Фінансування наукової тематики.

Фінансування наукових закладів ґрунтується на складанні їх кошторису. Обсяг фінансування насамперед визначається штат­ним розписом. Сума витрат на зарплату розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати, яка скла­лась у даному закладі. Ставка зарплати залежить від посади (ла­борант, інженер, науковий співробітник) і наукового ступеня (кандидат, доктор наук) та вченого звання (старший науковий співробітник). Штатний розпис наукового закладу затверджує йо­го керівник. Другу основну статтю витрат складають витрати на проведення наукових досліджень — придбання та обслуговуван­ня спеціальної техніки, обладнання, матеріалів для проведення досліджень, що визначається профілем наукового закладу.

У разі фінансування наукової тематики розробляються кошто­риси на кожну тему. Визначену суму асигнувань отримує той на­уковий заклад, який розроблятиме цю тему.

 

35. Склад видатків бюджету на соціальний захист населення.

Соціальни захист – це система відносин між державою, господарюючими структурами з одного боку та з громадянами з іншого боку, у пороцесі яких за рахунок частини валового внутрішнього продукту утворюються й використовуються фонди фінансових ресурсів для матеріального забезпечення та обслуговування окремих категорій і груп громадян.
Видатки бюджету на соціальний захист населення – це видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, встановлення певного рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися в екстремальних умовах (біженці, безпритульні).
Видатки на соціальний захист населення за джерелами класифікують на ті, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та видатки, що фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.
За метою використання видатки на соціальний захист населення поділяють на: 1) видатки на соціальний захист у зв’язку з малозабезпеченістю; 2) виплати, призначенням яких є відшкодування втраченого доходу (допомога по вагітності і пологах, по догляду за дитиною-інвалідом тощо); 3) виплати, пов’язані з відшкодуванням втраченого здоровя або майна (виплати компенсацій реабілітованим громадянам); 4) витрати, плвязані з наданням підтримки в облаштуванні (на утримання притулків для непоановлітніх); 5) витрати на надання пільг і привілеїв окремим категоріям громадян.
За формами здійснення виплати на соціальний захист можуть бути гршові, безготівкові, натуральні.
Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення включають:
• Виплату пенсій і допомоги;пільги ветеранам війни і праці;допомогу сім'ям з дітьми;інші види соціальної допомоги;пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу;фінансування (дитячих закладів-інтернатів; притулків для неповнолітніх; Програм соціального захисту неповнолітніх; будинків-інтернатів для пристарілих та інвалідів; Інших закладів і заходів у галузі соціальної політики; Молодіжних програм;) кошти з бюджету, що передаються до Фонду соціального захисту інвалідів України.

 

36. Адресні субсидії громадянам на житло і комунальні послуги.

Адресною допомогою держави малозабезпеченим родинам на оплату житлово-комунальних послуг (користування житлом, вода-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) є житлова субсидія.
Житлова субсидія – це безповоротна адресна допомога, яка надається сім’ї незалежно від форм власності житла. Отримання субсидії не викликає втрати права власності на житло і необхідності виплати сум призначених субсидій. Вона призначається за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги в межах норм споживання (з урахуванням пільг) і обсягом визначеного Кабміном обов’язкового відсотка платежу.

Право на призначення субсидії мають сім”ї, у яких розмір плати за житлово-комунальні послуги у межах норм споживання, з урахування пільг, перевищує обсяг визначеного Кабінетом Міністрів України обов”язкового відсотку платежу.

 

37. Види державної допомоги сім’ям з дітьми, джерела їх фінансування.

Відповідно до цього Закону України Про державну допомогу сім'ям з дітьми призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми:
1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;
2) допомога при народженні дитини; 2-1) допомога при усиновленні дитини; 3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування;
5) допомога на дітей одиноким матерям; Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та об'єднання громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям з дітьми.Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.
Порядок покриття витрат, передбачений частиною першою цієї статті, не стосується виплат допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам з числа військовослужбовців Збройних Сил України,Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, військ цивільної оборони, інших військових формувань, а також Державної спеціальної служби транспорту та з числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та Державної кримінально-виконавчої служби України. Покриття витрат на виплату зазначеного виду державної допомоги цим категоріям жінок здійснюється за рахунок відповідних бюджетів.

38. Допомога по вагітності і пологах; одноразова допомога при народженні дитини; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років. Порядок їх призначення і виплати.

Право на державну допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами мають всі жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам призначається і виплачується за місцем основної роботи (служби). Підставою для призначення жінкам допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами є видана в установленому порядку довідка лікувального закладу встановленого зразка та довідка: з основного місця роботи (служби, навчання); ліквідаційної комісії для жінок, звільнених з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації; державної служби зайнятості для жінок, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні.

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців з дня закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, і виплачується жінкам за весь період відпустки, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів.

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю тощо) жінки, але не менше 25 відсотків від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.

Допомога при народженні дитини за Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» надається одному з батьків дитини (опікуну). Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини. Допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.

Допомога при народженні дитини надається у сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом наступних 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має особа (один з батьків дитини, усиновлювач, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.

 

39. Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям, порядок її призначення і виплати.

Відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям»:

– малозабезпечена сім'я - сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї;

– прожитковий мінімум для сім'ї - визначена для кожної сім'ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення;

– середньомісячний сукупний доход сім'ї - обчислений у середньому за місяць доход усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, але цей розмір не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім'ї.

 

40. Склад видатків на соціальне забезпечення. Порядок їх планування.

Основні принципи системи соціального захисту закладені в Конституції України, зокрема стаття 46 Конституції "гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття від незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення". Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Видатки бюджету на соціальний захист населення - це насамперед видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, встановлення певного рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися в екстремальних умовах (біженці, безпритульні тощо). Видатки бюджету на соціальний захист можна класифікувати за такими ознаками: за джерелами, за ініціатором, за метою використання та за формами.

За джерелами фінансування видатки поділяються на ті, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, та видатки, що фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.

З державного бюджету здійснюється фінансування грошової допомоги біженцям, заходів, пов'язаних з поверненням та облаштуванням депортованого кримськотатарського народу і осіб інших національностей, які повернулися в Україну, та утримання пунктів тимчасового розміщення біженців. Вказані заходи мають загальнодержавний характер, оскільки залежать лише від загальної політичної та економічної ситуації в інших країнах, через проблеми якої і відбувається вимушена міграція.

Переважна більшість видатків на соціальний захист населення (державна допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, житлові субсидії, пільги ветеранам війни і праці, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям тощо) фінансується за рахунок надання коштів із державного бюджету у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

За ініціатором видатки бюджету на соціальний захист можна класифікувати як витрати на реалізацію загальнодержавних програм соціального захисту населення та витрати на місцеві програми.

До загальнодержавних програм відноситься надання всіх видів допомог і компенсацій, утримання установ та закладів соціального захисту, існування яких передбачено чинним законодавством, а також нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Це витрати, фінансування яких передбачено Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам", "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", "Про біженців", "Про органи і служби у справах неповнолітніх" тощо. Фінансове забезпечення реалізації загальнодержавних програм соціального захисту населення здійснюється на рівні державного бюджету: або шляхом передбачення витрат безпосередньо в державному бюджеті, або через врахування відповідних коштів при розрахунку обсягів міжбюджетних трансфертів.

Що стосується місцевих програм соціального захисту населення, то рішення про запровадження таких програм приймається відповідними органами місцевого самоврядування, і фінансування проводиться за рахунок власних коштів місцевих бюджетів.

За метою використання видатки на соціальний захист населення можна поділити на такі групи. До першої групи можна віднести видатки на соціальний захист у зв'язку з малозабезпеченістю. Це насамперед стосується тих соціальних виплат, умовою надання яких є певний рівень доходів особи або домогосподарства, що претендують на допомогу. Для визначення права на одержання таких допомог одержувач повинен подати до органу, що призначає допомогу, довідку про середньомісячний сукупний дохід сім'ї. До цих видів допомоги можна віднести: допомогу малозабезпеченим сім'ям з дітьми; державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям; додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу та твердого палива (житлово-комунальні субсидії).

Друга група видатків на соціальний захист — за метою використання — це виплати, призначенням яких є компенсація втраченого доходу. До таких видатків можна віднести, наприклад, витрати на виплату допомоги по вагітності і пологах, допомоги по догляду за дитиною-інвалідом та допомоги по догляду за дитиною до 3-х років.

Як специфічний вид витрат на соціальний захист населення, призначенням яких є часткова компенсація втраченого доходу, можна виділити індексацію грошових доходів громадян.

Третя група витрат – це виплати, пов'язані з компенсацією втраченого здоров'я або майна. Прикладом таких виплат можуть бути виплати компенсацій реабілітованим громадянам згідно із Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".

Четвертою групою витрат на соціальний захист населення за метою їх використання є витрати, пов'язані з наданням підтримки в облаштуванні, наприклад, витрати на утримання притулків для неповнолітніх та пунктів тимчасового розміщення біженців. До п'ятої групи видатків на соціальний захист за метою використання можна віднести витрати на надання пільг та привілеїв окремим

категоріям громадян.

За формами здійснення виплати на соціальний захист населення можуть бути грошові, безготівкові, натуральні. Найпоширенішою формою виплат є грошова. Єдиною виплатою, яка надається в безготівковій формі, є житлові субсидії.

Що стосується натуральної форми виплати допомоги, то вона застосовується переважно при реалізації місцевих програм соціального захисту населення. Важливою-умовою ефективності фінансування соціальних витрат є встановлення державних соціальних стандартів і нормативів. Метою встановлення державних соціальних стандартів і нормативів є:

– визначення механізму реалізації соціальних прав і державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

– визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;

– визначення та обґрунтування розмірів видатків бюджетів усіх рівнів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

На основі соціальних стандартів повинні визначатися розміри основних соціальних гарантій, мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Формування державних соціальних стандартів і нормативів слід здійснювати за такими принципами:

– забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав і державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;

– законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

– диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів;

– наукової обґрунтованості норм споживання й забезпечення;

– соціального партнерства; гласності та громадського контролю при їх визначенні й застосуванні;

– урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту і трудових відносин;

– постійний державний моніторинг у сфері застосування й фінансового забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям із дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги, встановлюється відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми». Відповідно до цього призначаються такі види державної допомоги сім'ям із дітьми:

- допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;

- допомога при народженні дитини;

- допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; - допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

- допомога на дітей одиноким матерям.

 

 

41. Склад видатків на соціально-культурні установи і заходи. Принципи кошторисного фінансування

Фінансування здійснюється за рахунок державного і місцевих бюджетів, коштів від надання послуг та інших джерел. Доходи і видатки плануються в кошторисі в загальновстановленому порядку. Зведене планування здійснюється за видами установ на основі середньої кількості установ кожного типу та середньої норми витрат з виділенням витрат на заробітну плату, придбання предметів постачання, матеріалів і послуг, оплату послуг з утримання установ.

Планування видатків місцевих бюджетів на культуру і мистецтво здійснюється на основі формульних розрахунків. Розрахунковий показник обсягу видатків визначається, виходячи з чисельності наявного населення адміністративно-територіальної одиниці та фінансових нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя.

Планування видатків на культуру і мистецтво за рахунок Державного бюджету здійснюється за програмно-цільовим методом.

Кошторисне фінансування охоплює соціально-культурну сферу, науку, управління, армію. Суть кошторисного фінансування полягає у виділенні бюджетних асигнувань на основі спеціального розрахункового документа-кошторису.Визначення обсягів фінансування грунтується на:

1) показниках, що характеризують кількісні параметри діяльності бюджетної установи(оперативно-сітьові показники);

2) нормативах видатків у розрахунку на певний кількісний показник.

Оперативно-сітьові показники поділяються на дві групи:

А) виробничі показники, які характеризують профільну діяльність даної установи(напр. Кількість учнів у школі), що в свою чергу, розмежовуєтьсяч на:

-вихідні- об’єктивно існуючі на даний період часу;

-похідні- визначаються за певними нормами(напр.кількість класів у школі залежить від кількості учнів і норми граничної наповнюван.класів);

- загальні показники,які характеризують будівлю бюджетної установи (площа приміщень).

Згідно Постанови КМУ від 28.02.2002р № 228.”Про порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів бюджетних установ ”.

Кошторис – є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис має дві складові:

Загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією основних функцій.

Спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.

Форма кошторису затверджується Мінфіном України

42. Нормування видатків соціально-культурних установ. Види норм.

Фінансування культури здійснюється на нормативній основі за рахунок республіканського і місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, організацій, громадських об’єднань. Держава гарантує необхідні асигнування на розвиток культури в розмірі не менше 8 відсотків від НД України. Місцеві Ради народних депутатів мають право у порядку передбаченому законодавством, збільшувати видатки для потреб культури понад установлені норми.

Установи культури, крім коштів, які вони одержують з місцевих бюджетів або ДБ на своє утримання, використовують на свої потреби спеціальні кошти, які надходять від реалізації квитків до музеїв, на виставки та ін.

При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджетних коштів є Міністерство культури України, міністри та керівники державних комітетів та відомств України, а також АРК у підпорядкуванні яких знаходяться підприємства, організації, заклади культури. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємства, організації. Фінансування за державним бюджетом України здійснюється Мін.фінансів України шляхом надання головним розпорядникам права використання бюджетних коштів. Після отримання коштів із бюджетів на свої рахунки, головні розпорядники у встановленому порядку перераховують кошти на поточні рахунки підвідомчих підприємств та закладів культури. По бюджетах міст районного підпорядкування, сільських та селищних бюджетах фінансування здійснюється відповідними виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування. Кожне підприємство, організація або заклад культури отримує асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ культури на ті, що фінансуються з ДБ і ті, що фінансуються з місцевих бюджетів здійснюється в залежності від їх значимості та підпорядкування. Кошторис видатків підприємства, організації, закладу культури складається відповідно статтям бюджетної класифікації.

Нормування видатків – це визначення обсягу витрат на розрахункову планову одиницю, яка характеризує обсяг діяльності відповідної бюджетної установи.

Норма видатків - це величина затрат на планову розрахункову одиницю (наприклад на один клас, одного вихованця, на один квадратний метр площі). Норми затрат встановлюються за однорідними видатками і однотипними установами.

Норми видатків класифікуються:

– за змістом (матеріальні, фінансові, бюджетні);

– за застосуванням (обов’язкові, розрахункові);

– за методами побудови (індивідуальні, укрупнені, комбіновані).

Індивідуальні норми - відображають затрати за окремим видом видатків на розрахункову одиницю. Наприклад, норма харчування на 1 учня, вихованця. Ці норми застосовуються переважно при складанні індивідуальних кошторисів доходів і видатків.

Комбіновані норми - показують суму затрат в цілому за видом видатків на розрахункову одиницю. Наприклад, норма всіх видатків за видом “оплата комунальних послуг та енергоносіїв” - на 1 клас в школі. Ця норма відображає загальну суму видатків на оплату теплопостачання, водопостачання та водовідведення, оплату електроенергії та природного газу. Комбіновані норми застосовуються при зведеному плануванні.

Укрупнені норми - відображають усю суму затрат на розрахункову одиницю. Наприклад норма видатків на один клас у школі, одного вихованця в школі-інтернаті або на одну установу. Укрупнені норми застосовуються переважно при плануванні видатків щодо масових соціально-культурних установ з невеликим обсягом роботи (наприклад, за установами позашкільної роботи з дітьми).

До обов’язкових належать норми, величина яких встановлюється, як правило, урядом, і вона суворо обов’язкова при складанні і виконанні єдиних кошторисів доходів і видатків бюджетних установ. До обов’язкових норм належать зокрема норми видатків на продукти харчування, медикаменти та перев’язувальні матеріали, видатки на відрядження.

Розрахункові норми як середні норми видатків на розрахункову одиницю встановлюються відомствами за згодою

 

 

43. Кошторис бюджетної установи, його форма, порядок складання і затвердження.

Кошторис бюджетної установи (далі - кошторис) - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис має такі складові частини:

- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків бюджету на виконання бюджетною установою (далі - установа) основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;

- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків бюджету на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.