Стаття 251. Поняття строку та терміну
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний моменту часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
1. Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі.
Строки, які встановлюються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.
Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття «строк», «термін», «давність», «своєчасно», «негайно» та інші, які відображають часові зв'язки, часто включаються до змісту правових норм. У ЦК УРСР 1963 р. не було визначення поняття «строк», крім позовної давності, хоча в окремих статтях цього акта йшлося про строки в конкретних правовідносинах. Щодо порядку обчислення строку позовної давності та інших строків ст. 85 ЦК 1963 p. відсилала до статей 86 і 87 ЦПК УРСР, які стосувалися обчислення процесуальних строків. У новому ЦК України, крім норм, що регулюють дію позовної давності, поміщені загальні положення про строки і терміни, які стосуються усіх інститутів цивільного права.
Строки зазвичай розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі плин часу. Строк обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Оскільки права та обов'язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення та особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встановлені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їхнє скорочення за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали наданої їм можливості визначити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Не викликає сумніву вольовий характер строків, встановлюваних самими учасниками правовідносин або за рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу.
Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права строки несуть на собі відбиток суб'єктивного, але будучи встановленими, вони існують уже об'єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву), закон передбачає і вольові дії учасників правовідносин або державних органів: переведення на воєнний стан Збройних Сил України, у складі яких перебувають позивач або відповідач (п. 4 ч. 1 ст. 263 ЦК); вчинення позову у встановленому порядку або здійснення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу (ст. 264 ЦК) тощо. Суд за наявності поважних причин прогаяння строку позовної давності може відновити цей строк і захистити порушене право (ч. 5 ст. 267 ЦК). Учасники відносин можуть змінювати встановлені ними строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі. Отже, перебіг строку піддається впливу людей, залежить від їхньої волі та свідомості.
Цивільно-правові строки є часовою (темпорального) формою руху цивільних правовідносин, формами існування і розвитку суб'єктивних прав та обов'язків, що становлять їх зміст. Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями чи діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.
Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не займають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма час (строк) властивий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Наприклад, пропущений строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не вчинив позову до відповідача про захист порушеного права.
2. В українській правничій термінології поряд з поняттям «строк», що відображає певний період (проміжок) у часі (наприклад, рік, місяць), часто вживається поняття «термін», з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати. Тому новий ЦК ок-ремо визначає поняття «строк» і «термін». Відповідно до ст. 251 ЦК строком визнається період у часі, із закінченням якого пов'язана певна дія або подія, що має юридичне значення. У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами. Початок стропу або його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Терміном же визнається момент у часі, із настанням якого пов'язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
3. Розмаїття строків, що регулюються цивільним правом, зумовлює потребу їхньої класифікації. Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:
За підставами (джерелами) встановлення можна виділити строки (терміни), які визначаються: а) законом (наприклад, авторське право діє протягом усього життя автора та 70 років після його смерті, починаючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора); б) адміністративним актом (наприклад, місячним планом перевезення вантажів визначається строк дії зобов'язання залізниці з надання перевізних засобів, а вантажовідправника з пред'явлення вантажів до перевезення протягом календарного місяця); в) угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року); г) рішенням суду (наприклад, за рішенням суду дається відстрочення виселення наймача з жилої площі на три місяці).
За ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин строки поділяють на імперативні, що не підлягають зміні за угодою сторін (наприклад, не допускається скорочення позовної давності), та диспозитивні, що визначаються за угодою сторін (наприклад, строки в орендних відносинах).
За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу розрізняють загальні й окремі строки. Наприклад, річний строк дії договору — це загальний строк поставки продукції, окремі ж строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку.
У літературі наводяться також інші підстави для класифікації строків (визначені і невизначені, загальні і спеціальні, початкові, проміжні та кінцеві тощо).
У ряді статей ЦК законодавець оперує поняттям «розумний строк». Так, згідно з ч. 1 ст. 688 покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, — в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлено відповідно до характеру і призначення товару.
Поняття «розумний строк», очевидно, означає необхідність врахувати усі конкретні обставини, в яких діють учасники правових відносин.
В юридичній літературі правовідносини прийнято поділяти на регулятивні та охоронювальні. В регулятивних правовідносинах встановлювані строки — це строки здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків, в охоронювальних — вони є строками захисту цивільних прав. Це, зокрема, строки: 1) гарантійні; 2) оперативного захисту; 3) претензійні; 4) позовна давність; 5) процесуальні.
2) Види цивільно-правових строків
У цивільному праві існує багато різновидів строків. З метою їх вивчення і застосування використовуються різноманітні класифікації строків.
Строки поділяються на види за такими ознаками.
За джерелом їх встановлення - на законні, судові та строки, закріплені правочином.
Законні строки прямо передбачені законом, наприклад, строки набувальної давності (ст. 344 ЦК).
Судові строки - це строки, що визначаються судом, господарським або третейським судом. Так, згідно зі ст. 351 ЦПК за наявності обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють виконання рішення, за заявою державного виконавця або сторони суд у виняткових випадках може відстрочити чи розстрочити виконання судового рішення, про що виносить ухвалу.
Статтею 121 ГПК таке ж право надане господарському суду, при цьому відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається судом, а розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки визначаються судом.
Строки можуть бути також закріплені правочинами. Наприклад, згідно зі ст. 247 ЦК у довіреності визначається строк її дії. До цього виду строків належать, зокрема договірні строки, що визначаються сторонами договору, зокрема строк дії договору, строк виконання зобов'язань тощо.
За характером визначення - на визначені і невизначені.
Визначеними є строки, які підлягають точному обчисленню шляхом вказівки на їх початок і закінчення, точну тривалість, посилання на будь - який момент або подію. Наприклад, до визначених належать строки позовної давності.
Невизначеними називаються строки, які встановлюються шляхом вказівки на будь - які приблизні критерії. Закон передбачає у таких випадках здійснити яку - небудь дію «своєчасно», «негайно», «без зволікання». Під невизначеністю строку мається на увазі ситуація, коли закон або правочин взагалі не встановлює строк, або коли він визна - чений моментом витребування. За таким зобов'язанням кредитор має право вимагати виконання, а боржник - здійснити виконання в будь - який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання,.
За можливістю бути зміненими за рішенням сторін - на імперативні та диспозитивні.
Імперативні строки не підлягають зміні за згодою сторін. Наприклад, строк збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем та членами його сім'ї становить шість місяців (ст. 71 ЖК). Імперативними є більшість строків встановлених спадковим, корпоративним та сімейним правом.
Диспозитивні строки можуть бути змінені за згодою сторін, наприклад, строк поставки продукції, строк передачі речі.
За призначенням строки поділяються на строки виникнення цивільних прав (правостворюючі), строки здійснення цивільних прав, виконання обоє'язків, захисту цивільних прав.
Правостворюючими є строки, з настанням (закінченням) яких пов'язане набуття нових цивільних прав. Так, згідно зі ст. 34 ЦК повну цивільну дієздатність має особа, якій виповнилось 18 років.
Строки здійснення цивільних прав - це строки, протягом яких суб'єкт може реалізувати належне йому суб'єктивне право. Вони поділяються на: строки існування цивільних прав та преклюзивні (присічні).
До строків існування цивільних прав, зокрема, належать строки дії авторського права. Так, відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону «Про авторське право і суміжні права», за загальним правилом, авторське право діє протягом всього життя автора і 70 років після його смерті. Преклюзивні (присічні) - строки для реалізації суб'єктивних прав та правомочностей, що входять до їх складу (наприклад, споживач протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі, має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням (ст. 20 Закону «Про захист прав споживачів»).
За наслідками закінчення преклюзивні строки класифікуються на: строки невиконання обов'язків, що призводять до припинення суб'єктивного права. Наприклад, кредитор спадкодавця має право протягом шести місяців, з дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої претензії до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Непред'явлення кредитором спадкодавця претензії до спадкоємців, які прийняли спадщину, погашає його право вимоги; строки невиконання обов'язків, що стають перешкодою для виникнення суб'єктивного права, наприклад, повідомлення про настання страхового випадку протягом певного часу за умовами договору страхування; строки нездійснення права, що тягнуть за собою припинення цього права, наприклад, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем; строки, протягом яких право припиняється на певний час, а потім поновлюється, зокрема, уклавши авторський договір з організацією, автор обмежує на певний час свої можливості з використання твору;
гарантійні строки - строки, в які продавець, виготовлювач (виконавець чи інша особа, яка надає послуги) гарантує, забезпечує придатність товару (речі) чи послуги для використання за звичайним призначенням, а отримувач (користувач) має право вимагати безкоштовного усунення виявлених ним недоліків, заміни товару (послуги) або застосування інших встановлених законом чи договором наслідків. Такі строки передбачені цивільним законодавством, зокрема, для проданих речей, результатів підрядних робіт тощо. Іноді гарантія встановлюється не на календарний строк, а іншими способами, наприклад, на кілометраж пробігу автомобіля.
На сезонні товари (одяг, хутрові вироби та ін.) гарантійний строк обчислюється з початку сезону, який встановлюється КМУ. При продажу товарів за зразками, поштовим замовленням, а також у разі, коли час укладення договору і час передачі товару споживачу не збігаються, гарантійні строки обчислюються з дня доставки товару споживачу, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення або збирання), - з дня її виконання. Якщо день доставки, установки (підключення або збирання) товару, а також передачі нерухомого майна встановити неможливо, або якщо майно перебувало у споживача до укладення договору, гарантійні строки обчислюються з дня його укладення.
Гарантійний характер носять і деякі інші, передбачені законом роки, наприклад, строк придатності для експлуатації товару та ін.
Для лікарських засобів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфюмерно - косметичних та інших товарів, споживчі якості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна і навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або інших документах, що додаються до них при продажу, і вважається гарантійним строком. Продаж товарів, строк придатності яких минув, забороняється.
Строк служби товару - це час, протягом якого виготовлювач (виконавець) зобов'язаний забезпечити можливість використання товару (результатів виконаної роботи) за призначенням.
Строки виконання обов'язків - це строки, протягом яких боржник зобов'язаний передати річ, виплатити грошову суму і т. ін.
Строки захисту цивільних прав - це строки, протягом яких особа, чиє право порушено, може звернутися в компетентні державні органи з вимогою про примусове здійснення і захист свого права. До таких строків належать претензійні строки та строки позовної давності.
Претензійні строки - строки для заявления претензій. Це строки, протягом яких уповноважена особа має право (але не зобов'язана) звернутися до відповідальної особи з вимогою про поновлення порушеного права. Зокрема, відповідно до ст. 5 ГПК спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для цієї категорії спорів порядку їх досудового врегулювання. Відповідні суб'єкти, чиї права та охоронювані законом інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів, звертаються до нього з письмовою претензією, яка підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання. Претензійні строки входять до складу загальних строків позовної давності.
3) ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ
2.1. Поняття позовної давності
Можливість захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.
Зокрема для захисту прав важливе значення мають претензійні строки і строки позовної давності.
Претензійний строк - це встановлений законодавством проміжок часу, протягом якого особа у встановлених законом випадках має звернутися до порушника договору з вимогою (претензією) про врегулювання спору, що виник між ними, їх дотримання має важливе значення, оскільки надалі від цього залежить можливість позовного захисту. Водночас сфера застосування цих строків обмежена і за суб'єктним складом, і за колом відносин (деякі господарські відносини).
Більш загальною є вимога дотримання строку позовної давності, яка стосується всіх учасників цивільних правовідносин.
Позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК).
Значення інституту позовної давності пояснюється низкою причин. Насамперед обмеження строку для розгляду спору полегшує надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками. Нарешті, позовна давність стимулює активність учасників цивільного обігу у здійсненні прав і виконанні обов'язків.
З урахуванням значення цього інституту позовна давність встановлена безпосередньо законом і може змінюватися угодою сторін лише у бік збільшення строку, але не скорочення. Про таке збільшення строків позовної давності сторони мають укласти договір, для якого передбачається проста письмова форма (ст.259 ЦК).
2.2. Види позовної давності, їх характеристика
Позовна давність поділяється на два види: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність становить три роки (ст.257 ЦК) і застосовується до всіх позовів, крім тих, для яких законодавцем встановлені спеціальні правила.
Спеціальна позовна давність може встановлюватися законом для окремих видів вимог. Вона може бути порівняно із загальною позовною давністю скороченою; подовженою.
Скорочена спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:
- про стягнення неустойки (штрафу, пені);
- про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;
- про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст.362 ЦК);
- у зв'язку з недоліками проданого товару (ст.681 ЦК);
- про розірвання договору дарування (ст.728 ЦК);
- у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст.925 ЦК); - про оскарження дій виконавця заповіту (ст.1293 ЦК).
Подовжена спеціальна позовна давність, у свою чергу, може бути двох різновидів: 5 років; 10 років.
Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.
Позовна давність у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.
2.3. Обчислення позовної давності
Оскільки позовна давність є видом строків, при її обчисленні використовуються загальні правила ст.ст.253-255 ЦК. При цьому правило про обчислення позовної давності сформульоване в ч.2 ст.260 ЦК як імперативне. Тобто, порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Оскільки і загальна, і спеціальна позовна давність обчислюються роками, то при їх обчисленні використовуються правила щодо обчислення строків роками (ч.І ст.254 ЦК). Отже, позовна давність спливає у відповідні місяць та число останнього року строку о 24 годині. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Якщо закінчення позовної давності припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Крім того, письмові заяви (позовні заяви, тощо) та повідомлення, здані до установ зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ст.255 ЦК).
За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня виникнення права на позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК). Наприклад, повернувшись додому з роботи, особа виявляє нестачу речей. У цей момент вона дізнається про порушення її права власності. Можлива також ситуація, коли існує припущення (презумпція) стосовно того, що особа дізналася про порушення права, навіть якщо сам потерпілий не звернув на це уваги. Так, якщо гроші були позичені на два місяці і не повернуті до закінчення цього строку, то припускається, Що кредитор дізнався про порушення свого права на наступний День після закінчення строку договору, хоч сам він забув про існування боргу.
Крім того, для окремих випадків порушення цивільних прав законом встановлюються спеціальні правила визначення початку перебігу позовної давності.
Зокрема, в чч.2-6 ст.261 ЦК зазначені такі випадки:
1) перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства;
2) перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання;
3) у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття;
4) за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання;
5) за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку;
6) за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Законом можуть бути встановлені винятки із загальних правил, встановлених ЦК для визначення початку перебігу позовної давності.
Слід звернути увагу на те, що згідно зі ст.262 ЦК заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
2.4. Підстави для зупинення перебігу позовної давності
Зазвичай перебіг позовної давності є процесом безперервним. Однак протягом цього часу можуть виникнути обставини, що перешкоджають поданню позову. Ці обставини є підставами для зупинення (призупинення), переривання або відновлення перебігу позовної давності.
Зупинення перебігу позовної давності полягає в тому, що період часу, протягом якого діють обставини, передбачені законом, не зараховується в строк позовної давності. Тобто враховується лише час, що минув до і після зупинення перебігу позовної давності.
Згідно зі ст.263 ЦК перебіг позовної давності зупиняється:
1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). Такою подією може бути стихійне лихо (наприклад, землетрус) або соціальні явища (наприклад, страйки);
2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Мораторій може бути оголошений стосовно якогось окремого виду зобов'язань або за всіма зобов'язаннями в цілому. На відміну від непереборної сили, мораторій створює не фактичні, а юридичні перешкоди для подання позову;
3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини. В цьому разі позовна давність зупиняється, якщо законодавчий орган виносить рішення про зупинення дії закону або іншого нормативного акта на якийсь, як правило, визначений час, або до прийняття іншого нормативного акта, що регулює відповідні відносини;
4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України та інших створених відповідно до закону військових формуваннях, переведених на воєнний стан (наприклад, у складі миротворчих сил ООН). Проте проходження військової служби в мирний час не зупиняє перебігу строку позовної давності.
Слід зазначити, що вказана обставина є підставою зупинення позовної давності лише у відносинах, в яких хоча б однією із сторін є фізична особа. Що стосується відносин між юридичними особами, то для них підставами зупинення позовної давності можуть бути лише непереборна сила, мораторій та зупинення дії закону або іншого нормативного акта.
У разі виникнення зазначених обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Слід звернути увагу на те, що на відміну від ЦК 1963 р., який передбачав, що обставини, які спричиняють зупинення позовної давності, мають настати або продовжуватися в останні шість місяців її перебігу, ЦК 2003 р. такого обмеження не встановлює. Тобто зазначені в ст.263 ЦК обставини можуть виникнути в будь-який момент перебігу позовної давності і це не впливає на визнання їх підставами зупинення перебігу позовної давності.
Переривання перебігу позовної давності полягає в тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов'язує переривання, не зараховується в позовну давність, і її перебіг після переривання починається спочатку. Обставини, що переривають перебіг позовної давності, можуть виникнути в будь-який час до її спливу.
Згідно зі ст.264 ЦК перебіг строку позовної давності переривається:
1) вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (наприклад, часткове повернення боргу, лист з проханням про відстрочку повернення боргу тощо);
2) у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників;
3) у разі пред'явлення особою позову, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Позов має бути поданий з дотриманням встановлених вимог до його оформлення та змісту. Якщо ці вимоги порушені, то позов не приймається судом до розгляду або залишається без розгляду і не Перериває позовну давність (ст.265 ЦК).
Проте якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без Розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо ж частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців (ч.2 ст.265 ЦК).
Наслідки спливу позовної давності традиційно пов'язувалися з втратою права на задоволення позову про захист порушеного права.
Водночас ст.267 ЦК передбачає низку нових положень, спрямованих на більш повний захист особи, цивільні права якої порушені.
Вони полягають, зокрема, в такому:
1) особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності;
2) заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності;
3) позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення;
4) сплив позовної давності про застосування якої стороною в спорі є підставою для відмови у позові;
5) якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.
Оскільки позовна давність на основні та додаткові вимоги обчислюється щодо кожної вимоги окремо, може трапитися так, що на основну вимогу позовна давність не пропущена, тоді як додаткова вимога (про стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) погашається спливом позовної давності. Однак якщо позовна давність пропущена на основну вимогу, вона вважається пропущеною і стосовно додаткової вимоги (ст.266 ЦК).
Додатковою гарантією для осіб, цивільне право чи інтерес яких порушено, є встановлення в ст.268 ЦК переліку вимог, на які не поширюється позовна давність.
Зокрема, позовна давність не поширюється:
1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;
2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (наприклад, за договором банківського вкладу (депозиту) - ст.1058 ЦК);
3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (наприклад, ст.ст.1162, 1166, 1168 ЦК);
4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право (ст.393 ЦК);
5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) - ст.990 ЦК.
Наведений перелік згідно з ч.2 ст.268 ЦК не є вичерпним, отже, інші випадки можуть бути передбачені законом. При встановленні цього переліку ЦК виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту тут, як правило, є право, не обмежене в часі.
Згідно з п.п.6, 7 Прикінцевих та перехідних положень правила ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
