Характерні ознаки трипільської культури

Трипільську культуру, яку в 1896 р. біля с. Трипілля (Кагарлицький р–н Київської обл.) відкрив археолог Вікентій Хвойка Вона поширена по лісостеповій території від середнього Дніпра до Бугу і Дністра на південному заході. На всій території трипільської культури населення становило щонайменше 1 млн. осіб. Трипільська культура датується IV–III тис. виділила три етапи розвитку трипільців: ранній (перша половина IV тис. до Р.Х.); середній (друга половина IV тис. до Р.Х.); пізній (перша половина – третя чверть ІІІ тис. до Р.Х.). До загальних ознак трипільців дослідники відносять: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житла споруджувалися по колу, одне біля одного; хати будувалися каркасні; проміжки між стовпами заплітали лозою й обмазували ззовні та зсередини товстим шаром глини; стіни розписували яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальків. Очолювала таку родину жінка, оскільки, як засвідчують пам’ятки, це був час матріархату. Більшість статуеток, знайдених в ареалі цього періоду, присвячено жінці. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби або культових споруд. Це були скотарсько–хліборобські громади з колективною власністю на худобу. Основою господарської діяльності трипільців було землеробство і скотарство. Серед домашніх тварин у трипільців переважала велика рогата худоба і свині. Розводили кіз і овець. Биків використовували як тяглову силу. Не втратили свого значення полювання, рибальство і збиральництво. Основні знаряддя праці (ножі, скребла, леза до серпів, свердла, сокири та інші) виготовлені з кременю. Більшість померлих трипільці ховали за обрядом тілопокладання на невеликих ґрунтових могильниках неподалік поселень. Менш поширеною була кремація – спалення тіла і захоронення решток у глиняних урнах.

20.Охарактеризуйте реформаторська діяльність Петра Могили.

Обрання митрополитом 36-річного Петра Могили.Без сумніву, діяльність митрополита Петра Могили є однією з найяскравіших сторінок в історії православної церкви. Основивши церковне життя, її науку й структуру засобами західно-європейської теологічної науки, він повернув Церкву, за виразом Д.Дорошенка, «обличчям до Заходу». Не змінюючи суті православної теології, Петро Могила зрефор-
Діяльність митрополита була надзвичайно різноплановою. Він багато зробив для піднесення братств, особливо Київського Богоявленського, значно розширивши його володіння та поповнивши монастир новими храмами. Ставши митрополитом, подарував хутір Позняки, побудував нову двохповерхову Конгреційну церкву, відібрав від греко-католиків Трьохсвятительський храм разом з угіддями, а по смерті заповів значну частину рухомого й нерухомого майна.3 Зібравши при кафедрі видатних учених, він зумів реформувати Братську школу на зразок західно-європейських колегій і перетворити її на «вогнище» православної науки усього європейського сходу та Балкан.
Отримуючи з Михайлівського, Пустинно-Микільського монастирів, Печорської Лаври, митрополит поновив та перебудував храми Софійський, Василівський, Спаса на Берестові та ряд інших. З руїн Десятинної церкви Петро Могила звелів побудувати нову кам`яну, а під час робіт знайшов домовину Володимира Великого та переніс його голову до Печерського монастиря.4 Нижню щелепу київського князя він подарував російському царю Михайлу Федоровичу, котрий в свою чергу передав її до московського Успенського собору. Кисть руки Петро Могила поклав у Со-фійський собор в Києві. Приведені були до порядку печери Київської Лаври.Велику увагу митрополит приділяв справі організації церковного життя. Петро Могила вів боротьбу із ставропигіями монастирів та братств і старався тримати їх в юрисдикції єпископату, що нерідко викликало невдоволення в останніх. Незважаючи на заборону Константинопольського патріарха, Київський митрополит намагався встановити безпосередню владу над братствами. Петро Могила прагнув здійснити цензуру над усіма виданнями, контролювати господарювання владик та ігуменів у маєтках.