Види та умови кредитування МВФ

а) добровільна міграція — не примусове переміщення населення; б) самодіяльна міграція - нелегальне переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, в Албанії, В'єтнамі тощо); в) організована міграція — переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства; г) примусова міграція — виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових органів.

5. За професійним складом: (а) міграція робітників;б) міграція спеціалістів; в) міграція представників гуманітарних професій. 6. За якісним складом: а) міграція робочої сили низької кваліфікації; б) міграція робочої сили високої кваліфікації; в) міграція вчених (тобто "відплив інтелекту").

7. За правовим статусом: 1. легальною, 2. нелегальною.

Нелегальна міжнародна трудова міграція формується під впливом комплексу причин. Серед них найпоширенішими є такі:

- відсутність чіткої імміграційної політики або адміністративної інфраструктури її реалізації; - юридична неграмотність мігрантів, що не дозволяє діяти згідно з існуючим міграційним законодавством; - складний або суперечливий характер процедури легалізації; - попередні таємні домовленості між потенційними мігрантами та їхніми наймачами.

Наявність нелегальних іммігрантів зумовлює існування комплексу економічних і особливо соціальних проблем у країні-реципієнті, які рано чи пізно потребуватимуть свого розв’язання засобами збалансованої імміграційної політики.

Міграційні процеси відбуваються в усьому світі й мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси

62. Характеристика світових центрів експорту та імпорту робочої сили.

Основні імміграційні центри, що сформувалися до 2000 р.:

1 Західна Європа Загальна кількість зайнятих щорічно коливається в межах 4-7,5 млн. чоловік. Їх питома вага в загальній чисельності працюючих в деяких країнах становить: Люксембург – 33%; Швейцарія – 20%; Австрія – 9%; Бельгія – 9%; Німеччина – 8%; Франція – 8%; Нідерланди – 5%; Данія – 4%; Італія – 2%

2. США Іноземці складають більше 7% від загальної чисельності, причому 75% від загальної чисельності іноземців-резидентів, які народжені за межами США (близько 26 млн. осіб), мешкають у семи штатах: Каліфорнії, Нью-Йорку, Техасі, Флориді, Нью-Джерсі, Іллінойсі, Массачусетсі. В Каліфорнії на них припадає 22% населення. Серед країн-експортерів робочої сили до США слід назвати Мексику, на яку припадає 12% прибулих, а також Китай, Філіппіни, В’єтнам, Індію, колишні республіки СРСР і Домініканську Республіку

3. Нафтодобувні країни Близького Сходу В регіон щорічно прибуває близько 4 млн. іноземців, в основному з Індії, Пакистану, Бангладеш, Філіппін та деяких інших країн. Питома вага іммігрантів: Катар – 95%; Саудівська Аравія – 48%; Бахрейн – 46%; Оман – 40%; ОАЕ – 37%.

4. Латинська Америка Загальна чисельність прибулих дорівнює 7-8,5 млн. чоловік. Найбільше притягує до себе Аргентина. Серед інших країн, з точки зору тяжіння, можна також виділити Венесуелу.

5. Австралія Країна стає все більш привабливою для іноземців. Сьогодні одна чверть населення Австралії – іммігранти з більше ніж 100 країн світу

6. Азійсько-Тихоокеанський регіон Головними країнами-реципієнтами виступають Південна Корея, Японія, Бруней, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, в які прибувають вихідці з Китаю, Таїланду, Лаосу, В’єтнаму, Індії та Філіппін.

7. Африка В Північній Африці центром тяжіння виступає Лівія, що приймає, насамперед, єгиптян, а на півдні – Південна Африка, яка притягує вихідців з Мозамбіку та деяких інших сусідніх країн. Певну привабливість має також Нігерія, здебільшого для вихідців з Гани, Чаду та Беніну.

63. Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції для країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили

Країна — експортер трудових ресурсів виграє, оскільки:експорт трудових ресурсів, як і всякий інший експорт, приносить країні певний зиск (у цьому разі це валютні перекази емігрантів).Деякі країни від експорту трудових ресурсів отримують майже такі самі за величиною доходи, як і доходи від інших видів експорту, а іноді й більші.: Йорданія, Пакистан, Єгипет, Індія, Португалія, Туреччина; ослаблюється проблема безробіття; ротація, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших громадян, сприяє (з часом) зростанню кваліфікації й досвіду місцевих спеціалістів; Зростають надходження до бюджету у вигляді податків з фірм-посередників

Країни-імпортери робочої силу отримують при цьому такі переваги:1) внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили;2) іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування; 3)при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку; 4)іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття; 5) іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм. 6)іммігранти поліпшують демографічну; 7)збільшується об'єм робочої сили в складі якої переважають висококваліфіковані спеціалісти; 8)підвищуються темпи економічного зростання і науково-технічного прогресу; 9) збільшується об'єм випуску продукції і національного доходу10)зростає конкуренція на внутрішньому ринку праці і як наслідок знижується ціна робочої сили;11)заповнюються вільні соціально-непривабливі та непрестижні робочі місця (домогосподарок, сміттярів, вантажників тощо); 12)приріст податкових надходжень до бюджету внаслідок підвищення темпів економічного зростання.

Недоліки імміграції 1) додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття; 2)масову імміграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ; 3)працівники-іноземці, як правило, зазнають у країні – імпортері робочої сили різних форм дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи сферою медичного обслуговування, страхування.

64. Рівні регулювання процесів міжнародної трудової міграції

До методів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать:

1) адміністративно-правові методи:а)законодавство про юридичний, політичний і професійний статусів мігрантів; б)національні служби імміграції, які проводять: контроль за в'їздом іммігрантів до країни; видають дозвіл на в'їзд на роботу; видають дозвіл на перебування іммігрантів у країні; в) міжурядові угоди з регулювання міграції робочої сили;

2) економічні методи:

вербування іноземних робітників, що включає такі стимули для імміграції робітників:надання роботи; порівняно високий рівень заробітної плати; житлові умови; отримання кваліфікації й освіти; медичне обслуговування тощо; залучення приватних посередників до вербування іммігрантів;

видача ліцензій, які дозволяють вербувати робітників за кордоном.

До рівнів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать: Корпоративний (Кожна державна або приватна компанія в межах існуючого зовнішнього правового поля має свою власну стратегію і тактику залучення і використання іноземної робочої сили); Національний (Сукупність державних нормативно-правових актів і адміністративних рішень щодо еміграційної або імміграційної політики); Міждержавний або міжнаціональний (Регулювання відбувається на підставі укладених двосторонніх або багатосторонніх договорів (угод); Наддержавний або наднаціональний (Законотворча процедура з боку наднаціональних політико-економічних інтеграційних угрупувань); Міжнародний (Розробка і прийняття міжнародних конвенцій у сфері трудових відносин)

65. Україна у світових міграційних процесах

Еміграцію робочої сили з України можна поділити на етапи:

І етап — кінець XVIII ст. (1799 р.) — кінець XIX ст. (1899 p.). Він характеризується виїздом переважно сільських мешканців із Західних регіонів України. Населення емігрувало через економічні труднощі. Головні напрямки еміграції: США — більше 200 тис. осіб, Південна Америка — 300 тис. осіб.

II етап — з 1899 р. по 1914 р. Основні особливості: еміграція робітників, селян, інтелігенції; напрямок еміграції — СІЛА, Канада, Південна Америка; кількість емігрантів — близько 400 тис. осіб.

III етап — з 1918 р. по 1939 р. Основні особливості: еміграція робочої сили в основному з політичних мотивів; високий рівень освіти емігрантів; напрямок еміграції — США, Канада, Західна Європа; різке скорочення кількості емігрантів — близько 40 тис. осіб.

IV етап — 1945—1960 pp. Основні особливості: мотиви еміграції в основному політичні; зростання частки висококваліфікованих емігрантів; напрямок еміграції: США — 80 тис. осіб, Канада -- 50 тис., Західна Європа — 70 тис., Південна Америка — 120 тис., Австралія — 21 тис. осіб.

V етап — з 1960 р. по теперішній час. Основні особливості: виїзд кваліфікованих кадрів — "відплив інтелекту"; напрямок еміграції: США — 52 тис. осіб (1990 p.); Західна Європа -146 тис., Ізраїль — 230 тис. осіб.

Причинами міграції

1) структурною перебудовою економіки; 2) нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни; 3) різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах; 4) інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті; 5) розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.

Головні чинники масової еміграції: велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу; відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей; економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї; відсутність безпеки громадян.

Переваги України від міграції робочої сили:

1) знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;2) значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни;3) розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів.

Можливі канали припливу іммігрантів:

1) повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії, інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу;

2) рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя, які проживають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших країнах світу;

3) запрошення за потреби на роботу спеціалістів і робочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями;

4) в'їзд біженців, які рятують своє життя, а також повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців).

66. "Втеча інтелектуального капіталу", його причини, напрями, наслідки

«Втеча інтелектуального капіталу» - це безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості. Основними причинами цього процесу в більшості країн є: • постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста; • те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації; • бажання покращити своє матеріальне становище; • більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід; • національна та релігійна нетерпимість; • зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.

Напрями інтелектуального капіталу: Європа, США та Японія. У зв‘язку з браком кваліфікованих кадрів в вищезазначених країнах розробляються спеціальні програми із залучення зарубіжних вчених і спеціалістів. Загалом, США є світовим центром із залучення зарубіжних вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Однак, останнім часом інтенсивно залучають до себе зарубіжних фахівців Гонконг, Пд Корея, Сінгапур, Тайвань, Малайзія, Японія.

НАСЛІДКИ: Цілком очевидно, що масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних економічних, інтелектуальних та моральних збитків. Виїзд кваліфікованих кадрів, молодих спеціалістів негативно вплине на професійну структуру працездатного населення, погіршить його статево-віковий склад. Еміграція, як правило, супроводжується вимушеним розривом, нехай і не остаточним, сімейних зв'язків, їх послабленням.

"Відплив інтелектуального капіталу" призводить до зниження технологічного потенціалу країн-експортерів робочої сили, падіння їх загального наукового та культурного рівня.

68.Етапи еволюції світової валютної системи: базові принципи та ключові характеристики

Вал. с-ма (ВС) – форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена нац чи міжнародним законодавством. Вирізняють нац, міжнародну регіональну і світову ВС (СВС)

Сучасна СВС виникла не зразу, а пройшла в своєму розвиткові ряд етапів: *С-ма золотого стандарту (Паризька) (1870-1914, 1925-1931)*С-ма золотовалютного стандарту (Генуезька) (між І та ІІ ст)*Бреттон-Вудська (1944-1971, офіційно до 1976) *Ямайська (1976-до тепер)

Перші 2 часто об’єднують в с-му золотого стандарту: кожна національна грошова одиниця мала певний золотий (Au) вміст, тобто була забезпечена певною фіксованою ваговою кількістю Au. Курс НВ визначався на основі Au пари­тету. (Так, якщо золотий вміст англійського фунта стерлін­га складав 1/4 унції золота, а долара США — 1/20, то це значить, що 1 фунт стерлінг = 5 доларам США). Існував порядок вільного продажу та купівлі Au. Банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість Au. Позитивне: досить жорстка, але раціональна с-ма, що забезпечувало фін стабільність нац е-к, не дозволяла д-вам фінансувати свої витрати шляхом емісії та інфляції, обмежувала вал спекуляції. Недоліки: її могла використовувати тільки д-ва, що мала Au запаси в якості офіційних резервів; д-ви не могли проводити незалежну грош і вал політику; не забезпечувала зростаючого торговельного оборту.

Бреттон-Вудська ВС: Базою цієї системи був золотовалютний стандарт на основі золота і двох валют - долара США і фунта стерлінгів (ці валюти розглядалися як еквіваленти Au і могли бути офіц. резервами). Проте, на практиці, під тиском США утворився золотодоларовий стандарт. Залишались фіксовані паритети і гарантія обміну валюти на Au (на практиці тільки через долар, бо USD був єдиною валютою, що зберігала зовн конвертованість у Au). Було заборонено вільно купляти і продавати Au (можна тільки на рівні ЦБ). Режим фіксованих вал. Курсів (могли коливатися в межах 1%). Створено орган міждержавного вал рег-ня – МВФ та МБРР (зараз СБ), який повинен був слідкувати за нормальним функціонуванням світової валютної системи. В кінці 60 у зв’язку із зростанням фін потоків непов’язаних з реальними потоками, відпливом кап-лу зі США та перевищенням маси USD над Au запасами США, США розірвала зв’язки USD з AU, а в 1971 встановила плаваючий ВК. Після наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. організовано Ямайська ВС. Введено стандарт СДР (мав стати осн. резервом), курс якого визначається на основі валютного кошика (к-сть валют, що до нього входять змінювалася кілька разів і зараз складає 5:$, DM, ₤, ¥, французький франк). Проголошено повну демонетизацію Au у сфері вал відносин. Припинено конвертованість вал в Au. Розширено повноваження МВФ. Дозволено як фіксовані так і плаваючі курси. Зруйновано держ та міждерж контроль над ринками Au.

69.Принципи організації валютних відносин в умовах золотомонетного стандарту

Починаючи з кінця XIX ст., найпоширенішою грошовою системою у світі став золотий монометалізм, який існував у трьох видах:золотомонетний стандарт; золотозливковий стандарт; золотодевізний стандарт.
Найдосконалішим видом золотого монометалізму вважається золотомонетний стандарт, який використовувався в XIX— XX ст.
Золотомонетний стандарт – як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом всіх функцій грошей.

Системою золотомонетного стандарту є Паризька валютна система (1867р.)
Запровадження золотомонетного стандарту вимагало від кожної країни-учасниці конвертування внутрішньої валюти в золото за фіксованим курсом. Жодних міжнародних норм не існувало, а основою валютних курсів був золотий паритет.
Золотомонетний стандарт являв собою найстабільнішу саморегульовану грошову систему. Завдяки системі відкритого карбування монет золотомонетний стандарт забезпечував відносну стабільність вартості грошей при гнучкому забезпеченні динамічно зростаючих потреб обігу в засобах платежу.
Стабільність національних грошових одиниць та валютних курсів сприяла розвитку вільного ринку, кредитних відносин, міжнародної торгівлі, руху капіталів і зростанню обсягів виробництва.
Використання золотомонетного стандарту вимагало від держав значних обсягів золотих запасів у центральних емісійних банках для забезпечення потреб обігу золотими монетами. З метою зменшення маси золотих монет в обігу широко емітувалия паперові банківські білети, активно розвивалася депозитна форма грошей і безготівкові розрахунки.

71.Особливості розвитку, причини та наслідки кризи Бреттон-Вудської валютної системи

Принципи бреттонвудської валютної системи

1. Введений золото-девізний стандарт, заснований на золоті та двох резервних валютах - доларі США та фунті стерлінгів.

2. Бреттон-Вудське погодження передбачало чотири форми використовування золота як основи світової валютної системи:

а) збережені золоті паритети валют та введена їх фіксація у СВФ;

б) золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний та резервний засіб;

в) спираючись на свій зрослий валютно-економічний потенціал та золотий запас, США зрівняли долар із золотом, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти;

г) прирівнювання долара до золота (35 дол за 1 тройську унцію, рівну 31,1035 г) і закріплення за ним статусу головної резервної валюти;

Передбачалося введення взаємної зворотності валют, встановлення режиму фіксованих валютних курсів, валютні обмеження постійної відміни, та для їх введення треба було погодження МВФ.

3. Курсове відношення валют та їх конвертованість стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених в доларах. Девальвація більш 10 % допускалася лише з дозволу фонду. Встановлений режим фіксованих валютних курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах. Для виконання меж коливання курсів валют центральні банки були зобов’язані проводити валютну інтервенцію в доларах.

4. Вперше в історії здійснені міжнародні валютно-кредитні організації МВФ(міжнародний валютний фонд) і МБРР(міжнар. банк реконструкції та розвитку).

Причини кризи бреттонвудської валютної системи

1. Нестійкість та протиріччя економіки.

2. Посилення інфляції негативно впливало на світові ціни та конкуренто-здібність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення «гарячих» грошей.

3. Непостійність платіжних балансів.

4. Невідповідність принципів Бреттонвудської системи зміненому співвідношенню сил на світовій арені.

5. Активізація ринку євродолара.

6. Налпив доларів в країни Зах. Європи і Японію викликав масовий перехід до плаваючих валютних курсів і тим самим спекулятивну атаку їх валют на долар.

Валютна криза, дезорганізуючи економіку, утруднюючи зовнішню торгівлю, посилюючи нестабільність валют, породжує важкі соціально-економічні наслідки. Це виявляється в збільшенні безробіття, заморожуванні заробітної плати, рості дорожнечі. Ревальвація супроводжується зменшенням зайнятості в експортних галузях, а девальвація, подорожуючи імпорт, сприяє росту цін у країні. Програми валютної стабілізації зводяться, в кінцевому рахунку, до жорсткої економії за рахунок працюючих і орієнтації виробництва на експорт.

72.Основні характеристики та структурні принципи функціонування Ямайської валютної системи.

Угода (січень 1976 р.) країн-членів МВФ в Кінгстоні (Ямайка) і ратифікована більшістю членів у квітні 1978 р. Прийнято поправки до Статуту МВФ, які нині та визначають порядок світової валютної системи.
Принципи системи:
§ Базою валютної системи було проголошено міжнародну розрахункову одиницю – СДР, яка в перспективі мала стати основою паритетів і курсів валют і основним платіжно-розрахунковим засобом. До 1985 року в СДР встановлювались курси валют лише 12 країн із 149 членів МВФ. Фактично зберігався доларовий стандарт.
§ Окрім СДР країнам дозволялось встановлювати валютний паритет до будь-якої валюти, крім золота. Тобто закріплювалися тенденції до багатовалютного стандарту та поділ світової валютної системи на регіональні угрупування: США - Західна Європа – Японія.
§ Юридично було завершено демонетизація золота: відмінено офіційну ціну золота та золоті паритети, золото перестало бути мірою вартості та базою золотих паритетів, США припинили обмін доларів на золото для іноземних центральних банків та урядових установ. Але золото й далі використовувалося для формування фонду ліквідних активів з метою придбання резервних валют.
§ Було знято обов’язковість обмежень щодо офіційних валютних резервів
§ Поняття “оборотна(конвертована)валюта” замінено терміном “валюта, що вільно використовується”(тобто ринкова валюта.
§ Країни отримали право вибору будь-якого режиму валютного курсу.
§ Узаконювався режим плаваючих валютних курсів замість фіксованих.
§ МВФ, який зберігся на уламках Бреттон-Вудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання

Проблеми Ямайської валютної системи:

• Втрата доларом монопольної ролі (поява СДР).

• Проблема багатовалютного стандарту (ні один з трьох центрів не має переваги над іншими у валютно-економічній сфері, щоб становити панування своєї валюти у світі)

• Проблема зацікавленості країн Західної Європи в збереженні золота як реальних резервних запасів.

• Режим плаваючих валютних курсів (вони не забезпечили вирівнювання платіжних балансів, не перешкодили валютній спекуляції, не вирішили проблему безробіття).

Проблеми Ямайської валютної системи породжують об’єктивну необхідність її подальшої реформи. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно–економічної політики провідних країн

73.Особливості становлення та розвитку європейської валютної системи

Європейська валютна система – це специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливання курсів національних валют та їх взаємний зв’язок.

Цілі створення Європейської валютної системи:

- Встановити підвищену валютну стабільність всередині співтовариства і створити зону європейської стабільності з власною валютою на противагу Ямайській валютній системі, що заснована на доларовому стандарті,

- Стати головним елементом стратегії росту в умовах стабільності.

- Спростити конвергенцію процесів економічного розвитку та надати новий імпульс європейського процесу

- Забезпечувати стабілізуючий вплив на міжнародні економічні та валютні відносини.

- Обмежити загальний ринок від експансії долара.

Структурні принцити та відмінності ЄВС від Ямайської валютної системи:

- ЄВС базувалась на ЕКЮ (Ямайська – на СДР).

- На відміну від ЯВС, яка юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використовувала його в якості реальних резервних активів (було створено спільний золотий фонд - Європейський фонд валютного співвиробництва, який згодом перетворено на Європейський Центральний Банк).

- Режим валютних курсів заснований на спільному плаванні валют у формі “європейської валютної змії” у встановлених межах взаємних коливань

- В ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання центральним банкам кредитів для покриття часового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов’язаних з валютною інтервенцією.

- Як підсистема ЄВС несе на собі негативні наслідки нестабільності світової валютної системи і вплив долара.

75.Поняття та види валютного арбітражу

Валютний арбітраж – особливий вид валютних угод, основна мета проведення яких полягає у отриманні прибутку на основі розбіжностей курсів на окремих валютних ринках, а також курсів різних платіжних засобів на одному й тому самому ринку. Укладання арбітражних угод, основним принципом є купити валюту дешевше і продати дорожче, урів-новажує попит і пропозицію на валютних ринках, географічно різних, об’єднуючи їх у єдиний міжнародний ринок. Як наслідок відбувається вирівнювання валютного курсу на різних ринках, що позбавляє арбітраж об’єктивної основи. Але арбітраж не зникає повністю, адже з часом ви-никає нова неврівноваженість валютних курсів. Економічна доцільність арбітражу визначається розміром витрат на купівлю-продаж валюти.

Основні види валютного арбітражу такі: – вирівнюючий арбітраж ділиться на прямий та непрямий. Прямий ар-бітраж – використання курсової різниці між валютами боржника та кредитора. У непрямому вирівнюючому арбітражі бере участь третя валюта; – відсотковий арбітраж – пов’язаний з операціями на ринку позичко-вих капіталів, де ставки нижчі, та розміщення еквівалента запозичень іноземної валюти на національному ринку капіталу, де відсоткові ставки вищі; – валютно-відсотковий арбітраж – різновид відсоткового і ґрунтується на використанні банком різниці відсоткових ставок за угодами, які здійснюються у різні терміни – тимчасовий валютний арбітраж – це отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі;

– просторовий – це отримання прибутку за рахунок відмінностей у курсах валюти на різних валютних ринках; – простий валютний арбітраж – це здійснення валютних операцій з двома валютами; – Складний валютний арбітраж – здійснення валютних операцій з великою кількістю валют; – Спекулятивний валютний арбітраж – отримання прибутку від коли-вання валютного курсу; – Конверсійний валютний арбітраж – зумовлений коливанням курсо-вих співвідношень різних валют.

76.Види операцій на валютних ринках та їх характеристика

Валютні операції - певні банківські та фінансові операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Це використання валютних цінностей як засобу платежу; вивезення, ввезення, пересилання та переказування валютних цінностей; отримання і надання кредитів, нарахування відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та інші операції, здійснення яких відбувається тільки за умови отримання відповідних ліцензій Національного банку України.

Поточні операції - операції з короткими термінами валютування — в межах трьох робочих днів. Розрізняють такі поточні операції:"тод" (поставка валюти сьогодні — "сьогодні на сьогодні"); "том" (поставка валюти наступного робочого дня — "сьогодні на завтра"); "спот" (поставка валюти на другий робочий день — "сьогодні на післязавтра"). Такі операції використовуються переважно для обслуговування зовнішньоторговельних розрахунків, а також з метою одержання додаткового прибутку в разі коливань валютних курсів(становлять 60% від загального обсягу міжбанківського ринку). Купівля-продаж валют на умовах "спот" означає, що курс валют фіксується на день купівлі-продажу, а її поставка здійснюється протягом 2-х робочих днів.

Термінові операції - операції, пов'язані з поставкою валюти на строк понад три дні з дня її укладення. Стандартними термінами виконання строкових контрактів є, як правило, і, 3, 6, 9 і 12 міс.

Форвардні валютні операції — це контракти з обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, за фіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року, проте в окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют можливе оформлення угод на п'ять або більше років. Операція "своп" — це валютна операція, при якій поєднуються форвардні умови та умови "спот”(продаж готівкової валюти здійснюється з одночасною її купівлею на строк). Ф'ючерсні валютні операції — це строкові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою в момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше від трьох днів і до двох-трьох років). Розрахунки здійснюються через клірингову палату, яка виступає посередником між продавцем та покупцем і гарантує виконання сторонами своїх зобов'язань. Валютний опціон — це договірне зобов'язання, що дає право (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом на наперед узгоджену дату або протягом узгодженого періоду. В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, яку називають премією. Ризик по-купця опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик продавця опціону знижується на величину одержаної премії. Валютний арбітраж — це операції з валютами з метою одержання прибутку через використання у визначений момент часу існуючих на фінансових ринках розривів між курсами і відсотковими ставками по касових і строкових операціях.

78.Сутність та форми міжнародних розрахунків

МР – система регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають між державами, організаціями й громадянами, котрі перебувають на території різних країн, на основі економічних, політичних, науково-технічних та інших відносин.

До форм розрахунків, що застосовуються у міжнародній торгівлі, відносяться наступні (за ступенем вигідності для експортера від найбільш вигідної до найменш вигідної):

Авансовий платіж у розмірі повної вартості товару, що постачається, є найбільш вигідною формою розрахунків для експортера і найменш вигідною для імпортера. Здійснюється такий платіж шляхом банківського переказу чи чеком. Суть банківського переказу полягає в дорученні одного банку іншому виплатити переказоотримувачу визначену суму. У формі банк переказу здійснюється також оплата інкасо, тобто банк перекази можуть поєднуватися з іншими формами розрахунків, як інкасо, а також з гарантіями.

Акредитивні розрахунки. Ця форма МР має вигляд доручення банку (клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі фізичній або юридичній особі в межах визначеної суми на умовах, указаних в акредитиві. Акредитив-це платіжний документ, за яким кредитна установа (банк, тощо) дає розпорядження іншій кредитній установі за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно-транспортні документи за відвантажений товар чи виплатити пред’явникові акредитиву визначену суму грошей. Акредитивна форма розрахунків є досить складною й дорогою, так як за виконання акредитивних операцій (авізування, підтвердження, перевірку документів, платежі) банки стягують вищу комісію, ніж за операції при інших формах розрахунків. До того ж, для відкриття акредитиву імпортер бере банківський кредит, а сплата процентів призводить до подорожчання цієї форми розрахунків.

Інкасо - це банківська операція, згідно з якою банк за дорученням свого клієнта і на основі розрахункових документів отримує грошові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок свого клієнта. Розрахунки при інкасо здійснюються у відповідності з “Уніфікованими правилами з інкасо”, прийнятими Міжнародною торговою палатою. Для експортера все-таки інкасо є вигідною формою розрахунків, так як такі операції до певної міри гарантують оплату до того, як імпортер отримає товар. Але при інкасо існує певний ризик, бо між відвантаженням товару, передачею документів банку і оплатою завжди буває перерва, під час якої може відбутися зміна кон’юнктури ринку чи платоспроможності імпортера.

Розрахунки по відкритому рахунку - це форма розрахунку, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, котрий направляє на адресу покупця товар і товарні документи, а імпортер протягом обумовленого терміну повинен переказати на рахунок імортера гроші.

Відкритий рахунок використовується, як правило, при розрахунках між:

- фірмами, пов’язаними традиційними торговими відносинами;

- ТНК та їхніми закордоними філіями при експортному постачанні;

- змішаними фірмами за участю експортера.

77.Фактори впливу на формування валютного курсу в Україні

Валютний курс –мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн; коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку. Багатофакторність валютного курсу відображає його зв’язок з іншими економічними категоріями: вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом тощо. При чому відбувається складне їх переплетення та висунення в якості вирішальних то тих, то інших факторів.

Фактори, що впливають на валютний курс:

• Темп інфляції

• Стан платіжного балансу

• Різниця процентних ставок в різних країнах

• Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції

• Ступінь використання визначеної валюти на євроринку та міжнародних розрахунках

• Прискорення чи затримка міжнародних платежів

• Ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках

• Валютна політика

• Продуктивність праці

• Довгострокові темпи зростання національної валюти

• Місце і роль країни у світовій торгівлі

• Вивіз капіталу

79.Поняття та види акредитивної форми міжнародних розрахунків

Ця форма МР має вигляд доручення банку (клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі фізичній або юридичній особі в межах визначеної суми на умовах, указаних в акредитиві. Акредитив-це платіжний документ, за яким кредитна установа (банк, тощо) дає розпорядження іншій кредитній установі за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно-транспортні документи за відвантажений товар чи виплатити пред’явникові акредитиву визначену суму грошей.

Підтверджений безвідзивний акредитив. У випадку, коли експортер не отримує передоплати і не хоче покладатися лише на обіцянки імпортера заплатити, він може вимагати підтвердженого безвідзивного акредитива. Непідтвердмсений акредитив означає, що банк експортер обмежується тільки повідомленням експортера про відкритті акредитива і платить тільки в тому випадку, якщо банк імпортер перераховує йому відповідну суму. Документарний акредитив – іменний документ, що містить доручення про сплату коштів отримувачу протягом певного терміну з додержанням вказаних в ньому умов. Недоліки: це найскладніша та найдорожча форма розрахунків),

Авізований — акредитив, за яким банк-емітент звертається з дорученням до іншого банку, щоб повідомити бенефіціара про відкриття акредитива без зобов'язання з боку авізуючого банку.

Прямо авізований — акредитив, який банк-емітент направляє безпосередньо бенефіціарові. Така форма авізування має певні незручності: не дає змоги контролювати справжність акредитива й ускладнює процес з’ясування платоспроможності банку-емітента.

Грошовий — видається банком своєму клієнтові на право одержання повної зазначеної в ньому суми або окремими частками в інших банках протягом визначеного часу.

Акредитив з попереднім авізо — акредитив, за яким банк-емітент звертається з дорученням до іншого банку (авізуючого), щоб попередньо повідомити бенефіціара про відкриття акредитива без будь-якого зобов'язання авізуючого банку чи банку-емітента.

Компенсаційний — форма розрахунків за експортно-імпортні операції, за якою у розрахунках за допомогою компенсаційного акредитиву. використовують два акредитиви. Перший (основний) акредитив за дорученням іноземного покупця його банк виставляє бенефіціарові-посереднику. Другий — за дорученням бенефіціара-посередника його банк виставляє бенефіціарові-постачальнику товарів.

Неподільний — акредитив, яким передбачена оплата суми поставок товарів (здебільшого експортних) лише після завершення поставки у повному обсязі, передбаченому угодою (контрактом).

Непокритий — акредитив, оплату за яким у разі тимчасової відсутності у платника коштів гарантує банк-емітент шляхом надання банківського кредиту.

Переказний — акредитив, який може бути переданий для будь-яких розрахунків іншій особі (іншому власнику).

Покритий — акредитив, за яким банк переводить власні кошти платника, що містяться на його рахунку, або наданий йому кредит у розпорядження банку-постачальника.

Поновлюваний — акредитив, який призначається для багатьох почергових платежів при регулярних оплатах товарів стабільному учасникові торговельної угоди - постачальнику товарів, який здійснює поставки товарів з інтервалом, у певні проміжки часу.

Револьверний — акредитив, відповідно до якого оплата за відвантажені товари проводиться почергово за фактом відвантаження (оплачується лише певна частина партії реально відвантаженого товару від загальної суми поставок, передбачених контрактом.

80.Порівняльна характеристика акредитиву та інкасо Акредитив – угода, в якій банк зобов’язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якого відкрито акредитив, чи оплатити акцепт трати, яку виставив бенефіціар, чи негоціацію (купівлю документів), виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Інкасо — банківська операція, завдяки якій банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені в його адрес товари і послуги, зараховуючи ці кошти на рахунок експортера в банку. Якщо акцентувати увагу на основнній відмінності інкасової форми розрахунків від акредитивної, яка полягає в тому, що при документарному інкасо банки не беруть на себе зобов’язання здійснити платіж. Їхня відповідальність, таким чином, зводиться здебільшого до переказування і вручення документів проти сплати чи акцепту, але без власного зобов’язання здійснити платіж, якщо покупець не виконає або не зможе виконати своїх зобов’язань по інкасо. Крім того, завдяки меншій формальній вимогливості ця послуга пов’язана з меншими витратами і є значно гнучкішою. Оскільки при документарному інкасо продавець до момента відвантаження товару ще не може бути впевненим в тому, що покупець насправді зробить платіж, документарне інкасо підходить для здійснення платежів тоді, коли продавець повністю довіряє покупцеві і впевнений, що той оплатить відвантажені товари і надані послуги; коли політичні, економічні та правові умови в країні покупця стабільні; коли країна-отримувач не має імпортних обмежень та ін.

81.Порівняльна характеристика авансових платежів і платежів на “відкритий рахунок”

Відкритий банківський рахунок

100%-ний аванс або авансові платежі (передоплата). Рідкісне явище у нормальних міжнародних валютних розрахунках. В Україні – в експортних – післяплата, при імпорті – передоплата.

Авансова оплата - імпортер самостійно або через свій банк чи банк – експортера оплачує товар у момент передачі ним замовлення експортеру. Використовується тільки у випадку незадовільного кредитного стану імпортера чи при наявності складнощів в отриманні експортером грошових коштів, необхідних для виробництва замовлених імпортером товарів. Але при будь-якому випадку кінцеві розрахунки будуть залежати від перевірки всіх документів банком – імпортера

Продаж на кредитних умовах, узгоджених між експортером та імпортером. Форма не вигідна для експортера, але дуже вигідна для імпортера. Імпортер отримує можливість не тільки одержати товар, але й здійснити його продаж до надання оплати) - метод платежу, за яким продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отримання (ніякого документарного підтвердження, використовується тільки з філіями та іншими підрозділами)/

Відкритий рахунок, за якого імпортер відправляє експортерові рахунок-фактуру. Покупець зобов'язаний оплатити отриманий рахунок у чітко визначений час. Особливістю даної форми розрахунків є те, що рух товарів випереджає рух грошей. При цьому передбачаються періодичні платежі імпортера експортеру після отримання товару згідно з угодою між контрагентами. Такий метод міжнародних платежів часто використовується в ході здійснення внутрішніх операцій багатонаціональними корпораціями, а також розрахунків між експортером та його філіями або відділеннями в інших країнах. Метод відкритого рахунку має вагомий недолік, оскільки не захищає продавця від невиконання зобов'язань покупцем чи неконвертованості валюти. Адже у експортера відсутнє будь-яке документальне підтвердження зобов'язання імпортера заплатити. Для відшкодування завданих збитків у разі відмови покупця від оплати рахунку або несвоєчасної оплати продавець змушений буде звертатися до суду у країні імпортера. На ведення судової справи за кордоном експортеру необхідно буде витратити більше часу і коштів, ніж у своїй країні.

83.Характеристика економічних факторів впливу на платіжний баланс держави

Економічні фактори:

1.Темп інфляції - спосіб впливу на платіжний баланс держави: В результаті надмірного підвищення цін товари та послуги, що виробляються в середині в країні, стають надмірно дорогими для покупців – нерезидентів. В силу цього підвищення скорочується рівень експорту. Одночасно із-за підвищення рівня цін імпортні товари стають все більш принадливими для покупців в порівнянні з товарами, що виробляються в цій країні. Це сприяє збільшенню обсягу імпортних операцій.

2.Реальний ріст ВВП - спосіб впливу на платіжний баланс держави: Високі темпи росту ВВП ведуть до збільшення обсягів імпорту товарів та послуг, Ця тенденція пояснюється тим, що високі темпи росту ВВП означають, що підвищується рівень прибутків в середині країни, частина яких може бути використана на імпорт. Низькі темпи росту ВВП, навпаки, приведуть до зниження рівня імпорту товарів та послуг.

3.Процентні ставки - спосіб впливу на платіжний баланс держави: Рівні процентних ставок впливають на потоки капіталу, що вливаються в ринок облігацій і використовуються для інвестицій в грошовий ринок. Якщо в країні підвищуються процентні ставки, то можна чекати збільшення притоку капіталу для інвестицій в облігації з високою прибутковістю та в інші інструменти грошового ринку. І навпаки, якщо процентні ставки знижуються, то можна чекати відтоку капіталу, тому що фінансові центри інших країн стають більш принадливими для інвесторів.

4.Валютний курс “спот” - спосіб впливу на платіжний баланс держави: Валютний курс “спот” впливає на: 1)Відносну вартість імпортних товарів в порівнянні з вартістю товарів, що вироблені в середині в країні; 2)На відносну вартість експортних товарів в порівнянні з товарами інших країн (в країнах – імпортерах). Високий курс іноземної валюти перешкоджає проведенню імпортних операцій та сприяє проведенню експортних операцій. І навпаки, низький курс іноземної валюти створює сприятливі умови для імпорту та перешкоджає експорту.

84. Характеристика структурних елементів платіжного балансу за методикою МВФ

Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стандарту – “Керівництво з платіжного балансу”, що розробляється і періодично публікується МВФ. Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами-членами Фонду як основа національних методів класифікації. Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ:

А. Поточні операції (Товари, Послуги, Доходи від інвестицій, Інші послуги та доходи, Приватні односторонні перекази,

Офіційні односторонні перекази)

В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал(Прямі інвестиції, Портфельні інвестиції,, Інший довгостроковий капітал

Підсумок А+В відповідає концепції базисного балансу в США)

С. Короткостроковий капітал, D. Помилки та пропуски

Підсумок: А + В + С + D відповідає концепції ліквідності в США

Е. Компенсуючі статті Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СПЗ. F. Надзвичайне фінансування G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів. Підсумок А + В + С + D + Е + F + G відповідає концепції офіційних розрахунків в США Н. Підсумкова зміна резервів СПЗ Резервна позиція в МВФ Інші вимоги Кредити МВФ

82.Сутність та структура платіжного балансу країни

За визначенням Міжнародного валютного фонду, платіжний баланс — це систематичні записи усіх економічних угод між резидентами даної країни та рештою країн світу протягом певного періоду. Отже, платіжний баланс дає можливість підсумувати результати платіжних операцій між окремими особами, фірмами і урядом однієї країни з такими ж суб'єктами інших країн.

У структурі платіжного балансу виділяють три основні складові: 1.Торговельний баланс— це співвідношення вартості експорту та імпорту; 2.Баланс послуг та некомерційних платежів включає: 1)платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв’язку; 2)за методикою МВФ показують односторонні перекази: а)державні операції; б)приватні перекази. 3.Баланс руху капіталів і кредитів – виражає співвідношення вивозу та ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів. За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії: 1)міжнародний рух підприємницького капіталу; 2)міжнародний рух позикового капіталу. Основні сфери використання інформації платіжного балансу. 1)У сфері міждержавної економічної взаємодій між країн, що впливає на національний рівень економіки. 2) фінансовій - банківській сфері (фіксований кур валюти). 3)політичній і соціальній, на основі отриманих показників розвитку країни дає можливість приймати правильні рішення, стосовно виборів партнерів і співпраці. 4)інформаційної сфері, основуючись на яку можно: 1)проведення оцінок кредитоспроможності країни; 2)аналізу тенденцій економічного розвитку країни як індикатор економічного циклу; 3)складання прогнозів впливу на валютні курси; 4)прогнозу подальшої політики уряду; 5)розуміння аналізу ризиків по країні; 6)проведення оцінок стану економіки держави.

85. Ключові інструменти та механізми відновлення рівноваги платіжного балансу

Якщо загальна сума платежів за міжнародними операціями країни відповідає бюджету, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то спостерігається нерівновага платіжного балансу.

Порушення рівноваги платіжного балансу потребує певних змін, зокрема: змін рівня цін; доходу; валютних курсів та інших макроекономічних показників. *Умови рівноваги платіжного балансу: * Нульове сальдо (рівність дебетової та кредитової частин) * Повна зайнятість у країні * Відсутність серйозних обмежень щодо міжнародних операцій

Методи врівноваження платіжного балансу можуть бути:

1) національними (внутрішніми). У свою чергу національні методи поділяються на: 1.1) ринкові методи (фінансові, валютні, грошове-кредитні) передбачають зміни валютних курсів, цін, доходів, процентних ставок, грошової маси тощо. 1.2.) неринкові (адміністративні) методи, які передбачають регламентацію зовнішньо економічних операцій за допомогою нормативних актів та органів державного контролю. Наприклад, вплив на потоки зовнішньої торгівлі та рух капіталу між країнами може здійснюватися за допомогою протекціоністської політики уряду, яка включає запровадження тарифів, квот, ліцензій, субсидій тощо; 2) міждержавними (зовнішніми) методами: 2.1) позики інших країн та використання світового ринку позичкових капіталів (кредити банківських консорціумів, облігаційні позики); 2.2) ввезення підприємницького капіталу; 2.3) позики міжнародних фінансових організацій (МВФ надає країнам-учасникам резервні кредити у межах 25 % їх квот); 2.4) іноземна допомога (пільгові кредити, подарунки, субсидії, надані іншими країнами).

Регулювання платіжного балансу за допомогою ринкових методів передбачає поєднання двох протилежних комплексів заходів: -рестрикційних – кредитні обмеження, у т. ч. підвищення процентних ставок, стримування росту грошової маси; -експансіоністських — стимулювання експорту, девальвація.

86. Платіжний баланс України: стан, динаміка та особливості формування

У 2011 році зведене сальдо платіжного балансу було від’ємним – 2.5 млрд. дол. США. Cальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій було додатним – 6.6 млрд. дол. США, а дефіцит поточного рахунку становив 9.0 млрд. дол. США. Головними чинниками такого дефіциту поточного рахунку були: 1) зростання вартісних обсягів імпорту енергоносіїв