядок укладення вузлових угод встановлюється транспортними кодексами та статутами.

1. Договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні є господарським договором, який характеризують такі ознаки:

- участь у перевезенні двох і більше перевізників;

- належність перевізників до різних видів транспорту;

- наявність єдиного перевізного документа.

Залежно від того, які види транспорту беруть участь у перевезенні, визначають договори перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному, залізнично-автомобільному, водно-автомобільному, залізнично-водно-автомобільному сполученні. Не можуть бути однозначно визнані перевезення вантажів у змішаному повітряно-водному та повітряно-залізничному сполученні прямими, оскільки оформлюються різними перевізними документами.

Договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні є багатостороннім. Відправнику та одержувачу протистоїть не один перевізник, а більше, які визначаються співпе-ревізниками. У цьому разі кожний з них, приймаючи вантаж від попереднього перевізника, виконує свій обов'язок щодо перевезення вантажу на певній ділянці шляху, який виникає з договору перевезення, укладеного первісним перевізником.

Укладення договору на перевезення у прямому змішаному сполученні характеризує комбінація зобов'язань. Під час укладення договору перевізник, поряд з обов'язком доставити вантаж у пункт призначення, набуває прав представника вантажовідправника і на підставі цього потім укладає від імені вантажовідправника договір із співперевізником. Таким чином, кожний наступний співперевізник, вступаючи у зобов'язання з попереднім, стає представником вантажовідправника.

Договір перевезення у прямому змішаному сполученні характеризується складною природою відносин, що виникають між співперевізниками. Зокрема:

- всі перевізники, які беруть участь у перевезенні, виступають перед вантажовідправником як єдиний перевізник;

- кожний наступний перевізник, вступаючи у договір, продовжує виконання обов'язків попереднього перевізника (Правила перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні, затверджені наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 р. № 644);

- у співперевізників, на відміну від перевізника, з яким укладено договір перевезення, не існує договірних відносин з вантажовідправником та вантажоодержувачем;

- стороною у договорі перевезення є лише той перевізник, якому вантажовідправник передав вантаж до перевезення, тому співперевізники беруть участь не у договорі, а в його виконанні;

- правовідносини між співперевізниками регулюються єдиним договором перевезення, який укладає вантажовідправник з перевізником у пункті відправлення.

Майнову відповідальність за незбереження вантажу, який перевозиться у прямому змішаному сполученні, несуть: сторона, котра подає вантаж до передачі його у пунктах перевалки; сторона, яка приймає вантаж після передачі його у пунктах перевалки.

2. Перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні регулюються нормами ГК і ЦК, транспортними статутами, правилами перевезення та іншими нормативними актами.

У Статуті залізниць України перевезенню вантажів у прямому змішаному сполученні присвячено розділ V, у Статуті внутрішнього водного транспорту Союзу РСР - розділ VIII, а в Статуті автомобільного транспорту УРСР це питання врегульовано розділом VII. Вантажні перевезення у прямому змішаному сполученні не регулюються Кодексом торговельного мореплавства України та Повітряним кодексом України, а встановлюються відповідними правилами перевезення вантажів. Суттєвою ознакою правового регулювання перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні є те, що норми зазначених нормативних актів ідентичні за змістом. Тому сьогодні можна ставити питання про їх уніфікацію і прийняття єдиного нормативного акта - Правил перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

3. Вузлова угода є господарським договором, який регулює відносини перевізників під час перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні та умови роботи перевалочних пунктів.

Названа вище угода - специфічний вид договору, який регулює відносини перевізників щодо перевалки вантажів з одного виду транспорту на інший. А тому посередньо розглядається поряд з договором перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні.

Вузлову угоду характеризують такі правові ознаки:

- по-перше, вона укладається між перевізниками поза участі в ньому вантажовідправника і вантажоодержувача;

- по-друге, укладення цього договору між перевізниками є обов'язковим в силу відповідних імперативних норм транспортних статутів і правил перевезення (ст. 116 Статуту автомобільного транспорту УРСР, п. 167 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, § 39 Правил перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні);

т по-третє, законодавством не встановлено санкцій за неукладення або несвоєчасне укладення вузлових угод;

- по-четверте, вказана угода регулює відносини, пов'язані з перевалкою вантажу, а не з його безпосереднім перевезенням.

Передача вантажів у пунктах перевалки здійснюється за передаточними відомостями. Сторона, яка передає вантаж, надає разом з ним стороні, котра приймає вантаж, передаточну відомість, на всіх примірниках якої сторони засвідчують виконання своїх обов'язків підписом та календарним штемпелем дня подання останніх. Передаточну відомість не можна вважати формою договору на перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, оскільки такою є накладна. Передаточна відомість оформлює виконання зобов'язань, що виникають з вузлової угоди.

Зобов'язання сторін, які виникають із зазначеної угоди, можна умовно поділити на зобов'язання щодо обсягу перевалки вантажів, передачі їх з одного виду транспорту на інший та розрахунків за виконання робіт, пов'язаних з перевалкою вантажів.

Стаття 313. Відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу

1. Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

2. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

3. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.

4. Сплата штрафу за доставку вантажу з простроченням не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок прострочення.

1. Зміст договору перевезення вантажу становить обов'язок перевізника доставити вантаж до пункту призначення у встановлений строк.

Строк доставки вантажу - це строк, протягом якого вантаж, прийнятий до перевезення, повинен бути доставлений перевізником до пункту призначення. Вказаний строк визначається з урахуванням швидкості руху транспортного засобу, його технічних характеристик, маршруту руху тощо. Своєчасна доставка вантажу - умова належного виконання перевізником свого основного обов'язку. Порушення даного строку призводить до прострочення доставки вантажу і відповідальності перевізника.

Загальне правило доставки вантажу визначає обов'язок перевізника доставляти вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами, а якщо такі не встановлені, то сторони вправі встановити цей строк у договорі.

Строки доставки вантажів залежать від особливостей роботи того чи іншого виду транспорту.

На залізничному транспорті відповідно до статей 41, 116 Статуту залізниць України та Правил обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 р. № 644, строк доставки вантажу визначається виходячи з відстані, за яку нараховується провізна плата. Якщо Укрзалізницею встановлюються тимчасові відхилення від шляхів прямування вантажів, за якими обчислюється провізна плата, то строк доставки вантажів, що пройшли за відхиленим напрямком, обчислюється виходячи з відстані з урахуванням цього відхилення. Обчислення строку доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної у перевізних документах календарним штемпелем станції відправлення. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, строк доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на котрий призначено навантаження, про що у накладній робиться відповідна відмітка. У разі затримки вантажу в процесі перевезення строк доставки збільшується на строк: виконання митних та інших адміністративних правил; тимчасової перерви у перевезенні, що сталася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника; інших затримок, що сталися з вини відправника чи одержувача. Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення строку доставки, та її тривалість повинна бути зроблена відмітка у перевізних документах, що завіряється підписом працівника станції і календарним штемпелем. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого строку доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого строку доставки.

Статут автомобільного транспорту УРСР зобов'язує автотранспортні підприємства і організації перевозити вантажі по найкоротшому маршруту, відкритому для руху автомобільного транспорту, а в регулярному міжміському сполученні - по найкоротшому маршруту, відкритому для регулярних перевезень вантажів у міжміському сполученні, за винятком випадків, коли за шляховими умовами більш раціональним є перевезення Із збільшенням пробігу. Автотранспортне підприємство або організація зобов'язані при прийманні замовлення довести до відома вантажовідправника про збільшення відстані перевезення. У цьому разі провізна плата стягується за фактичну відстань перевезення. Автотранспортні підприємства і організації несуть встановлену законом відповідальність за правильність вказаних ними у товарно-транспортних документах відстані перевезень і тарифного класу вантажу (ст. 70).