Залишок за банківським звітом

Принципи – це базові концепції, які кладуться в основу відображення в обліку та звітності господ діяльності підпр-ва, його активів, доходів, витрат, фінанс результатів. Відповідно до цього принципу, звітність повинна містити всю важливу та суттєву інформацію про дане підприємство. Обсяг та якість звітної інформації повинні бути достатніми для того, щоб користувачі могли скласти усестороннє та об’єктивне уявлення про фінансовий стан підприємства. До числа такого роду інформації, окрім власне звітної, відносяться: звітні методи оцінки активів (майна) підприємства; зміни цих методів, якщо такі мають місто, непередбачені обставини, які справили майновий вплив на фінансовий стан підприємства; крупні договори (замовлення) на купівлю продукції, що виробляється підприємством, передбачувані капітальні вкладення; великі угоди та ін. проекти, здійснення яких може призвести до значних змін у фін становищі підприємства, у вартості його активів (майна) та фінансових зобов’язань, у вартості власного капіталу. Також підлягає розкриттю інформація, що є важливою з фін та юр точок зору подій, що відбулися по закінченню звітного періоду, але до моменту складання звіту.

9. Принцип превалюв сутності над форм, його зміст та застос в обліку.

Принципи – це базові концепції, які кладуться в основу відображення в обліку та звітності господ діяльності підпр-ва, його активів, доходів, витрат, фінанс результатів. Якщо інформація має правдиво відображати операції та інші події, які їй належить відображати, необхідно вести їх облік і розкривати відповідно до їхньої сутності та економічної реальності, а не лише виходячи з їх юридичної форми. Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної або розробленої форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні таким чином, що згідно з документами право власності перейде цій стороні, хоча можуть існувати угоди, які забезпечуватимуть подальше використання даним підприємством майбутніх економічних вигод, втілених у цьому активі. За таких обставин, звітність щодо продажу не відображатиме правдиво здійснену операцію (якщо операція відбулася насправді).

10. Принцип пост-ті (послідовності) облікової політики та період-ті, їх сутн та заст в обліку.

Принципи – це базові концепції, які кладуться в основу відображення в обліку та звітності господ діяльності підпр-ва, його активів, доходів, витрат, фінанс результатів. Принцип постійності вимагає від підприємства застосування обраної облікової політики протягом тривалого часу. Зміни обраних методів обліку та оцінки мають бути обґрунтовані і докладно описані в додатку для фінансової звітності. Це стосується методів нарахування амортизації основних засобів та нематеріальних активів, порядку нарахування зносу малоцінних предметів, створення резервів, методів обліку витрат виробництва, методів оцінки майна тощо.

Принцип періодичності (або облікового періоду) визначає можливість і необхідність поділу безперервної діяльності підприємства на звітні періоди для складання необхідної звітності і виявлення результатів діяльності. Найчастіше одліковий період збігає з календарним роком. Проміжними обліковими періодами є поквартальні періоди, за які теж складається звітність і виявляються фінансові результати.

11. Міжнар стандарти БО, їх сутність та признач.

Стандарт БО – це нормативний документ, що визначає правила та процедури ведення БО та складання звітності. Необхідність стандартизації фінансового обліку у світовому масштабі та гармонізації облікових систем визначається розвитком процесів ек інтеграції країн, створенням міжнар корпорацій, вільних ек зон, створенням та функціонуванням спільних п-тв, реалізацією спільних проектів. Облік, як мова бізнесу повинен будуватися на загальноприйн принципах. Ці стандарти викор-ся не країнами, а компан, акції яких котируються на великих біржах, які є позичальниками коштів Світов банку і деякими регул орг-ми. Значну роль у справі стандартизації БО відіграє ООН, головним об’єктом діяльності є вивчення питань обліку і звітності міжнац-х корпорацій з розробкою відповідних рекомендацій для їх гармонізації; сприяє запровадженню міжнар стандартів у світовому масштабі. Приведення національних систем обліку і звітності до вимог міжнародних стандартів – це шлях до інтернаціоналізації обліку, його уніфікації та гармонізації, підвищення якості облікової інформації та довіри до неї з боку різних користувачів. Слід зазначити, що НСБО мають силу закону і є обов’язковими для виконання. Тоді як МСБО мають рекомендаційний характер

Міжнар стандартами регулюються основні, принципові моменти, від яких залежить формув фінанс результатів діяльності п-ва, відображ у звітності результатів діяльності та фінанс стану п-ва.

МС розробл-ся Комітетом МСБО, заснованим 1973р. профес орг-ями бухг-в 7ми країн.

12. Нац стандарти обліку, їх сутність, признач та зв’язок з МСБО.

Стандарт БО – це нормативний док-т, що визначає правила та процедури ведення БО та складання звітності. Слід зазначити, що НСБО мають силу закону і є обов’язковими для виконання. Тоді як МСБО мають рекомендаційний хар-р.

Облікові системи різних країн відрізняються між собою, проте можна виділити групи країн, що дотримуються однотипних підходів до побудови систем обліку. Але слід зазначити, що не існує двох країн, де правила обліку були б ідентичними. Однією з самих розповсюджених є трьох модельна класифікація облікових систем, відповідно до яких виділяют ь: британо-америк модель (ВелБр, США, Канада, Австралія); континентальну модель (Німеч, Австрія, Франція, Італія); південноамерик модель (Бразилія, Аргентина).+ ще є Ісламська модель.

Основними хар-ками першої моделі є орієнтація обліку на нестачі широкого кругу інвесторів, що обумовлено високим рівнем розвитку ринку ЦП; відсутністю законодавчого регулювання обліку, який регламентується стандартами, що розробляються професійними організаціями бухгалтерів; гнучкістю облікової системи та ін. Орг-я обліку рег-ся не законодавч актами, а стандартами,які носять рекоменд-й хар-р і розробл-ся профес орг-ями бухгалт. В цих кр відсутні уніфіков план рах-ків та єдині форми зв-ті.

Друга модель відрізняється наявністю законодавчого регулювання обліку; тісними зв’язками підприємств з банками, які є основними постачальниками капіталу; орієнтацією обліку на державні нестачі макроекономічного регулювання і оподатковування; консерватизмом облікової практики. Наявне високе втруч держави в облікову політ; правила ведення фінанси обліку тісно пов’яз з прав оподаткув; у більшості країн власний нац-й план рах-ків.

Основною особливістю третьої моделі є орієнтація методики обліку на високий рівень інфляції і нестачі державного регулювання. Облік спрямив на надання інф-ції щодо виконання держ планів та завдань. Орг-я обліку, план рах-ків та форми зв-ті жорстко реглам-ні і обов’язково зв-ть коригується на темпи інфляції.

в’язок між НСБО та МСБО проявляється в тому, що останні можна використовувати в якості рекомендацій.

Укр укладачі стандартів обмінюються з МСБО ідеями. Відбувається леверидж ресурсів, створення фундаменту для націон-х стандартів.

13. Суть та основи побудови фінанс обліку.

Фінансовий облік – це сукупність правил та процедур, які забезпечують підготовку, оприлюднення інформації про результати діяльності підприємства (установи, організації) та його фінансовий стан відповідно до вимог законод актів і стандартів БО. Це комплексний системний облік господ діяльн п-ва. Організація фінансового обліку повинна забезпечити: суцільне, повне й безперервне відображення всіх господарських операцій, що відбулися за звітний період; складання встановленої фінансової (бухг) звітності; постачання користувачів необхідною та достовірною інформацією.

Об’єктами фінанс обліку, що відображаються як на синтетичних, так і на аналітичних рахунках, є: активи підприємства, джерела власних засобів, зобов’язання (пасиви) підприємства, витрати підприємства за їх елементами і доходи за їх видами, фінансові результати діяльності підприємства і їх розподіл, господарські операції, пов’язані з процесами придбання ресурсів, виробництва та реалізації. Принципово важливим питанням фін обліку є методологія і організація обліку витрат і доходів. Саме в цьому питанні проявляються відмінності побудови фін обліку.

Принципово важливим питанням фінансового обліку є методологія та організація обліку витрат і доходів.

Базовим варіантом побудови фінансового обліку є облік витрат за елементами та доходів за видами. При цьому для фінансового обліку розробляють докладну номенклатуру елементів витрат і кожному елементу витрат призначають бухгалтерський рахунок. Таким чином створюється система рахунків витрат за елементами. Прикладом елементів витрат і відповідно рахунків можуть бути «Матеріальні витрати», «Роботи і послуги зі сторони», «Витрати на оплату праці», «Відрахування на соціальні потреби», «Витрати на амортизацію», «Податки, збори та інші обов'язкові відрахування», «Фінансові витрати», «Інші операційні витрати». Кожний з них в аналітичному відношенні може поділятися на докладніші елементи витрат за видами матеріальних витрат, витрат на оплату праці, робіт і послуг зі сторони, фінансових витрат тощо.

У фінансовому обліку, побудованому за принципом «витрати-випуск», нарахована заробітна плата, наприклад, відображається таким записом: Д-т « Витр на опл пр», К-т «Розр-ки з оплати праці».

Такі самі відмінності в обліку в разі нарахування амортизації ОЗ, використання складських виробничих запасів, відображення всіх інших витрат. На рахунках витрат накопичуються витрати за елементами впродовж звітного періоду. Доходи обліковують за їх видами загалом по п-ву. Розробляють докладну номенклатуру доходів за їх видами й створюють відповідну систему рахунків. Па цих рахунках накопичуються доходи підприємства впродовж звітного періоду (доходи від реалізації, фінансові доходи, інші операційні доходи тощо).

Наприкінці звітного періоду (кварталу, року) доходи звітного періоду порівнюють з витратами й визначають фінанс результат. Таке зіставлення доходів і витрат здійснюють на рахунку «Фінанс результати звітного періоду», куди переносять доходи з рахунків доходів і витрати з рахунків витрат. Зрозуміло, що в разі потреби до такого перерахув доходів і витрат роблять коригувальні записи для уточнення сум, що належать до зв пер.

Ще одним варіантом побудови фін обліку є облік витрат за їх цільовим призначенням і видами діяльності із застосуванням відповідної системи рахунків: «Виробництво», «Собівартість реалізації», «Загально вир-чі витрати», «Адміністративні витрати», «Витрати на збут» та ін. Доходи обліковують за їх видами на рахунках доходів. Накопичені дані звітного періоду про витрати й доходи узагальнюють на рахунку фінансових результатів. Третій варіант передбачає використання рахунків витрат за елементами, рахунків витрат за цільовим призначенням і рахунків доходів за видами. При цьому рахунки витрат за елементами є проміжними, відображені на них витрати одночасно відносять на рахунки витрат за їх цільовим призначенням.

14. Суть та основи побудови упр обліку.

Упр-й облік – це сукупність методів та процедур, які забезпечують підготовку і надання інформації для планування, контролю, прийняття рішень на різних рівнях управління підприємством. Це внутрішній облік, який ведеться для задоволення потребу інформації керівництва всього підприємства та його структурних підрозділів. Головним критерієм організації управлінського обліку є корисність одержуваної інформації для оцінки, контролю й прийняття управлінських рішень. Підприємства та організації організовують управлінський облік, виходячи з особливостей діяльності, структури і розмірів підприємств, потреб управління. Головними об’єктами управлінського обліку є витрати і доходи підприємства, фінансові результати. Але в управлінському обліку витрати перегруповуються за їх цільовим призначенням, тобто за видами продукції, замовленнями, процесами, стадіями виробництва, центрами відповідальності, сферами діяльності тощо. Аналогічно здійснюється групування доходів підприємств і фінансових результатів.

В межах управлінського обліку виробничих підприємств здійснюється облік витрат та калькулювання собівартості продукції. При цьому підприємства самостійно обирають метод обліку витрат та калькулювання собівартості продукції. Крім обліку і калькулювання за повними витратами для цілей управління підприємства застосовують облік і калькулювання за змінними витратами, за стандартними витратами.

15. Технологічний процес фінансового обліку, рахунки, регістри.

Для відображення господарських операцій використовують систему рахунків фінансового обліку. Рахунки поділяються на дві групи: 1) балансові ( реальні) рахунки – рахунки активів, зобов’язань, рахунок вл капіталу та ін. Ці рахунки мають залишок на кінець зв періоду, на їх основі складається баланс п-ва. Рах активів - є активн,на них відображають наявність і зміну (рух) різноман активів п-ва. Рахунки зобов'язань -є пасивн, на них відображають наявність та зміну заборг-ті п-ва (коротк та довгостр). Рахунки вл кап- є пасивн, на них відображ наявність і зміну власного капіталу п-ва за звітний період. 2) номінальні рахунки – призначено для обліку витрат підприємства за їх елементами та доходів за видами, рахунки витрат, доходів, рахунок фінансових результатів. Рахунки витрат та доходів залишку не мають. Рахунки витрат. Це активні рахунки, які використовують для обліку, накопичення витрат за їх елементами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного періоду витрати з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого їх закривають. Рахунки доходів. Вони є пасивними й призначені для обліку, накопичення доходів за їх видами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного періоду доходи з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після цього їх закривають.

Для обліку господ операцій застосовують систему облікових регістрів. Обов’язковим для іноземних фірм є журнал реєстрації операцій. Цей регістр призначений для хронологічного запису всіх операцій, що відбулися у звітному періоді. Записи здійснюються по кожній операції або по сукупності однорідних операцій, рахунки по Кт записуються з абзацу. Наступним обов’язковим регістром є головна книга. Головна книга призначена для обліку операцій в системі синтетичних рахунків. Записи в головній книзі проводяться на основі записів в журналі реєстрації. На базі головної книги складається бухгалтерський баланс. Також кожна фірма може вести допоміжні журнали (регістри): журнал обліку реалізації, покупок, грошових надходжень і витрат, касових надходжень та ін.

16. Склад фінанс звітності заруб фірм та загальні вимоги до неї (якісні хар-ки).

Фінансова звітність – це система взаємопов’язаних узагальнюючих показників, що відображають фінансовий стан підприємства та результати діяльності за звітній період. До складу фінансової звітності краї з розвинутою ринковою економікою входять: бухгалтерський баланс (надає інформацію про фінансове становище підприємства на певну дату), звіт про рух грошових коштів (надає інформацію про надходження і вибуття грошових коштів внаслідок операційної, інвестиційної та фінансової діяльності протягом звітного періоду), звіт про прибутки та збитки (надає інформацію про доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства за звітній період), додатки та ін. Річний звіт супроводжується пояснювальними записками. Компоненти фінансової звітності взаємопов’язані, оскільки відображають відповідні аспекти господарської діяльності підприємства. Жодний звіт не може надати всю потрібну користувачам інформацію, а тому всі компоненти фінансової звітності слід розглядати та інтерпретувати у комплексі.

Вимоги до фінансової звітності:

1) зрозумілість – це якість інформації, яка дає можливість користувачам сприймати її значення. 2) доречність – характеризує здатність інформації впливати на рішення, що приймаються на її основі. 3) достовірність –інформація не містить помилок та упереджених суджень. 4) порівняльність – ця вимога повинна забезпечувати порівнянність даних (показників) даного періоду з аналогічними показниками минулих періодів.5) Фінансова звітність обов’язково підлягає аудиту.

17. Баланс заруб фірм, заг побуд, оцінка статей.

Бухг баланс – відображ фінанс стан компан на певн дату, в якому ек-но однорідні статті об’єдн-ся в окремі групи. Це звіт про фінанс стан п-ва, який відображає його активи, пасиви та власний капітал на певну дату у грошовому вимірі. Баланс підприємства відображається за такою формулою: А = Зобов’яз + Вл Капіт. У різних країнах є певні особливості групування статей балансу. В Україні, як і в країнах ЄС статті активу групуються та розміщуються згори до низу по мірі зростання ліквідності господарських активів. В США, Англії, Канаді та ін. країнах статті балансу групуються в зворотному напрямку. У практиці існує 2 –і форми подання балансу: 1) двостороння форма = актив – ліворуч; зобов’язання та власний капітал - праворуч. 2) одностороння (послідовна) форма = послідовно згори до низу розміщується актив і пасив.

Власний капітал - це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Власний капітал визнається в балансі одночасно з визнанням активів чи зобов’язань, які призводять до його зміни. У зв’язку з цим оцінка ВК визначається оцінкою відповідних активів і зобов’язань. Актив і пасив балансу поділяються на окремі показники, які звуться статтями балансу. Кожна стаття характеризує окремий вид господарських засобів або джерел їх формування. Статті балансу групуються в розділи за однорідністю господарських засобів або джерел їх формування, що полегшує читання балансу та його аналіз. В більшості західноєвропейських країн статті активу балансу групуються і розміщуються згори донизу в міру зростання ліквідності господарських засобів (активів ). Статті пасиву балансу групуються і розміщуються згори донизу за ознакою зменшення часу, необхідного для повернення боргів. В активі виділяють такі три розділи: 1)основні засоби та інші позаоборотні активи; 2)запаси і затрати; 3)грошові кошти, розрахунки та інші активи. Статті пасиву балансу поділяються на три розділи: 1)джерела власних та прирівняних до них коштів; 2) довгострокові пасиви; 3)розрахунки та інші пасиви.

18. Звіт про прибутки заруб фірм, признач, зміст та методика склад.

Основною метою звіту про прибутки є надання інформації користувачам про формування фінансового результату п-ва. Звіт про прибутки надає користувачам, насамперед інвесторам і кредиторам, важливу фінансову інформацію для оцінки минулої діяльності п-ва, а також ризику недосягнення ним очікуваних результатів. За одноступеневим форматом звіт складається з 2-х розділів: 1)перелік усіх доходів за звітний період; 2)перелік всіх витрат за звітний період. Різниця між ними покаже фінансовий результат діяльності підприємства.

Продажі (чисті або netto) = дохід від реалізації – ПДВ – акциз – комерційні знижки надані – товари повернуті. Собівартість реалізованої продукції = прямі матеріальні витрати + прямі трудові витрати + загально виробничі витрати. Валовий дохід = продажі – собівартість.

Операційний прибуток = валовий дохід – операційні витрати. Окремо відображаються доходи від фінансових операцій та витрати на них. Прибуток до оподаткування – визначається алгебраїчною сумою операційного прибутку та результатів від фінансових та надзвичайних операцій (- % за кредити).

Чистий прибуток – це різниця між прибутком до оподаткування та суми податку на прибуток.

В країнах ЄС форма звіту про прибутки затверджується в національних масштабах і є єдиним для всіх підприємств. У США, Канаді, Англії – форма звіту довільна щодо переліку доходів, витрат, їх деталізації та групування.

19. Звіт про рух грош коштів, признач, зміст та методика склад.

Є обов’язковим у складі фінанси зв-ті п-ва заруб кр. Рег-ся МСБО№7. Головн признач є надання користувачам інформацію про те, з яких джерел надходили гроші на підприємство, по яких напрямках, на які цілі витрачалися гроші, як змінився залишок грошових коштів за звітний період. При цьому рух грошових коштів відображається по 3-х видах діяльності: поточна (надходження грошових коштів та їх еквівалентів від продажу тов. І посл; % за виданими позиками й придбаними ЦП; сплата грошових коштів та їх еквівалентів зарплатою, оплати постач-м, сплата %, сплата податків. інвестиційна (надходження грошових коштів та їх еквівалентів від продажу майна, ЦП і прогашення наданих пзичок, сплата грошових коштів та їх еквівалентів на придоб майна, ЦП та надання позичок. фінансова (надходження грошових коштів та їх еквівалентів від випуску акцій та облігац, отрим позичок, сплата грошових коштів та їх еквівалентів на погаш обліг та інш боргів, випл дивідендів, викуп власн акцій.

Процес складання звіту про рух гр коштів можна представити таким чином: 1)визначення змін у складі грошових коштів; 2)визначення руху грошових коштів в результаті операційної діяльності; 3)визначення руху грошових коштів в результаті інвестиційної діяльності; 4)визначення руху грошових коштів в результаті фінансової діяльності; 5)подання отриманої інформації у вигляді звіту про рух грошових коштів.

20. Звіт про власний капітал, призначення, зміст та методика складання.

Переглянутий МСБО 1 увів до складу обов’язкової фінансової звітності новий компонент – Звіт про зміни у власному капіталі. Це було зумовлено зростанням потреби користувачів в отриманні інформації про всеохопний прибуток. Всеохопний прибуток охоплює всі зміни у власному капіталі внаслідок операцій та інших подій, що існували в звітному періоді, крім інвестицій власників (учасників) і розподілу капіталу між ними (дивіденди тощо).

Алгоритм складання Звіту про зміни у власному капіталі: 1)Чистий прибуток (збиток) за звітний період (взятий зі Звіту про прибутки) +(-) Прибутки (збитки), відображені безпосередньо у складі власного капіталу (переоцінка, резерви тощо): (взятий з Головної книги: “Обороти рахунків власного капіталу”) = Загальний визнаний прибуток (збиток) + (-) Інші зміни у власному капіталі (внески учасників, дивіденди): (взятий з Головної книги: “Обороти рахунків власного капіталу”) = Загальні зміни у власному капіталі за період; 2)Баланс: Власний капітал на початок звітного періоду +(-) Зміни в обліковій політиці та суттєві помилки (взятий з Головної книги: “Обороти рахунків власного капіталу”) + (-) Загальні зміни у власному капіталі за період = Власний капітал на кінець звітного періоду. Оскільки така форма Звіту про зміни у власному капіталі відображує всі його зміни, в практиці такий звіт часто називають звітом про власний капітал.

21. Структурн (вертик) аналіз показн фінанс звітності.

Взагалі розрізняють 3 види аналізу показників фінансової звітності:Структурний,Горизонтальний,Аналіз фінансового стану на базі відносних показників. Вертикальний аналіз - структурний аналіз балансу та звіту про прибутки, він дає змогу вивчити структуру активів підприємства, тобто частину оборотних коштів, основних засобів, нематеріальних активів в загальній сумі активів балансу. Метою цього аналізу є вивчення структури та динаміки ресурсів підприємства, частку оборотн та необоротн активів, грош коштів, фінанси вкладень та джерел їх формування для ознайомлення з загальною картиною фінансового стану. Подібним чином аналізується структура короткострокової та довгострокової заборгованості та власного капіталу. У разі структурного аналізу звітності про прибутки й збитки всі показники звіту співвідносяться до обсягу чистого продажу (доходу від реалізації). Перевагою цього виду аналізу є логічна можливість порівняння вираженої у відсотках структури показників фірми зі структурою показників інших фірм незалежно від їхніх розмірів. Це дає змогу відшукати оптимальну структуру активів і пасивів підприємства для успішного здійснення господарської та фінансової діяльності.

Структурний аналіз несе орієнтировочний характер, оскільки в результаті його проведення ще не має можливості дати кінцеву оцінку якості фінансового стану, для отримання якого є необхідним розрахунок спеціальних коефіцієнтів. Структурному аналізу передує загальна оцінка динаміки активів організації, що отримується шляхом співставлення темпів приросту активів з темпами приросту фінансових результатів. Якщо темпи приросту виручки або прибутку більші ніж темпи приросту активів, то в звітному році використ активів організації було більш ефективн, ніж у попередньому періоді.

22. Горизонт аналіз показн фінанс звітності.

Оцінка фінансової діяльності компаній зд-ся на основі аналізу їхніх фінансових звітів. За дапомогою такого аналізу інвестори, кредитори, менеджери та інші зацікавлені особи оцінюють минулий, поточний та очікуваний фінансовий стан фірми.

Взагалі розрізняють 3 види аналізу показників фінансової звітності:Структурний,Горизонтальний,Аналіз фінансового стану на базі відносних показників

Горизонтальний аналіз полягає в порівнянні окремих показників (статей) балансу підприємства і звіту про прибутки за 2-а суміжні періоди, а також за кілька років. Аналіз також включає розрахунок відхилень від базового або попереднього періоду, встановлення причин цих відхилень. Врешті – решт він дає змогу виявити тенденції розвитку підприємства та можливі результати фінансової діяльності.

23. Методика аналізу платоспр-ті (ліквідності) п-ва на основі фінанси зв-ті.

Платоспроможність підприємства виступає в якості зовнішнього прояву фінансової стійкості, сутністю якої є забезпеченість оборотних активів довгостроковими джерелами формування. Більша або менша поточна платоспроможність (або неплатоспроможність) обумовлена у більшій чи меншій мірі забезпеченістю (або незабезпеченістю) оборотних активів довгостроковими джерелами. Для оцінки платоспроможності підприємства використовується система показників:

1)Показник поточної заборгованості = поточні активи / поточні пасиви, якщо показник > 1 – то фірма працює нормально. Джерелом інформації для визначення цього показника є баланс підприємства. Кожна фірма повинна знайти найприйнятні-ший для себе рівень поточної платоспроможності, виходячи з особливостей господарської діяльності. У будь-якому разі цей показник має бути вищий за одиницю.

2)Показник швидкої платоспроможності = швидкореалізуємі активи (поточні активи – виробничі запаси) / поточні пасиви. Бажано, щоб цей коефіцієнт був >1. Активи, що швидко реалізуються, — це високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, короткострокові фінансові інвестиції, дебіторська заборгованість та ін. На практиці такі активи визначають різницею між сумою оборотних активів і запасами на складі. Бажано, щоб цей показник незначно перевищував одиницю.

3)Показник абсолютної платоспроможності = (грошові кошти / поточні пасиви)*100%. До еквівалентів грошових коштів належать цінні папери, які можуть бути трансформовані в грошові кошти в термін, не більше трьох місяців. Якщо такої інформації немає, у чисельнику формули слід відображати тільки грошові кошти.

Показник абсолютної платоспроможності відображає частку короткострокових боргових зобов'язань, яка може бути погашена на певну дату грішми.

4)Чистий робочий капітал = поточні активи – поточні пасиви. Наявність і зростання чистого робочого капіталу підприємства свідчать про його платоспроможність та можливості розширяти господарську діяльність.

24. Методика аналізу заборгованості (структури капіталу) підприємства на основі фінансової звітності.

Виділяють такі показники заборгованості (структури капіталу) на основі фінансової звітності:

1)Показник загальної заборгованості = (сума заборгованості (короткострокова заборгованість + довгострокова заборгованість) / суму всіх активів)*100%. Цей показник відображає частку залучених зі сторони джерел у формуванні активів підприємства. Бажано, щоб показник загальної заборгованості не перевищував 50 %. Постійне перевищення 50 % і тенденція до його зростання може свідчити про ознаки збанкрутіння підприємства. Найоитимальнішим і найменш ризи-ковим цей показник є на рівні 25—30 %.

2)Відношення довгострокової заборгованості до власного капіталу = (довгострокова заборгованість / акціонерний капітал)* 100%. Цей показник є оціночним при вирішенні питань про одержання довгострокових кредитів, не повинний перевищувати рівня 50%.

25. Методика аналізу рентабельності підприємства на основі фінансової звітності.

Кожне п-во хоче досягнути якомога вищого рівня рентаб-ті. Показники рентабельності п-ва загалом розраховують за даними фінанс звітності — «Звіту про приб та збй Балансу». Показники рентаб хар-ють фінансові результати та ефективн діяльності п-ва. Вони вимірюють дохідність п-ва з різноманітних позицій і групуються у відповідності з інтересами учасників ек- процесу, ринкового обміну.

Існують такі показники рентабельності:

1)Рентаб по марж (валовому) доходу = (валовий дохід / обсяг продажу)*100%. Чим цей показник вище, тим краще для п-ва в цілому.

2)Рентаб по операц прибутку = (операційний прибуток /обсяг продажу)*100%.

3)Рентаб по чистому прибутку = (чистий прибуток / обсяг продажу) *100%. Цей коефіцієнт повинний бути в межах від 6 до 12%.

4)Рентаб інвестицій = (чистий прибуток / сума всіх активів)*100%.

Строк окупності = 100% / рентабельність інвестицій у %-му вигляді.

5)Рентаб власного капіталу = (чистий прибуток / власний акціонерний капітал) *100%.

Строк окупності капіталу = 100% / рентабельність власного капіталу у %-му вигляді.

6)Дохід на одну акцію = (чистий прибуток – дивіденди на привілейовані акції) / кількість звичайних акцій.

26. Методика аналізу оборотності засобів на основі фінансової звітності.

Прискорення оборотності оборотних коштів зменшує потребу в них, дозволяє підприємству вивільняти частину оборотних коштів для невиробничих або довгострокових виробничих потреб підприємства (абсолютне вивільнення), або для додаткового випуску продукції (відносне вивільнення). В результаті прискорення оборотності вивільнюються речові елементи оборотних коштів, менше потрібно запасів сировини, матеріалів, палива, заділів незавершеного будівництва, а відповідно, вивільнюються і грошові ресурси, раніше вкладені в ці запаси і заділи. Виділяють такі показники оборотності (ділової активності):

1)Коефіцієнт оборотності запасів = виробнича собівартість реалізуємої продукції / величина запасів за балансом (або середня сума вартості за звітний період). Тривалість 1-го обороту = 360 днів / к-ть оборотів=к-ть днів 1го обороту.

2)Оборотність дебіторської заборгованості = обсяг продаж / сума дебіторської заборгованості по балансу або середня сума за звітні періоди.

Період повернення дебіторської заборгованості = 360 днів / оборотність дебіторської заборгованості (до 60 днів).

3)Оборотність основних засобів = обсяг продаж / сума основних засобів по балансу (або їх середня сума за звітний період).

4)Оборотність всіх активів = обсяг продаж / всі активи по балансу.

27. Облік і контроль грошей в касі.

Грошові кошти є найліквіднішою частиною активів підприємств, що використовується для сплати боргів, на закупівлю нових активів. До грошових коштів належать:• готівка, що зберігається на підприємстві;• гроші в банках (на рахунках);• банківські векселі; грошові чеки й перекази від клієнтів.На облік і контроль касової готівки звертається велика увага. У фірмах розробляють систему контролю надходжень і витрат готівки. отівку здебільшого намагаються звести до мінімуму, особливо на промислових підприємствах. Але в торговельних підприємствах у касі можуть бути значні суми грошей. Система внутрішнього контролю включає в себе план організації, а також заходи, спрямовані на збереження грошових коштів (як і іншого майна), досягнення точної обробки даних та складання бухгалтерської звітності. Важливими елементами внутрішнього контролю є: 1)розподіл відповідальності між службовцями; 2)розподіл обов’язків; 3)ротація службовців всередині компанії; 4)використання механічних (автоматичних) приладів контролю. Для захисту готівки та контролю за її збереженням слід дотримуватися таких правил: 1)облік готівки мусить здійснюватися в момент її надходження; 2)Всю готівку, що надійшла, необхідно здати в банк в той самий день або не пізніше, ніж наступний; 3)Працівник, який одержує готівку, не повинен займатися її обміном в бухгалтерії; 4)Працівник відповідальний за одержання готівки не повинен займатися її розподілом.

Облік надходження грошей: Дт –“Каса”; Кт – “Дохід від реалізації”, “Рахунки до одержання (дебітори, клієнти)”, “Рахунки в банках”.

Облік сплати грошей: Дт – “Рахунки до оплати (постачальники)”, “Фонд дрібних сум “, “Рахунки в банках”, “Рахунки витрат по елементах, Розр з персоналом); Кт - “Каса”.

28. Методика обліку нестач і надлишків грошей в касі.

По касі можуть бути виявлені нестачі або надлишки грошей, вони відносяться на рахунок “Нестачі або надлишки по касі”,який є активно-пасивним. Цей рахунок дебетується на величину нестачі й кредитується на величину надлишку. По Дт відображається нестача, а по Кт – величина надлишку. (Напр, нестача по касі 9$: Дт – “Грошові кошти” – 4537; Дт – “Нестачі або надлишки по касі” – 9; Кт –Доход від реалізації” – 4546.).В разі великої нестачі готівки адміністрація здійснює певне розслідування, з’ясовує причини та обставини її виникнення. Наприкінці звітного періоду дебетове сальдо рахунку «Нестачі або надлишки по касі» відображають у Звіті про прибутки та збитки як операційні (торговельні) витрати. Кредитове сальдо вказаного рахунку відображається у Звіті про прибутки та збитки як «інші доходи». Операції по касі відображають і групують у касовому журналі надходжень і видатків, підсумки переносять у Журнал реєстрації операцій, а потім — на рахунки бухг обліку Головної книги. Форма журналів надходжень і видатків грошей здебільшого довільна, пристосована до умов п-ва.

29. Облік створення і використання фонду дрібних сум.

Для здійснення невеликих витрат фірми створюють фонд дрібних сум. Цю систему називають ще авансовою системою або системою підзвітних сум. Вона передбачає створення фонду, виплати з якого відбуваються з розрахунку на 2 – 4 тижня. Гроші видаються підзвітній особі, яка зберігає їх у своєму столі. Видача оформлюється чеком, гроші видаються з каси. При видачі грошей робиться запис: Дт – “Фонд дрібних сум “; Кт – “Грошові кошти”. В західній Європі існує рахунок “Каси”, а США – ні. Фонд створюється на постійній основі, тобто в ньому має бути фіксована сума грошей. Виплата з фонду дрібних сум відбувається тільки на передбачені цілі. На кожну виплату підзвітна особа складає квитанцію, в якій проставлені сума і призначення виплати. Підзвітна особа на встановлену дату складає звіт про витрати і подає в бухгалтерію (складає на основі квитанцій первісних документів). Фонд дрібних сум поповнюється на суму витрат через виписку чека на ім’я підзвітної особи.(П-д, Дт – “ Канцелярські витрати” – 40; Дт – “Поштові витрати” – 40; Кт - “Грошові кошти” – 80). Контроль з а фондом дрібних сум здійснюється таким чином, що залишок у фонді + сума квитанцій на витрати завжди повинен дорівнювати сумі ліміту фонду. Нестачі або надлишки відображаються на рахунку “Нестачі або надлишки по касі”.

30. Відображ в обліку основн операц по надходж та вибуттю грош на банк рахунках.

Рух коштів відображається самою фірмою на рахунку активів “Грошові кошти” та банком на рахунку поточних пасивів (зобов’язань), які відкриваються на ім’я депозитора. Є такі види банк рах-в,які може відкрив фірма: банк чеков рах, простий банк рах, рах для розр-в з персоналом, рах-ки для кредитн ліній. Один раз на місяць (по закінченню місяця) банк надсилає вкладникові (депозиторові) витяг з його рахунку. У витягу вказується: 1)оплачені банком чеки та інші перерахування з рахунку, які зменшують суму депозиту; 2)депозити та інші надходження, які збільшують суму рахунку; 3)залишок на рахунку після щоденних операцій (на кожен день). До витягу додаються всі оплачені й погашені банком чеки та інші документи. До банківського звіту додаються меморандуми (авізо), які пояснюють інші записи щодо дебету і кредиту рахунку. Дебет Меморандум (DM): списання грошей за банківські послуги, за переведення фонду у інші регіони. Неоплачені покупцем чеки у зв’язку з відсутністю грошей (NSF). Такі чеки збільшують дебіторську заборгованість і зменшують гроші на рахунку. Кредит Меморандум (CM): наприклад, банк може прийняти вексель до одержання, зарахувавши суму на банківський рахунок (віднявши банківський гонорар).

31. Розходж між виписками банку та даними обліку на п-ві, порядок їх регул. Погодж таблиця.

Існує декілька видів банківських рахунків: 1)банківський чековий рахунок; 2)простий (загальний) банківський рахунок; 3)рахунок для розрахунку з персоналом; 4)рахунок для кредитних ліній та ін. На практиці можуть існувати розходження між залишками на банківських рахунках за даними обліку фірми і за даними виписки банку. Причинами цього можуть бути: 1)відставання у часі; 2)помилки у записах; 3)записи банків на рахунках без відома клієнтів. Усі розходження мають бути врегульовані. На відміну від нашої практики, коли банківські операції здійснюються на основі банківської виписки, в зарубіжних країнах перевага надається клієнтові. Після одержання витягу банку він ретельно перевіряється і складається для врегулювання узгоджувальна таблиця. Спочатку в таблицю записують залишки – за даними витягу і за даними обліку фірми. Потім відображаються всі розходження.:

Узгоджувальна таблиця на 30.04.2000.

Залишок за банківським звітом – 15907,45

+ вечірня каса – 2201,4

- виписані чеки постачальникам, не проведені банком – 5904