Стаття 308. Приймання вантажу до перевезення 1 страница

1. Вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування.

2. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийнят­тя вантажу до перевезення.

3. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуван­ням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі пе­ревезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.

4. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов'язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем.

5. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

 

1. Перевезення вантажу - це тривалий процес, який супроводжують дії його учасників щодо подання вантажу до перевезення, сплати провізної плати та інших платежів, виконання робіт з навантаження та розвантаження, своєчасної доставки вантажу в пункт призначення тощо. Процес перевезення складають такі стадії: прийняття вантажу до перевезення, пере­міщення вантажу, видача вантажу. Для процесу перевезення вантажу характерним є систем­ність (взаємозв'язок його стадій), єдність мети (як сам процес, так і всі його стадії спрямова­ні на досягнення спільної мети - переміщення вантажу) та динамічність (з переходом на кожну наступну стадію відбувається оновлення прав та обов'язків, які виникають на підставі та у зв'язку з попередніми).

Обов'язок перевізника щодо подання транспортного засобу для перевезення передбачає визначення місця його подання.

Місцем подання транспортного засобу на повітряному транспорті є місце знаходження аеропортів, аеродромів або спеціально обладнаних злітно-посадочних майданчиків. Під час перевезень залізничним та внутрішнім водним транспортом транспортні засоби подаються у місця загального користування (залізнична станція, причал, пристань тощо) або у місця неза­гального користування (залізничні під'їзні колії, причали, що знаходяться у віданні підпри­ємств та організацій). На морському транспорті місцем подання морського судна для переве­зення вантажів може бути морський порт (у цьому разі судно вважається поданим, якщо знаходиться у межах його акваторії), причал або географічний район порту, якщо йдеться про перевезення у міжнародному сполученні (у цьому випадку зазначається один з портів визначеної країни), а також порт, визначений у довгостроковому договорі перевезення. На відміну від інших видів транспорту, лише автомобільний забезпечує подання транспортного засобу до місця знаходження вантажовідправника. При цьому не виключається можливість подання на залізничні станції, у порт чи до аеропорту, аеродрому тощо.

З виконанням обов'язку щодо подання транспортного засобу для перевезення перевізник зобов'язаний привести транспортний засіб у технічно справний стан, щоб запобігти по­шкодженню вантажу під час його перевезення. Транспортний засіб повинен бути, по-перше, у технічно справному стані, що має дозволити здійснити перевезення; по-друге, він повинен забезпечити перевезення певного виду вантажу; по-третє, транспортний засіб, його облад­нання та призначені для перевезення місця мають відповідати вимогам законодавства щодо безпеки перевезень (санітарним, протипожежним тощо).

Щодо морського транспорту, то йдеться про «морехідність судна». Згідно з частиною 1 статті 143 КТМ перевізник зобов'язаний завчасно, до початку рейсу, привести судно у морехідний стан і забезпечити його технічну придатність до плавання, належним чином споряди­ти судно і забезпечити всім необхідним, укомплектувати екіпаж, а також привести трюми і всі інші його приміщення, у яких перевозиться вантаж, у стан, що забезпечує належне прий­няття, перевезення і збереження вантажу. Отже, до основних елементів морехідності судна слід віднести: технічну придатність судна до плавання; укомплектування його екіпажем; спорядження та забезпечення судна всім необхідним; придатність до прийняття вантажу для перевезення. Крім цього, як уже зазначалося вище, судно має бути придатним до прийняття, розміщення вантажу та його схоронного перевезення. Морехідність судна є питанням факту і встановлюється з урахуванням конкретних обставин. На нашу думку, приведення судна у морехідний стан слід визначати як обов'язок перевізника за договором морського перевезен­ня вантажу привести судно у такий технічний стан, за умов якого судно мало б можливість виконати перевезення визначеного договором вантажу.

2. Договір перевезення вантажу - це реальний договір, сутність якого полягає у тому, що він вважається укладеним з моменту прийняття вантажу до перевезення. Останнє відбува­ється шляхом передачі вантажовідправником вантажу перевізникові.

На автомобільному транспорті під Прийманням вантажу розуміється подання ван­тажовідправником підготовленого для відправлення вантажу та товарно-транспортних до­кументів перевізнику з наступним навантаженням на транспортний засіб та оформлення до­кументів про прийняття вантажу перевізником для відправлення. Перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками або за разовими договорами. Заявка подається у вигляді та у строки, передбачені договором. За погодженням сторін заявка може бути подана на один день, тиждень, декаду або місяць. Разові договори повинні бути укладені у письмовій формі. Вантаж, поданий замовником у стані, що не відповідає правилам перевезень, і не приведений у відповідний стан у строк, який забезпечує своєчасне відправлення, вважається неподаним, а перевезення таким, що не здійснилося з вини замовника. Місце фактичної здачі-приймання вантажу точно зазна­чається у договорі з наступним уточненням у заявці (пп. 10.1-10.5 Правил перевезення ван­тажів автомобільним транспортом).

На річковому транспорті дата прийняття вантажу до перевезення засвідчується ка­лендарним штемпелем порту або пристані на накладній, квитанції чи подорожній відомості (п. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту).

На залізничному транспорті договір перевезення вважається укладеним з моменту прийняття вантажу до перевезення, що засвідчується накладенням календарного штемпеля станції відправлення у перевізних документах. Для посвідчення прийняття вантажу до пере­везення станція видає відправнику квитанцію (п. 28 Правил приймання вантажів до переве­зення, ст. 23 Статуту залізниць України).

З прийняттям вантажу до перевезення постає питання про перехід права власності на ван­таж до перевізника, яке в юридичній літературі розглядається неоднозначно.

З одного боку, можна зазначити, що з прийняттям вантажу до перевезення до перевізника переходить право володіння вантажем. У цьому разі перевізник не є власником вантажу, а € таким суб'єктом господарювання, який володіє річчю на підставі договору перевезення, тоб­то є титульним володільцем. На відміну від права володіння річчю власника, яке існує поряд з правом використання та розпорядження, право володіння перевізника вантажу характери­зують такі ознаки:

- зміст прав перевізника щодо володіння вантажем виникає на підставі договору переве­зення;

- це право перевізника має строковий характер, оскільки обмежено строком дії договору перевезення;

- право перевізника виникає за сукупністю двох юридичних фактів - договору сторін про перевезення вантажу і фактичного його вручення перевізникові.

З іншого боку, можна розглядати наведене питання щодо морського перевізника, інтереси якого під час здійснення перевезення представляє капітан морського судна (капітан є пред­ставником перевізника). Законодавством передбачено право капітана на здійснення реквізи­ції вантажу, продажу його частини та інші повноваження (ст. 68-69 КТМ), для здійснення яких не треба отримувати згоду судновласника, перевізника або власника вантажу. В цих ви­падках має місце факт розпорядження вантажем. Проте вказане право розпорядження здій­снюється за певних умов, визначених законодавством. Наприклад, реквізиція вантажу здійс­нюється, якщо усі життєві запаси, у тому числі незнижуваний запас продовольства, вичер­пані; продаж частини вантажу відбувається лише тоді, коли під час рейсу виникла невідклад­на потреба у грошах для продовження плавання, особливо для ремонту судна або утримання екіпажу.

Згідно із статтею 51 Статуту залізниць України підприємства залізничного транспорту за­гального користування мають право на заставу майна переданих їм для перевезення ванта­жів для забезпечення гарантії належної провізної оплати та інших платежів. Заставне право діє, поки вантаж перебуває у віданні залізниці. Якщо вантажовідправник (вантажоодержу­вач) не внесе залізниці належні їй платежі, залізниця використовує заставне право і реалізує вантаж після закінчення передбаченого правилами граничного строку його зберігання. Та­кий строк не повинен перевищувати ЗО діб.

Під час перевезення вантажів повітряним судном інтереси перевізника представляє ко­мандир повітряного судна, до компетенції якого належить право здійснити скидання ванта­жу, що, у свою чергу, можна розглядати як підставу припинення права власності на вантаж (ст. 38 Повітряного кодексу України).

До того ж, не можна однозначно сказати, що з прийняттям вантажу до перевезення до пе­ревізника переходить право власності на вантаж, оскільки вантажовідправник не завжди є його власником.

Згідно із статтею 334 ЦК до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товаророзпорядчого документа на майно. Це дає підстави вважати, що перевізні до­кументи за своєю правовою сутністю є товаророзпорядчими документами і тому надають їх одержувачам право здійснювати розпорядження вантажем.

Отже, якщо питання про перехід права власності до перевізника у зв'язку з прийняттям вантажу до перевезення є дискусійним, то імперативним є положення частини 2 статті 308 ГК про те, що саме з моменту прийняття вантажу до перевезення у перевізника виникає від­повідальність за збереження вантажу.

3. Підготовка вантажу до перевезення пов'язується з обов'язком вантажовідправника за­безпечити транспортабельність і збереження вантажу під час перевезення.

Зокрема, вантаж, що потребує тари або упаковки, має подаватися до перевезення у відпо­відній тарі або упаковці. Вимоги, яким повинна відповідати тара (упаковка), визначаються з урахуванням виду вантажу (навалочний, наливний тощо), його особливостей (наприклад, та­кий, що швидко псується) та умов перевезення і встановлюються правилами перевезення вантажів, які діють на всіх видах транспорту (наприклад, у п. 5 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні передбачено, що упаковка має відповідати кліматич­ним умовам, вимогам митного режиму, вона може виконувати рекламні цілі). При виборі упаковки потрібно враховувати спосіб, відстань і тривалість транспортування, можливість перевантаження вантажу в дорозі, температурний режим і вологість під час транспортуван­ня, погодні умови, сумісність з іншими вантажами тощо. Проте у всіх випадках тара (упаков­ка) повинна відповідати держстандартам і технічним умовам, а також забезпечувати повне збереження вантажу під час перевезення.

Перевірка транспортабельності вантажу під час прийняття його до перевезення має сут­тєве юридичне значення, оскільки недотримання цього правила у частині огляду тари (упа­ковки) може призвести у наступному до втрати або пошкодження вантажу і як наслідок - до відповідальності перевізника. Правила перевезень встановлюють принцип, згідно з яким перевізник не несе відповідальність за пошкодження або втрату вантажу внаслідок недоліків тари (упаковки), які не можна було помітити під час зовнішнього огляду вантажу при прий­манні його до перевезення. Отже, перевізник повинен перевірити зовнішній стан тари (упа­ковки) і її відповідність умовам перевезення і при цьому не зобов'язаний перевіряти відпо­відність держстандартам і технічним умовам. Перевізник вправі відмовити у прийнятті до перевезення вантажу, тара (упаковка) якого не забезпечують його збереження під час пере­везення, або зробити відповідне застереження у перевізному документі (п. 9.2.1 Правил по­вітряних перевезень вантажів, ст. 142, 153 КТМ, п. 10.16 Правил перевезення вантажів авто­мобільним транспортом в Україні, п. З Правил приймання вантажів до перевезення, п. 71 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР).

На забезпечення збереження вантажів під час прийняття їх до перевезення спрямоване маркування вантажів, тобто нанесення на них певних надписів і умовних знаків.

Маркування вантажів здійснюється відповідно до правил перевезення вантажів і за умов втрати перевізного документа є засобом визначення належності вантажу і місця його призна­чення. Визначають відправникове (наноситься вантажовідправником) і транспортне (нано­ситься перевізником) маркування вантажів. Щодо вантажів, які потребують особливого по­водження під час навантажувально-розвантажувальних робіт і транспортування з визначен­ням запобіжних заходів під час роботи з ними, застосовується спеціальне маркування (по­значки «обережно», «не кантувати» тощо).

Неправильне або неточне маркування вантажів може бути причиною їх доставки не за призначенням, затримання у доставці тощо. Тому правилами перевезення вантажів різними видами транспорту передбачено обов'язкове здійснення маркування під час прийняття ван­тажів до перевезення (п. 8.18 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, ст. 142 КТМ, п. 9.2 Правил повітряних перевезень вантажів, п. 15 Правил прийман­ня вантажів до перевезення, п. 72 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР).

Вантажовідправник має право застрахувати вантаж. Вказане право регулюється транс­портними кодексами, статутами і правилами перевезення. Порядок страхування встанов­люється спеціальними нормативно-правовими актами, як-то: Законом України «Про страху­вання», Порядком і правилами проведення обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 р. [234], іншими нормативними актами (див. коментар до ст. 352— 355 ГК).

4. Під час подання вантажу до перевезення вантажовідправник зобов'язаний передати пе­ревізнику всі документи на вантаж, як того вимагають портові, митні, санітарні правила то­що. У випадках коли для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором пе­редбачено спеціальні документи, вантажовідправник зобов'язаний передати останні перевізникові разом з вантажем. Ці документи, як правило, засвідчують стан вантажу, його якість чи інші властивості на момент подання до перевезення. Наприклад, стан певної кате­горії вантажів (нафтоналивні, зернові тощо) визначається сертифікатами, а щодо продуктів тваринного походження - ветеринарними посвідченнями.

До спеціальних документів можна віднести декларацію про вантажі і декларацію про небезпечні вантажі, які є документами, що містять інформацію про вантаж, необхідну для за­безпечення належного розміщення та безпечного морського перевезення відповідно до По­ложення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення, затвердженого наказом Мінтрансу України від 14 грудня 1998 р. № 497.

Під час прийняття до перевезення радіоактивних матеріалів, вантажовідправник зобо­в'язаний повідомити перевізнику номери сертифікатів безпеки згідно з пунктом 4 Положен­ня про основні засади організації перевезення радіоактивних матеріалів територією України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 1997 р. [186]

Відповідно до Закону України «Про карантин рослин» [302] перевезення підкарантинних вантажів, що можуть бути переносниками карантинних шкідників, хвороб рослин і бур'я­нів з господарств, населених пунктів, районів, областей та Автономної Республіки Крим, на території яких введені карантинні обмеження або оголошено карантин, проводиться тільки за умови пред'явлення відправником карантинного сертифіката, що видається місцевою Державною інспекцією з карантину рослин, у зоні діяльності якої перебуває відправник.

Спеціальні документи додаються до перевізного документа відповідно до правил переве­зення окремих видів вантажів тим чи іншим видом транспорту.

5. 3 прийняттям вантажу до перевезення у перевізника виникає обов'язок видати вантажо­відправнику документ, що засвідчує приймання ним вантажу до перевезення.

На залізничному транспорті перевізник видає вантажоодержувачу накладну. Дата приймання вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції відправлен­ня. Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція відправлення видає відправ­нику квитанцію.

Приймання вантажів до перевезення повітряним транспортом оформлюється вида­чею вантажної накладної.

На внутрішньому водному транспорті вантаж вважається прийнятим до переве­зення з моменту видачі вантажовідправнику вантажної квитанції, а дата приймання засвід­чується календарним штемпелем порту чи пристані на звороті накладної, подорожньої відо­мості і квитанції.

Особливим є порядок приймання вантажів на автомобільному транспорті. Прий­мання вантажу засвідчується підписом шофера (як представника перевізника, який повинен пред'явити посвідчення і путьовий лист) на всіх примірниках товарно-транспортної наклад­ної, один з яких залишається вантажовідправникові.

Для перевезення вантажу морським транспортом вантажовідправник повинен склас­ти за своїм підписом і передати перевізнику документи на вантаж. Одним з таких документів є вантажевий ордер. У ньому містяться дані про назву вантажу, його характеристики, вид упаковки тощо. На підставі вантажевого ордера перевізник складає штурманську розписку. Під нею слід розуміти підписаний помічником капітана документ, що засвідчує прийняття вантажу на борт судна. Після закінчення навантаження кількість і вага вантажу, які зазначе­но у штурманській розписці, заносяться у коносамент.

 

Стаття 309. Зміна умов перевезення

1. Вантажовідправник має право в порядку, встановленому транспортними кодекса­ми чи статутами, одержати назад зданий до перевезення вантаж до його відправлення, замінити вказаного в перевізному документі одержувача вантажу (до його видачі адре­сату), розпорядитися вантажем у разі неприйняття його одержувачем чи неможливості видачі вантажу одержувачу.

2. У разі переривання або припинення перевезення вантажів з незалежних від пере­візника обставин перевізник зобов'язаний повідомити вантажовідправника і одержати від нього відповідне розпорядження щодо вантажу.

 

1. Зміна умов перевезення можлива щодо зміни адресата і об'єкта зобов'язання. У першо­му випадку зміна відбувається у зв'язку з переадресуванням, а в другому - з перевідправленням. У юридичній літературі це прийнято називати правом розпорядження вантажем.

Це право характеризують такі ознаки:

- строковість, оскільки право обмежено строком (заявити про одержання назад вантажу можливо до його відправлення, а про заміну одержувача - до видачі вантажу);

- легітимність, оскільки право засновано на законі (у тому числі реалізується у порядку, визначеному транспортними кодексами, статутами і правилами перевезення).

У випадках, коли вантаж за ініціативою вантажовідправника спрямовується іншому ван­тажоодержувачу, ніж той, який визначений ним у перевізному документі, йдеться про пере­адресування. Переадресування вантажів, що прибули у пункт призначення, у зворотному сполученні та їх повторне переадресування заборонено.

Так, на автомобільному транспорті у разі відмови вантажоодержувача прийняти вантаж з причин, не залежних від автотранспортного підприємства, він переадресовується вантажо­відправником іншому вантажоодержувачу або повертається вантажовідправнику. В цих ви­падках вартість перевезення вантажу в обидва кінці, а також штраф за простій автомобіля сплачуються вантажовідправником. При цьому вантажоодержувач зобов'язаний зробити запис у товарно-транспортній накладній про відмову прийняти вантаж і завірити даний запис підписом та печаткою. У разі неможливості здати вантаж вантажоодержувачу з при­чин, не залежних від автотранспортного підприємства або організації, вантажовідправник зобов'язаний дати автотранспортному підприємству вказівку про новий пункт призначення вантажу. При неодержанні вказаного розпорядження, а також за неможливості доставити вантаж до місця нового призначення автотранспортне підприємство або організація, після попереднього повідомлення, повертає його вантажовідправнику. Вантажі, які швидко псую­ться, в цих випадках можуть бути здані для реалізації іншій організації. Витрати, пов'язані з переадресуванням, поверненням або реалізацією вантажу (простій рухомого складу, збері­гання вантажу тощо), оплачуються вантажовідправником (ст. 72, 74 Статуту автомобільного транспорту УРСР [456]).

Статутом залізниць України передбачено, що вантажовідправник має право змінити за­значеного у накладній вантажоодержувача без зміни станції призначення. Заява про зміну вантажоодержувача подається начальнику станції відправлення з додаванням вантажної квитанції. У разі неможливості подання такої квитанції відправник подає копію письмового або телеграфного повідомлення про вказану зміну на адресу першого вантажоодержувача. Залізниця виконує розпорядження відправника лише у тому випадку, якщо вантаж не видано одержувачу. Вона може за заявою відправника, одержувача змінити станцію призначення вантажу, прийнятого до перевезення, з оплатою витрат за договірним тарифом.

У всіх випадках зміни одержувача або станції призначення вантажу підприємства, орга­нізації, громадяни, за заявою яких здійснено таку заміну, є відповідальними перед поперед­нім одержувачем за наслідки цієї зміни і зобов'язані врегулювати розрахунки між відправни­ками, попередніми адресатами та фактичними одержувачами. Якщо залізниця не має мож­ливості видати вантаж одержувачу, зазначеному в накладній, вона вчиняє з вантажем дії за вказівкою відправника, який зобов'язаний дати таку вказівку в триденний строк від дня вру­чення йому повідомлення. Якщо повідомлення відправника не надійшло у зазначений строк, залізниця може реалізувати вантаж або повернути його відправнику в разі неможливості ре­алізації. Залізниця вправі також реалізувати вантаж, що надійшов, іншій організації у разі пе­ребування його на станції понад граничні строки зберігання (ст. 43-45, 48 Статуту залізниць України [268]).

Від переадресування слід відрізняти перевідправлення, коли наступне перевезення ванта­жів здійснюється за новим перевізним документом в іншому напрямку. Перевідправлення залежить від можливостей перевізника. В юридичній літературі зазначається, що це є припи­ненням за ініціативою вантажовідправника одного договору перевезення і укладення замість нього іншого.

Так, на внутрішньому водному транспорті перевізник може у виняткових випадках на ви­могу вантажовідправника чи вантажоодержувача змінити пункт призначення вантажу, при­йнятого до перевезення. Зміна пункту призначення супроводжується оформленням подаль­шого перевезення новою накладною, у котрій перевізник робить помітку із зазначенням но­мера накладної, за якою вантаж було прийнято до перевезення. Щодо вантажів, які швидко псуються, така зміна може мати місце лише тоді, коли цей вантаж може бути доставлений у новий пункт призначення протягом строку дії сертифіката або посвідчення про якість ванта­жу чи після продовження строку їх дії відповідною інспекцією або органом санітарного на­гляду (п. 92 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР [512]).

Якщо вантаж прийнято до перевезення, але не відправлено, на вимогу вантажоодержува­ча перевізник зобов'язаний видати його назад. У цьому разі договір перевезення припи­няється на майбутнє. До припинення сторони пов'язані, як правило, правовідносинами щодо збереження вантажу. Тому на практиці повернення вантажу є можливим лише за умови роз­рахунку вантажоодержувача з перевізником за його збереження.

Право вантажовідправника щодо розпорядження вантажем припиняється з прибуттям останнього у пункт призначення та видачею одержувачу. В разі коли одержувач відмовився від прийняття вантажу або його неможливо видати одержувачу, вантажовідправник знову набуває право розпорядження вантажем.

2. Законодавець передбачає переадресування за ініціативою не лише вантажовідправни­ка, а й перевізника.

Переадресування за ініціативою перевізника здійснюється за наявності двох фактів:

- по-перше, за визначених законом обставин (переривання або припинення перевезення вантажів), які не залежать від перевізника (внаслідок небезпечних умов судноплавства, сти­хійних явищ або інших подій);

- по-друге, на підставі розпорядження вантажовідправника,

З переадресуванням у перевізника виникає обов'язок повідомити про це вантажовід­правника і право здійснити таке переадресування на підставі розпорядження останнього що­до вантажу.

Порядок переадресування визначається транспортними кодексами, статутами і правилами перевезення з урахуванням особливостей, які існують на тому чи іншому виді транспорту.

Так, на повітряному транспорті підставою прийняття рішення перевізником про перери­вання або припинення перевезення вантажів може бути наявність непідконтрольних перевіз­нику обставин (метеорологічні умови, стихійні явища, воєнні дії, страйки та інші обставини, які не можна було передбачити), акти та вимоги державних органів, нестача палива тощо.

На внутрішньому водному транспорті у перевізника виникає обов'язок повідомити ванта­жоодержувача про припинення перевезення більш ніж за добу з визначенням причин та строку такого припинення, якщо це сталося внаслідок стихійних явищ (п. 92 Статуту внут­рішнього водного транспорту Союзу РСР).

Переривання або припинення перевезення вантажів за визначених обставин призводить до порушення строків доставки вантажів. Тому в юридичній літературі припинення строку доставки вантажу розглядається за аналогією припинення строку позовної давності. Строк, протягом якого припинено доставку вантажу, не включається у строк, встановлений для його доставки. Припинення строку доставки вантажу оформлюється шляхом повідомлення про обмеження або заборону перевезень. При цьому воно може вказувати на переривання або припинення перевезення, припинення прийняття деяких видів вантажів, встановлення черговості щодо перевезення певного вантажу тощо.

 

Стаття 310. Одержання вантажу в пункті призначення

1. Перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу.

2. Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або частко­вого використання його за первісним призначенням.

3. Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має пра­во залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, пи­сьмово повідомивши його про це.

4. Вантаж, не одержаний протягом місяця після повідомлення перевізником одержу­вача, вважається невитребуваним і реалізується в установленому законодавством по­рядку.

 

1. Процес перевезення вантажу закінчується його видачею одержувачу. Видача вантажу -це комплекс дій, спрямованих на своєчасну передачу вантажу одержувачу або іншій уповно­важеній на це особі, який бере початок на стадії завершення транспортування вантажу і пов'язаний з обов'язком перевізника повідомити про його прибуття.

Загальними правилами перевезення вантажів морським транспортом встановлено: якщо у коносаменті вказано адресу одержувача і спосіб надіслання повідомлення про прибуття вантажу, то агент порту призначення зобов'язаний надіслати це повідомлення у день при­буття вантажу, однак не пізніше 12-ї години наступного дня, навіть якщо вантаж прибув ра­ніше встановленого строку доставки. Витрати на надіслання повідомлення мають бути від­шкодовані одержувачем. Такий строк встановлюється і на внутрішньому водному транс­порті (п. 94 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР).

На залізничному транспорті про прибуття вантажу на станцію призначення залізниця зобов'язана повідомити одержувача у день його прибуття, але не пізніше 12-ї години наступ­ного дня, із зазначенням найменування та кількості вантажу, а також типу й кількості вагонів (контейнерів). Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції, який повинен передбачити використання у першу чергу радіо, телефонного, телеграфного та по­штового зв'язку. В окремих випадках повідомлення може здійснюватися шляхом вивішу­вання об'яв у товарній конторі або через посильних. Одержувач може вибрати спосіб по­відомлення, про що він повідомляє начальника станції (п. 1 Правил видачі вантажів, затвер­джених наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 р. № 644 [170]).

На повітряному транспорті повідомлення про прибуття вантажу має бути зроблено негай­но з моменту прибуття повітряного судна (п. 12.2.2 Правил повітряних перевезень вантажів).

Обов'язок перевізника або його агента щодо повідомлення про прибуття вантажу в пункт призначення має істотне значення, оскільки в залежність від нього поставлено своєчасність виконання обов'язків одержувачем.