Свобода слова є необхідна умова розвитку демократичного суспільства. Свобода слова дозволяє мирно співіснувати різним точкам зору в суспільстві, допомагає вирішувати суперечки, не вдаючись до насильства, дозволяє кожному брати участь в управлінні державою.
Свобода самовираження включає можливість кожної особи:
- мати власні переконання і вільно виражати їх;
- запрошувати і одержувати необхідну інформацію з різних джерел;
- спілкуватися і обговорювати у вільній дискусії різні сторони з того або іншого питання;
- вільно обмінюватися інформацією по будь-якому предмету.
«Для встановлення істини в процесі вільного обміну думок, або, як іноді говорять на «біржі ідей», потрібна ще одна важлива умова: будь-яке, яка б ні була шанобливою думка вона повинна братися під сумнів без яких-небудь обмежень. Саме правова система країни повинна захищати вільний обмін всіляких думок і переконань - вільну, здорову, відкриту гласність»28.
|
Норм права, гарантуючих свободу самовираження, достатньо багато, проте існують найзначущіші міжнародні правові акти, які необхідно знати:
• Загальна декларація прав людини (стаття 19) - затверджена 10 грудня 1948 року на Генеральній Асамблеї ООН;
• Міжнародний пакт про цивільні і політичні права (Нью-Йорк, 19 грудня 1966 р.) (стаття 19);
• Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (прийнята в Римі, 4 листопаду 1950 р.) (стаття 10);
- Хартія основних прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 г.
Багато європейських держав перейняли принципи, закладені у вказаних документах, і використовували їх за основу в національних правових законодавчих актах.
Свобода слова в демократичному суспільстві має достатньо широкі межі, але вона не безмежна і припускає ряд обмежень на користь суспільства, держави, захисту прав інших осіб, накладає обов'язки і відповідальність, нею не можна зловживати, як і іншими правами. У міжнародних актах і в Конституції РФ міститься ряд обмежень, дотримання яких необхідне при здійсненні права на свободу самовираження.
Стаття 19 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права встановлює, що свобода «шукати, одержувати і поширювати всякого роду інформацію і ідеї» не безмежна і, відповідно, «накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність». Право на самовираження «може бути, отже, зв'язано з деякими обмеженнями, які, проте, повинні бути встановлені законом і бути необхідними:
а) для поваги права і репутації інших осіб;
б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я або моральності населення».
Схожі обмежувальні положення передбачає стаття 10 Європейської конвенції.
Згідно частини 2 статті 10 право на свободу самовираження «може бути зв'язане з певними формальностями, умовами, обмеженнями або санкціями, які передбачені законом і необхідні в демократичному суспільстві на користь національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, в цілях запобігання безладам і злочинам, для охорони здоров'я і моральності, захисту репутації або правам інших осіб, запобігання розголошуванню інформації, одержаної конфіденційно, або забезпечення авторитету і безсторонності правосуддя».
Таким чином, необхідність обмеження свободи інформації обумовлена необхідністю дотримання інших прав і свобод громадян, безпеки держави, суспільного спокою і інших пріоритетних цінностей.
Проте важливо розуміти, що обмежувальні підстави в правозастосувальному процесі повинні тлумачитися тільки обмежувально, і втручання з боку держави в реалізацію свободи самовираження зовсім не обов'язково, а лише можливо в необхідних випадках. Але в практиці держав, навпаки, дуже часто переважає тенденція тлумачити такі підстави розширювально.
В зв'язку з цим важлива і необхідна умова існування свободи інформації - реальне дотримання державами всіх гарантованих правом принципів свободи інформації. А для цього необхідний щільний контроль за діями чиновників з боку громадянського суспільства. Крім того, у всіх спірних, конфліктних ситуаціях держава в особі правосуддя повинна дотримувати баланс між здійсненням свободи слова і її обмеженням в цілях захисту має рацію і свобод громадян, безпеки держави, суспільного спокою і інших загальнолюдських цінностей.
