Страхування як форма трансферу ризиків

Страхування. Двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності. Основна мета страхуванняполягаєу захисті майнових інтересів фізичних та юридичних осіб.

Страхування виконує такі специфічні функції:

· ризиковану, що полягає у переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором. Чим вища ймовірність та розмір ризику, тим вища і платня за його утримання, обчислена на підставі страхових тарифів. Відображає процес купівлі-продажу страхової послуги;

· створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування є можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальнику стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. Тому страховик створює систему страхових резервів також і для відповідного покриття можливих масштабних збитків, що можуть припасти на окремі роки наступних періодів;

· заощадження коштів, оскільки населенню вигідніше заощаджувати кошти у страховій системі аніж у банках;

· превентивну, яка враховує, що усі учасники страхування, тобто як страховики так і страхувальники зацікавлені зменшити наслідки страхових подій та вдаються до правової та фінансової превенції. Правова превенція враховує передбачені чинним законодавством або договором страхування застереження, згідно з якими страхувальник повністю або частково позбавляється страхових відшкодувань. Фінансова превенція полягає у тому, що частина страхових премій спрямовується на фінансування превентивних заходів, наприклад спорудження й оснащення технікою пожежних депо, придбання медикаментів й утримання служб, що займаються боротьбою з інфекційними захворюваннями сільськогосподарських тварин, фінансування заходів із запобігання дорожньо-транспортних пригодам.

Основними принципами страхування є наступні:

· конкурентність, тобтогарантування державою усім страхувальникам і страховикам вільного вибору видів страхування та рівних можливостей у здійсненні діяльності; водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхування. Застосовується повною мірою для добровільного страхування;

· страховий ризик – ймовірна подія або сукупність по­дій, на випадок яких здійснюється страхування;

· страховий інтерес, який випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Кожний індивідуальний або асоційова­ний власник будинку, автомашини, а тим більш складного вироб­ничо-технічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, пограбування тощо. У свою чергу організації, які беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційна структура, мають інтерес отримати прибу­ток. Ідеться про загальну масу прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестиційної діяльності;

· максимальна сумлінність передбачає, що надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування. На прак­тиці особливо важливо, щоб цього принципу додержував страху­вальник. Адже саме він володіє найповнішою інформацією про властивості, зокрема дефекти, майна, про стан здоров'я чи інші особливості об'єкта страхування. Страховики збирають необхідні їм істотні відомості, пропонуючи страхува­льникам заповнити спеціальні формуляри – заяви на страхуван­ня, де наведено багато запитань, які стосуються предмета страху­вання та його власника. Часто практикується й усне опитування бажаючих придбати страховий поліс. Страховик залишає за со­бою право відмовити в укладенні страхової угоди, якщо страху­вальник не надасть усіх істотних відомостей;

· страхові відшкодування не повинні приносити страхува­льникові прибутку. Щоб уникнути спроб скористатися страху­ванням зі спекулятивною метою страховики додержують прин­ципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страху­вальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бу­вають у бік заниження рівня відшкодування. Велике значення надається скороченню термінів розгляду пре­тензій страхувальників, у чому останні дуже зацікавлені й часто саме з огляду на такі терміни вибирають страхову організацію. Страхові відшкодування можуть здійснюватися в одній із чоти­рьох форм: 1) перерахуванням належних коштів на рахунок страху­вальника (застрахованого) або вигодонабувача; 2) оплатою витрат на ремонт пошкодженого страхового об'єкта; 3) відновленням об'єкта; 4) заміною знищеного, пошкодженого або викраденого предмета на новий відповідник. В Україні переважає найпростіша форма відшкодування – кошти перераховують на рахунок страху­вальника або видають йому чек па отримання готівки. Цей принцип повною мірою поширюється тільки на ризикові види страхування. Накопичувальне страхування за своєю ідеєю передбачає можливість отримання застрахованим (вигодонабувачем) крім сплачених внесків, частини інвестиційного прибутку;

· франшиза – визначена договором страхування части­на збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає від­шкодуванню страховиком. Вона може бути визначена у вигляді певної грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми. За­вдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самостра­хування зі страхуванням. Підприємства, щоб забезпечити само­страхування дрібних (а іноді й середніх) ризиків, створюють власні фонди ризику (резервні фонди). З огляду на наявність та­кого фонду страхувальники можуть звертатися до страховиків із проханням узяти ризик на страхування частково. Застосовувати франшизу зацікавлені й страховики. Оскільки при цьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника, він стає більш заінтересованим вжити превентивних заходів, щоб зберег­ти здоров'я, майно або знизити ризик відповідальності перед третіми особами;

· суброгація враховує, що відшкодування страховиком страхувальникові (застрахованому) завданих збитків не означає уникнення відповідальності справжніх їх винуватців. Адже це перешкоджало б насамперед боротьбі зі злочинністю, тягло б за собою значне подорожчання страхових послуг. Суброгація – це переданий страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми;

· контрибуція – це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідаль­ність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків;

· співстрахування і перестрахування враховує, що страховик може брати на своє утримання обмежені за розміром ризики. Ці межі визна­чаються наявністю в компанії страхових фондів. Згідно із Зако­ном України «Про страхування» страховик може укласти страхо­вий договір на суму, що не перевищує 10% сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів. Такі обме­ження диктуються інтересами додержання достатньої платоспро­можності страховика. Суперечність між розміром запропонованого страхувальником ризику і фінансовими можливостями страховика взяти його на страхування вирішується з допомогою співстрахування і пере­страхування. Співстрахування – це страхування об'єкта за одним спі­льним договором кількома страховиками. При цьому в дого­ворі мають міститись умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. Одному зі співстраховиків за його згодою може бути доручено представництво всіх інших у взаємовідно­синах зі страхувальником, але залишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частки. Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають змогу об'єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки спів­страхування полягають в ускладненні процедури оформлення страхування і виплати відшкодування. Перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика або професіонального перестраховика. Страховик, який уклав договір на перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

· диверсифікація має істотне значення все­редині окресленої щойно діяльності. Ідеться про територіальне та галузеве розосередження взятих на страхування ризиків. Чим во­но відчутніші, тим імовірність одночасного настання страхових по­дій, що можуть мати критичні наслідки для страховика, менша. Законодавством багатьох країн світу обмежено можливості диверсифікації, тобто поширення активності страхових товариств за рамки основного бізнесу. Закон України «Про страхування» передбачає, що предметом безпосе­редньої діяльності страховика може бути лише страхування, пе­рестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням і розміщенням страхових резервів та управлінням ними.

Вирівнювання ризиків за допомогою страхового механізму має ту перевагу, що воно здійснюється не лише в часі, а й у просторі, тобто серед суб'єктів певного середовища. Проте вирівнювання можна засто­сувати лише щодо певної категорії ризиків. Це, як правило, чисті ризики, які відповідають таким критеріям:

1) критерію цілковитої випадковості. Це означає, що подія, яка є причиною збитків, має бути надзвичайною, а розмір збитку – непередбачуваним;

2) критерію однозначності. Вимога однозначності полягає в тому, що попри випадковість події між нею та кінцевим резуль­татом (збитками) має простежуватися явний причинно - наслідковий зв'язок. Отже, завжди потрібна впевненість у тому, що обсяг коштів на покриття збитків у разі настання даної випад­кової події відомий цілком точно;

3) критерію оцінюваності у грошових одиницях. Оскільки страхування базується на формуванні грошових фондів, то по­треби, які стосуються обслуговування ризиків, повинні мати вар­тісну, грошову оцінку;

4) критерію незалежності. Незалежність ризиків полягає в то­му, що вони не повинні бути кимось навмисне викликаними, а та­кож не повинні легко кумулюватися під впливом інших ризиків;

5) критерію розміру. Найбільш страхувальними як щодо обсягу збитків, так і щодо ймовірності їх настання є середні ризики.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Александрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник. - К.: ЦУЛ, 2002. - 208 с. 2. Володькіна М.В. Економіка промислового підприємства: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 196 с. 3. Гаркавенко С.С. Маркетинг: Підручник. - К.: Лібра, 2004. -712 с. 4. Господарський кодекс України – К.: Видавничий дім «Скіф», 2007. – 184 с. 5. Економіка підприємства: Навчальний посібник / Н.М. Бондар, В.Є. Воротін, О.А. Гаєвський та ін. - К.: МАУП, 2006. - 352 с. 6. Економіка підприємства: Підручник / За ред. С.Ф. Покропивного - К.: КНЕУ, 2001. - 630 с. 7. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. Фінансово-економічний словник. - Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2005. - 714 с. 8. Крайник О.П., Барвінська Є.С. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - Львів: Національний університет «Львівська політехніка», Інтелект-Захід, 2005. - 296 с. 9. Крикавський Є. Логістика. Для економістів: Підручник. - Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2004. - 448 с. 10. Кузьмін О.Є. Сучасний менеджмент: Навчально-прикладний посібник. - Львів: «Центр Європи», 1995. - 176 с. 11. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.: «Академвидав», 2003. - 416 с. 12. Кулішов В.В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навчальний посібник. - К.: Ніка-Центр «Ельга», 2004. - 216 с. 13. Маркетинг: Підручник / В. Руделіус, О.М. Азарян, О.А. Виноградов та ін.- К.: Навчально-методичний центр «Консорціум із удосконалення менеджмент освіти в Україні», 2005. - 422 с. 14. Мороз Л.А., Чухрай Н.І. Маркетинг: Підручник. - Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, “Інтелект-Захід”, 2002. - 244с. 15. Окландер М.А. Логістика: Навчальний посібник. - К.: Зовнішня торгівля, 2005. - 234 с. 16. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - К.: Вікар, 2006. - 219 с. 17. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 356 с. 18. Страхування: Підручник/ Керівник авт. колективу і наук. ред. С.С. Осадець. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. - 599 с. 19. Фінансовий менеджмент: Підручник / за ред. В.М. Шелудько. - К.: Знання, 2006. - 439 с. 20. Чухрай Н., Патора Р. Товарна інноваційна політика: управління інноваціями на підприємстві: Підручник. - К.: КОНДОР, 2006. - 398 с.

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Люльчак Зореслава Стефанівна

Хтей Наталія Іванівна