15. Преваги та суперечності Версальсько-Вашингтонської системи. Азіатсько-Тихоокеанський регіон був серйозним центром міждержавних протиріч. Основними суперниками в цьому регіоні виступали США, Великобританія та Японія.
Основнимипитаннями, щовикликалипротиріччяміжуказаними державами, були:
· контроль надКитаєм;
· недоторканністьколоніальнихволодінь;
· баланс морських озброєнь.Так, під час Першої світової війни Японія, яка не брала активної участі у війні, скориставшись тим, що європейські держави і США були зайняті на Європейському театрі бойових дій, посилила свої позиції на Далекому Сході, Тихому океані, а надто в Китаї. Основним противником Японіїбули США. Вонивиступилипротиподілу Китаю на зонивпливу і вимагалипроведенняполітикистосовно Китаю підгаслами "відкритих дверей" і "рівнихможливостей". ТакожСполученіШтатинепокоїлозростанняморськоїмогутностіЯпонії. У Вашингтоні й Токіо не виключалиможливостівоєнногозіткнення.Великобританія, своєючергою, наполягала на збереженні принципу поділу Китаю на сферивпливу. ТакапозиціяВеликобританії, а такожвимога США сплатитивсі борги загострили і англо-американськістосунки.Для вирішенняцихпитаньбуло скликано Вашингтонськуконференцію. Вашингтонська конференція 1921–1922 рр. Мирні договори з Німеччиною та її союзниками були доповнені серією угод, підписаних на Вашингтонській конференції (12 листопада 1921 р. — 6 лютого 1922 р.), присвяченій питанням обмеження морських озброєнь та відносинам в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.У роботі конференції взяли участь США, Великобританія (також були репрезентовані її домініони та Індія), Японія, Франція, Італія, Бельгія, Голландія, Португалія, Китай.На конференціїбулопідписано три угоди. Договірчотирьох держав (США, Англія, Японія, Франція) гарантувавзбереженняйогоучасникамволодінь у басейні Тихого океану. Сторони давали взаємнігарантіїнедоторканностіколонійтерміном на 10 років. Згідно з угодоюліквідовувався англо-японськийдоговір 1902 р. Договірп’яти держав (Англії, США, Японії, Франції, Італії) про обмеженняморськихозброєньустановлювавпропорції у співвідношеннівійськово-морськихфлотів 5:5:3:1,75:1,75 вказаних держав. Учасники договору зобов’язувалися не будуватилінкорівтоннажністюпонад 35 тис.тонн. Установлювалисяобмеження тоннажу і для крейсерів. Заборонялосястворюватиновівійськово-морськібази (крім США, Великобританії) в Тихоокеанськомурегіоні.Цебув перший в історіїдоговір про обмеження гонки озброєнь. УпершеВеликобританія формально визналарівність флоту США зісвоїм.6 лютого 1922 р. булопідписано трактат дев’яти держав, якийпроголошував принцип суверенітету і територіальноїцілісності Китаю. Японіявідмовиласявідсвого монопольного становища в Китаї та поверталайомуколишнінімецьківолодіння.Великідержави брали на себе зобов’язання не прагнути до поділу Китаю на сферивпливу і дотримуватисяпринципів "відкритих дверей" та "рівнихможливостей". ПозитивнезначенняВерсальсько-Вашингтонськоїсистеми РішенняПаризької та Вашингтонськоїконференцій заклали основу ВерсальськоВашингтонськоїсистемипіслявоєннихміжнароднихвідносин.Їїствореннязабезпечиловихідізвійни, дало можливістьрозрядитипіслявоєннунапруженість і заклало основу для відносноїстабільності в міжнароднихвідносинах у 20-ті рр.Ці рішення містили низку положень, які засвідчували розуміння державами необхідності змін у системі міжнародних відносин‚ а саме: визнання права на самовизначення народів‚ відмову від війни як засобу вирішення конфліктів і т. ін. Важливим прецедентом стало створенняЛігиНацій. Буловизнанонезалежність ряду європейських держав, за щодовгоборолисяїх народи.Попри цідосягнення, сама система виявиласянетривкою, і їїрозпадпризвів, кінецькінцем, до новоїсвітовоївійни. Вади Версальсько-Вашингтонськоїсистеми Слабкістьсистемибулаобумовленатим, щоїїтворці поставили занадтобагато держав і народів у таке становище, за якоговони не могли не боротисяпротитакоїсистеми. КраїниАнтанти не виявилисямилосерднимипереможцями. Весь тягарпіслявоєннихзмінбулопокладено на переможені народи, хоча вони вже скинули режими, які брали участь у розв’язаннівійни. Умови миру здавалисящебільшнесправедливими для цихнародів, томущоїхнікраїни не капітулювали перед державами Антанти. Війназакінчилася, коли жоден солдат Антантитак і не ступив на територіюНімеччини.Встановленірепарації аж ніяк не відповідалиреальнимможливостямпереможенихкраїн.
Через ці обставини хвиля шовінізму й націоналізму, піднята Першою світовою війною, не вщухла, тепер її силу підтримувало почуття національного приниження. Не сприялопослабленнюнаціоналізму і рішеннявідноснокордонів. Проголосивши принцип самовизначеннянародів як основу для національно-державного розмежування, переможцінеодноразовопорушувалийогосамі та заплющувалиочі, коли порушувалиінші. За такого переділукордонів у багатьох державах виниклирайони з компактнимпроживаннямнаціональнихменшин, якіпотрапилитуди у більшостівипадків не з власноїволі. Німці — в Чехо-Словаччині, Франції, Бельгії та Польщі; угорці — в Чехо-Словаччині, Югославії та Румунії; українці — у Польщі, Румунії, Чехо-Словаччинітощо. Розраховувати на підтримкуВерсальсько-Вашингтонськоїсистемицим народам навряд чидоводилося.Поза Версальською системою залишиласяРосія, що стало значнимдестабілізуючимчинником. Для держав АнтантиРосіябуланасампередзрадницею, яка уклаласепаратний мир із ворогом (Брестський мир 3 березня 1918 р.). До того ж більшовизмвикликав у країнахАнтантиворожість, що привело до інтервенції в Росію (1918-1922 рр.), а післяїї провалу — до ізоляціїРосії на міжнароднійарені.Ще однією серйозною вадою Версальсько-Вашингтонської системи були її гарантії збереження. Новіполітичнілідери, якіприйшли до влади в США, Англії, згодом і Франції, прагнуливідмежуватися від закладених їхніми попередниками несправедливості.Першим сигналом, що система є вразливою, стало рішення конгресу США не ратифіувати Версальський договір (у 1921 р. США уклали окремий договір з Німеччиною, який вклячав всі основні положення Версальського, крім Статуту Ліги Націй). ОдночасноКонгрес США анулював франко-американськийдоговір про взаємодопомогу. Англія, за прикладом США, також анулювала англо-французькийдоговір. У таких умовахФранція, щобзберегтисвоєдомінування над Німеччиною, пішла на створення союзу східноєвропейських держав, якібулизацікавлення у збереженніВерсальськоїсистеми. До того ж цідержави утворювали «санітарним кордоном» навколо СРСР, як перешкода проникнення комунізму в Європу. Так, у 1921 р.Франціяуклалаполітичний пакт і воєннуконвенцію з Польщею. У 1920-1921 рр. за підтримки ФранціїЧехословаччина, Румунія, Югославія утворили Малу Антанту. Таки чином Франція, Польща і Мала Антанта утворили союз, який на деякий час став гарантом збереженняВерсальськоїсистеми. Але не на довго. Запам’ятайте дату:
1920-1921 р. – Утворення Малої Антанти (Чехословаччина, Румунія, Югославія)
12 листопада 1921 6 лютого 1922 рр. Вашингтонськаконференція
16. Підготовка та причини скликання Генуезької конференції.Генуе́зька конфере́нція — міжнародна зустріч з економічних і фінансових питань в Генуї (Італія), проходила з 10 квітня по 19 травня 1922 року. В ній приймали участь 29 держав. Це була перша представницька міжнародна конференція, де брали участь країни Четверного союзу та Росія. Головною проблемою обговорення була проблема економічних зв'язків та проблема повернення російських боргів.Конференція мала важливе значення для уряду РРФСР, що не мав тоді міжнародного визнання. Головою делегації РРФСР був призначений Ульянов (Ленін); заступником — Георгій Чичерін, який у Генуї, куди Ленін не виїжджав, користувався всіма правами голови. У склад делегація Росії також входили: Леонід Красін, Максим Литвинов, Вацлав Воровський, Ян Рудзутак,Адольф Йоффе, Християн Раковський, Наріман Наріманов, Олександр Шляпніков, Борис Штейн та інші.США не брали участі в цій конференції, пояснюючи це тим, що конференція має не суто економічний характер, а скоріше політичний. США були представлені спостерігачем — послом в Італії Р. Чайлдом. З делегатів західних держав найактивнішу роль грали Девід Ллойд Джордж, Джордж Керзон (Великобританія), К.Вірт, Вальтер Ратенау (Німеччина), Л.Факта (Італія), Ж.Барту, К.Баррер (Франція). Приводом для скликання Конференції було дослідження заходів «до економічного відновлення Центральної і Східної Європи». Фактично основним питанням було прагнення європейських країн до акомодації з комуністичним режимом в Москві.На конференції було створено чотири комісії:
• політична
• фінансова
• економічна
• транспортнаРадянська делегація була включена лише в політичну комісію.
В ході цієї конференції радянською стороною було висунуто пропозицію рівноправного економічного співробітництва всіх держав, загального скорочення озброєнь та збройних сил, скликання всесвітнього конгресу для встановлення загального миру.Але західні делегації різко виступили проти радянських пропозицій, обгрунтовуючи це тим, що не треба перевантажувати роботу конференції і в першу чергу треба обговорити проблему боргів. Згодом, рада Антанти висунула вимоги радянській Росії щодо повернення боргів, але радянська сторона рішуче відхилила їх і висунула свої претензії про відшкодування збитків яких завдали радянській Росії іноземні держави під час воєнної інтервенції. Пізніше радянська сторона висловила готовність компенсувати збитки іноземців в Росії, якщо будуть відшкодовані радянські втрати від іноземної інтервенції. Разом з тим вона погоджувався сплатити довоєнні борги за умови відстрочення їх на ЗО років і надання радянській державі кредитів.Незабаром радянській стороні було висунуто нові кабальні умови, які вона знов відхилила. Таким чином конференція зайшла в тупик і в принципі не принесла нічого позитивного.
Останнє, що необхідно відмітити – це те, що радянська Росія в принципі винесла деякий позитив з цієї конференції, під час якої вона уклала Рапалльський договір з Німеччиною 16 квітня 1922 року, який передбачав відновлення дипломатичних стосунків, скасування взаємних відшкодувань, розвиток торгівлі та інше.
17. Рапальський сепаратний договір Росії з Німеччиною 16 квітня 1922 р. Підписання Рапальського договору відбулося під час Генуезької конференції 16 квітня 1922 року. Це договір між радянською Росією та Німеччиною, який передбачав відновлення дипломатичних і консульських відносин між обома країнами, що було ударом по ізоляції радянської Росії й Німеччини. Обидві держави взаємно відмовилися відшкодувати воєнні витрати (Німеччина відмовилася від Брестського миру, Росія — від німецьких репарацій). Договір передбачав розвиток взаємовигідної торгівлі між обома державами на основі принципу найбільшого сприяння.Рапальський договір мав велике значення. Це було перше юридичне визнання радянської Росії. Обидві країни були життєво заінтересовані в такому договорі. Вже наприкінці 1922 року значно поліпшилася торгівля між цими двома країнами.Договір вніс суттєві зміни в міжнародну політичну ситуацію і сприяв розвиткові взаємовигідного співробітництва Росії й Німеччини не тільки в економічній, політичній та культурній галузях, але навіть у військовій. Було проведено ряд таємних переговорів щодо військового співробітництва. В Росії почали діяти німецькі військові навчальні центри та почалося будівництво змішаних радянсько-німецьких оборонних підприємств.Таємне військове співробітництво між радянською державою й Німеччиною не було чимось незвичайним у практиці міжнародних відносин. У ті роки таємне військово-технічне співробітництво з Німеччиною здійснювали США, Японія, Італія та деякі інші країни.На останок необхідно відмітити, що Рапалльський договір зіграв не на користь країн Антанти, так як вони мали намір використати Німеччину проти радянської держави.
18. Конференція в Гаазі, її направленість і підсумки. Гаазька конференція — міжнародна фінансово-економічна конференція, що проходила з 15 червня по 29 липня 1922 року за участю делегацій 28 країн, (без Німеччини) тих самих, що на Генуезької конференції, і була скликана за її рішенням. Остання, не вирішивши російського питання, прийняла на засіданні 17 травня 1922 року резолюцію про необхідність призначення комісії, яка повинна була ще раз розглянути розбіжності, що існували між радянським російським урядом та іншими урядами. В резолюції йшла мова про те, що розгляду комісії підлягають питання про борги, приватну власність і кредити, і що члени комісій повинні з'явитися в Гаагу до 26 червня 1922.Ця резолюція була прийнята підкомісією політичної комісії в складі італійської, британської, японської, польської, румунської, шведської, швейцарської і радянської делегацій і затверджена пленумом конференції на засіданні 19 травня. Ініціатива доручити особливій комісії подальшу розробку невирішених Генуезькою конференцією питань належала радянської делегації.Комісія зібралася в Гаазі 15 червня 1922 року й засідала без участі радянської делегації до 26 червня 1922. Засідання були секретними. Протягом одинадцяти днів комісія займалася відновленням єдиного фронту щодо питання про приватну власністьіноземців.На відміну від Генуезької конференції, країни представляли не повноважні представники чи керівники урядів, а головним чином представники ділових кіл, промислові та банківські магнати, в минулому власники націоналізованих російських підприємств і банків.Були створені «неросійська» і «російська» комісії. В останній було створено три підкомісії: перша — приватної власності, на чолі з Ллойд-Грімом (Велика Британія), друга — боргів, на чолі з Альфаном (Франція) і третя — кредитна, на чолі з бароном Авеццано (Італія).Радянська делегація на чолі з М. М. Литвиновим брала участь у засіданнях усіх підкомісій у повному складі.Перше спільне засідання відбулося 27 червня 1922. Основну роль грала підкомісія приватної власності.Радянська делегація 7 липня передала конференції список підприємств із колишньої власності іноземців, які радянський уряд міг би здати в оренду або концесію. Вона прагнула отримати кредит від союзних держав, скасування воєнних боргів ціною відмови від відшкодування втрат часів воєнної інтервенції.Дискусія зі спірних питань не привела до угоди. Коли деякі делегації виявили зацікавленість у радянських пропозиціях, було вирішено припинити роботу конференції.У той же час конференція свідчила про бажання ряду країн установити з Радянською Росією економічні відносини. Участь Радянської Росії в цій конференції означала фактичне визнання її з боку західних держав.Гаагська конференціяЯк вже відзначалося вище, Генуезька конференція не вирішила низку істотних запитань, що стосуються післявоєнного пристрою системи міжнародних відносин, зокрема питання, що стосується погашення радянським керівництвом боргів царського і Тимчасового урядів і поверненні іноземної власності її власникам. У зв'язку з цим, учасниками конференції було прийнято рішення уважно вивчити ці проблеми в експертних комісіях, що складаються з представників союзних і нейтральних країн. 18 травня 1922 р. було затверджено постанову про скликання 26 червня в Гаазі двох комісій експертів - "російській" і "неросійській",- для розгляду усіх існуючих фінансових розбіжностей і взаємних претензій Радянської Росії і інших держав. Також було взято взаємне зобов'язання учасників конференції про ненапад на період роботи комісій в Гаазі і впродовж наступних 4 місяців. 19 травня постанови були затверджені останнім пленарним засіданням Генуезької конференції.Необхідно відмітити, що відношення держав до майбутньої Гаагської конференції було різним. Так, наприклад РРФСР віднісся до скликання конференції позитивно, розглядаючи її, як і Генуезьку, як можливість прориву дипломатичної і політичної ізоляції з боку держав Заходу. Інакше дивилися на цей захід політичні діячі США: американський уряд ще в дні напруженої роботи Генуезької конференції вирішив не брати участь офіційно в наступній конференції. У ноті держсекретаря США Юза, переданій 16 травня 1922 року італійському міністрові закордонних справ, повідомлялося, що Америка "не може з користю взяти участь в Гаагській нараді, яка, по видимому, буде лише продовженням Генуезької конференції і неминуче зіткнеться з тими ж труднощами, якщо позиція Росії, зайнята нею в меморандумі від 11 травня, залишиться незмінною".Французький уряд, що був видатним кредитором Росії, в дореволюційний період і що зазнало великих збитків в результаті політики Радянської Росії відносно іноземних боргів, наполягало на тому, щоб натиснути на більшовиків і змусити їх прийняти позицію, прийнятнішу для Антанти. На думку французького керівництва, радянська сторона повинна була відмовитися від меморандуму 11 травня і погодитися на визнання усіх довоєнних і військових боргів, а також на повернення іноземної власності, націоналізованої після Жовтневої революції. Розглядаючи питання про можливі кредити Радянської Росії, французький уряд вважав за можливе кредитування тільки сільськогосподарських галузей російської економіки. В цілому, погляди уряду Франції відбивали його прагнення до повернення французького впливу на російську зовнішню політику через фінансові інститути. В умовах, коли безпека Франції з боку Німеччини була забезпечена лише системою договорів, що носили в основному формальний характер, французький уряд, також як і громадську думку, хотіло таким чином відновити російсько-французький союз, який можна було б використовувати проти Німеччини у разі нового загострення ситуації.У умовах, що склалися, радянська дипломатія продовжувала відстоювати інтереси власної держави.15 червня 1922 р. в Гаазі приступила до роботи "неросійська" комісія експертів, до складу якої окрім дипломатів входили також великі європейські монополісти, багато хто з яких був власниками підприємств в Росії, націоналізованих більшовиками. Окрім офіційних представників великих держав, в Гаагу з неофіційною місією приїхало багато видних бізнесменів, особливо представників нафтових монополій ("RoyalDutchShell", "Standard Oil" та ін.). Близько 300 великих бізнесменів, банкірів і журналістів приїхало із США, причому американський посол в Голландії, незважаючи на офіційну позицію своєї країни, активно втручався в роботу конференції.26 червня в Гаагу прибула радянська місія, і 27 червня почали працювати підкомісії по кредитах, боргах і приватній власності. На засіданнях підкомісій були обговорені питання, що стосуються економічного і фінансового стану Росії, можливих шляхів відновлення її господарства і так далі. В ході обговорення перерахованих проблем, радянською делегацією був запропонований план розподілу західних кредитів в різних галузях радянської економіки (переважно в товарній формі) на 1923-1925 рр. Загальна сума кредитів, за розрахунками радянських фахівців, повинна була скласти 3224 млн. крб. золотом. Відмітимо також, що на засіданні підкомісії по приватній власності радянські дипломати оголосили список підприємств, які уряд РРФСР погоджувався на певних умовах надати іноземним концесіонерам. До списку увійшли ряд великих підприємств добувної, металургійною і інших галузей промисловості. Проте переговори про концесії і кредити не привели до яких-небудь відчутних результатів, більше того, 10 липня радянській делегації були пред'явлені абсолютно неприйнятні вимоги: країни Заходу вимагали реституції іноземної власності і встановлення в російській економіці режиму, що нагадував режим капітуляцій в залежних країнах Сходу.19 липня 1922 р. відбувся пленум конференції, на якому М. Литвинов, глава радянської делегації, запропонував продовжити переговори, погодившись на ряд умов, висунених західними дипломатами і експертами, таких як виплата довоєнних боргів, компенсації колишнім іноземним власникам і так далі. Замість цього, радянська делегація вимагала визнання РРФСР де-юре. У разі прийняття цих пропозицій, радянські дипломати погоджувалися запросити свій уряд про можливість продовження переговорів, що не супроводжуються вимогою негайного надання кредитів. Така позиція викликала позитивну реакцію англійської делегації, але зустріла рішучу відсіч з боку французів і бельгійців. За підсумками пленуму ухвалила резолюція, що затверджувала неможливість угоди на підставі поставлених умов, але що вказувала на те, що декларація радянської делегації "може створити сприятливу атмосферу при наступних переговорах".Наступного дня, 20 липня, ухвалила ще одна резолюція, що зобов'язала учасників конференції не йти на сепаратні угоди з Радянською Росією відносно концесій і повернення іноземної власності колишнім власникам.Таким чином, економічна конференція в Гаазі зайшла в безвихідь, не виробивши якого-небудь механізму, який дозволив би врегулювати спірні питання і налагодити конструктивне економічне співробітництво провідних держав Заходу з Радянською Росією і, в цілому, стабілізувати міжнародну ситуацію в післявоєнній Європі.Проте, формальна заборона учасникам конференції укладати сепаратні угоди з РРФСР не означала повного припинення переговорів з цієї проблеми, як на державному рівні, так і на рівні окремих компаній. У серпні 1922 р. питання про економічне співробітництво з Росією було підняте британським представником в Москві. Услід за цим послідувало інтерв'ю відомого англійського бізнесмена Л.Уркварту, безліч відгуків, що викликала, у світовому друці, в якому він визнав необхідність співпраці з новим російським керівництвом.Під впливом ділових кіл, зацікавлених у встановленні економічних зв'язків з Радами, певну політичну активність виявили і США. В середині серпня 1922 р. американські урядові круги зробили неофіційний запит про те, на яких умовах можливі переговори про відновлення російсько-американських ділових зв'язків. Радянське керівництво позитивно відреагувало на це. Фактично відразу після обміну подібними нотами, уряд РРФСР затвердив контракт на 15 років з однією з американських нафтових компаній.Великий інтерес до відновлення стосунків з Радянською Росією виявила і певна частина французьких ділових кіл. Виразником їх інтересів побував у вересні 1922 р. в Росії Э.Эррио, який після повернення з поїздки випустив книгу "Нова Росія", що закликала без зволікання встановити ділові стосунки між двома країнами.1922 р. був відмічений також певним пожвавленням економічних стосунків РРФСР з Чехословаччиною, активним учасником Малої Антанти, і Канадою - британським домініоном, що приєднався до англо-радянського договору 1921 р. Всього в 1922 р. було ув'язнено лише 10 концесійних договорів з представниками ділового співтовариства країн Заходу, що склало лише незначну частину від запланованого. Проте, це стало показником певної стабілізації економічних стосунків Радянської Росії зі своїми ідеологічними супротивниками, за якою повинні були послідувати стабілізація політичних стосунків і встановлення постійних дипломатичних контактів, що у свою чергу сприяло б стабілізації міжнародних відносин в цілому.
19. Міжнародне значення Генуезької та Гаазької конференцій. Генуезька та Гаазька конференції мали певне міжнародне значення: було зірвано спроби створити єдиний антирадянський фронт, радянську Росію визнано defacto і покладено початок визнання її dejure.Генуезька та Гаазька конференціїУ січні 1922 р. Верховна рада Антанти вирішила скликати міжнародну економічну конференцію в Генуї для розробки програми господарського відновлення Центральної та Східної Європи. До участі в роботі були запрошені Німеччина, Австрія, Угорщина та Болгарія – колишні члени Троїстого союзу. Більшовицька Росія також послала своїх представників на конференцію. Західні політики і державні діячі вважали, що настав час інтегрувати її (хоча б частково) до економічної системи Європи. На засіданні Ради Антанти було заявлено, що жодна нація не має права втручатися у справи інших націй. Тим паче, що більшовицький уряд офіційно відмовився від гасла світової революції і декларував принцип мирного співіснування держав з різним соціальним ладом. Зокрема, в Москві активно виступали за залучення американської технічної допомоги Росії. Нова економічна політика, яку радянська Росія запровадила у 1921 p., розглядалася в західноєвропейських колах як певний відступ від комуністичної доктрини. Це породжувало надії на можливість врегулювання питань щодо боргів царського й Тимчасового урядів, відміни націоналізації іноземної власності та монополії радянської зовнішньої торгівлі. Окремі державні лідери Заходу готові були йти на компроміс із комуністичним режимом. Таким чином, складалися умови для серйозного обговорення широкого кола важливих міжнародних проблем. Упродовж 1920-1921 pp. більшовицькому урядові вдалося підписати ряд економічних, політичних і торгових угод. Найважливішими серед них був договір 1921 р. з Великобританією та тимчасова угода з Німеччиною, підписана 6 травня 1921 р. Конференція відкрилася 10 квітня 1922 р. Головні завдання Генуезької конференції полягали у відновленні мирного співжиття народів Європи, налагодженні їх економічної діяльності та розвитку міжнародної торгівлі. Делегація Росії представляла також Україну, Білорусію, Азербайджан, Вірменію, Грузію, Бухару, Хорезм й Далекосхідну республіку. 11 квітня їй було вручено меморандум, який вимагав визнання фінансових зобов'язань царського і Тимчасового урядів, повернення власникам націоналізованого майна чи компенсації його вартості, відміни монополії зовнішньої торгівлі.
Російська делегація на чолі з Г. Чичеріним погоджувалася обговорювати питання про повернення боргів царської Росії, але лише довоєнних. Натомість вона вимагала визнання радянського уряду де-юре та надання йому кредитів на умовах взаємовигідного економічного співробітництва і рівноправ'я договірних сторін. Не зустрівши на цьому шляху взаєморозуміння з організаторами конференції, радянська делегація стала шукати сепаратних домовленостей. В такого роду угодах була найбільше зацікавлена німецька делегація, яка за будь-яку ціну намагалася розірвати пута Версальських угод, нав'язаних Німеччині. Таким чином, 16 квітня 1922 р. у м. Раппало, неподалік Генуї, було підписано договір між Росією і Німеччиною про встановлення дипломатичних відносин і врегулювання усіх спірних питань шляхом відмови від взаємних претензій. Німеччина визнала націоналізацію своєї власності більшовиками і погодилася на розвиток торгово-економічних відносин на основі принципу найбільшого сприяння. Раппальський договір по суті підривав роботу Генуезької конференції. Він порушував засади Версальського договору, викликавши гострі протести урядів Великобританії, Франції та США. В Генуї було вирішено перенести обговорення взаємних претензій на конференцію в Гаазі, яка була скликана влітку 1922 р. і також завершилася безрезультатно. Практичним результатом як Генуезької, так і Гаазької конференцій було визнання більшовицької Росії повноправним учасником міжнародних відносин без будь-яких поступок з її боку. В 1924 р. комуністичний режим СРСР уклав нові договори і угоди з Великобританією, Італією, Швецією та іншими європейськими державами.
Генуезька та гаазька конференція. Генуе́зькаконфере́нція — міжнародна зустріч з економічних і фінансових питань в Генуї (Італія), проходила з 10 квітня по 19 травня 1922 року. В ній брали участь 29 держав. Це була перша представницька міжнародна конференція, де брали участь країни Четверного союзу та Росія.Головною проблемою обговорення була проблема економічних зв'язків та проблема повернення російських боргів. Генуезька конференція відкрилася 10 квітня 1922 р. Вона обговорювала чотири групи питань - політичні, економічні, фінансові і транспортні. У частині, що торкалася стосунків з Росією головними спірними питаннями були два: борги колишніх російських урядів західним кредиторам, визнання яких радянським керівництвом домагалися західні країни; і повернення колишнім власникам націоналізованої іноземної власності в Росії. Ні по одному з цих питань радянська делегація не поступилася. В той же час, вона заявила про визнання "каннської резолюції" як основи для переговорів із зарубіжними країнами і зробила свої пропозиції про представлення концесій для іноземного капіталу, список яких частково співпадав із списком об'єктів іноземної власності, націоналізованої більшовиками після жовтневої революції. Тактика західної сторони полягала в тому, щоб колективними зусиллями усіх держав знайти прийнятну компромісну схему вирішення питань боргів і іноземної власності в Росії. Позиція більшовиків визначалася прагненням розколоти "блок кредиторів". Радянська делегація була готові обговорювати не загальну схему вирішення боргової проблеми, а тільки конкретні питання компенсації окремим країнам за конкретні іноземні підприємства, копальні і тому подібне, пов'язуючи їх при цьому з вимогами про надання нових кредитів. Паралельно радянська сторона пред'явила контр-претензии країнам Антанти за матеріальний збиток, заподіяний під час інтервенції. ГААЗЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1922 - - міжнар. конференція, що відбулася 15.IV— 19.VII 1922 у м. Гаазі (Нідерланди) за рішенням Генуезької конференції 1922, яка утворила рос. і нерос. рівноправні комісії для вивчення і врегулювання питань щодо претензій зх. держав до рад. республік. Ці претензії стосувалися боргів царського і Тимчас. урядів Росії та компенсацій кол. власникам у зв'язку з націоналізацією на тер. Рос. імперії підприємств та ін. майна іноз. фіз. і юрид. осіб. У Г. к. 1922 взяли участь ті самі країни, що і в Генуезькій, але на рівні вже не урядів, а ділових кіл та експертів. Позиції сторін майже не змінилися. Серед зх. країн най-жорсткішу займала Франція, яка в особі прем'єр-міністра Р. Пуанкаре наполягала на перетворенні Г. к. 1922 на звичайну нараду експертів та на відмові. Підписання Рапальського договору відбулося під час Генуезької конференції 16 квітня 1922 року. Це договір між радянською Росією та Німеччиною, який передбачав відновлення дипломатичних і консульських відносин між обома країнами, що було ударом по ізоляції радянської Росії й Німеччини. Обидві держави взаємно відмовилися відшкодувати воєнні витрати (Німеччина відмовилася від Брестського миру, Росія — від німецьких репарацій). Договір передбачав розвиток взаємовигідної торгівлі між обома державами на основі принципу найбільшого сприяння. Рапальський договір мав велике значення. Це було перше юридичне визнання радянської Росії. Обидві країни були життєво заінтересовані в такому договорі. Вже наприкінці 1922 року значно поліпшилася торгівля між цими двома країнами.
