Тема 1. Адміністративне право - галузь права України

План.

1. Поняття і предмет адміністративного права.

2. Суб'єкти адміністративного права.

3. Метод адміністративно-правового регулювання.

4. Принципи адміністративного права.

5. Джерела адміністративного права.

6. Адміністративне правояк наука.

1. Адміністрати́вне пра́во — галузь права, яка об'єднує юридичні норми, що регулюють відносини як між державними органами в процесі їхньої виконавчої і розпорядчої діяльності, так і між ними та громадськими організаціями й громадянами. Регулює суспільні відносини, які виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Адміністративне право регламентує як взаємини державних органів між собою, так і їх відносини з громадянами.

Норми адміністративного права:

•встановлюють форми й методи державного управління, способи забезпечення законності в державному управлінні;

•регламентують порядок утворення органів виконавчої влади, їхню компетенцію, повноваження посадових осіб цих органів; взаємини органів виконавчої влади з іншими державними органами, суспільними об'єднаннями, підприємствами й громадянами;

•визначають правове положення громадян, місцевих органів самоврядування, громадських об'єднань й інших недержавних формувань у сфері управління;

•регулюють управлінські відносини в соціально-політичній, соціально-культурній й економічній сферах.

Предметом будь-якої галузі права є коло суспільних відносин, регульованих її нормами. Предмет адміністративного права - сукупність суспільних відносин, що складаються в про­цесі організації й діяльності виконавчої влади, змістом якої є управління суспільством. У перекладі з латини слово "адміністрація" означає управлінський орган (адміністрація підприємства, установи) або управління в
цілому (вид діяльності).

 

2. В адміністративному праві під суб'єктом розуміють носія (власника) прав і свобод у сфері державного управління, що передбачені адміністративно-правовими нормами, що здатен реалізовувати надані права та виконувати покладені на нього обов’язки.

Отже виходить, що «претендент» на статус суб'єкта адміністративного права по своїх особливостях потенційно здатний бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків у сфері державного управління, тобто повинний мати комплекс соціальних передумов, які дозволяють надати йому суб'єктивні права й обов'язки.

Потенційна здатність мати права і обов'язки у сфері державного управління (адміністративна правоздатність), реалізовувати надані права і обов'язки у сфері державного управління (адміністративна дієздатність), наявність суб'­єктивних прав і обов'язків у сфері державного управління формує адміністративно-правовий статус суб'єкта, є скла­довими адміністративної правосуб'єктності. Стислі харак­теристики кожної з них такі.

Адміністративна правоздатність — це здатність суб'єк­та мати права і обов'язки у сфері державного управління. Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єк­та. Якщо йдеться про фізичну особу, — то з моменту наро­дження громадянина; якщо про юридичну — з моменту державної реєстрації підприємства, закладу, організації. Припиняється — з моменту зникнення суб'єкта, тобто з моменту ліквідації підприємства, закладу, організації, а як­що йдеться про фізичну особу, то з моменту смерті.

Адміністративна дієздатність — це здатність суб'єкта самостійно, осмисленими діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері державного управління. Складовою дієздатності є адмі­ністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта не­сти за порушення адміністративно-правових норм юри­дичну відповідальність.

Суб'єктивні права у сфері державного управління — це надана і гарантована державою, а також закріплена в адмі­ністративно-правових нормах міра можливої (дозволеної) поведінки у правовідносинах, яка забезпечена кореспон­дуючим обов'язком іншого суб'єкта правовідносин.

Таким чином, суб'єктивні права у сфері державного уп­равління такі: а) можливість певної поведінки;

б) можливість, надана особі, яка володіє адміністратив­ною правоздатністю і адміністративною дієздатністю;

в) можливість, надана з метою задоволення його інте­ресів у сфері державного управління і вирішення завдань, що стоять перед ним;г) поведінка, що реалізується у правовідносинах;д) поведінка у певних рамках, межах. Порушення цих меж (міри можливої поведінки) є зловживання правом;е) існують тільки у зв'язку з відповідним юридичним обов'язком з боку іншого суб'єкта правовідносин і без ви­конання цього обов'язку не можуть бути реалізовані;ж) реалізація прав гарантується державним примусом щодо носія кореспондуючого обов'язку;з) мають юридичну природу, оскільки надаються адмі­ністративно-правовими нормами і гарантуються державою.

Діалектичною протилежністю суб'єктивних прав у сфе­рі державного управління є суб'єктивні юридичні обов'яз­ки. Вони нерозривно пов'язані і не можуть існувати один без одного, оскільки право одного суб'єкта не може бути реалізоване поза виконанням обов'язку другим суб'єктом. Таким чином, у державному управлінні існування обов'яз­ків поза правами і навпаки — прав поза обов'язками по­збавлено будь-якого сенсу.

Суб'єктивні адміністративно-правові обов'язки — це по­кладена державою і закріплена в адміністративно-право­вих нормах міра належної поведінки у правовідносинах, їх реалізація забезпечена можливістю державного примусу. Суб’єктивні адміністративно-правові обов'язки у сфері державного управління такі:а) необхідна, належна поведінка;б) можуть покладатися тільки на праводієздатну особу;в) покладаються в інтересах інших осіб;г) існують у правовідносинах;д) не можуть існувати поза зв'язком із суб'єктивними правами у сфері державного управління;е) реалізація забезпечується державним примусом; ж) мають свої межі, міру;з) мають юридичну природу, оскільки закріплені адмі­ністративно-правовими нормами і забезпечуються засто­суванням державного примусу.

3. Під адміністративно-правовим методом регулювання розуміється сукупність правових засобів і способів (прийомів), які застосовують органи управління для забезпечення регулюючої дії норм адміністративного права на суспільні відносини.

Для адміністративного права характерні наступні методи правового регулювання:

• метод влади-підпорядкування або метод прямого розпорядження (відносини в рамках адміністративного права будуються на підпорядкуванні одного учасника іншому);

• метод рекомендацій (рекомендації суб'єкта управління здобувають правову чинність за умови прийняття її іншим учасником управління);

• метод узгодження (цим методом регулюються відносини між учасниками, що не перебувають між собою в підпорядкуванні);

• метод рівності (суб'єкти, що перебувають на одному рівні державного механізму, уживають спільні дії у формі адміністративного договору).

Суть методівадміністративно-правового регулювання управлінських відносин полягає в наступному:

• установлення певного порядку дій - приписання до дії в певних умовах і належним чином, передбаченим відповідною адміністративно-правовою нормою (використання приписів);

• заборона певних дій під страхом застосування відповідних юридичних заходів впливу (встановлення заборон);

• про надання можливості вибору одного з передбачених адміністративно-правовою нормою варіантів належного поводження (надання дозволів);

• надання можливості вчиняти або не вчиняти дії, передбачені адміністративно-правовою нормою в умовах, певних даною нормою.

4. Під принципами адміністративного права розуміють засадні (основні) ідеї, положення, вимоги, що характеризують зміст адміністративного права, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями і механізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

Виділяють загальні і спеціальногалузеві принципи адміністративного права.

Загальні принципи мають фундаментальне значення для всієї галузі адміністративного права. Як правило, вони виявляються і деталізуються в принципах спеціальних, характерних для окремих інститутів адміністративного права: принципах державної служби, принципах адмінвідповідальності, принципах адміністративного процесу тощо.
Загальні принципи адміністративного права: принцип законності; принцип пріоритету прав та свобод людини і громадянина; принцип рівності громадян перед законом; принцип демократизму нормотворчості й реалізації права; принцип взаємної відповідальності держави і людини; принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною.
Спеціальногалузеві принципи взаємопов’язані з принципами виконавчої діяльності держави. Вони є безпосереднім засобом реалізації загальних принципів і повніше розкривають природу формування та функціонування адміністративного права України, підкреслюють його місце і роль у правовій системі. До спеціальногалузевих принципів, що обумовлює регулювання взаємовідносин суспільства й публічної адміністрації, можна віднести:

- служіння публічної адміністрації суспільству й людині;

- обмеженість втручання публічної адміністрації в громадянське й особисте життя людини;

- повнота прав і свобод громадян в адміністративно-правовій сфері;

- зв’язаність публічної адміністрації законом і підконтрольності їх суду

- оптимальне доповнення й урівноваження державно-владних повноважень органів виконавчої влади з повноваженнями органів місцевого самоврядування;

- принципи гласності, відповідальності, самостійності діяльності публічної адміністрації.

 

5. Джерелами адміністративного права є прийняті уповноваженими органами акти правотворчості, які цілком складаються з адміністративно - правових норм чи містять хоча б одну з таких норм. Головним джерелом адміністративного права є Конституція України. В Основному Закони держави закріплюються основи конституційного ладу в Україні, правового статусу людини і громадянина, їх права, свободи та обов'язки, організація, поділ та здійснення державної влади та ін.

Систему джерел адміністративного права складають:

- Конституція України;

- Закони України, та законодавчі акти (програми, концепції, кодекси);

- Укази, розпорядження Президента України;

- Постанови Верховної Ради України (що містять адміністративне - правові норми організаційного характеру);

- Нормативні акти органів державної виконавчої влади (Постанови, розпо­рядження Кабінету Міністрів України, накази, інструкції міністерств та ві­домств та ін.);

- Нормативні акти (розпорядження, накази) керівників державних підпри­ємств, установ, організацій.

6. Наука адміністративного права - це сукупність (система) науко­вих уявлень, знань та теоретичних положень про галузь адміністративного права та предмет її регулювання.

Наука адміністративного права складається за 2-х частин:

1. загальна частина – містить питання державного управління і його регулю­вання в цілому.

2. Особлива частина – проблеми які стосуються окремих сфер управління.

До складу адміністративно – правової науки входять наступні елементи:

1. загально - методична основа,

2. фактичний матеріал,

3. теоретичні виклади.

Головні функції науки адміністративного права:

- теоретична-пізнавальна (глибоке, всебічне, теоретичне осмислення змісту адміністративного права, його особливостей, має значне методологічне значення).

- практично - прикладна (вдосконалення адміністративного законодавства і практики його застосування).

- виховна функція (безпосередній вплив на свідомість громадян, повага до законів).

Наука адміністративного права пов'язана з іншими галузями правової на­уки. Найбільш тісно вона пов'язана з наукою управління. Остання досліджує організаційні та інші відносини в області соціального управління, розроблює найбільш ефективні організаційні форми та методи управління.