Тема. Постшістдесятництво.

У результаті вивчення теми студенти повинні:

Знати основні тенденції розвитку української літератури другої половини ХХ ст., найвизначніших представників цього періоду.

Вміти визначати головні проблеми письменників цього періоду.

 

Порядок виконання самостійної роботи:

 

3.1. Уважно прочитайте теоретичний матеріал для виконання самостійної роботи.

3.2. Надайте письмову відповідь на запитання:

3.2.1. Якою була політична обстановка в СРСР і, зокрема в Україні, у 70-80-ті роки? Як це відбилося на літературі.

3.3. У разі необхідності скористайтеся матеріалом з рекомендованої літератури або додаткових джерел.

 

Теоретичний матеріал для виконання самостійної роботи

 

Витіснене покоління, також Постшістдесятники – генерація поетів в українській літературі, найбільша активність яких припадає на семидесяті роки ХХ століття. Термін було запропоновано українським письменником Іваном Андрусяком, який зокрема, спирався на оцінки критика Володимира Моренця.

Історія терміну та основні ознаки «витісненого покоління»

Поширенню терміну посприяла антологія «Поети витісненого покоління», впорядкована Іваном Андрусяком і видана видавництвом «Ранок» в 2009 році. На думку Івана Андрусяка, поетів Київської школи поезії не слід розглядати ізольовано, оскільки стилістично й тематично вони споріднені з львівськими «підпільними сімдесятниками»(Григорій Чубай),та деякими іншими авторами, яких зазвичай не зараховують до Київської школи (Олег Лишега).

На думку критика Володимира Моренця, поети «витісненого покоління», на відміну від шістдесятників, не вдосконалювали соцреалізм, а творили нову для української літератури поетику. Їхня творчість «прямо кореспондує з домінантами європейської поетичної традиції типу Аполлінера, Еліота, Сен-Жон Перса, Пшибося, Незвала, Неруди».

Такі естетичні постанови офіційна радянська критика зустріло відверто вороже, тож більшість поетів «витісненого покоління» десятиліттями не мали змоги надрукувати свої твори навіть у районних газетах. Яскраві дебюти цих поетів не вийшли за межі поодиноких журнальних і газетних публікацій. Лише Тарас Мельничук встиг був видати першу книжку. Наклад першої книжки Василя Голобородька, внаслідок втручання радянської цензури,було знищено.

Фактично творчість цього покоління відбувалася підпільно,в умовах «внутрішньої еміграції».

Термін «витіснене покоління», на думку Івана Андрусяка є значно переконливішим за термін «постшістдесятники», який досі іноді вживається. Некоректність терміну «постшістдесятники», на його думку, полягає в тому,що поети «витісненого покоління»не були продовжувачами шістдесятників, а створили новий формально-естетичний напрямок в українській поезії.

Недоречно зараховувати цих письменників і до вісімдесятників. Адже хоча їхні поетичні збірки справді з’явилися у 80-х роках минулого століття, писалися вони в семидесятих, й лише через заборону друкуватися у той час з’явилися на десятиліття пізніше.

На думку Івана Андрусяка,типовими рисами поетів «витісненого покоління» були «глибинні безсвідомі рефлексії, найтонші емоційні порухи, гра нервів, мінімізовані спостереження».

Тарас Юрійович Мельничук (20 серпня 1938 чи 1939, с. Уторопи, Косівський район, Івано - Франківська область — 29 березня 1995, Коломия) — український поет – диссидент, в'язень радянських таборів та жертва репресивної психіатрії.

Після закінчення десятирічки Тарас Мельничук працював коректором районної газети «Радянська Гуцульщина», далі — в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах Радянської армії.

1958 — вступив до Чернівецького державного університету. На третьому курсі покинув навчання і поїхав за комсомольською путівкою на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, далі впродовж двох років працював теслею на будовах Красноярського краю.

1964 — поновився в університеті, з якого через півтора року був відрахований за вільнодумство.

Працював у редакціях районних газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська.

1967 — у видавництві «Карпати» вийшла його перша збірка віршів «Несімо любов планеті».

1967 — вступив на заочне відділення Московського літературного інституту.

Здав рукопис збірки віршів «Чага» у видавництва «Карпати» та «Радянський письменник», що стало причиною його арешту 24 січня 1972 року під час масових репресій проти української інтелігенції. Відбував покару в Пермських таборах, звідки вийшов на волю в березні 1975 року. Перебував під наглядом органів радянської держбезпеки.

Квітень 1979 — через спровокований КДБ інцидент, за «вчинення опору працівникові міліції» (а насправді за антирадянську діяльність[Джерело?]) Тарас Мельничук був арештований на 4 роки. Далі — кілька років адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи.

1982 — у видавництві «Смолоскип» в Торонто без відома автора вийшла збірка його віршів «Із - за ґрат».

Після повернення і з тюрми, Тарас Мельничук почав багато пити Попри застереження друзів та їх намагання допомогти, врешті-решт він потрапив на курс лікування до спеціальної лікарні в Джурові. За припущенням, таким чином КДБ розраховувало звести нанівець авторитет поета та одночасно підірвати стан його здоров'я через ліки. 1985 року після його втечі з Джурова, Мельничука було запроторено до психлікарні в Підмихайлівцях. Звільнений він був лише 27 квітня 1986, одразу після Чорнобильської аварії. Поету повідомили, що на нього тоді готувалося нове ув'язнення, але увагу радянських спец органів було відвернуто техногенною катастрофою.

1990 — вийшли збірки «Строфи із Голгофи» (Великобританія) та «Князь роси» (Київ, видавництво «Молодь»).

1990 — вступив до Спілки письменників України.

1992 — за книжку «Князь роси» вдостоєний Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Лауреат Шевченківської премії (1992).

Останні роки прожив у Коломиї.

1994 — у Коломийській друкарні ім. Шухевича побачила світ збірка поезій «Чага» (завдяки директорові друкарні Михайлові Андрусяку).

Похований на місці колишнього рідного обійстя в Уторопах.

Щороку 19 серпня, на День міста в Коломиї вручають міську літературну премію імені Тараса Мельничука.

Прижиттєві видання

Несімо любов планеті (Ужгород: Карпати, 1967)

Із-за ґрат (Торонто: Смолоскип, 1982)

Строфи із Голгофи (Великобританія, 1990) — тривають дискусії чи ця книжка справді була видана.

Князь роси (Київ: Молодь, 1990)

Чага (Коломия: Вік, 1994)

Посмертні видання

Твори в трьох томах. (Коломия: Вік, 2003).

 

Самостійна робота № 4