Правопис чужих слів в українській мові

 

1. Чужі слова треба писати по можливості так, як вони вимовляються в своїй мові: доктор, гувернер, доктринер, фельдшер, адвокат, холера, вокзал, капітан, капітал.

 

2. Звук g у чужоземних словах передаємо через г: гімназія, телеграф, генерал, газета, термінологія, психологія.

Але в чужих прізвищах точно одрізняемо g од h: Гюґо (Hugo), Ґутгейль, Ґріґ, Гартман.

 

3. У чужих словах звук л на письмі здебільшого не м'якшимо, цеб-то по л пишемо букви: а, о, у, е, а не: я, ьо, ю, є: лавровий, лантух, латинський, класа, план, Платон, неоплатоник, платан, салата, облатка, балада, шоколад, шлафрок, силабічний, аналой, логічний, дипломатичний, філологія, аналогія, флота, лояльний, ложа, лозунг, ломбард, Лондон, Лузітанія, Луара, кулуар, клуб, галун, лупа, пролетарський, лепта, легенда, молекула, полемізувати, білет, легальний, легіон, лекція, леопард, Леопольд.

Сюди не стосуються такі слова, як: рельєфний, барельєф, льє (франц. миля – lieu), мільйон, бульйон, де ь вийшло з і.

Тільки в декількох нечисленних словах, переважно таких, що дійшли до нашої мови через польське посередництво, ми маємо м'яке л, напр.: пляшка, клямка, ляда, лямпа, канцелярія, скаля, іслям (так чується і по-арабськи), льох, або ще: Лютер, ілюмінація, ілюстрація, молюск, плюральність (останні не без французького впливу: illustration, illumination, molusque, pluralité).

 

4. Звук ф у чужих словах, недавно взятих і в нашій мові ще не зукраїнізованих, передаємо через ф (а не хв): форма, Франція, фабрика, фінанси, філологія, фосфор, маніфест, офіцер, фаховий, факт, фасон, фаетон, фамілія, фантазія, фарба, фортуна, філософ.

У словах, недавно або не дуже давно взятих, чуже, θ, th на письмі передаємо через т (не через ф): катедра, Атени, ортографія, міт (міф), анатема, апофтема, Бористен, логаритм, аритметика, патос, Пітагор, етер і т. ин.

Здебільша те саме правило прикладається й до слів та до ймень, давно взятих, напр.: Теофан, Феодосій (або Тодос). Але є скількись слів цієї категорії, де пишеться ф або хв, а иноді й х: Федір або Хведір (рідше Тодір), Тимохвій або Тимофій (рідше Темотей), гора Афон (рідше Атос), Хома. Коли такі наймення відносяться до людей західньої Европи, а не українців, то треба писати тільки т: Тома Аквінський (а не Хома).

 

5. У чужих словах не подвоюється приголосний звук: класа, маса, каса, шосе, регрес, процес, професор, субота, група, суфікс, комісар, комісія, комуна, комуніст, інтелігент, ілюстрований, ідилічний, голандський, оперета; тільки звук н подвоюємо в отаких словах: манна, панна, ванна, Ганна, бонна.

Але у власних назвах здебільша лиш чужоземних (винятково в своїх), та в словах з церковної мови – подвоюємо приголосний звук згідно з вимовою чужоземців: Едда, Міллер, Мюллер, Ганнібал, Аннам, Колесса, Мекка, авва, равві, осанна.

Увага: В таких випадках треба вважати тільки на справжню вимову у чужоземців, а не їхню графіку. Через те не пишемо двох приголосних у французьких іменнях: де-Бюсі, Брюсель. Франшвіль, Мюзета, Ґарона, та з другого боку залишаємо подвійні приголосні в італійських іменнях: Ріґолетто, Патті, Страделла, Тассо. Пишучи німецьке Мюллер з двома л, рівночасно пишемо: Рюкерт Гофман (Rückert Hoffmann). бо й сами німці так вимовляють.

 

6. Початкове є в чужих словах передаємо так:

а) у словах давніх і часто вживаних, де воно вимовляється як йе, – через є: євангелія, євангеліст, Єгипет, єзуїт, єретик. Єрусалим, Євген, єпіскоп.

б) у словах рідко вживаних, де воно вимовляється як е. – через е: евакуація, еволюція, егоїзм екватор, екзамен, екскурсія, елегія, елемент, енергія, епідемія, епізодичний, епітет, етика, етимологічний, етнографічний, ефект, епоха, естетика, ехо.

 

7. Початкове і в чужих словах пишемо через і: історія, імперія, іміграція, ідол, ідея, інститут, інтелігент, інспектор, ігумен, Ірод, іронія, Італія, Індія, Іван.

 

8. В чужих словах пишемо -ія, -іє, а не -іа, -іє: матеріял, геніяльний, спеціяльний, фіялка, варіянт, діявол, діякон, пієтизм, гієна.

 

9. Чужоземне -іо- звичайно передається через -іо-: піонер, ембріон, біоскоп, соціологія. В декількох словах, котрі більше поукраїнізувалися, -іо- чергується з -йо-; – однаково добре пишеться: куріоз і курйоз, серіозний і серйозний. Окрім того: бульйон, мільйон, медальйон.

 

10. Після приголосних зубних: д, т, з, с, ц, шиплячих: ж, ч, гц, і після р у чужих словах (тільки не в іменнях власних) пишемо и (а не і): директор, дипломат, тип, тиран, антихрист, граматика, граматичний, університет, музика, музичний, пропозиція, цифра, енциклопедія, цинічний, шифрований, режим, фабрика, фабричний, лірика, ліричний.

Після всіх инших звуків пишемо і: бібліотека., біблія, митрополіт, єпіскоп, євангеліст, публіка, публічний, маніфест, міністр, амуніція, універсал, техніка, технічний, фігура, архів, архідіякон, логіка, логічний, гістологія, магістерський, агітація, орґінія і т. д.

Увага I. До хрещених іменнів та назв це правило прикладається тільки тоді, коли вони не зукраїнізовані: Мікель, Мікаела, Міклош, Філіппо, Лузітанія і т. д.; а коли вони зукраїнізовані, то пишемо и: Михайло, Михалина, Микола або Миколай (Николай), Пилип або Филип, Єгипет, Сірія, Рим.

Увага II. Аналогічно до чисто-українського закінчення ик в іменниках чоловічого роду (таких, як провідник, робітник і ин.), встановилася загальна звичка писати ик і в чужих словах чолов. р., як от: механик, техник, алкоголик, аристотелик, академик.

 

11. У прізвищах чуже і після зубних та шиплячих однаково передається через і: Дізраелі, Дільман, Тільмон, Тіде, Тімур, Мазіні, Зібер, де-Бюсі, Россіні, де-Нанжі, Скюдері.

 

12. У чужих словах перед голосною та перед звуком й пишемо і (а не и): Франція, Росія, Австрія, Азія, історія, матеріял, архиєрей, Антоній, Онофрій, Григорій, Горацій, але можна писати: диякон, диявол, Гавриїл.

 

13. Букву і, що стоїть у чужих словах після голосної, передаємо через ї (а не і): Каїн, Михаїл, Гавргиїл, Рафаїл, Енеїда, архаїчний, героїчний, руїна, архаїзм.

 

14. Чужий дифтонг au передаємо через ав: автор, автограф, авдиторія, авдієнція, лавровий, Август, Австрія, фавна, фавністичний, Таврія, авкціон. Аналогічно – локавт, бравнінг.

Тільки перед голосними передаємо той дифтонг через ау, а не через ав: Ауе, Ауербах, Шопенгауер.