Історія створення роману «Дім на горі». Його композиція.

Найяскравішим прикладом необарокового стилю є роман-балада Валерія Шевчука «Дім на горі».

Створювався він протягом 1966-1980 років, а вийшов у світ 1983-го.

Цікавою є історія написання. Ось як розповідає про це сам В. Шевчук: «Книжку "Дім на горі" я писав мовби з кінця, тобто з другої її фольклорно-фантастичної частини "Голос трави". Писалася вона поволі: спершу одне опо­відання, котре я відкладав убік — хай вилежиться, тоді друге й так далі. Мав щастя, що мене ціле десятиліття не друкували, отож міг собі дозволити таку розкіш — не поспішати. А коли згодом переглянув усі ті оповідання, побачив, що вони утворюють певну цілість. І от вона собі лежала, я відчув, що чогось їй бракує. І дописав тоді першу частину — роман-преамбулу, що, власне, дав назву цілій книжці — "Дім на горі". Тим самим у творі розлилась часова перспектива, увиразнились елементи притчі, що промовляє до нас не якимись силогізмами моральних повчань, а художніми образами, котрі не потребують логічних ко­ментарів».

Твір складається з двох частин: повісті-преамбули «Дім на горі» і дру­гої частини, яка має назву «Голос трави». Оповідання, написані козопасом Іва­ном Шевчуком і «приладжені до літературного вжитку правнуком у перших» й об'єднує 13 оповідань.

Певно, працюючи над обома частинами роману, В. Шевчук не замислю­вався над тим, що підсвідомо втілював у ньому специфічне барокове світоспри­йняття, яке відбилося вже на самій композиції твору.

«Дім на горі» асоціюється з подібними бароковими спорудами. Друга частина — «Голос трави» — ніби основа цієї споруди, своєрідне підніжжя. Три­надцять оповідань в алегоричній, замаскованій формі розповідають про реаль­не життя. їх фольклорно-міфологічна основа виконує роль не екзотичного тла: міфи, легенди, перекази були невід'ємною частиною світовідчуття наших пред­ків, привносили в нього своєрідну духовну корекцію. Тому так тісно переплетено тут реальні картини з фантастичними, умовними, ірреальними.

Життя героїв перебігає мовби в якомусь химерному (бароковому) світі, який, однак, суттю своєю нічим не відрізняється від світу реального. В ньому так само відбувається протиборство між добром і злом, світлом і тінню, людина по­стійно шукає сенсу свого буття, самої себе, прагне розібратися в довколишньому світі, в якому панують страх, непевність, неспокій. Кожне оповідання — своє­рідна притча, морально-етичний постулат, до якого варто прислухатися, щоби вижити в такому світі. Про перемогу тут не йдеться. Автор художньо досліджує сутність добра і зла («Відьма», «Чорна кума»). В оповіданні «Панна сотниківна» він тривожиться душевною роздвоєністю людини. Ця проблема хвилювала ще й давнє українське бароко. Він навіть показує, як ця роздвоєність може погуби­ти («Перелесник»). Особливу увагу звертає на відповідальність кожного за свої вчинки на цій землі («Свічення»). Усі герої В. Шевчука свідомо чи підсвідомо прагнуть внутрішньої чистоти, гармонії («Швець»).

Той дім на горі побіля річки Тетерів, довкола якого розгортаються події повісті-преамбули, уособлює своєрідну фортецю нашої духовності, той ідеал, до якого прагне жива душа. Дарма що той дім не розгаданий до кінця, загад­ковий і недоступний декому. Зате традиція дому є стійкою: там володарюють жінки — зачинательки та продовжувачки роду, хоронительки моралі. Чоловіки тут з'являються вряди-годи; їм належить доля блудних синів. Лише від тих, хто нап'ється води тут, на горі, з рук жінки, народжуються дівчатка. Хлопці народжуються від таємничих прибульців, які зваблюють жінок усупереч їхній волі,— «джиґунів». Спочатку вони з'являються в подобі сірого птаха, який пере­творюється в чоловіка, а потім так само таємниче зникає. Зате залишаються по них нащадки — Хлопці, покликані бути творцями — поетами, художниками. Так народився козопас Іван, який згодом залишить нащадкам свої тринадцять напівфантастичних оповідей, так народився і син Галі Хлопець, який ті опові­дання «приладить до літературного вжитку».

Сюжет повісті «учуднений» багатьма засобами. Важливе значення має в ньому й символіка, зокрема кольорів (синій, сірий, жовтий, зелений), образів (як реалістичних, так і умовно-фантастичних).

Ця символіка тісно пов'язана із суто бароковими мотивами, які прони­зують твір. Наприклад, мотив небесної дороги. Автор пояснює його як «символ життєвого шляху», йдучи по якому, «кожна людина відчуває потребу ступити не лише на житейську дорогу, а й на ту, що провадить до вічності». Піднімаючись крутою стежкою до будинку, що височів на горі, недавній фронтовик Володимир навіть не підозрював, що від того життя його круто зміниться, там він знайде спокій і душевну гармонію — він підсвідомо змушував себе підніматися вгору.

Мотив самотності водночас є прокляттям та благом. Відчуття самотності переживають усі герої твору, в різний час і за різних обставин вона відіграє свою роль.

Мотив блудного сина, заснований на біблійній притчі, передає горе ви­тання з рідного дому-фортеці, своєрідну втечу від світу, від себе і радість по­вернення — знаходження себе, пізнання законів природи і світу. Символ дому н поєднанні з цим мотивом означає своєрідне благо, фортецю, міцну основу, а до­рога, яка веде з цього дому,— прокляття.

Жанрова природа твору дуже складна. «Дім на горі» поєднав прикмети новелістичного, готичного, філософського романів, а також роман – виховання. Сам письменник жанр «Дому на горі» визначив як роман - баладу. Справді, у баладах українських та європейських романтиків мотив кохання жінки з демонічним єством у чоловічій подобі домінував. Але у баладах таке поєднання реального й ірреального світів закінчувалося трагічно. Натомість у романі зближення цих світів має символічний характер: народжені сини від перелесників – джигунів Іван Шевчук та Хлопець наділяються творчим началом, спрагою пізнання світу, мандрів, філософським поглядом на життя., Зокрема Іван Шевчук спочатку працював урядовцем у Житомирі, підсвідомо відкрив у собі дар ясновидіння, залишив посаду, захопився творами Григорія Сковороди, жив з природою в гармонії, пасучи кіз, роблячи записи. Автор описує його прозріння так, як зображували пророчі видіння, митців - ясновидців Ізмаїл Срезневський у передмові до першого випуску «запорожской старины», Амвросій Метлинський у баладі «Смерть бандуриста» та інші романтики. Важкий шлях до пізнання істини проходить і Хлопець, роками мандруючи світом і нарешті повернувшись до дому. «За кілька секунд побачив і пізнав більше,ніж за всі десять років мандрів». Тут він знаходить записи свого духовного предка Івана Шевчука і кохану дівчину Неонілу, з якою дружив ще з дитинства. Цей фінал роману нагадує розв’язку «роману виховання» Йоганна Гетте «Літа мандрів Вільгельма Майстера». Але герой Шевчука стає ясновидцем і має намір відредагувати і видати записи Івана Шевчука. Оскільки з домом на горі пов’язується народження людей, творчих, людей мистецтва, то критик Микола Жилинський запропонував вважати цю гору парнасом, а жінок, які мешкають тут, - Музами. Звичайно, роман охоплює й інші сфери: єдність роду як символу ідентичності, постійне повернення «блудних синів» додому відходження матері, а отже, України, її великий творчий потенціал, зникнення колоніального типу свідомості через усвідомлення нерозривних зв’язків з історією розвитку української нації.

Самостійна робота № 6