Суспільні рухи на українських землях у складі Російської імперії у першій половині ХІХ ст. Декабристи.

Реакція останніх років правління Олександра І показала, що уряд не збирається вирішувати питання, поставлені перед країною історичним розвитком. Відтоді в російському суспільстві почалося протистояння між реакційною владою І тими, хто прагнув змін. Безпосереднім поштовхом до цього стали:

• зростання національної свідомості, патріотичне піднесення у зв'язку з французько-російською війною 1812p.;

• знайомство з життям європейських країн під час закордонних походів 1813-1815 pp., що дозволило їх учасникам переконатись у значній відсталості від них самодержавно-кріпосницької Росії.

Перші таємні, опозиційні організації в Імперії були створені гвардійськими офіцерами, учасниками закордонних походів. У 1816 р. виник "Союз порятунку", який через два роки трансформувався у "Союз благоденства". Члени товариств убачали свою мету в скасуванні кріпосного права, ліквідації самодержавно: форми правління та запровадженні в країні конституційної монархії або республіки. Одначе між членами товариств існувала розбіжності щодо способів реалізації їхніх задумів: від суто просвітницької діяльності й надання проекти? на розгляд уряду до захоплення влади внаслідок військового перевороту і вбивства імператора. У 1821 р. радикально налаштовані члени "Союзу благоденства" організували його розпуск, щоби звільнитися від тих, хто не поділяв їхніх поглядів.

У 1821-1822 pp. на основі "Союзу благоденства" було створено дві таємні організації - Південне товариство декабристів в Україні з центром у м. Тульчині на чолі з П. І. Пестелем і Північна товариство декабристів у Петербурзі під орудою М. М. Муравйова і К. Ф. Рилєєва. Керівники товариств розробили програми реформ відомі в історії як "Руська правда" П. Пестеля і "Конституція М. Муравйова. Вони визначали ліквідацію самодержавства, впровадження конституції з широкими громадянськими правами і свободами (друку, слова, зборів, віросповідань тощо), скасування кріпосного права і поділу на стани, введення представницьких органів державного управління. Відмінності між ними полягали у баченні форм державного устрою, організації виконавчої влади, вирішенні селянського питання і в наданні виборчого права. Пестель пропонував установити в Росії республіку, законодавчу владу передати Народному вічу, а виконавчу - Державній думі; владні органи централізовувались, а національні окраїни русифіковувалися, селяни діставали особисту свободу і землю; виборче право мало бути прямим і рівним для всіх громадян без будь-яких обмежень. Муравйов бачив майбутню Росію конституційною монархією, де законодавча влада належала двопалатному Народному вічу, а виконавча - імператорові; селяни діставали особисту свободу, але зберігалися великі поміщицькі господарства; для виборців установлювався високий майновий ценз.

Нові організації вдалися до змови та підготовки військового перевороту. 14 грудня 1825 p., після оголошеної смерті Олександра І, Північне товариство вивело деякі гвардійські частини на Сенатську площу в Петербурзі з метою зірвати присягу новому імператору - Миколі І, але запізнилося. 29 грудня Південнетовариство інспірувало повстання Чернігівського полку в Україні. Обидва виступи були придушені владою, яка потім жорстоко розправилася з їхніми учасниками. В Історії цей рух залишився під назвою декабристів - від російської назви місяця "декабрь", У якому вони здійснили свій виступ. Правління Миколи І стало періодом політичної реакції. Одначе глибокі суспільні суперечності підривали основи державного устрою. Пошуки способів їх розв'язання у середовищі ліберально налаштованої інтелігенції, що виступала за проведення реформ зверху спричинили появу наприкінці 30-х рр' двох ідейних течій, які пропонували свої концепції історичного розвитку Росії та програми її перебудови.

Створення Кирило-Мефодіївського братства. У 1846 р. в Києві була створена українська політична організація - Кирило-Мефодіївське братство (товариство). Ініціаторами створення братства виступили учитель Василь Білозерський, чиновник Микола Гулак, професор Київського університету, історик Микола Костомаров. Загальна кількість членів організації досягла кількох десятків чоловік. Серед них - Т. Шевченко, який вступив до братства в квітні 1846 р., письменник П. Куліш, учитель Д. Пильчиков, поміщик М. Савич, студент Г. Андрузький та ін. Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Програма братства. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров, та у «Записці», написаній В. Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду демократичних реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах усіх слов'янських народів щодо їхніх національної мови, культури й освіти.Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи впровадження їх у життя - від ліберально-поміркованого реформізму (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) до революційних методів боротьби (Т. Шевченко, М. Гулак, Ґ. Андрузький).Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг. Розгром братства. Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом провокатора О. Петрова діяльність братства була викрита, а його члени заарештовані.Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня до 30 травня 1847 р. у Петербурзі. Найтяжче було покарано Т. Шевченка: якого віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу із забороною писати і малювати. На трирічний термін було ув'язнено у Шліссельбурзькій фортеці М. Гулака; М. Костомаров перебував в ув'язненні один рік. Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції, заборонивши повертатися в Україну. Значення діяльності братства. Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає в тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної із загальноросійських суспільних течій.

№31 Західноукраїнські землі перебували у складі Австро-Угорщини. Посилення експлуатації селян, свавілля поміщиків викликали соціальне напруження в цьому регіоні, яке виливалося в активні методи народної боротьби. У 1810-1825 рр. активізувався опришківський рух, у 1812-1851 рр. – виступи селян під проводом Лук’яна Кобилиці, у 1831 р. – «холерні бунти». Основним носієм української національної ідеї було греко-католицьке духовенство. У 1816 р. священик Іван Могильницький заснував «Товариство священників» з метою розповсюдження релігійних текстів українською мовою. Він створив також «Граматику» української мови. Центром національного життя і національного руху в Галичині стало місто Львів. Тут у 1830-1837 рр. діяло напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угрупування «Руська трійця». Його засновниками були випускники Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. Метою своєї культурно-просвітницької діяльності вони ставили боротьбу проти національного гноблення, вивчення та поширення знань про життя, традиції та історію українського народу, перетворення української мови на літературну. У 1837 р. гурток видав альманах «Русалка Дністровая», в якому висловлювалися ідеї єдності українського народу та державності. Внаслідок переслідування з боку влади об’єднання розпалося. Революційна хвиля 1848-1849 рр. охопила і Австрійську імперію. У 1848 р. тут було скасовано кріпосне право. Проголошено Конституцію. Скликано парламент, в якому інтереси українців представляли 39 депутатів. У 1849 р. парламент було розпущено, конституцію невдовзі відмінено. В умовах пожвавлення революційного руху у 1848 р. українська інтелігенція та уніатське духовенство утворили у Львові «Головну Руську Раду» на чолі з єпископом Якимовичем. Ця перша політична організація в Західній Україні вимагала української автономії в Галичині. Для сприяння розвиткові української культури Рада утворила культурно-освітнє товариство «Галицько-Руська матиця». Пізніше, у 1851 р., в умовах реакції Рада була розпущена. Протягом 1848-1852 рр. у Львові випускалася перша газета українською мовою «Зоря Галицька».