Фабрика придбала 5 машин- 7500 грн;

Контрольна робота

з дисципліни

«Фінансово-економічна діяльність»

 

Варіант №43

 

 

1. 43

2. 1

3. 52

4. 118

5. 38

6. 43

 

Виконав:

Студент групи ГД-12

Рудий О.Б.

Перевірила:

Урікова О.М.

 

 

Львів 2013

Зміст

 

Розділ 1

Термін 1........................................................................................................................3

Термін 2........................................................................................................................5

Розділ 2

Завдання 1....................................................................................................................6

Завдання 2..................................................................................................................7

Розділ 3

Задача 1......................................................................................................................11

Задача 2......................................................................................................................11

Список літератури.....................................................................................................18

РОЗДІЛ 1

1. Неплатоспроможність

Неплатоспроможність — нездатність виконувати фінансові зобов'язання призначений термін за умов звичайної діяльності компанії.

Неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхо их внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Неплатоспроможнiсть - втрата фірмою або державою здатності вчасно і повністю виконувати свої фінансові зобов`язання, обумовлена ​​їх валютно-фінансовим становищем, відсутністю вільних коштів, дефіцитністю бюджету і платіжного балансу.

Неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Коли компанія не спроможна оплатити свої борги у визначений час, у таких випадках говорять, що компанія неплатоспроможна. Неплатоспроможність не є особливо рідкісною подією — багато компаній стають неплатоспроможними на певній стадії свого існування, і, якщо неплатоспроможність триває недовго, компанія нерідко потім продовжує працювати, як і раніше, вона лише змушена попросити своїх кредиторів про певну відстрочку або вдатися до якоїсь більш сумнівної тактики, як-от без дозволу продовжити встановлений строк кредиту до моменту подолання фінансових труднощів.

Якщо неплатоспроможність є серйознішою, то у компанії та її кредиторів можливі різні варіанти виходу із ситуації. Як правило, для цього потрібна участь кваліфікованого практика з питань неплатоспроможності, який у більшості випадків, але не завжди, є дипломованим бухгалтером. Заходи, що вживатимуться в таких випадках, регулюються законодавством про неплатоспроможність, основним актом якого є Закон про неплатоспроможність 1986 р. Всі посилання в цьому розділі зроблено на різні частини Закону про неплатоспроможність, якщо в тексті не зазначено інше.

Закон про неплатоспроможність намагається узгодити між собою ідеї, що суперечать одна одній, а саме, з одного боку, ідею про те, що забезпечені гарантією кредитори повинні мати можливість реалізувати своє забезпечення, а з іншого — ідею про необхідність захистити активи компанії і забезпечити (з певними обмеженнями) всім кредиторам однаково сприятливий режим, якщо компанія не зможе звестися на ноги і доведеться її ліквідувати та розподілити активи між кредиторами. Однак, починаючи з 1986 р., у Законі наголос перенесено на заходи, спрямовані на утримання неплатоспроможної компанії "на плаву". З цією метою Закон ввів до англійського права нову концепцію — наказу про управління майном — і вдосконалив процедуру досягнення добровільних компромісів і домовленостей з кредиторами, яка діяла довгий час, але була вкрай неефективною через свою недосконалість.

До неплатоспроможної компанії можуть вживатися такі заходи:

її можуть піддати ліквідації або кредитори, або за власним бажанням;

забезпечені гарантіями кредитори можуть призначити адміністративного управителя майна, якщо вони мають облігації або інші інструменти, що дають змогу це зробити; в іншому випадку вони можуть звернутися до суду, щоб той призначив управителя майна;

компанія може стати предметом наказу про управління майном з боку адміністратора;

вона може знайти шляхи до добровільної домовленості з кредиторами.

Із цих чотирьох альтернативних варіантів ліквідація — найрадикальніший, бо він означає, що компанія розпускається, тобто припиняє існування. Найбажанішим наслідком кожного з інших трьох варіантів є продовження роботи компанії як концерну, що функціонує. Однак у разі призначення управителя майна або видачі наказу про управління майном, у кінцевому підсумку компанія, як правило, ліквідується, хоча зрідка окремим компаніям і вдається вистояти.

Актив

Актив— частина бухгалтерського балансу, що відображає на певну дату всі наявні на даному підприємстві матеріальні цінності, кошти, борги різних осіб та установ у грошовому виразі.

Актив— це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигід у майбутньому. Активи класифікують за складом і розміщенням та функціональною участю у процесі діяльності.

Актив — будь-який об'єкт бухгалтерського обліку, право контролю якого закріплене за банком, який відповідає хоча б одній з таких вимог: 1) дає дохід банківській установі, або 2) може бути обмінений на інший об'єкт, який, у свою чергу, даватиме дохід банківській установі. Загальна сума активів — це сума всіх категорій активів мінус сума всіх контрактивних рахунків типу резервів під можливі збитки від кредитної діяльності та дисконт за придбаними цінними паперами.

Актив — усе чим володіє підприємство (готівка, дебіторська заборгованість, обладнання та майно підприємства). Існує три види активів: 1) оборотні фонди — готівка та кошти, запаси, які можуть бути досить швидко трансформовані в готівку (як правило, протягом року); 2) основні фонди з довгим терміном служби, що використовуються підприємством при виробництві товарів і послуг (наприклад, будівлі, споруди, земля, обладнання); 3) інші активи, які включають такі нематеріальні активи, як патенти і торгові знаки (що не мають натурально-речової форми, але цінні для підприємства), капіталовкладення в інші компанії або довготермінові цінні папери, «витрати майбутніх періодів» і різні інші активи (в залежності від профілю того чи іншого підприємства).

Актив — частина активів підприємства, яка являє собою фінансові ресурси: грошові кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу.

Фінансові активи включають в себе готівку каси, депозити в банках, вклади, чеки, страхові поліси, вклади в цінні папери, зобовязання інших підприємств і організацій з виплати коштів за відвантажену продукцію (комерційний кредит), портфельні інвестиції в акції інших підприємств, пакети акцій інших підприємств, які надають право контролю, паї.

РОЗДІЛ 2

Питання 1

Господарські товариства є об’єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов’язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) — товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства всім своїм майном. Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

ЗМІСТОВА І ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ
ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Організаційно- правова форма	Сутнісно-змістова характеристика	Організаційно-економічні та соціальні
переваги	недоліки (вади)
Одноосібне володіння	Підприємство, власником якого є фізична особа або сім’я	· Простота заснування · Повна самостійність, свобода та оперативність дій підприємця · Максимально можливі спонукальні мотиви до ефективного господарювання · Гарантоване збереження комерційних таємниць	· Труднощі із залученням великих інвестицій та одержанням кредитів · Повна відповідальність за борги · Відсутність спеціалізованого менеджменту · Невизначеність терміну функціонування
Господарське товариство (партнерство)	Об’єднання власних капіталів кількох фізичних або юридичних осіб за умов:однакового розподілу ризику і прибутку; спільногоконтролю результатів бізнесу; безпосередньої участі у здійсненні діяльності	· Широкі можливості виробничої та комерційної діяльності · Збільшення фінансової незалежності й дієздатності · Велика свобода дій та більша виваженість управлінських рішень · Можливість залучення до управління товариством професійних менеджерів	· Загроза окремим партнерам через солідарну відповідальність; тобто можливість банкрутства через професійну некомпетентність одного з партнерів · Збільшення ймовірності господарського ризику через недостатню передба­чуваність процесу та результатів діяль­ності
Корпорація (акціонерне товариство)	Підприємство, власниками якого є акціонери, які мають обмежену відповідальність (у розмірі свого внеску в акціонерний капітал) і розпоряджаються прибутком	· Реальна можливість залучення необхідних інвестицій · Більша можливість постійного щодо нарощування обсягів виробництва чи послуг · Існування тільки обмеженої відповідальності акціонерів · Постійний (тривалий) характер функціонування	· Наявність розбіжностей між правом власності і функцією контролю діяльності · Сплата більших податків через оподаткування спочатку прибутку, а потім одержуваних дивідендів · Існування потенційної можливості посадових осіб, впливати на діяльність корпорації у власних інтересах

 

Питання 2

Цілі та методи державного регулювання цін.

Найефективніше свої регулюючі функції ціна може виконувати лише тоді, коли вона формується під впливом ринкових чинників, тобто лише за умов вільного ціноутворення. Але практика свідчить, що вільна ціна не здатна враховувати всієї різноманітності цілей та умов соціально-економічного розвитку країни і тому не може бути універсальним засобом регулювання економічних процесів. Так, стимулюючий вплив вільних цін на економіку може забезпечуватись тільки за умов зрілого ринку, де обмежена недобросовісна діяльність монополій, панує вільна конкуренція та ефективно працює вся ринкова інфраструктура. За браком таких умов вільне ціноутворення може відігравати навіть негативну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, зростання безробіття, високу інфляцію тощо. Крім того, вільні ринкові ціни реагують на ті зміни в економіці, які відображені в платоспроможному попиті. Тому вільні ціни не враховують такі соціально-економічні проблеми, як пенсійне забезпечення громадян, утримання непрацездатних, безплатну освіту, екологію, оборону країни та ін. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки за допомогою державного втручання в процеси ціноутворення шляхом розроблення відповідної цінової політики.

Цінова політика держави - це діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, яка спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення цінової лібералізації, державного регулювання цін (тарифів) на окремі види товарів (послуг) та здійснення контролю за їхнім додержанням. Розроблення цінової політики як невід’ємної частини загальної економічної та соціальної політики держави є однією з найважливіших складових реформування економіки. Її впровадження сприяє розвитку ринкових відносин, зменшенню інфляції та пом’якшенню її негативних соціально-економічних наслідків, веде до підвищення якості продукції та розвитку конкуренції і, зрештою, сприяє зростанню ефективності ринкової економіки. Проведення державної політики цін у країні забезпечує Кабінет Міністрів України, який визначає перелік продукції, товарів і послуг, на які затверджуються фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а також повноваження органів державного управління в галузі встановлення контролю за цінами (тарифами).

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни, введення податкових платежів з метою вилучення частки доходів у виробників і споживачів, державна підтримка цін через дотації. Перелічені форми втручання здійснюються за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об’єднати у дві групи: прямі та непрямі (опосередковані).

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли в економіці виникає кризова ситуація. До прямих методів регулювання цін належать:

встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги;

застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їхнього підвищення;

декларування зміни цін;

заморожування (блокування) цін на певний період;

введення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок;

укладання договорів про ціни між державою та підприємствами.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується сповна. За допомогою цих методів держава не диктує порядок чи способи визначення цін, а лише регулює поведінку суб’єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення. До основних непрямих методів регулювання цін належать:

застосування граничних нормативів рентабельності;

зміна рівнів та диференціація ставок товарних податків;

пільгове оподаткування та кредитування;

диференціація ставок ввізного мита.

З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до складу якої входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої — управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Основні повноваження у сфері ціноутворення надано місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави. Їхнє управління з питань цінової політики відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» мають право встановлювати (регулювати) ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, вугільні брикети, скраплений газ, торф паливний, газ освітлювальний), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення, що надаються населенню і всім іншим споживачам, незалежно від форм власності; тарифи на послуги вивезення та знешкодження побутових відходів; граничні розміри плати за проживання в гуртожитках робітників і службовців; граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні та санітарно-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров’я; граничні рівні торговельних надбавок на вітчизняні та імпортні лікарські засоби і вироби медичного призначення (за переліком Міністерства охорони здоров’я); тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському транспорті (метрополітен, автобус, трамвай, тролейбус), який працює у звичайному режимі руху.

Певну роботу в галузі ціноутворення проводять відомчі органи, до яких належать міністерства і відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерством економіки та деякими іншими державними організаціями (Національним банком, Пенсійним фондом, Міністерством фінансів). Так, Міністерство транспорту встановлює тарифи на перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, автобусами міжміських і міжобласних маршрутів, а також аеронавігаційні та аеропортові збори за обслуговування повітряних суден. Міністерство зв’язку встановлює тарифи на основні послуги зв’язку як у межах України, так і міжнародні; Національна комісія регулювання електроенергетики - тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб, граничний рівень оптових цін підприємств та роздрібні ціни на природний газ, тарифи на транспортування магістральними трубопроводами природного газу, нафти, нафтопродуктів, аміаку та етиленових речовин; Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров’я та інші міністерства, до сфери управління яких належать навчальні заклади - граничний розмір плати за проживання в студентських гуртожитках. У цілому перелік продукції та послуг, ціни (тарифи) на які підлягають державному регулюванню, постійно зменшується, що свідчить про відповідну дерегуляцію цієї сфери економіки.

Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. Під державною дисципліною цін розуміють дотримання визначених нормативними актами і документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої економіки. Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема, Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкованими їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської місцевих державних адміністрацій. Головним завданням Держінспекції є здійснення контролю за додержанням центральними та місцевими органами влади, підприємствами та організаціями вимог щодо формування, установлення та застосування цін і тарифів. Відповідно до покладених на неї завдань, Державна інспекція з контролю за цінами проводить моніторинг цін і тарифів на товари та послуги споживчого ринку і готує пропозиції щодо вживання заходів до стабілізації цінової ситуації; перевіряє додержання порядку встановлення цін та їхнього економічного обґрунтування; надає органам виконавчої влади, підприємствам та організаціям усіх форм власності методичну допомогу з питань додержання порядку формування та застосування цін; бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань контролю за цінами тощо.

Держінспекція має право проводити в органах державної влади, на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності перевірки документів, які пов’язані з формуванням та застосуванням цін і тарифів; обстежувати у встановленому порядку виробничі, складські, торговельні та інші приміщення, що використовуються для виготовлення, зберігання та реалізації товарів; розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з невиконанням вимог щодо порядку формування та застосування цін і тарифів тощо.

У разі виявлення фактів неправильного встановлення цін і тарифів державні інспекції з контролю за цінами застосовують до порушників штрафні санкції. Уся сума виручки одержана в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню до відповідного бюджету. Крім того, з порушника стягується штраф у двократному розмірі незаконно одержаної суми виручки. Контроль за цінами із застосуванням економічних санкцій поширюється на всіх суб’єктів господарювання, які перебувають на території України та здійснюють виробничу, торгову та комерційну діяльність.

Крім державних інспекції, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також інші установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів. Права зазначених органів вужчі, ніж права інспекцій з контролю за цінами. Якщо державні інспекції цін мають право самостійно приймати рішення щодо застосування фінансових санкцій і стягнення штрафів через податкові органи, то інші служби можуть тільки передати органам контролю за цінами матеріали та акти перевірок для подальшого їхнього розгляду.

РОЗДІЛ 3

Задача № 1.

Дано:

Фабрика придбала 5 машин- 7500 грн;

На кожній за 1 рік можна зробити- 800 виробів;

Ціна виробу- 2600 грн;

Собівартість виробу- 1580 грн;

Термін служби машини- 6 р.;

Визначити економічний ефект від експлуатації нових машин.

Прибуток з одного виробу становить: 2600-1580=1020 грн.

За час експлуатації машин можна отримати: 800*6=4800 виробів, тобто 4800*1020=4896000 грн. прибутку.

Вартість придбаних машин: 7500*5=37500 грн

Грн. чистого прибутку.

Висновок: це інвестування для придбання нового обладнання є прибутковим оскільки за 6 років експлуатування машин фабрика отримає прибуток який значно перевищує кількість інвестованих грошей.

Задача № 2

Додаткова заробітна плата складає 25% основної, втрати від браку складають 5% від величини всіх змінних витрат на виготовленя виробу А. Загальновиробничі витрати складають 120% матеріальних витрат та витрат на утримання та експлуатацію машин та обладнання, загальногосподарські витрати складають 130 %, поза виробничі витрати – 30% відповідно. Підприємство відноситься до виробництва електроламп (КВЕД 31.50.1), що відноситься до 53 класу професійного ризику виробництва. Ставка єдиного внеску для підприємств 53 класу професійного ризику виробництва становить 38,54%, що розподіляється в пропорції: 86,1442% - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, 3,8921% - на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, 3,6326% - на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, 6,3311% - на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві. На виріб А склалась ринкова ціна 6300 грн.

Протягом попереднього періоду вдалось виготовити та реалізувати 20 виробів А.

Протягом звітного періоду планується виготовити 50 виробів А.

Умовно-постійні витрати не змінюються в межах обсягу виробництва від 1 до 50 шт.

На наступний період планується отримати:

a) 5000 грн.прибутку (до оподаткування);

б) 5000 грн. чистого прибутку.

Для досягнення таких фінансових результатів планується зростання постійних витрат на 50000 грн., а з чистого прибутку також планується витрати в розмірі 10%.

Визначити:

1.Собівартість виробу А та заповнит табл. 1

 

Таблия 1

Калькуляцыя виробу А
№	Статті калькуляції	Сума
	Змінні витрати
	Матеріальні витрати
	Основна зар.плата
	Додаткова зар.плата	60,75
	Відрахування на соц.захист, вт.ч:	117,06
А	На загальнообов'язкове державне пенсійне страхування	100,845
Б	на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття	4,51
В	на загальнообов’язкове державне соціальне страхуванняу зв’язку з тимчасовою втратою працездатності	4,25
Г	на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві	7,41
	витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання
	втрати від браку	80,36
	Всього змінних витрат	1724,185
	Постійні витрати
	матеріальні витрати
	витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання
	Загальновиробничі витрати	1063,2
	Загальногосподарські витрати	1151,8
	Позавиробничі витрати	256,8
	Всього виробничих витрати	3366,8
	Собівартість виробу А	5090,98

Змінні витрати

1.Визначаю матеряльні витрати: 1000+43=1043 грн.

2.Визначаю основну зар.плату: 200 + 43= 243 грн.

3.Визначаю додаткову зар.плату: 0,25 х 243 =60,75 грн.

4.Визначаю відрахування на соц..захист:

0,3854 х(243+60.75)=117,06 грн.

а) на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування:

117,06х0,861442=100,845 грн.

б) на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: 117,06 х 0,038521=4,51 грн.
в) на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності: 117,06 х 0,036326=4,25 грн.

г) на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві: 117,06 х 0,063311 = 7,41 грн.

5.Визначаю витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання:

Грн.

Визнанчаю втрати від браку:

((1043 +243+63+117,06 +60,75)*100/95)-1526,81=80,36

Постійні витрати

1.Розраховую матеріальні витрати: 500 + 43 = 543 грн.

2. Розраховую витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання:

Грн.

3.Розраховую загальновиробничі витрати: 1,2 х 886 = 1063,2 грн.

4.Розраховую загальногосподарські витрати: 1,3 х 886 = 1151,8 грн.

5.Розраховуємо позавиробничі витрати: 0,3 х 886 = 265,8 грн.

543 +343+1063,2+1151,8+265,8 = 3366,8 грн.(всього постійних витрат)

Собівартість (С) – сума змінних та постійних витрат.

С = 3366,8 + 1724,185 = 5090,98 грн.

2.Фінансові результати підприємства за попередній період та заповнити табл. 2:

ПР/ЗБ	К	С	V	Ц
88149,5		3366,8	1724,185	6300грн

Прибуток або збиток (Пр/Зб) = К * Ц –(К* V +С)

(Пр/Зб) = 20*6300-(20*1724,185+3366,8)= 88149,5грн.