Українське малярство періоду Ренесансу

У період українського Ренесансу чимало виконано настінних розписів. Однак за художньо-ідейним значенням вони не досягли рівня малярства попередників, більшість їх загинула (в церквах Золочева, Меджибожа, Гощі, Охло-пова та багатьох інших). Упродовж першої половини XVII ст. стіни дерев'яних церков розмальовували народні майстри. Яскравим прикладом їхньої майстерності стає поліхромія церков: Різдва Богородиці — с. Хотинець поблизу Яворова (1615), Св. Духа — с Потеличі (перша половина XVIICT.), Воздвижения Чесного Хреста — м. Дрогобич (перед 1636 p.). Центральне місце в них частіше посідає страсний цикл і тема єдності українських земель, що виражалась зображенням святих Бориса і Гліба, Печерської Богородиці з Антонієм та Феодосієм.
Хоча великих поліхромічних ансамблів не було створено, але потяг до настінного живопису не згасав. У 1642-1644 pp. розмальована церква Спаса на Берестові, для чого митрополит Петро Могила спеціально запросив майстрів з Афону*. Виконаний ними живопис дотримувався традицій візантійського мистецтва, проте законсервований в замкненій монастирській атмосфері мав поверхово-споглядальний характер, з притаманною каліграфічною вихолощеністю форми. У цьому настінному ансамблі особливу увагу привертає створений на рівні мистецьких досягнень портрет Петра Могили в сцені "Моління", ймовірно, виконаний київським художником.
Мистецтво живопису під впливом досягнень архітектури та декоративно-об'ємної пластики поступово змінювалося. Зароджувались нові жанри, новий метод художнього бачення світу, з'явився портрет як прагнення до відображення реального світу та реальної людини. Це був виправданий еволюційним ходом розвитку крок від іконопису до опанування принципами реалістичного зображення.

17.Що ви розумієте під поняттям: «Культурні цінності»

• моральні та естетичні ідеали, норми і зразки поведінки - синонім: моральні цінності
• мови, діалекти і говірки, національні традиції і звичаї, історичні топоніми, фольклор, художні промисли і ремесла, твори культури і мистецтва - синонім: культура
• результати і методи наукових досліджень культурної діяльності, що мають історико-культурну значимість - наукові цінності, знання, наука
• будівлі, споруди, об'єкти предмети (культу), технології, унікальні в історико-культурному відношенні території та об'єкти - історичні цінності.
Культурною цінністю називається певна об'єктивна об'єктність, яка перебуваючи у володінні приватної особи, групи осіб або держави, представляється універсальної (видатної універсальної) цінністю;

18. «Острог як центр ренесансної культури в Україні»

З глибоким розумінням засад ренесансного мистецтва були оновлені у другій половині XVI ст. форми середньовічного замку в м. Острозі, що перетворився на справжній ренесансний центр у Східній Європі і заслужено називався “волинськими Афінами”. Найкращі споруди замку – Кругла Башта і Луцька брама без перебільшення належать до визначних споруд Європи доби Відродження.
Найбільшим і найвпливовішим в Україні був культурно-освітній центр в місті Острозі, створений у 1576 р. під патронатом Костянтина-Василя Костянтиновича Острозького (1526-1608) – найбільшого магната держави, відомого мецената, нащадка самого Володимира Святославича1. Центр складався з колегії, або “триязичного ліцею”, – слов´яно-греко-латинської академії, що отримав таку назву з 1583 p., друкарні та науково-літературного гуртка.
Острозька школа акумулювала в собі всі течії і напрями тогочасної культури в Україні, орієнтуючись на смаки та запити різних верств суспільства. В основу її діяльності було покладене традиційне для середньовічної Європи вивчення “семи вільних наук”. Проте новостворений навчальний заклад відрізнявся від західноєвропейських чи польських шкіл такого типу використанням греко-візантійської культурної спадщини та виразним національним спрямуванням.
На відміну від інших елітних центрів, в Острозі прагнули відродити в дусі реформації ідеї східного християнства та слов´яно-руської духовності й культури. Активна ідеологічна діяльність Острозького центру припадає на кінець XVI ст. – час підготовки і прийняття Брестської унії. На початку XVII ст. це вже була переважно наукова та освітня діяльність. Завершення роботи центру відносять до 1636 p., коли він був ліквідований онукою Острозького Анною-Алоїзою Ходкевич, вихованою ієзуїтами.