Питання нормативно-правової основи класифікації майна (речей) слід розмежувати на дві частини – загальну правову та господарсько-правову.
Загальну правову основу класифікації майна відображає ряд статей ЦК України. Так, у ст. 181 «Нерухомі та рухомі речі» зазначено«1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
2. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі» [2].
Отже, в ЦК України, прийнятому в 2003 р., вперше законодавчо закріплений поділ речей на нерухомі та рухомі. При поділі речей на нерухомі і рухомі застосовуються два критерії: матеріальний – здатність, властивість речі до просторового переміщення без зменшення її цінності, іншими словами ступінь зв’язку цих речей з земельною ділянкою, і юридичний – поширення режиму нерухомих речей на окремі рухомі речі, виходячи з їх функціонального призначення, важливості, ролі в цивільному обігу. За юридичним критерієм правовий режим нерухомих речей може бути поширений на повітряні та морські судна [22, с. 169].
Крім того, у ст. 183 ЦК України визначаються речі подільні та неподільн і. Так, «1. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.
2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення» [2].
Отже, поділ речей на подільні і неподільні здійснюється виходячи з їх властивостей. Якщо річ можливо фізично поділити без втрати її цільового призначення, така річ є подільною. Якщо ж річ в результаті поділу втрачає первісне цільове призначення, вона є неподільною. Така класифікація має значення при розв’язанні питань щодо поділу спільної власності. У правозастосовній діяльності іноді має значення юридична неподільність речей (наприклад, колекція картин, марок, листівок, посуду тощо). Фізично такі речі можуть бути поділені, але при такому поділі втрачається первісне значення чи цінність речей.
Водночас, речі можуть бути визначені індивідуальними або родовими ознаками. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною (ст. 184 ЦК України)[2].
Індивідуально визначені речі – це речі незамінні, тобто такі, які в цивільному обігу виділяються тільки за допомогою притаманних їм ознак. Речі, визначені родовими ознаками, є замінними. В цивільному обігу для їх характеристики застосовують фізичні виміри: вага, кількість тощо [22, с. 171].
Поряд з вказаним, у ст. 185 ЦК України речі поділяються на споживні та неспоживні. Так, споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу [2].
Поділ речей на споживні та неспоживні застосовується щодо рухомих речей. В принципі всі речі є споживними, оскільки задовольняють ті чи інші потреби суб’єктів цивільних прав. Проте одні речі виконують своє призначення в цивільному обігу тільки через їх одноразове використання (негайне знищення), а інші – задовольняють певні потреби протягом часу і втрачають свою цінність поступово. Саме за такими ознаками здійснюється поділ речей на споживні та неспоживні [22, с. 171].
Водночас, слід вказати на с кладні речі. Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором» [2].
Складна річ характеризується не як звичайна сукупність однорідних речей, хоч окремі складові складної речі фізично між собою не пов’язані, вона є єдиним цілим і використовується за єдиним цільовим призначенням. Сукупністю речей є бібліотека літератури (наукової, художньої, технічної), колекція (картин, посуду, мінералів тощо). Об’єктом цивільних правовідносин є сукупність речей, а не одиничні речі самі по собі [22, с. 172-173].
Крім того, у ст. 189 ЦК виділено продукція, плоди та доходи. Відповідно цієї статті «1. Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.
2. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом» [2].
Продукція, плоди і доходи є приростом речі і відмежовуються одне від
одного залежно від способу одержання. Продукція – результат цілеспрямованої діяльності особи, переробки, нового виробництва тощо. Плоди - результат природного приросту речі (плоди фруктових дерев, приплід худоби). Доходи – будь-які надходження (грошові, натуральні, змішані), які може приносити річ» [22, с. 173].
Відповідно до ст. 192 ЦК України „ Гроші (грошові кошти)”
„1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом” [2].
Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.
До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються (ст. 194 ЦК України) [2].
За своєю правовою суттю цінні папери є одним з видів матеріальних об’єктів, які мають широке застосування як у внутрішньогосподарському обігу, так і в сфері зовнішньоекономічної діяльності [22, с. 175].
Отже, майно слід класифікувати за такими критеріями та видами:
І) можливість переміщувати:
1) рухоме;
2) нерухоме; нерухоме майно в свою чергу може бути: а) юридично і фактично нерухомим; б) юридично нерухомим, але фактично рухомим;
ІІ) можливість поділити без втрати цільового призначення:
1) подільне;
2) неподільне;
ІІІ) складність речі (майна):
1) прості речі;
2) складні речі;
ІV) живі речі (тварини як предмет сільського господарства – худоба, птиця; інші тварини, плодоносні рослини) та неживі речі;
V) час (тривалість) використання:
1) споживне;
2) неспоживне;
VI) доцільність заміни речі:
1) речі, визначені індивідуальними ознаками (незамінні);
2) речі, які мають лише родові ознаки (замінні);
VII) можливість приростання (умноження):
1) звичайне (таке, яке не приростає);
2) таке, яке дає майновий результат (приростає) у виді нового (такого ж
самого або іншого) майна (худоба і птиця, що розмножуються, засоби виробництва, фруктові дерева тощо);
3) те, що є результатом, досягнутим, завдяки майну (продукція, доходи і плоди);
VIII) цінність паперового майна:
1) гроші;
2) цінні папери (акції, облігації, векселі, чеки, опціони, ф’ючерси тощо);
3) документи, які не є цінними паперами, але надають право на майно;
4) будь-які інші папери;
IX) статус майна за формою власності:
1) приватне;
2) державне;
3) комунальне;
X) наявність або відсутність одного власника чи співвласників:
1) особисте;
2) спільне (спільне сумісне або спільне часткове);
3) безхазяйне.
Необхідно підкреслити, що вищенаведена загальна класифікація майна (речей) стосується всіх суб’єктів майнових відносин, в тому числі суб’єктів господарювання – на загальних умовах. Проте, для суб’єктів господарювання існує також і спеціальна класифікація майна, яка стосується безпосередньо їх.
П’ять видів майна суб’єктів господарювання перелічені в ч. 2 ст. 139 ГК України «Майно у сфері господарювання» - „Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів” [3].
В подальших частинах 3-7 ст. 139 ГК України розкривається суть зазначених видів майна, а саме:
«3. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент,
виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.
4. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.
5. Коштами у складі майна суб’єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб’єктів з іншими суб’єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.
6. Товарами у складі майна суб’єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.
7. Особливим видом майна суб’єктів господарювання є цінні папери» [3].
Зміст цих понять та перелік об’єктів, що відносяться до тієї або іншої економічної форми, встановлені в ст. 139 ГК, в законах та підзаконних нормативно-правових актах з питань бухгалтерського обліку і фінансової звітності.
Визначення поняття «основні фонди» (основні засоби) міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Мінфіну України від 27 квітня 2000 р. № 92, згідно з яким основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва, постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються, зокрема на основні засоби (земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар (меблі), робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження тощо), інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату тощо), незавершені капітальні інвестиції.
Оборотні засоби (оборотні активи) – це грошові кошти і їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу (п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Мінфіну України від 31 березня 1999 р. № 87).
Ч. 5 ст. 139 ГК у складі майна суб’єктів господарювання виділяє кошти,
під якими розуміє гроші у національній та іноземній валюті…
Під товарами у складі майна суб’єктів господарювання ч. 6 ст. 139 ГК визнає вироблену продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги [3].
Існують і інші визначення цього поняття. Ще одне, вужче, визначення поняття «товари» наведено в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», яке під товарами розуміє товари, які придбані підприємством для наступного продажу (п. 25).
Вироблена (готова) продукція – це запаси виробів на складі, обробка
яких закінчена та які пройшли випробування, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замовниками і відповідають технічним умовам і стандартам. Продукція, яка не відповідає наведеним вимогам (крім браку), та роботи, які не прийняті змовником, показуються у складі незавершеного виробництва (п. 24 Положення бухгалтерського обліку 2 «Баланс»).
Цінні папери, як зазначено в ч. 7 ст. 139 ГК, є особливим видом майна суб’єктів господарювання. Види і правовий режим цінних паперів, що відносяться до майна суб’єктів господарювання, встановлені положеннями Глави 17 ГК України [27, с. 188-190].
Висновки з 2 питання.
Таким чином, характерною особливістю майна суб’єктів господарської діяльності є законодавче виокремлення: видів майна на загальній правовій основі (згідно ЦК України) та видів майна в сфері господарювання (згідно ГК України). Відтак, серед видів майна суб’єктів господарювання можуть бути, наприклад, споживні та неспоживні речі, нерухоме та рухоме майно, в тому числі основні фонди, оборотні засоби, товари, кошти і цінні папери, які також можуть поділятися на види (згідно структурного підходу – на підвиди). Наприклад, гроші можуть бути в національній та іноземній валюті, цінні папери можуть бути первинними та похідними, і таке інше.
Зважаючи на вищенаведений підсумок, зрозуміло і те, що юридично не коректно визнавати осіб, які не є суб’єктами господарювання, обов’язковими носіями майнових прав і зобов’язань, що стосуються основних фондів та
оборотних засобів. Саме через те, що стаття 139 ГК України «Майно у сфері господарювання» згруповує різні види майна, поділяючи їх серед іншого на основні фонди та оборотні засоби, юридично коректно вважати загальними для всіх (як для тих, які здійснюють господарську діяльність, так і для всіх інших осіб – учасників цивільних правовідносин) такі види майна як товари (продукція), гроші та цінні папери [3].
Поняття, ознаки і особливості власне правового режиму майна суб’єктів господарювання детально слід розглянути в наступному пункті розділу.
