Мікроекономіка в системі економічних наук
Мікросистема та її основні характеристики
Методологія мікроекономіки: теорії та моделі
Мікроекономіка в системі економічних наук
Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів.
Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо.
З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур — галузевих ринків.
Як самостійний розділ економічної теорії Мікроекономіка сформувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку.
Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу.
У період пізнього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. Закон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі.
Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму становлення мікроекономіки як науки здійснюється значно пізніше і пов'язується передусім з неокласикою.
У другій половині XIX ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що спричинило зміщення аспектів із з'ясування загальних принципів політичної економії на аналіз проблем господарської практики. Якісний аналіз, як правило, витісняється кількісним.
Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:
І - етап (1845—1890). Закладаються основи мікроекономіки, формуються. основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:
а) Герман Генрих Госсен (немецкий (прусский) экономист, предшественник математической и австрийской школ), який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони насичення потреб людини;
б) австрійська школа (Карл Менгер, Фридрих фон Визер, Ойген фон Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності й запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;
в) Джон Бейтс Кларк(американский экономист австрийскої школы, маржиналист)
представник американської школи, який порушив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише щодо предметів споживання, а й факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.
ІІ - етап (1890—1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після опублікування роботи Альфреда Маршалла "Принципи економіки" (в оригіналі "Principals of Economics",1890) наука дістала свою першу назву — "Economics".
Представниками другого етапу є:
а) А. Маршалл, який:
запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни — граничною корисністю та витратами виробництва;
сформулював закони попиту та пропозиції;
значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб'єктів;
б) математична школа (У.-С. Джевонс, Ф. Еджу, Л. Вальрас, В. Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.
III етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями:
ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон);
теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон);
теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін);
теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).
Однак навіть сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, з цієї дисципліни написано десятки тисяч досліджень і сотні підручників, слід усвідомлювати, що поділ на мікро- та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв'язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим — це одна з основних проблем макроекономіки, оскільки вона пов'язана з безробіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому.
Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства.
Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки.
Разом з тим кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше.
Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, що вивчаються в курсі економіки підприємства.
Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання "що виробляти?". У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.
Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — "як виробляти?". Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з'ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.
Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання "кому і які результати принесе виробництво?". Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.
Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати, зокрема, такі функції:
1. Пояснення явищ, які спостерігаються.(Загальнотеоретична)
Будь-яка наука має свої теоретичні постулати як вихідні позиції, взяті за аксіоми. Скажімо, для математики це — поняття точки, відштовхнувшись від якого можна визначити, що таке лінія, площина, фігура тощо. Для мікроекономіки такою "точкою" є теза, що при виборі варіантів поведінки економічні суб'єкти мають на меті максимізацію свого зиску. Звичайно, у житті ми зустрічаємося з ірраціональною поведінкою суб'єктів. Однак її можна розглядати як відхилення від норми. Більшості господарюючих суб'єктів властива раціональна поведінка.
Зиск може бути як поточним, так і перспективним. Для економічного життя характерна суперечність між поточним та перспективним зиском, що називається "ефектом Робін Гуда". Грабуючи багатих купців та роздаючи їхнє майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя бідних. Однак, зрештою, купці взагалі припинили постачання товарів у цю місцевість, що призвело до різкого зростання гіди та погіршення життя бідних.
2. Прогнозування поведінки економічних суб'єктів.(Практична) Результативність реалізації цієї функції мікроекономіки залежить від точності вихідних положень, які покладено в основу прогнозу. Ними є сформульовані під час досліджень економічні закономірності. Користуючись закономірностями, вивченими в курсі мікроекономіки, для прогнозування поведінки економічних суб'єктів, потрібно розуміти, що ці закономірності діють як тенденції і не обов'язково спрацьовують у кожному конкретному випадку.
Функції мікроекономіки реалізують два види аналізу (пояснення економічних явищ ):
Позитивний аналіз дає відповідь на запитання „що є”, вивчає реальний стан речей в економіці, з’ясовує об’єктивні взаємозв’язки між економічними явищами, формує наукові уявлення про принципи поведінки мікроекономічних суб’єктів.
Нормативний аналіз відповідає на запитання „що повинно бути”, представляє оцінкові судження про стан об’єкта чи суб’єкта економіки згідно з певними критеріями, які залежать від поглядів вченого, його прихильності до певних теоретичних концепцій. Результати позитивного аналізу дозволяють визначити шляхи досягнення нормативних цілей.
