Класифікація вогнегасників

Класифікаційні групи вогнегасників в залежності від умов їх застосування наведені в табл. 2.

Таблиця 2 - Основні види вогнегасників

Група та види вогнегасників	Позначення	Вогнегасна речовина	Спосіб подачі вогнегасної речовини
1. Повітряно-пінні	ВПП-5*, ВПП-10, ВПП-100, ВППУ-250	Повітряно-хімічна піна, яку отримують із водних розчинів піноутворювачів	Під тиском робочого газу (СО2), який знаходиться в окремому балончикові
2. Газові 2.1.Вуглекис- лотні 2.2.Аерозольні	ВВ-2, ВВ-5, ВВ-8   ВА-1, ВА-3	Вуглекислота СО2) у виді газу та снігу Галоїдовані вуглеводні	Під тиском заряду вуглекислоти Під тиском робочого газу (стиснутого повітря), який знаходиться в окремому балончикові
Група та види вогнегасників	Позначення	Вогнегасна речовина	Спосіб подачі вогнегасної речовини
2.3. Вугле-кислотні-бром-метилові	ВВБ-3, ВВБ-7	Бромметил	Під тиском робочого газу (стиснутого повітря), який знаходиться над вогнегасною речовиною
3. Порошкові	ВП-1"Момент-2П", ВП-1 (“Момент”, “Турист”, Спутник”), ВПУ-2, ВП-2, ВП-2-01, ВП-8Б1, ВП-2В; ВП-2Б, ВП-10А і ін.	Вогнегасящі порошки загального і спеціального призначення	Під тиском стиснутого газу (азоту або повітря), який знаходиться в допоміжному балончикові або над вогнегасною речовиною

Примітка: ^* - цифри в маркуванні будь-якого типу вогнегасника вказують на об'єм його корпусу.

На кожний вогнегасник заводять фор­муляр (паспорт), де роблять записи про перевірку, заряджання, випробування. З метою покращання обліку рекомендується всі вогнегасники пронумерувати.

Грамотна технічна експлуатація і утримування вогнегасників неможливі без знання їхньої будови і принципу дії, розуміння фізико-хімічних основ горіння.

3.5.2. Повітряно-пінні вогнегасники призначені для гасіння початкових вогнищ пожежі твердих матеріалів, а також різних горючих рідин на площі до 1 м².

Їх не можна застосовувати для гасіння: електроустановок під напругою, тому що при цьому можливе ураження електричним струмом по струменю піни; лужних, лужно – земельних металів і карбідів алюмінію, барію, кальцію, тому що взаємодія цих речовин з водою супроводжується виділенням пальних газів; сульфату натрію (самозаймається); сірчаного інгідриду (можливий вибухонебезпечний викид).

При гасінні твердих матеріалів струмінь піни направляють у місце найбільш інтенсивного горіння, а пальних рідин – по поверхні рідини від країв, щоб поступово покрити всю палаючу поверхню піною.

Зберігання вогнегасників допускається тільки у вертикальному положенні в легкодоступному і видному місці на висоті не більше 1,5 м від підлоги.

Один раз на два роки для повітряно-пінних вогнегасників установлена обов'язкова перевірка якості зарядів і стану корпусів на міцність.

Вогнегасники, установлені на відкритому повітрі, потрібно захистити від атмосферних опадів (спец. шафи, навіси).

Промисловість випускає три види вогнегасників: ручні – ВПП-5, ВПП-10; пересувні – ВПП-100; стаціонарні – ВППУ-250.

Заряд вогнегасника складається з 4-6 – процентного водного розчину піноутворювача ПУ-1. Виштовхування заряду з корпуса вогнегасника відбувається під тиском вуглекислого газу, що знаходиться в сталевому балоні під тиском.

Будову вогнегасників типу ВПП розглянемо на прикладі ВПП-10, який наведений на рис. 1.

Для включення вогнегасника необхідно, направивши на вогонь розтруб 16, натиснути на пусковий важіль 9. При цьому з'єднаний з важелем шток 11 з голкою проколює мембрану 4 балона з стиснутим газом 3. З балона вуглекислота виходить і створює в корпусі 1 вогнегасника тиск, під дією якого розчин по сифонній трубці 2 надходить через розпилювач 15 у розтруб 16, де, розпорошуючись, змішується з повітрям і утворює багаторазову повітряно-механічну піну. Довжина струменя піни 4...5 м, термін дії – 45 с.

Кратність виходу піни вогнегасників дорівнює 65 одиниць. Тому їх ефективність у 2,5 рази вища від хімічних при однаковій місткості.

Вогнегасники ВПП-5 і ВПП-10 відрізняються тільки ємністю корпуса, інші деталі і вузли аналогічні. Внутрішня поверхня корпусів покрита епоксидною емаллю.

При використанні вогнегасника у зимовий період при мінусових температурах необхідно в їх заряд додати 2-3 літри гліцерину або етиленгліколю.

Вогнегасник повітряно-пінний ВПП-100. Він змонтований на одновісному возику. При роботі ставиться у вертикальне положення. На корпусі закріплений

балон з вуглекислотою. В середині корпуса прохо­дить сифонна трубка, яка на

поверхні з'єднується із шлангом. На кінці шланга прикріплено ствол для отримання піни середньої кратності (ГПС-100). Запобіжний клапан відрегульований

на тиск 0,87-0,90 МПа. Корпус вогнегасника випробовується на міцність і герме-

 

тичність гідравлічним тиском 1,1 МПа (11атм.). У верх­ньому дні корпусу змонтований запобіжний клапан.

Підготовка вогнегасника до роботи:

1). Підвести вогнегасник до вогнища на відстань 5-6 метрів, установити його вертикально.

2). Розкрутити гумовий шланг і спрямувати піногенератор на вогнище.

3). Відкрити ЗПП на балоні з С0_2.

4). Спрямувати струмінь піни на ближній край вогню з посту­повим переміщенням струменя.

Вогнегасник стаціонарний ВППУ-250 призначений для гасіння пожеж на промислових і складських об'єктах народ­ного господарства. Він складається з стального корпусу, пускового ба­лона (ВВ-5) з огородженням, котушки зі шлангом, запобіжного клапана і піногенератора. Корпус вогнегасника зварний, на чоти­рьох ніжках. До нижнього патрубка приварена зливна трубка з корковим краном і з'єднувальною головкою ГМ-50, яка одночас­но використовується для заповнення корпусу водою і зливу її. Нижній патрубок закритий кришкою і призначений для огляду та чистки внутрішньої поверхні корпусу. Заливний патрубок із заглушкою призначений для заливання піноутворювача, верхній патрубок із заглушкою - для контролю за рівнем заповнення корпусу розчином.

Вогнегасники установлюють у приміщеннях з температурою повітря від +3 до +5 ⁰С. Систематично необхідно слідкувати за станом вогнегасника і проводити його очищення від пилу. Особливо потрібно слідкувати за чистотою сітки ствола ГПС, для чого бажано верхню частину його закрити папе­ром або плівкою. При пожежі плівку потрібно зірвати.

Через кожні три роки необхідно провести огляд внутрішньої поверхні корпусу вогнегасника. У випадку появи іржі поверхню зачистити, а потім покрити

епоксидною емаллю Ш-773 і просушити.

Через кожні 6 років одночасно з внутрішнім оглядом прове­сти випробування корпусу на міцність і герметичність гідравлічним тиском 1,3 МПа упродовж 3-х хв. Повторний огляд пускових талонів має проводитись один раз на 10 років.

3.5.3. Газові вогнегасники (вуглекислотні, аерозольні, вуглекислотні-бром-метилові) призначені для гасіння рідких і твердих горючих речовин (за винятком тих, котрі можуть горіти без доступу повітря), електроустановок під напругою, транспортних засобів. Використовуються вони також у тих випадках, коли застосування води не дає позитивного ефекту або воно небажане (у музеях, картинних галереях, архівах і т.п.). Після використання газових вогнегасників у закритих приміщеннях останні необхідно провітрити.

Зберігати газові вогнегасники потрібно на спеціальному кронштейні в легкодоступному місці, захищеному від попадання прямих сонячних променів і далеко від нагрівальних приладів. Їх огляд проводиться щомісяця. Щокварталу контролюється цілісність заряду шляхом зважування і проводиться перевірка на герметичність. Один раз на три роки корпуси вогнегасників перевіряють на міцність гідравлічним тиском 2,5 МПа.