Вибір методів проведення дослідження.

(додаток Ж). У вступі визначають методи дослідження (способи), які використовувалися під час написання курсової роботи.

Метод – це спосіб досягнення поставленої мети. Метод об’єднує суб’єктивні й об’єктивні аспекти пізнання. Дамо коротку характеристику основних загальнонаукових методів пізнання.

Спостереження – це метод безпосереднього вивчення предметів і явищ шляхом реєстрації подій, явищ, ситуацій, фактів тощо за місцем їх безпосереднього виникнення.

Порівняння – це метод виявлення відмінностей між об’єктами, знаходження в них спільного за допомогою органів чуття чи спеціальних пристроїв.

Підрахунок – це метод знаходження числа, що визначає кількісне співвідношення однотипних об’єктів або їх параметрів, що характеризують ті чи інші властивості.

Експеримент – це метод науково-дослідницької діяльності, в результаті якої перевіряється істинність гіпотез або виявляються закономірності об’єктивного світу. Під час експерименту дослідник втручається в процес, який він вивчає, з метою пізнання. При цьому одні умови досліду ізолюються, інші виключаються, а деякі підсилюються або послаблюються.

Узагальнення – це метод визначення загального поняття, в якому відображається головне або основне, що характеризує об’єкти певного класу. За допомогою методу узагальнення утворюються нові наукові поняття, формулювання законів і теорій тощо.

Абстрагування – це метод відвертання уваги в думках від несуттєвих властивостей, зв’язків, відношень предметів і виділення декількох сторін, що цікавлять дослідника. Абстрагування, як правило, здійснюється в два етапи. На першому етапі визначаються несуттєві властивості, зв’язки тощо, на другому – досліджуваний об’єкт замінюють іншим, більш простим, тобто спрощеною моделлю, яка зберігає головне в складному.

Аксіоматичний метод – це метод побудови наукової теорії, при якому деякі твердження (аксіоми) приймаються без доведень і тоді використовуються для отримання решти знань (за певними логічними правилами).

Аналіз – це метод пізнання, при якому предмет дослідження (об’єкт, властивості тощо) розкладається на окремі складові частини.

Синтез – це метод поєднання окремих сторін предмета дослідження в єдине ціле.

Аналогія – це один із методів наукового пізнання, за допомогою якого одержують знання про предмети і явища на основі їх подібності до інших.

Гіпотетичний метод пізнання передбачає розроблення наукової гіпотези на основі вивчення суті досліджуваного явища за допомогою описаних вище способів пізнання. Потім формулюються гіпотези, складається схема алгоритму (моделі), здійснюються її вивчення, аналіз і розроблення теоретичних положень.

У курсових роботах можна використовувати історичний метод пізнання. Цей метод передбачає дослідження виникнення, формування і розвитку об’єктів у хронологічній послідовності, у результаті чого дослідник одержує додаткове знання про процес, який вивчає.

Доречним у курсових роботах буде використання холістичного методу пізнання, який передбачає застосування дуалістичної стратегії формування і трансформації системної цілісності.

Крім методів, можна визначити рівні, засоби, правила і прийоми, які застосовувалися дослідником

У вступі бажано зазначати також ступінь наукового розроблення проблеми.

Остаточне редагування вступної частини роботи доцільно виконувати на завершальній стадії виконання, коли проблема, що досліджується, постає перед автором у повному обсязі.

5.Основна частина курсової роботи.(додаток И) Матеріал основної частини курсової роботи студент повинен викладати послідовно, логічно, взаємозв’язувати окремі його розділи, повністю розкриваючи тему роботи. Для цього необхідно приділити увагу сучасним теоретичним і методичним розробкам, розглянути і творчо осмислити відповідну наукову літературу та періодичні видання, визначити своє ставлення до дискусійних питань теми курсової роботи. На основі аналізу емпіричних або звітних даних, особистих вражень та узагальнень потрібно зробити необхідні висновки, висвітлити досягнуті успіхи, зазначити існуючі недоліки, а також висловити пропозиції щодо можливостей подальшого покращання діяльності об’єкта курсової роботи.

У розділах основної частини дається:

• огляд літератури за темою: окреслюються основні етапи розвитку наукової думки за проблемою курсової роботи, висвіт­люються нормативні, наукові та навчальні джерела, визначаються невирішені питання.

При роботі над курсовою роботою необхідно звернути увагу і на таке питання, як розбивка тексту на абзаци. Кожен абзац повинен містити в собі певну думку, виражену однією чи кількома фразами або реченнями. Під час написання курсової роботи повинні даватися посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в роботі. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Висновки курсової роботи (додаток К) У висновках курсової роботи описуються найбільш важливі теоретичні та практичні результати курсової роботи, зокрема, формулювання проблеми (завдання), методи її дослідження, значення для науки і практики, рекомендації щодо наукового та практичного використання результатів для вдосконалення практичної діяльності, обґрунтування їх достовірності тощо.

7.Список використаної літератури (додатки Л, М)

Використовуючи в курсовій роботі нормативні чи практичні матеріали, теоретичні положення інших авторів, студент має посилатися на відповідні джерела. Не допускаються категорично так звані „запозичення”, коли матеріали чи положення видаються за власний доробок студента. Не можна також допускати суцільного цитування відповідних джерел чи іншого їх надмірного використання.

Список використаної літератури свідчить про сутність обізнаності студента з теми курсової роботи. До списку не заносяться ті джерела, на які немає посилань у тексті і які фактично не були використані студентом.

Оформлювати список використаної літератури необхідно таким чином:

Список використаної літератури розміщується в порядку згадування джерел у тексті за їх наскрізною нумерацією. Посилання наводять одразу після закінчення цитати в квадратних дужках, де зазначають порядковий номер джерела у списку використаної літератури, що подається або в алфавітному порядку, або в міру посилань, та відповідні сторінки джерела (наприклад: [5, с. 18], що означає п’яте джерело зі списку використаної літератури, текст посилання знаходиться на вісімнадцятій сторінці, або [8, с. 28 – 30], що означає восьме джерело зі списку використаної літератури, текст посилання знаходиться з двадцять восьмої по тридцяту сторінку). У випадках використання нормативних актів для посилання використовується тільки номер відповідного джерела зі списку використаної літератури (наприклад: [10], що означає десяте джерело зі списку використаної літератури, і якщо сторінки не зазначені, то це один із нормативних актів; або [15, 17, 22] – це означає, що використано три нормативних акти, які в списку використаної літератури зазначаються під номерами п’ятнадцять, сімнадцять, двадцять два)

До списку використаних джерел рекомендується заносити основну та спеціальну літературу з теми, яка досліджується і на яку в роботі є посилання та виноски. Розміщувати матеріали в списку використаної літератури рекомендується в такій послідовності:

1. Нормативні матеріали.

2. Спеціальна література.

3. Практичні матеріали.

1. Нормативні матеріали. Під цим найменуванням дається перелік правових актів, які використані в курсовій роботі. Порядок розміщення нормативних актів залежить від їх юридичної сили. Найвищу юридичну силу має Конституція України. Вона відкриває перелік, потім ідуть міжнародні правові акти. Далі зазначаються використані закони, у тому числі кодекси, Укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти із зазначенням офіційного джерела, в якому вони опубліковані. Наприклад:

1. Про акціонерні товариства: Закон України від 17 вересня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 50 – 51. – Ст. 384.

2. Кодекс адміністративного судочинства // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35. – Ст. 446.

3. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40 – 41. – Ст. 492.

4. Про заходи щодо забезпечення надання інформації з питань соціально-економічної ситуації в Україні: указ Президента України від 12 травня 2009 року №299 – 09 // Урядовий кур’єр. – 2009. – 14 травня.

5. Про стимулювання розвитку підприємницької діяльності в умовах світової фінансової кризи: указ Президента України від 22 червня 2009 року № 466/09 // Урядовий кур’єр. – 2009. – 24 червня.

6. Про утворення Державної міграційної служби України: постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 2009 року № 643 // Урядовий кур’єр. – 2009. – 26 червня.

7. Про затвердження Положення про Державну судову адміністрацію України: постанова Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14 // Урядовий кур’єр. – 2009. – 16 січня.

8. Про перелік робіт з підвищеною небезпекою: наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 30 листопада 2008 року № 128. – К., 2008.

2. Спеціальна література. Найбільш доцільним є алфавітний спосіб розміщення літературних джерел, коли прізвища авторів і назв (якщо автор не зазначений) розміщуються за алфавітом. До цього списку включаються підручники, посібники, монографії, збірники наукових праць, їх складові частини, статті, тези доповідей, дисертації, автореферати дисертацій тощо. Наприклад:

1. Бєлєвцева В. Державний суверенітет, його ознаки та властивості / В. Бєлєвцева // Підприємництво, господарство і права. – 2009. – № 10. – С. 7 – 10.

2. Вінник О. М. Науково-практичний коментар Закону України “Про акціонерні товариства” /

О. М. Вінник. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 312 с.

3. Дмитрієв А. І. Історія міжнародного права: монографія / А. І. Дмитрієв, Ю. А. Дмитрієва.

О. В. Задорожний – К.: ВД “Промені”, 2008. – 384 с.

4. Історія держави і права зарубіжних країн: навч. посіб. / за ред. Б. Й. Тищика. – Львів: Світ, 2008. – 696 с.

5. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки, 2008. / відп. ред. канд. юрид. наук А. А. Стрижак. – К.: Ін. Юре, 2009. – Кн. 8 480 с.

6. Музика І. В. Сучасні філософські підходи до визначення об’єкта і предмета юридичної науки /

І. В Музика. // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 3. – С. 3 – 13.

7. Титов А. М. Дотримання права учасниками кримінального процесу під час призначення і провадження судових експертиз / А. М. Титов // Вісник Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці (Серія Право. Економіка. Соціальна робота. Гуманітарні науки): щоквартальний науковий збірник. – 2009. – № 2. – С. 101 – 110.

8. Шестак Л. В. Ліцензування як адміністративно-правовий інститут: монографія / Л.В. Шестак – Чернігів: Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці, 2009. – 164 с.

3. Практичні матеріали. Зазначається джерело запозичення практичних матеріалів. Наприклад:

1. Архів Деснянського районного суду м. Чернігова. 2005. Справа № 2 – 179, щодо виплати заборгованості із заробітної плати Івановій А. А.

2. Центральний державний історичний архів України (м. Київ). – Ф.133. – Оп.1. – Арк. 2.

Бібліографічний опис здійснюють за вимогами

ВАК України (Бюлетень ВАК України. – 2009. – № 5. – С.26. – 30)

Бібліографічний опис роблять мовою документа. З метою компактності бібліографічного опису при його складанні слова і словосполучення скорочують, крім назви документа.

8.Додатки. У додатках розміщують допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття курсової роботи: статистичні дані, результати аналізу юридичних справ, проекти нормативно-правових актів, описання приватних методик та результатів соціологічного, економічного, психологічного досліджень.