Участь України в механізмах Кіотського протоколу.

Енергетичне співробітництво в умовах нових викликів у світовій енергетиці.

Загострення протиріч та нові виклики у світовій енергетиці є однією з передумов підвищення міжнародної напруги на світових енергетичних ринках. Тому проблеми енергозабезпечення та ефективності використання енергоресурсів не можливо вирішати в рамках однієї країни. Для забезпечення енергетичної безпеки світу та кожної країни зокрема необхідна взаємовигідна інтеграція, узгоджена правова, нормативна та технічна політики в енергетиці з врахуванням сучасних тенденцій розвитку світової економіки.

Співробітництво у сфері енергетики привело до утворення міжнародних організацій та об'єднань, основними та найвідомішими з яких є: Організація країн експортерів нафти (ОПЕК), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Європейське об' єднання вугілля та сталі (ЄОВС), Європейське співтовариство з атомної енергії (ЄВРАТОМ). Організація країн експортерів нафти (ОПЕК) – це об'єднання основних країн Азії, Африки та Латинської Америки, що видобувають нафту, їх частка перевищує третину світового обсягу видобування нафти. Основні види співробітництва: 1. Енергетична безпека і дипломатія. Після енергетичної кризи середини 1970-х років у ряді країн сформувалися функціональні напрями їх зовнішньої політики і дипломатії, пов'язані із забезпеченням національної енергетичної безпеки, - зовнішня енергетична політика та енергетична дипломатія. Під глобальною енергетичної безпекою зазвичай розуміється довготермінове, надійне і економічно прийнятне забезпечення оптимальним поєднанням різних видів енергії для сталого економічного і соціального розвитку світу, з мінімальним збитком для навколишнього середовища. 2. Безпека поставок. Інтереси країн-імпортерів полягають в гарантованих довгострокових і стабільних поставках енергоресурсів із зовнішніх джерел по розумно низькими цінами. 3.Безпека попиту. Інтереси країн-експортерів зводяться до забезпечення стабільних фінансових надходжень від продажу енергоресурсів по розумно високим цінам. Міжнародна практика свідчить про те, що інтереси країн-імпортерів і країн-експортерів завжди збігаються в першу чергу в питаннях цін. 4. Безпека транзиту безпосередньо пов'язана з інтересами транзитних країн. Вони полягають в отриманні цими країнами максимального прибутку за надання транзитних по транспортуванню енергоресурсів через їх територію.

Участь України в механізмах Кіотського протоколу.

Кіо́тський протоко́л – це міжнародна угода про обмеження викидів в атмосферу парникових газів, головна мета якої стабілізувати рівень концентрації парникових газів в атмосфері на рівні, що не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему планети. Сам протокол є додатковим документом до Рамкової конвенції ООН зі змін клімату, його було прийнято в Кіото 11 грудня 1997 року, а діяти він почав з 16 лютого 2005 року.

Зокрема, конвенція вимагає, щоб промислово розвинуті країни продемонстрували лідерство в зміні довгострокових тенденцій в плані викидів парникових газів та призиває найбільш багатим з них надавати фінансові й технологічні ресурси для сприяння країнам, що розвиваються у рішенні проблем зміни клімату й адаптації до його негативних наслідків. Зменшення викидів кожна країна може здійснювати за допомогою збільшення ефективності виробництва, зменшення обсягів виробництва, раціональнішого використання енергоресурсів, а також виконання проектів, які призводять до зменшення викидів парникових газів у інших країнах.

Відповідно до Кіотського протоколу промислово розвинуті країни повинні скоротити свої сумарні викиди парникових газів у період 2008-2012 рр. не менш ніж на 5,2 % у порівнянні з рівнем 1990 р. Найбільш високі зобов'язання по зниженню викидів – на 8% взяли на себе країни Європейського Союзу. Україні досить не перевищити свої викиди рівня 1990 р.

З 1997 р. Україна є Стороною Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, а з 2004 р. Стороною Кіотського протоколу і тому повинна виконувати свої зобов’язання, визначені цими міжнародними документами, зокрема брати участь в механізмах Кіотського протоколу.

Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату має три основних гнучкі механізми його реалізації:

1. Механізм чистого розвитку — передбачає співпрацю між країною, яка розвивається, та індустріалізованою країною; цей механізм не стосується України як країни з перехідною економікою

2. Торгівля викидами — передбачає прямий продаж викидів від однієї індустріалізованої країни до іншої;

3. Спільне впровадження — передбачає співпрацю між двома індустріалізованими країнами.

У рамках механізму торгівлі викидами країни, які викидають парникові гази у менших обсягах ніж установлена Кіотським протоколом гранична кількість, можуть продавати з 2008 р. надлишки квоти країнам, в яких фактичні викиди перевищують рівень їх зобов’язань. Кошти, отримані від реалізації гнучких механізмів Кіотського протоколу, обов’язково повинні бути спрямовані на покращення екологічної ситуації в Україні та впровадження екологічно-безпечних технологій.

Таким чином, Україна має можливість реалізації механізму спільного впровадження у сфері скорочення викидів СО2. Підставою для цього є можливість купівлі країнами одиниць викидів СО2 в інших державах. Як відомо, для встановлення базового рівня викидів парникових газів для більшості країн було обрано 1990 р. З урахуванням трансформаційних процесів в економіці України кількість викидів СО2 вітчизняною промисловістю за період 1990–2004 рр. суттєво скоротилися. У зв'язку з цим, Україна може продавати свої одиниці викидів іншим країнам в рамках механізму торгівлі викидами.

В Україні впровадження механізмів Кіотського протоколу, у тому числі в частині реалізації проектів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища є завданням Національного агентства екологічних інвестицій України.

Згідно оцінки виконання Плану дій Україна-ЄС, діяльність уряду є однобічною, оскільки сконцентрована навколо двох пріоритетів:

1) проекти спільного впровадження (спостерігається скоріше перешкоджання імплементації механізму за рахунок постійної зміни умов, правил і процедур розробки, підтримки і затвердження проектів спільного впровадження);

2) торгівля квотами (активне сприяння імплементації, проте без прозорості в питаннях, що стосуються використання на практиці коштів, які може забезпечити даний механізм).

 

8.Значення статусу держави за фактором «економіка» в інтегральній оцінці сили держави.

Оцінка статусу і прогнозної динаміки процесу державного розвитку здійснюється в моделі стратегічної матриці по дев'яти базовим факторам:

1)управління
2) територія
3) природні ресурси
4) населення
5) економіка
6) культура й релігія
7) наука й освіта
8) армія (збройні сили)
9) зовнішня політика (геополітичне середовище).

Кожен з базових факторів розглядається у відповідності з чотиризначною топологічної шкалою (статус держави):

1.«Наддержава» (Римська імперія, імперія Наполеона, США та СРСР після 2 Світ війни, а у наші часи – лише США та ЄС можуть претендувати на цей статус).

2.«Велика держава» (у різні епохи такими державами вважалися такі держави Європи, як Португалія, Великобританія, Іспанія, Франція та інші).

3.«Регіональна держава» (держави, які важливі і регіональному масштабі, але такі, що не мають ознак «великих держав»).

4.«Мала держава» (країни, значимість і територія яких навіть в регіональному вимірі невеликі).

Ключові аспекти оцінки сили держави за фактором «економіка»:ВВП держави, ВВП на душу населення, золотовалютні резерви, державний борг та інш.

Наприклад: оцінка сили держав за фактором «економіка» у відповідності до паритету купівельної спроможності («Велика Д»:Японія, Індія, Британія, ФРН, Франція, Росія; «Регіон. Д»:Півд. Корея, Іспанія, Канада; «Мала Д»:Словаччина, Шрі-Ланка, Судан.)