Встановлення тоталітарного режиму. Сталінські репресії в Україні.

саме 20-30 рр. стали часом, коли тоталітарна система оформилася остаточно і зповна зреалізувала свій “потенціал”. З другої половини 20-х років комуністична партія монополізує, зосереджує в своїх руках всю владу в країні, перетворюючись на державну партію. Це виявилось у наступному:

ліквідація всії інших політичних партій та організацій та репресії проти їх членів;

втручання партії в усі сфери життя громадян;

політична диктатура більшовицької партії;

боротьба з будь-яким інакомислям в середині партії і серед населення;

створення партійних груп та організацій на всіх підприємствах та в усіх установах, для посилення контролю над суспільством і поширення впливу партії;

втручання партії не лише в політичні питання а в абсолютно всі сфери життя, як суспільства в цілому, так і окремих індивідів.

У своїй роботі «Тоталітарна диктатура і автократія» (1956 р.) Карл Фрідріх і Збігнєв Бжезінський, виділили ряд ознак, притаманних тоталітарному режиму. Серед них наступні:

- єдина офіційна ідеологія;

- наявність єдиної партії, як правило, керованої диктатором, яка зливається з державним апаратом і таємною поліцією;

-монополія на засоби масової інформаці, їідеологічна цензура всіх легальних каналів надходження інформації, програм середньої і вищої освіти. Кримінальне покарання за поширення незалежної інформації. “Монополія на істину”;

- заперечення традицій, традиційної моралі, і повне підпорядкування вибору засобів поставленим цілям (мета – побудувати «нове суспільство»);

- централізоване жорстке планування економіки;

- всеосяжний контроль партії над збройними силами та розповсюдженням зброї серед населення;

- велика роль державної пропаганди, маніпуляція масовою свідомістю населення;

- адміністративний контроль над здійсненням судочинства;

- знищення індивідуальних громадянських прав і свобод;

- масові репресії і терор з боку силових структур;створення системи поліцейського контролю для боротьби з будь-якою опозицією.

 

Всі названі ознаки набули свої найбільш завершені форми саме в Радянському Союзі, за сталінських часів. З моменту коли Сталіну вдалося сконцентрувати всю владу в своїх руках, режим почав звинувачувати у всіх своїх прорахунках, труднощах і недоліках “ворогів народу”, “агентів імперіалізму”, жорстоко розправляючись з ними за надуманими (або просто сфальсифікованими) обвинувченнями. Знаряддям репресій були каральні органи ДПУ, підпорядковані наркомату внутрішніх справ (НКВС). В 1934 р. замість ДПУ створено Головне управління державної безпеки. Органи ДПУ-НКВС розгорнули широкі репресії проти всіх верств населення українського суспільства. Масові репресії і терор були формою існування і захисною реакцією тоталітарного радянського режиму.

У довоєнний період, починаючи з 1929 р., по Україні, прокотилося три хвилі масових репресій:

1929-1931 – розкуркулення, депортації;

1932-1934 – Голодомор – геноцид, “постишевський терор”, репресивний спалах після смерті С.М.Кірова;

1936-1938 – доба “великого терору”.

Можна виділити такі основні напрямки масових репресій в Україні:

Репресії проти селянства – розкуркулювання, штучний голод 1932-1933 рр., в результаті якого, за різними оцінками, загинуло: Р.Конквест називає 5 млн.; Н.Верт – від 4 до 5 млн; С.Кульчицький -3,5 млн.

Боротьба зі “старими спеціалістами”. У 1928 р. було сфабриковано “Шахтинську справу” над інженерно-технічними працівниками Донбасу. Репресії пояснювалися необхідністю боротьби з “ворогами народу”, що перешкоджають соціалістичному будівництву.

Боротьба з “підпільними націоналістичними організаціями”. У 1929-1930 рр. було сфабриковано справу “Спілки визволення України” (СВУ). Була репресована інтелектуальна еліта українського народу. Серед засуджених були 2 академіки, 11 професорів, 2 письменники, викладачі, науковці, священники, студенти.

Боротьба проти релігії і церкви. У січні 1930 р. була примусово розпущена УАПЦ, а митрополита М.Борецького, майже всіх єпископів і частину священників репресували.

Продовженням розправ над інтелігенцією стало “викриття” ще однієї “ворожої організації” – “Українського національного центру” та його структурного підрозділу “Ураїнської військової організації”. В антирадянській діяльності було звинувачено багатьох визначних представників дореволюційної української інтелігенції, в тому числі видатних істориків М.І.Яворського і М.Грушевського. Вже немолодого Грушевського заарештували і тримали у в?язниці 9 місяців, потім вислали до Росії, де він помер у 1934 р. за загадкових обставин. Яворського морили голодом. Усіх 50 “членів УНЦ” засудили до різних термінів тюремного ув?язнення. Пізніше, у 1937 р., 33 з них були засуджені повторно: 21 розстріляли, іншим подовжили строки.

У 30-х роках сталінський режим перейшов до широкого та систематичного терору проти власного народу. Знищення командного складу армії напередодні війни стало одним з найстрашніших злочинів сталінського режиму.

Максимально узагальнюючи все досі оприлюднене про внутрішню політику большевиків, можна сказати, що вся вона зводиться до двох головних напрямків: 1) Формування людини нового типу – будівника комунізму. 2) Усунення тієї частини населенния, яка для цього з тих чи інших причин не підходила. У ці пункти, ці два напрямки вкладається усе розмаїття історичного шляху “цієї держави”.