Фактори впливу на масштаби та структуру іноземного інвестування

В системі факторів міжнародного інвестування виділяють такі групи факторів:

- глобально-економічні;

- політичні;

- ресурсно-економічні;

- загальноекономічні.

1. Глобально – економічні фактори

До них входять стан розвитку світової економіки і міжнародних ринків факторів виробництва; стабільність світової валютної системи; рівень транснаціоналізації і регіональної інтеграції економік країн, що беруть участь в інвестиційному процесі; розвиток міжнародної інвестиційної інфраструктури тощо.

2. Політичні фактори.

До них входять такі фактори, як політична стабільність в країнах – учасницях інвестиційного процесу; ступінь втручання їх урядів в економіку; відношення до міжнародних інвестицій і законодавче їх регулювання.

3. Ресурсно-економічні фактори.

Ці фактори визначають ресурсну базу для розвитку виробництва. До них належать наявність природних ресурсів; демографічна ситуація; географічне положення тощо.

4. Загальноекономічні фактори

До них належать:

- темпи економічного зростання;

- співвідношення споживання і заощадження;

- ставки відсотку;

- норма чистого прибутку;

- рівень і динаміка інфляції;

- конвертованість валюти;

- стан платіжного балансу.

В залежності від того, чи здійснюватиметься пряме чи портфельне інвестування, важливість цих факторів є різною. Глобальні фактори визначають загальний стан міжнародного інвестування, його обсяги і географічний розподіл. Ресурсно-економічні фактори відіграють значну роль при прямому інвестуванні. Інші групи факторів однаково важливі як для прямого, так і для портфельного інвестування.

48. Контрактні форми міжнародного інвестування

Міжнародні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку.

Контрактні (неакціонерні) форми інвестування:
- Експорт-імпорт – торгівля товарами та послугами - найпростіша форма проникнення на міжнародні ринки.
- Ліцензування – купівля-продаж права на нематеріальну власність (патенти, авторські права, програми, торгові марки, ноу-хау) на певний період. Цей спосіб організації виробництва за кордоном, котрий зводить до мінімуму капітальні витрати, забезпечує одержання в обмін на ліцензію активів інших фірм або доходів з ринків, недоступних для експорту або інвестицій. Плата за ліцензію може бути у формі: роялті – періодичних платежів у вигляді фіксованих ставок (3-5%) від доходу, повўязаного з комерційним використанням ліцензії, або паушальних платежів – одноразових платежів за ліцензію.
- франчайзинг – це передача продавцем (франшизером) права на використання своєї торгової марки покупцю (франшизі). Торгова марка для бізнесу покупця є найбільш важливим активом, завдяки чому продавець надає постійну допомогу покупцю в його бізнесі. Історія франфайзинга починається з ХІХ століття. В США 35% обороту роздрібної торгівлі – це франчайзинг (у Європі – 10%). Ця система охоплює майже всі види послуг, у тому числі ресторани і кафе, автосервіс тощо.
- контракти на управління – є засобом, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі в іншій країні або надання спеціалізованих управлінських функцій на певний період за встановлену плату. Талановиті менеджери – найважливіший актив фірми.
- підрядне виробництво - звўязки на основі внутрішньогалузевої спеціалізації. В його основі лежить поглиблення міжнародного поділу праці та внутрішньогалузевої спеціалізації (не за кінцевою продукцією, а деталями, вузлами, комплектуючими виробами, технологічними процесами). В сучасному машинобудуванні тільки 15-20% усіх деталей є оригінальними, решта – взаємозамінні, їх виробництво виокремлюється в процесі розвитку промислової кооперації.
- “проекти під ключ” – це укладання контрактів на будівництво підприємств, які передаються власникові для експлуатації у стані їх повної готовності. Це можуть бути фірми-виробники промислового устаткування, будівельні фірми, консалтингові фірми, державні установи по виробництву певного виду продукції.
Привабливість контрактних форм інвестування полягає у тому, що вони здатні захистити активи фірм. Проте, вони можуть породжувати проблеми:
а)втрату контролю;
б) можливе неадекватне використання ліцензій;
в) можуть породжувати майбутніх конкурентів.
Тому, набуваючи досвіду, фірми збільшують свою безпосередню участь в міжнародних операціях через поширення інвестиційної діяльності, головним чином через створення власних зарубіжних фірм та у формі спільного підприємництва.