Зовнішні фінансово-валютні операції

Зовнішні валютно-фінансові відносини сьогодні діють абсолютно у всіх сферах економічного міжнародного життя. Йдеться не лише про зовнішньоторговельні операції, а й про інвестиційні договори, передавання технологій, страхування та багато інших угод. Таке опе­раційне обслуговування зумовлюється ситуацією, що складається у міжнародній валютній системі.

Валютна система — це сукупність механізмів і правил, які забез­печують дію валютно-фінансових відносин різних суб'єктів світово­го господарства. Міжнародна валютна система впродовж своєї історії зазнала цілої низки перетворень на всіх етапах її розвитку: система Золотого стандарту, Бреттон-Вудська валютна система, Ямайська ва­лютна система.

Валютна система будь-якого періоду оперує такими поняттями, як «валюта», «валютний ринок», «валютний курс» тощо:

· валютою називають грошові знаки іноземних держав, а також кре­дитні та платіжні документи в іноземних та національних грошових одиницях, що застосовуються в міжнародних розрахунках. Валюта має дві суттєві властивості: зовнішню обіговість, тобто можливість вільного переводу на рахунки нерезидентів (іноземних фізичних або юридичних осіб) і вільної конверсії коштів у цій валюті; внутрішню обіговість, тобто можливість для резидентів (громадян та організа­цій певної країни) здійснювати платежі за кордон та купівлю інозем­ної валюти без будь-яких обмежень. Внутрішня обіговість містить зовнішню і є повною формою конвертованості валюти. Залежно від комбінації зовнішньої та внутрішньої обіговості валюти розрізняють такі типи валют: вільноконвертовану – має зовнішню і внутрішню обіговість та передбачає відсутність валютних обмежень; частково конвертовану – має одну з властивостей та стосується тих націо­нальних валютних систем, де зберігаються валютні обмеження, зде­більшого для резидентів; неконвертовану – у неї відсутні ринкові оз­наки, тобто вона не має зовнішньої та внутрішньої обіговості. Незважаючи на обраний тип валюти, уряди країн встановлюють особливий режим обігу на території країни та при перетині її кордонів певних цінностей, що називаються валютними. До валютних ціннос­тей в Україні належать валюта України та іноземні валюти, національ­ні та іноземні платіжні документи, національні та іноземні цінні папе­ри, монетарні метали;

· валютний ринок – сукупність відносин з приводу здійснення опе­рацій купівлі – продажу валют, інших валютних цінностей та цінних паперів в іноземній валюті та рух іноземного капіталу. До різновидів валютних ринків належать регіональні (Європейські, Північно-Американські тощо); національні, що забез­печують рух валютних потоків вданій країні і обслуговують зв'язки з міжнародними валютними центрами; валютні ринки, залежно від видів валютних операцій (ф'ючерсні, опціонні тощо); спеціальні, такі як відсоткові ставки та іноземні валюти чи євровалюти; біржовий, що представляє валютні біржі; позабіржовий – міжбанківський;

· валютний курс визначається як певна форма ціни, що сплачується в національних грошових одиницях за одиницю валюти і визначаєть­ся співвідношенням між національною грошовою одиницею та відпо­відною іноземною виходячи з її купівельної спроможності. Визначен­ня валютних курсів є її котируванням. Повне котирування передба­чає, що встановлюється курс покупця та продавця. Різниця (маржа) між курсом продавця га покупця є джерелом прибутку для особи, що здійснює котирування. Розрізнюють пряме котирування – коли виз­начається, якій кількості національних грошових одиниць відповідає одиниця іноземної валюти, та зворотне котирування, коли визнача­ється вартість національної грошової одиниці в іноземній валюті. Режим валютних курсів є сукупністю механізмів, що за­безпечують рух валютних потоків в певній країні. Кожна країна оби­рає режим валютних курсів відповідно до національної економічної політики, проте існують деякі загальноприйняті види режимів ва­лютних курсів, а саме: фіксований, плаваючий, керований плаваю­чий, змішаний;

· валютна операція – комплекс дій контрагентів валютного ринку, що забезпечує певним чином рух валютних потоків. Систему валют­них операцій складають такі їх види: депозитні – операції а розмі­щення коштів в іноземній валюті на рахунках клієнтів банків; конверсійні – валютні операції, що складаються з купівлі на валютному ринку тільки якоїсь однієї валюти; валютний арбітраж – купівля чи продаж іноземної валюти з наступною зворотною угодою для одер­жання прибутку від різниці валютних курсів; термінові – банківські трансакції (операції страхування валютник ризиків), в яких банк по­передньо фіксує курс, за яким він купує у клієнта іноземну валюту.

Кредитний, фінансовий сектор зовнішньоекономічної діяльності окреслює ті межі, в яких підприємці можуть застосовувати запозиче­ний капітал. Очевидно, що кредит, надання коштів чи товарів у борг на певний термін на умовах повернення зі сплатою відсотків, вико­ристовується і для інвестування, і для одержання технологій за ліцензіями, і для забезпечення орендних угод, але найширшого розпов­сюдження кредитні підносний одержали у міжнародній торговельній практиці як так зване фінансування торгівлі.

Як зовнішня торгівля складається з двох взаємно протилежних потоків експорту та імпорту, так і фінансування торгівлі містить фінан­сування експортних та імпортних операцій. Фінансування експорту є сукупністю різних способів отримання експортером коштів від фінан­сової організації до одержання платежу від імпортера. Фінансування імпорту – це сума різних способів отримання позички імпортером від фінансової організації для виконання платежу експортеру. Як і будь-які кредитні угоди, операції з фінансування зовнішньої торгівлі мо­жуть бути коротко-, середньо- та довгостроковими.

Короткострокове (до 12 місяців) фінансування здійснюється для закупівлі товару, його транспортування, продажу та оплати впродовж 90 днів. Короткостроковий кредит надається банками і окремими підприємствами. До методів короткострокового фінансування зов­нішньої торгівлі належать:

· аванси під інкасо, коли банк здійснює інкасо від імені експорте­ра та при цьому надає експортеру аванс;

· надання фінансування експортерам за чеки або векселі, виписа­ні іноземним покупцем для сплати за кордоном;

· послуги за документарним акредитивом;

· акцептні кредитні лінії, коли банк погоджується акцептувати векселі, що були виписані на нього експортером, під забезпечення у вигляді торговельного векселя.

Середнє- та довгострокове фінансування зовнішньої торгівлі зазви­чай здійснюється у вигляді відповідних банківських послуг. До тради­ційних методів належать такі: позики з фіксованою відсотковою став­кою, що видаються на 2 роки; роловерні позики – позики з плаваючою відсотковою ставкою; синдикативні роловерні позики – роловерні по­зики великої суми, що надаються синдикатом банків. Нетрадиційні ме­тоди фінансування зовнішньої торгівлі складаються з факторингу, форфейтингу, лізингу та певних операцій зустрічної торгівлі.

Зовнішня валютно-фінансова діяльність не обмежується валютними та фінансовими операціями. її зміст наповнюється також таким по­няттям, як зовнішньоекономічні розрахунки. Останніми називають сис­тему організації та регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають при здійсненні ЗЕД між державами, орга­нізаціями та громадянами, які перебувають на території різних країн. Система зовнішньоекономічних розрахунків містить такі методи:

· авансовий платіж – платіж для експортера, що полягає в одер­жанні повної сплати авансом перед відвантаженням товарів;

· торгівля за відкритим рахунком – продаж у кредит, коли в екс­портера відсутні гарантії, що покупець розрахувався зі своїм боргом в погоджений строк;

· оплата після відвантаження – за певною угодою експортер зобов'язаний сповістити покупця про те, коли були відвантажені това­ри, а покупець є відповідальним за відправлення платежу після цьо­го у відповідній формі;

· документарний акредитив – розпорядження банку про сплату власнику акредитива вказаної в ньому суми у валюті тієї країни, де акредитив подали до сплати за курсом та на день платежу. Сума спла­чується частинами чи повністю;

· документарне інкасо – банківська операція, що полягає в одер­жанні банком коштів за дорученням свого клієнта, та за його рахунок на основі різних розрахункових документів.

Підприємці, використовуючи всі методи та механізми системи зовнішньої валютно - фінансової діяльності, здійснюють їх відбір, ко­ли найефективніші з них стандартизуються за міжнародними норма­ми. Валютно - фінансові відносини вирізняються тим, що саме тут з'являється значна кількість нових способів співробітництва, хоча у порівнянні зі сферою інвестиційної діяльності всі вони є дещо заста­рілими.