Міжбюджетні трансферти кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

 

14. Розрахунок обсягу міжбюджетних трансфертів.

Розрахунок міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами здійснюється на основі формули:

Розрахунковий обсяг видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, обрахований із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів - Розрахунковий обсяг кошика доходів місцевих бюджетів, визначений із застосуванням індексу відносної податкоспроможності такого бюджету =

У разі, якщо ДОХОДИ > ВИДАТКІВ, то відбувається вилучення коштів

У разі, якщо ДОХОДИ < ВИДАТКІВ, то застосовується дотація вирівнювання

Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів, затверджується Кабінетом Міністрів України і має враховувати такі параметри:

· фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;

· кількість населення та кількість споживачів гарантованих послуг;

· індекс відносної податкоспроможності відповідного бюджету;

· розрахунковий обсяг кошика доходів місцевих бюджетів;

· коефіцієнт вирівнювання;

· норматив кількості працівників органів місцевого самоврядування в розрахунку до кількості населення.

Індекс відносної податкоспроможності:

· є коефіцієнтом, що визначає рівень податкоспроможності відповідного бюджету порівнянні з аналогічним середнім показником по Україні у розрахунку на одну людину.

· не може змінюватися і переглядатися частіше, ніж один раз на рік, без відповідного обґрунтування, крім випадків: виділення нових або зміни статусу вже існуючих адміністративно-територіальних одиниць; зміни місцезнаходження суб’єктів господарювання – платників податків; зміни податкового законодавства.

Коефіцієнт вирівнювання:

· показник, який використовується для розрахунку обсягу коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, з метою стимулювання нарощування доходів місцевих бюджетів у процесі бюджетного планування.

визначається в межах від 0,6 до 1 диференціюється залежно від рівня виконання доходів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

 

15. Економічна сутність доходів бюджету, їх класифікація.

Доходи бюджету – економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування централізованого бюджетного фонду країни та бюджетних ресурсів регіонального рівня.

За своєю сутністю доходи бюджету, з одного боку, є результатом розподілу ВВП між різними учасниками відтворювального процесу, з другого – об’єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості.

Склад доходів бюджетів, форми мобілізації грошових ресурсів до бюджетів залежать від системи і методів господарювання, а також від завдань, що вирішуються суспільством в той чи інший період.

Сукупність усіх видів доходів бюджетів, що формуються різними методами, їх взаємопов'язане застосування становлять систему доходів бюджетів. Ця система покликана вирішувати не тільки фіскальні, а й регулюючі завдання: стимулювати зростання виробництва і підвищення його ефективності, сприяти прискоренню науково-технічного прогресу, забезпечувати соціальні гарантії населенню та розвиток соціальної сфери.

Система доходів бюджету України характеризується такими надходженнями:

– податкові надходження;

– неподаткові надходження;

– доходи від операцій з капіталом;

– офіційні трансферти.

 

16. Методи формування доходів бюджету. Податковий метод мобілізації доходів бюджету.

Форми і методи мобілізації грошових коштів до бюджету залежать від умов і методів господарювання, завдань, які вирішує суспільство на конкретному етапі свого розвитку, стану економіки та інших чинників. У процесі мобілізації держава може використовувати як загальні методи, властиві всім суб'єктам фінансовим відносин, так і специфічні

Мобілізація доходів бюджету може проводитись на податковій і неподатковій основі. Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав — у вигляді доходів від використання державного майна та угідь. У такий спосіб виділяються три методи формування доходів держави:

· від підприємницької діяльності;

· від державного майна, угідь і послуг;

· податковий.

Основою формування доходів бюджету є податки. Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, без еквівалентність, законодавче регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.

Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством.

 

 

17. Види непрямих податків, їх роль у доходах бюджету.

Непрямі податки встановлюються на товари і послуги у вигляді надбавок до ціни товару чи послуги, оплачуються покупцями при купівлі товарів та отриманні послуг, а в бюджет вносяться продавцями цих товарів та послуг.

Непрямі податки відіграють важливу роль у формуванні доходів Державного бюджету. Надходження від них у Державний бюджет перевищують 50 % його доходів.

Види непрямих податків, їх платники, розміри, порядок стягування і сплати в бюджет встановлюються в законодавчому порядку.

Нині в Україні стягуються такі види непрямих податків: ПДВ, акциз та мито.

Одним з основних джерел формування Державного бюджету України є податок на додану вартість. На частку ПДВ у доходах Державного бюджету припадає близько 40 %.

Податок на додану вартість — один з основних непрямих податків в Україні. Сутність ПДВ полягає в тому, що він є частиною новоствореної вартості, яка стягується з покупців у вигляді цін на товари і послуги, що продаються (надаються) на кожному етапі їх виробництва і продажу, а сплачується в бюджет продавцями цих товарів, робіт та послуг.

Акцизний податок — це непрямий податок, що встановлюється на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, та включається в їхню ціну. Його частка в доходах державного бджету становить близько 10 %

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стягнення мита має на меті не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної структури експорту і імпорту. Його частка в доходах державного бюлдету становить блтзько 4 %

 

 

18. Пряме оподаткування, його види, значення прямих податків у формування доходів бюджету.

Прямі податки - обов'язкові платежі, що стягуються з доходів або майна їч власників та прямо залежать від розміру обєкта оподаткування (наприклад, податок на прибуток, ПДФО, плата за землю).

Прямі податки поділяються на дві підгрупи: особисті і реальні. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника й враховують платоспроможність платника (ПДФО, податок на пибуток). Реальні податки передбачають оподаткування за зовнішніми ознаками (податок на землю, транспортні засоби тощо).

Серед прямих податків найбільше бюджетне значення мають податок на прибуток підприємств та ПДФО. Іхня частка в доходах державного бюджету складає близько 25%

 

19. Платежі за ресурси, їх види, роль у доходах бюджету.

Ресурсні платежі, що стягуються в Україні мають кілька видів:

· збір за спеціальне використання водних ресурсів (плата за воду)

· збір за спеціальне використання надр для видобутку корисних копалин

· збір за спеціальне використання лісових ресурсів

Стягнення цих платежів обумовлюється тим, що природні ресурси є власністю держави. За їх використання держава стягує плату, основне призначення якої – покрити видатки на відтворення, ефективне використання цих ресурсів тощо. Як і податки, стягнення плати за ресурси має обовязковий характер. Але, на відміну від податкових методів формування доходів, плата за ресурси передбачає еквівалентність. Суттєвого бюджетного значення ці платежі не відіграють.

Плата (податок) за землю також може бути віднесена до ресурсних платежів, однак характер цього платежу не передбачає повної еквівалентності.

 

20. Неподаткові доходи бюджету.

Доходи Державного бюджету служать фінансовою базою виконання державою її функцій. Склад, форми і методи мобілізації доходів Державного бюджету визначаються системою і особливостями господарювання та тими завданнями, які вирішує суспільство у певний період.

Склад доходів Державного бюджету України визначається Бюджетним кодексом України та Законами «Про Державний бюджет» на відповідний бюджетний період.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності (надходження від грошово-речових лотерей, надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України, надходження дивідендів від суб’єктів підприємницької діяльності, утворених за участю державних підприємств і організацій, надходження від приватизації майна тощо);

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності (плата за утримання дітей у школах-інтернатах; плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого майна; плата за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ тощо);

3) інші неподаткові надходження (надходження коштів від реалізації конфіскованого майна; надходження коштів від реалізації майна, що перейшло у власність держави; надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, установ та організацій, щодо яких минув строк позовної давності, власні надходження бюджетних установ тощо).

 

21. Склад і структура доходів Державного бюджету України.

Склад доходів державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та законами України про Державний бюджет на відповідний рік.

До доходів Державного бюджету України включаються доходи бюджету, за винятком тих, що закріплені за місцевими бюджетами (ст.29 БКУ).

До доходів загального фонду Державного бюджету України належать:

1) 50 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) на території міста Києва;

2) податок на прибуток підприємств;

3) 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування;

4) 50 відсотків збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об’єктів місцевого значення);

5) 50 відсотків плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення (крім плати за користування надрами для видобування нафти, природного газу та газового конденсату, яка зараховується до загального фонду державного бюджету у повному обсязі);

6) податок на додану вартість;

7) акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції);

8) акцизний податок з ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції);

9) ввізне мито (крім мита, визначеного пунктом 3 частини третьої цієї статті);

10) вивізне мито;

11) рентна плата за транзитне транспортування трубопроводами природного газу територією України;

Джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є:

1) акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) в частині нафтопродуктів і транспортних засобів;

2) акцизний податок з ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції) в частині нафтопродуктів і транспортних засобів;

3) ввізне мито на нафтопродукти і транспортні засоби та шини до них;

4) екологічний податок, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад встановлений особливими умовами ліцензії строк;

5) судовий збір;

6) плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні;

7) 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності;

8) кошти, отримані відповідно до статті 8 Закону України "Про впорядкування питань, пов’язаних із забезпеченням ядерної безпеки" (включаючи надходження заборгованості минулих років за цими коштами), та дохід від розміщення цих коштів у цінні папери відповідно до статті 9 цього ж Закону України;

9) збір на соціально-економічну компенсацію ризику населення, яке проживає на території зони спостереження; та інші визначені статтею 29 БКУ

 

22. Доходи місцевих бюджетів, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать (ст..64 БКУ):

1) податок на доходи фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу;

2) 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

3) 50 відсотків збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя користувачами води за місцем її забору;

4) 50 відсотків плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення (крім плати за користування надрами для видобування нафти, природного газу та газового конденсату), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

5) плата за використання інших природних ресурсів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

12) реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що справляється виконавчими органами відповідних місцевих рад;

15) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам.

 

23. Доходи місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертах.

До доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

2) податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності. 3) плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення; плата за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; збір за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення; збір за спеціальне використання лісових ресурсів (крім збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування). 4) плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

7) місцеві податки і збори (крім єдиного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування, включаючи збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (крім збору в частині провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах); 8) фіксований сільськогосподарський податок, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

9) частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до бюджету, у порядку, визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами;

10) плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів (крім коштів, отриманих вищими та професійно-технічними навчальними закладами від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право);

11) штрафні санкції за порушення законодавства про патентування;

12) адміністративні штрафи, що накладаються місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

13) штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів з суб'єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевих бюджетів;

14) надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності;

15) плата за надані в оренду водні об'єкти місцевого значення;

2. До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать:

1) надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів (визначені в частині першій статті 71 цього Кодексу);

2) збір за першу реєстрацію транспортного засобу, що зараховується у розмірі: 30 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та 70 відсотків - до бюджету міста Сімферополя і бюджетів міст - обласних центрів у разі реєстрації транспортних засобів на території цих міст; 50 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та 50 відсотків - до міських, селищних і сільських бюджетів у разі реєстрації транспортних засобів на відповідній території; 60 відсотків - до бюджету міста Києва і 40 відсотків - до обласного бюджету Київської області у разі реєстрації транспортних засобів у місті Києві; 100 відсотків - до бюджету міста Севастополя у разі реєстрації транспортних засобів у місті Севастополі;

3) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності в частині провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах;

4) кошти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що зараховуються у розмірі: 100 відсотків - до бюджетів міст Києва та Севастополя, 25 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, 75 відсотків - до бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, 15 відсотків - до районних бюджетів, 60 відсотків - до бюджетів міст районного значення, селищ і сіл;

5) концесійні платежі щодо об'єктів комунальної власності (які мають цільове спрямування згідно із законом);

7) 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків;

8) відрахування 10 відсотків вартості питної води суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють реалізацію питної води через системи централізованого водопостачання з відхиленням від відповідних стандартів, що зараховуються до бюджетів міст, селищ та сіл;

9) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок відповідного місцевого бюджету; 15) інші надходження, визначені законом про Державний бюджет України.

24. Порядок формування доходів місцевих бюджетів.

До місцевих бюджетів відносяться бюджет АР Крим, обласні та районі бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. Бюджети місцевого самоврядування включають бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст і їх об'єднань. Місцевий бюджет охоплює надходження і витрати на виконання повноважень органів влади АР Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України.

З метою проведення регулювання доходів місцевих бюджетів і досягнення їх бюджетної забезпеченості доходи, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування розбиваються на дві групи. До першої групи відносяться доходи, що враховуються при визначені міжбюджетних трансфертів. Друга група охоплює доходи, які не враховуються при проведенні міжбюджетних трансфертів.

Доходи місцевого бюджету зараховуються до загального або спеціального фонду місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.

У складі надходжень спеціального фонду місцевого бюджету виділяються надходження бюджету розвитку, які формуються відповідно до вимог Бюджетного кодексу України

Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій та субвенцій, затверджуються у законі про Державний бюджет України для кожного відповідного місцевого бюджету згідно з Бюджетним кодексом України.

Кошти, передані державою у вигляді дотацій та субвенцій, можуть розподілятися Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення), районними радами між відповідними місцевими бюджетами та використовуватися для фінансування спільних проектів відповідних територіальних громад.

 

25. Економічна сутність видатків бюджету, їх класифікація.

Видатки бюджетів різних рівнів відображують економічні відносини, що виникають у зв´язку з розподілом фінансових ресурсів держави та їх використанням за галузевим, територіальним та цільовим призначенням. Це грошові кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідними бюджетами. Видатки бюджетів безпосередньо пов´язані з доходами. З одного боку, обсяг видатків обмежується бюджетними надходженнями, тобто доходами, які визначаються економічними можливостями держави. З іншого боку, видатки можуть впливати на доходи, сприяючи розвитку виробництва, науково-технічному прогресу тощо.

Видатки бюджетів класифікуються за чотирма ознаками:

а) функціональна класифікація;

б) економічна класифікація;

в) відомча класифікація;

г) програмна класифікація.

Функціональна класифікація здійснюється відповідно до основних функцій держави.

Економічна класифікація видатків бюджетів відображає предметно-цільове призначення коштів.

Відомча класифікація видатків бюджету дає можливість у кожній групі бюджетних видатків виділити безпосередніх розпорядників коштів: конкретне міністерство, державний комітет, державне відомство або іншу юридичну особу, якій виділяються асигнування з бюджету.

Програмна класифікація видатків бюджетів застосовується при формуванні бюджетів за програмно-цільовим методом і щорічно визначається у Законі «Про Державний бюджет України». Обов´язковою умовою формування програмної класифікації видатків Державного бюджету є прив´язування конкретної бюджетної програми до функціональної класифікації. Останнє забезпечує можливість автоматичного групування показників бюджетних програм за функціональною класифікацією.

26. Засади розмежування видатків між окремими бюджетами.

Розмежування видів видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання гарантованих послуг та наближення їх до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

1) перша група - видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання гарантованих послуг і які розташовані найближче до споживачів;

2) друга група - видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують надання основних гарантованих послуг для всіх громадян України;

3) третя група - видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують гарантовані послуги для окремих категорій громадян, або реалізацію програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України.

2. Видатки першої групи здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст.

3. Видатки другої групи здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів.

4. Видатки третьої групи здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

5. З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.

 

 

27. Роль видатків бюджету у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку.

Видатки на соціальний розвиток повинні забезпечувати вирішення питань економічного розвитку в майбутньому. Наприклад, реалізація довгострокових програм зайнятості сприяє боротьбі з безробіттям серед молоді і, як результат, покращується соціальне становище останніх. Також доведено, що інвестиції в людський капітал є високоефективними вкладеннями в розвиток соціуму й економіки в цілому. Проте нині в Україні видатки соціального напряму спрямовані виключно на фінансування споживацьких потреб, зокрема, на збільшення розмірів соціальних виплат і поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати. У процесі формування видаткової частини бюджетів на наступний рік основні зусилля держави спрямовуються переважно на вирішення поточних проблем без достатньої оцінки впливу таких рішень на майбутній економічний розвиток. Про відсутність стратегічної політики соціально-економічного розвитку свідчить постійна зміна структури й обсягів видатків бюджетів.

Бюджетне фінансування на охорону освіти у період з 2007-2011 рр. залишається у розмірі приблизно 8000 млн. грн., або 4% від загальних витрат Державного бюджету України. Цього не вистачає для надання мінімального набору послуг українському населенню, рівень смертності продовжує зростати, а якість послуг, що надаються населенню не зростає.

Видатки на освіту є більш значними, вони майже втричі перевищуються видатки на охорону здоров’я, тобто становлять 12% від загального обсягу видатків Державного бюджету. Але рівень освітянських послуг теж залишається низьким та залежить від фінансових можливостей батьків сплачувати за додаткові заняття своїх дітей [7, C.171-179].

Ще в більш критичному стані знаходяться заклади культури та спорту, витрати на які не досягають навіть 2 % з Державного бюджету, адже фінансування здійснюється за залишковим принципом. Ігнорування державою необхідності підтримки культурної сфери призводить до деморалізації суспільства та зростання злочинності. На сьогодні в Україні фінансування фізичної культури та спорту з Державного бюджету України на одну особу припадає 21,37 грн. Ця сума є мізернею, особливо якщо зважати на те, що основні фонди палаців спорту майже повністю амортизовані й підлягають капітальному ремонту, а державних стадіонів майже не залишилось.

Слід зазначити, що особлива увага звертається саме на фінансування видатків на соціальну сферу, адже вони забезпечують формування та зростання людського капіталу. Економічний розвиток будь-якої країни не можливий без даного фактора, а тому першочерговим завданням держави є фінансове забезпечення соціальної сфери с метою формування високоінтелектуального та здорового суспільства. На жаль, сучасна політична доктрина в Україні зводиться до підтримання мінімального рівня життя, яке слід називати «виживанням»

 

 

28. Склад і структура видатків Державного бюджету України.

Існують наступні класифікації видатків бюджетів: Функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету, Економічна класифікація видатків бюджету, Відомча класифікація видатків та кредитування державного бюджету.

Функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету побудована за ознакою організаційного устрою держави і вона виділяє групи видатків на управління державою в цілому та управління на місцях.

Має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджету на здійснення функцій держави, АРК чи місцевих органів;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрямки використання бюджетних коштів на здійснення функцій держави, АРК, місцевих органів.

Відомча класифікація видатків та кредитування бюджету містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів для систематизації видатків та кредитування бюджету за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів.

На основі відомчої класифікації видатків та кредитування бюджету Державне казначейство України складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.

Економічна класифікація видатків бюджету призначена для чіткого розмежування видатків бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню, що іменуються як трансферти населенню, та інші категорії). Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечити єдиний підхід до всіх отримувачів з точки зору виконання бюджету.

Ця класифікація є важливою для планування та організації обліку видатків кожної бюджетної установи. Адже всі видатки плануються в кошторисі і відображаються в бухгалтерському обліку та звітності за кодами економічної класифікації видатків.

При цьому кожному конкретному виду видатків (статті видатків) присвоєно 4-рівневий цифровий код, який скорочено позначають буквами: КЕКВ (код економічної класифікації видатків). Таке кодування дозволяє отримувати інформацію про конкретні видатки установи.

Відповідно до економічної класифікації, видатки бюджетних установ поділяються на поточні та капітальні.

Поточні видатки - це видатки бюджетів, що спрямовуються на виконання бюджетних програм та які забезпечують поточне функціонування бюджетних установ, проведення досліджень, розробок, заходів та надання поточних трансфертів населенню та підприємствам.

Таким видаткам присвоєно код 2000. В свою чергу ця група видатків конкретизується окремими видами видатків, що об'єднані в групи економічно однорідних видатків та мають свій код.

Капітальні видатки - це платежі з метою придбання необоротних активів, стратегічних і надзвичайних запасів товарів, невідплатні платежі, що передаються одержувачам бюджетних коштів з метою придбання ними подібних активів, компенсації втрат, пов'язаних з руйнуванням чи пошкодженням необоротних активів. Такі видатки відображаються за кодом 3000.

Код 9000 «Нерозподілені видатки»

Кошти резервного фонду бюджету, передбачені у Державному бюджеті України. Кошти на створення резервного фонду місцевого бюджету, передбачені рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим або відповідної місцевої ради.

Кошти резервного фонду відповідного бюджету можуть використовуватися на здійснення поточних, капітальних видатків та надання кредитів згідно із законодавством.

 

 

29. Видатки місцевих бюджетів, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Існують наступні класифікації видатків бюджетів: Функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету, Економічна класифікація видатків бюджету, Відомча класифікація видатків та кредитування державного бюджету.

Функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету побудована за ознакою організаційного устрою держави і вона виділяє групи видатків на управління державою в цілому та управління на місцях.

Має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджету на здійснення функцій держави, АРК чи місцевих органів;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрямки використання бюджетних коштів на здійснення функцій держави, АРК, місцевих органів.

Відомча класифікація видатків та кредитування бюджету містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів для систематизації видатків та кредитування бюджету за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів.

На основі відомчої класифікації видатків та кредитування бюджету Державне казначейство України складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.

Економічна класифікація видатків бюджету призначена для чіткого розмежування видатків бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню, що іменуються як трансферти населенню, та інші категорії). Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечити єдиний підхід до всіх отримувачів з точки зору виконання бюджету.

Ця класифікація є важливою для планування та організації обліку видатків кожної бюджетної установи. Адже всі видатки плануються в кошторисі і відображаються в бухгалтерському обліку та звітності за кодами економічної класифікації видатків.

При цьому кожному конкретному виду видатків (статті видатків) присвоєно 4-рівневий цифровий код, який скорочено позначають буквами: КЕКВ (код економічної класифікації видатків). Таке кодування дозволяє отримувати інформацію про конкретні видатки установи.

Відповідно до економічної класифікації, видатки бюджетних установ поділяються на поточні та капітальні.

Поточні видатки - це видатки бюджетів, що спрямовуються на виконання бюджетних програм та які забезпечують поточне функціонування бюджетних установ, проведення досліджень, розробок, заходів та надання поточних трансфертів населенню та підприємствам.

Таким видаткам присвоєно код 2000. В свою чергу ця група видатків конкретизується окремими видами видатків, що об'єднані в групи економічно однорідних видатків та мають свій код.

Капітальні видатки - це платежі з метою придбання необоротних активів, стратегічних і надзвичайних запасів товарів, невідплатні платежі, що передаються одержувачам бюджетних коштів з метою придбання ними подібних активів, компенсації втрат, пов'язаних з руйнуванням чи пошкодженням необоротних активів. Такі видатки відображаються за кодом 3000.

Код 9000 «Нерозподілені видатки»

Кошти резервного фонду бюджету, передбачені у Державному бюджеті України. Кошти на створення резервного фонду місцевого бюджету, передбачені рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим або відповідної місцевої ради.

Кошти резервного фонду відповідного бюджету можуть використовуватися на здійснення поточних, капітальних видатків та надання кредитів згідно із законодавством.

 

 

30. Видатки місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Видатки місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів

1. До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) місцеву пожежну охорону;

2) позашкільну освіту;

3) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;

в) програми соціального захисту малозабезпеченої категорії учнів професійно-технічних навчальних закладів;

г) центри обліку та заклади соціального захисту для бездомних осіб, центри соціальної адаптації осіб, звільнених з установ виконання покарань;

ґ) компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

д) компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують сторонньої допомоги;

е) надання ветеранським організаціям фінансової підтримки та кредитування;

4) відшкодування різниці між розміром ціни (тарифу) на житлово-комунальні послуги, що затверджувалися або погоджувалися рішенням місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, та розміром економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання);

5) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

6) культурно-мистецькі програми місцевого значення, в тому числі зоопарки загальнодержавного значення комунальної власності;

7) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;

8) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

9) типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значення;

10) транспорт, дорожнє господарство:

а) регулювання цін (тарифів) на перевезення пасажирів у пасажирському транспорті за рішенням місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування відповідно до наданих повноважень;

б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (у тому числі роботи, що проводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними підрозділами);

в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого значення;

11) заходи з організації рятування на водах;

12) обслуговування місцевого боргу;

13) програми природоохоронних заходів місцевого значення;

14) управління комунальним майном;

15) регулювання земельних відносин;

16) заходи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в межах повноважень, встановлених законом;

17) заходи та роботи з мобілізаційної підготовки місцевого значення;

18) проведення місцевих виборів у випадках, передбачених законом, та республіканських Автономної Республіки Крим і місцевих референдумів;

19) членські внески до асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об'єднань;

20) підвищення кваліфікації депутатів місцевих рад;

21) інші програми, пов'язані з виконанням власних повноважень, затверджені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою згідно із законом.

22) Видатки місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Ст 88-90 БКУ.

 

31. Поняття бюджетної класифікації, її складові.

бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів;

Вона забезпечує єдність аналітичного обліку в усіх ланках, спрощує як облік, так і складання звітності – в цьому заключається її значення для бухгалтерського обліку.

Бюджетна класифікація видатків багаторівнева і представляє собою розмежування видатків за економічними ознаками. Тобто класифікаційною ознакою виступають єдині економічні категорії.

Особливістю нової бюджетної класифікації є чітке розмежування видатків за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування на фонд оплати праці тощо).

Саме такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів з точки зору виконання бюджету.

СТРУКТУРА БЮДЖЕТНОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ УКРАЇНИ

Розділ I. Доходи бюджету

Розділ II. Видатки бюджету

1. Функціональна структура видатків

2. Відомча структура видатків

3. Економічна структура видатків

Розділ III. Фінансування бюджету

1. Фінансування за типом кредитора

2. Фінансування за типом боргового зобов'язання

Розділ IV. Державний борг

 

 

32. Склад видатків бюджету на економічну діяльність, їх роль і місце у розвитку економіки.

На перехідному етапі економіки України важливою є роль бю­джетного фінансування. Бюджетні видатки мають спрямовуватися насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідного рин­кового середовища, підтримання пріоритетних і базових галузей еко­номіки, розвиток наукомістких технологій, підтримання в належно­му стані екології.

Основні напрями розвитку економіки визначаються Кабінетом Міністрів України, установами Академії наук України із залучен­ням інших зарубіжних і вітчизняних фахівців та науково-дослід­них установ.

На найближчу перспективу пріоритетними галузями народного господарства є енергетика, суднобудування, літакобудування, кос­мічна галузь, металургія, сільське господарство. Саме вони в комп­лексі з інфраструктурою визначають економічний поступ України, забезпечують значні валютні надходження, зовнішньоекономічний імідж України. Оскільки на зовнішньому ринку діє жорстка кон­куренція, на перехідному етапі держава має підтримувати експортні галузі.

Видатки бюджету на економічну діяльність в Україні охоплюють державні капітальні вкладення, бюджетні кредити підприємствам, державні субсидії й дотації, операційні витрати (на виробничу інфраструктуру — геологорозвідувальні роботи, роботи щодо землевпорядкування тощо). Вони спрямовуються в галузі економічного комплексу. При цьому видаткам бюджету відводиться допоміжна і регулятивна роль у системі фінансового забезпечення економіки, основними формами якого є самофінансування і кредитування.

 

33. Напрями і форми бюджетного фінансування економічної діяльності.

Видатки бюджету на економічну діяльність здійснюються через такі форми фінансування:

– капіталовкладення;

– операційні витрати;

– кредити і дотації.

Фінансування капіталовкладень може здійснюватись за дво­ма напрямами:

а) у відомчому розрізі;

б) у розрізі інвестиційних проектів.

Галузевий (відомчий) підхід полягає в тому, що загальна сума виділених бюджетом капіталовкладень направляється міністерст­вам і відомствам, які, в свою чергу, розподіляють цю суму між підприємствами та організаціями. Цей підхід є основним в Украї­ні, хоча має недолік — розпорошення коштів.

Фінансування інвестиційних проектів, навпаки, дозволяє кон­центрувати ресурси на реалізації.осповних завдань.

Обсяг капіталовкладень, що фінансуються з бюджету, визна­чається двома чинниками:

• можливостями бюджету;

• наявністю необхідних та ефективних проектів.

Вартість інвестиційних проектів визначається в їх коштори­сах. Виділення бюджетних асигнувань на капіталовкладення при фінансуванні інвестиційних проектів здійснюється на конкурсній основі таким чином:

1. На підставі визначених критеріїв (термін окупності, рента­бельність, мінімальність ризиків та економічна ефективність і со­ціальна значимість проекту) здійснюється конкурсний відбір проектів.

2. Проводиться тендер (конкурс) серед виконавців того чи ін­шого проекту.

В основі механізму виділення коштів на капіталовкладення лежать потреби у забезпеченні певних темпів економічного зрос­тання (приріст ВВП).

Операційні витрати, які являють собою видатки бюджету на утримання виробничої інфраструктури, включають:

o фінансування геолого-розвідувальних робіт;

o фінансування лісового і водного господарства;

o землевпорядкувальні роботи;

o заходи по боротьбі зі шкідниками рослин, хворобами тварин та епідеміями;

o утримання насіннєвих станцій і племінних господарств.

Фінансування геолого-розвідувальних робіт проводиться за рахунок двох джерел: бюджету та коштів підприємств. З бю­джету фінансуються роботи з пошуку нових родовищ корисних копалин, за рахунок підприємств видобувної промисловості — роботи в межах існуючих родовищ.

Утримання лісового і водного господарства віднесене на ви­датки бюджету в зв'язку з тим, що на даний час ці ресурси_— за­гальнонародна власність. У бюджеті існують цільові доходи, пов'язані з фінансуванням вказаних витрат, — лісовий дохід і плата за використання прісних водних ресурсів. Проте, на відміну від геолого-розвідувальних робіт, доходи і видатки за цими напрямами не врівноважені — видатки набагато вищі.

Землевпорядкувальні роботи включають заходи з підвищення і відновлення родючості ґрунтів (наприклад, протиерозійні захо­ди, тобто боротьба з вітряною і водною ерозією ґрунтів).

Бюджетні кредити надаються підприємствам держав­ного сектора на тимчасові потреби в разі фінансових ускла­днень. Вони можуть бути безпроцентні або з невисокою про­центною ставкою.

Державна дотація являє собою виділення з бюджету ко­штів на покриття збитків суб'єктів господарювання в тому разі, коли збитковість визначається певною фінансовою по­літикою держави в сфері ціноутворення (як правило, обме­ження рівня цін).

 

34. Видатки бюджету на науку. Фінансування наукових досліджень у відомчих наукових закладах та вищих закладів освіти.

Фінансування науки в Україні з Державного бюджету здійснюєть­ся за трьома рівнями. Розглянемо заклади економічного напряму діяльності.

І. Заклади Академії наук України.(код 6540000)

Це наукові установи, які виконують державні фундаментальні дослідження. До них відносять: Інститут економічного прогнозу­вання, Інститут економіки, Інститут економіки промисловості, На­ціональний інститут економічних програм, Науково-дослідний інсти­тут моделювання та інформатизації та ін.

II. Відомчі заклади.

При Президентові України, Верховній Раді України, міністерствах і відомствах функціонують наукові установи, які виконують наукові дослідження, що є актуальними для конкретного напряму діяльності. До них належать: Національний інститут стратегічних досліджень (код 0301080), Академія управління (при Президенті України), Науково-дослідний економічний інститут (Міністерство економіки, код 1200000), Українська акаде­мія банківської справи (НБУ) та ряд інших.

III. Заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки.

У цих закладах поряд із навчанням студентів виконуються за­мовлення з окремих загальнодержавних проблем з відповідним фінансуванням із Державного бюджету.

Фінансування науково-дослідних установ з бюджету здійснюєть­ся через головних розпорядників бюджетних коштів. Крім того, пе­редбачено стимулювання установ, підприємств, які залучають для досліджень власні кошти. Однак, зважаючи на не досить розвинутий економічний стан суб'єктів господарювання, вплив цих важелів є недостатнім для виконання вагомих досліджень.

Джерело фінансування наукових досліджень залежить від їх характеру. Розрізняють два напрями наукових досліджень:

* фундаментальні;

Прикладні.

Фундаментальними дослідженнями є пошукові теоретичні напрями науки. Визначити наперед результативність та ефектив­ність таких досліджень дуже складно, тому неможливо встанови­ти їх вартісну оцінку. У зв'язку з великим ризиком використання інвестованих коштів ці дослідження фінансуються за допомогою бюджету або спеціальних фондів.

Прикладні дослідження пов'язані з визначенням форм і мето­дів впровадження в практику результатів фундаментальних до­сліджень, які завершились певними винаходами. Оскільки в да­ному випадку можливе прогнозування ефективності таких робіт, встановлення їх вартісної оцінки, то фінансування може здійсню­ватись за рахунок коштів замовника.

В Україні існує певна спеціалізація наукових закладів. Акаде­мічні науково-дослідні заклади, підпорядковані Національній академії наук, займаються насамперед фундаментальними дослі­дженнями,

У частині прикладних досліджень фінансування здійсню­ється головним чином за рахунок замовника.

Другу групу складають відомчі заклади, основний профіль яких — прикладні дослідження, спрямовані на розвиток даної га­лузі. Фінансування здійснюється за рахунок централізованих ко­штів міністерств і відомств або за кошти замовників. Якщо відомчі заклади ведуть фундаментальну тематику, то в цій частині вони отримують кошти з бюджету. Наприклад, в Держбюджеті на 2005 рік під кодом 2300000 «Міністерство охорони здоров’я України» заплановано видатків на фундаментальні дослідження у сфері профілактичної та клінічної медицини під кодом 2301020 в сумі 3,3 млн. грн, А під кодом 2600000 «Міністерство промислової політики України» заплановано видатків на прикладні розробки з проблем розвитку основних галузей обробної промисловості під кодом 2601020 в сумі 2,3 млн. грн. Аналогічні видатки сплановані і для інших відомств, наприклад, для Міносвіти та науки під кодом 2200000.

Бюджетне фінансування науки здійснюється двома способами:

* фінансування наукових закладів;