1. Букву ї пишемо з початку слова або з початку складу, коли тільки вона вимовляється як йі: їдець, їдкий, їдемо, їжа, їжак, їзда, їздити, її, їй, їсти, їхати, їхній, Україна, твоїми, мої, свої, Ївга, троїстий.
Після приголосних звуків ніколи букви ї не пишемо (хіба що з апострофом, § 4).
2. З початку слова, коли не вимовляється йі, треба писати і (а не и): Іван, іграшка, іду, істина, Ілля, іскра, ікавка, ім'я, іспит, існувати, істота, іти, Ірод, іржа, Ірпінь.
Примітка: але перед н можна писати и: инший, инколи, икей, иноді.
3. Букву йо пишемо з початку слова або з початку складу за голосним звуком: його, йому, йолоп, твойого, твойому; після приголосних, за невеликими винятками, треба писати ьо (а не йо): льох, льон, сьогодні, всього, сьомий.
Винятки: а) вйо-вйо, розйойкатися, зйоржитися, соловйовий; б) чужі назви: Воробйов, Соловйов (але Ліньов, Кореньов, Кошельов); в) чужі слова: курйоз, серйозний (або куріоз, серіозний) і т. ин.
4. Між губними звуками: б, п, в, м і йотованими голосними: я, ї, є, ю ставимо протинку (апостроф) (а не ь): б'ю, б'є, б'ється, баб'ячий, безхліб'я, голуб'ята, п'ять, п'ятниця, п'ята, реп'яхи, пуп'янок, п'яний, сп'яніти, п'є, пов'язати, в'язи, в'ялий, в'юн, безголов'я, в'ється, м'який, тім'я, плім'я, м'ясо, ім'я, м'яло, м'ясниці, рум'яний; на тїм’ї, на безриб'ї.
Без апострофа пишуться: святий, свято, цвях, звязок, розвязувати, звязувати, дзвякати, дзвякнути, такі прикметники, як різдвяний, морквяний, голтвянський, і такі чужі слова, як: бюджет, бюст, бюро, бюрократ, Вюртемберґ, Бельвю, Агюллер, Мюльбах, де-Мюсе, Жюрже і инші чужі ймення, де безапострофною буквою ю передається німецьке ü та французьке u.
У деяких словах ставимо апострофа перед йотованою голосною ще й після р: пір'я, бур'ян, подвір'я (де чути инакшу вимову ніж у рябий, рясний) і в чужих словах, таких, як: кур'єр, кар'єра, ар'єргард.
Після приростків, що кінчаються на приголосний звук, перед йотованою голосною ставимо апострофа: з'їхати, під'їхати, в'їхати, од'їхати, з'їсти, з'єднаний, об'єднаний, без'язикий, роз'ясняти, з'явитися, з'явище (останнє слово не треба плутати з словом „зявище", що відповідає московському „хайло").
5. Після подвоєних шиплячих звуків: ж, ч, ш на кінці слів пишемо я, ю: збіжжя, клоччя, безгрішшя, роздоріжжя, за піччю, цею ніччю, подоріжжю.
6. Приголосний звук перед м'яким приголосним сам стає м'яким, але б після нього не ставимо: слід, світ, сонця, віконця, сміх, цвіт, кість, мислі, панський (хоч вимовляється: сьлід, сьвіт, соньця і т. д.).
Тільки після звука л, що стоїть перед м'яким приголосним, треба ставити ь: пальця, сальцю, закальця; між двома л не ставиться ь: ллється, лляти, Ілля, гілля.
7. Перед шиплячими звуками н не м'якшимо: менший, тонший, инший, кінчик, панщина, ганчірка, віншувати; але л, у цім випадку, м'якшиться: більший, пальчик, бувальщина.
8. Слова на -ець мають на кінці б: післанець, горобець, молодець.
При одмінюванні слів на -ець перед ц не треба писати ь: післання, на кінці, отця, молоддю.
Але коли в словах на ець стоїть перед ц звук я. то тоді ь треба писати: пальця, смальцю, з закальцем.
9. У сполученнях здн, ждн і стн зубні звуки д і т зникають перед н: празник, борозна, пізно, тижня, кожний, пісний, чесний, капосник, напасник, пропасниця, власний, звісний, вісник, існувати, нещасний, водохресний, персня, ненависний, корисний, первісний.
10. Пишемо сполучення чн: безпечний, яєчня, сердечний, Сагайдачний, пшеничний, безконечний, місячний, помічний, помічник, влучний, вдячний, зручний, вічний, наочний, сонячний.
Але завсіди пишемо: рушник, рушниця, мірошник.
11. Приросток з (або із) перед глухими: к, т, ті, х змінює своє з на с: сказати, стулити, спитати, схилитися, сходитися; перед усіма иншими приголосними приросток з (чи із) не змінюється: збавити, звести, зжалитися, зчарувати, зчистити, зцідити. зцілити, зшивати, зшиток, зсадити, зсісти, заформувати, здбранцузитися.
Приростки без та роз не міняють свого з на с: безкостий, безпутній, безталанний, безхатній, безчасний, безчестя, розкидати, розколоти, розкішний, розпуста, розтягти, розходитися, розчистити.
12. Закінчення -ар та -ир на кінці речівників пишемо без ь, навіть коли в родовому відмінкові маємо м'який голосний звук: цар, кобзар, секретар, писар, косар, лікар, вівтар, монастир, багатир (род. відм. – царя, кобзаря і т. д.). Так само: звір, матір, тепер, не вір, і в середині слів: гіркий, Хорко, місто Харків.
Примітка: але иноді пишуть ці слова і з ь: царь, секретарь, писарь.
13. Речівники середнього роду на -я (що вийшло з давнього закінчення -іе, чи -ье) і скількись слів жіночого та чоловічого роду на -я (що вийшло з давнішого -ія чи -ья) подвоюють приголосний звук перед -я: життя, сміття, багаття, весілля, Поділля, зілля, похмілля, насіння, ходіння, волосся, Поросся, безладдя, безуряддя, мотуззя, галуззя, збіжжя, роздоріжжя, безгрішшя, клоччя і т. и.; знов-же й: суддя, браття, стаття (з „судія", „братія", „статья". Виняток: свиня, а не „свиння"). При відмінюванні таких слів подвоєний приголосний звук залишається перед усіма иншими голосними: життю, в житті, весіллю, на весіллі, так само як і в відповідних прикметниках (життєвий або життьовий) і виложених словах (як життєпис).
Губні звуки: б, п, в, м і звук р у цих випадках не подвоюються: луб'я, безголов'я, сім'я, подвір'я, пір'я.
Увага І. На кінці таких слів середнього роду пишемо -я (а не -є): життя, сміття, весілля, дарма що по багатьох українських говірках у цих випадках чуємо -є на кінці: життє, сміттє, весіллє, а де-не-де навіть: житє, сміте, весіле.
Увага II. Не треба аналогічно з цими випадками переносити подвоєння на чужі слова та на чужі ймення. Треба писати: Вальян (не Валлон!), Тальякоццо, імброльйо, мільйон, Мольєр, барельєф, Нью-Йорк, Тьєр, Ґотьє, цеб-то з однією приголосною буквою та з ь: а в таких словах, як ад'юнкт та кон'юнктура, пишеться апостроф, а не ь.
14. Речівники середнього роду, що походять од дієслів на -увати, -ювати, затримують звук у, ю (а не о, є), коли на них нема наголосу: будування, друкування, дарування, царювання, раювання, горювання.
15. У родовому відмінкові множини пишемо закінчення -ей (а не -ий): людей, ночей, коней, грошей, гостей, костей.
16. У давальному відмінкові однини в словах чолов. і серед. роду твердої одміни треба писати закінчення -ові, а в словах м'якої одміни -еві: батькові, козакові; коневі, учневі, учителеві, Василеві, гостеві, кобзареві, монастиреві, цареві, товаришеві, ножеві, родичеві, паничеві, купцеві, молодцеві, сонцеві.
Слова на -й мають закінчення -єві: краєві, раєві, гаєві.
На кінці в цих закінченнях пишемо -і, а не -и.
Примітка: До твердої одміни належать речівники з закінченнями на твердий звук, -а до м'якої – речівники на -ь, -й, -я, -є, на шиплячий -ж, -ч, -ш, -щ, і ті слова на -ар, -ир, що в родовому відмінкові мають на кінці -я.
17. У словах чоловічого і середнього роду в орудному відмінкові однини в твердій одміні треба писати -ом, а в м'якій – -ем: столом; конем, учнем, полем, Василем, учителем, гостем, ножем, мечем, ковшем, товаришем, борщем, кобзарем, царем, кравцем.
У словах жіночого роду в такому разі в твердій одміні треба писати -ою, а в м'якій одміні – -ею: водою; землею, стелею, -ею, попадею, піснею, вишнею, черешнею, банею, свинею, молодицею, їжею, душею, кручею, тучею, пущею.
Слова на -й мають закінчення -єм: краєм, раєм, гаєм, роєм, колієте.
Примітка: Пам'ятати треба, що в прикметниках пишеться в таких випадках тільки закінчення -ою: синьою, третьою, чужою, иншою, старішою.
18. У Словах чоловічого роду, що кінчаться на -ж, -ч, -ш, -щ, у називному та знахідному відмінкові множини треба писати -і: ножі, паничі, товариші, гроші, кущі. Так само – в словах жіночого роду типу: радощі, труднощі, молодощі і т. ин. (що ніби являються множиною для слів на -ість: радість).
19. У словах жіночого роду, що кінчаться на -жа, -ча, -ша, -ща, в родовому, давальному та місцевому відмінкові однини та в називному і знахідному відмінкові множини треба писати -і: великої калюжі, чистій душі, на високій кручі, солодкі груші, лев'ячі пащі.
20. У словах жіночого роду, що кінчаться на приголосний звук, треба писати в родовому відмінкові однини -її, а в давальному й місцевому однини та називному й знахідному множини треба писати -і; напр. род. відм. – з ночи, коло печи, з подорожи, цієї соли, нічної тіни, без сповіди, без відповіди, з радости, до смерти; дав. відм. та місцев. – дрібній солі, в тіні, у-ночі, в печі; множ. – прийшли вісті, про бюрократичні формальності.
Виняток – в-осени.
21. Прикметники на -евий (з наголосом на е) не міняють цього е на ьо: вишневий, смушевий, тижневий, грушевий, Василевий, сажневий, дешевий; коли-ж е без наголосу, то воно може змінюватися на ьо: польовий, лойовий, грошовий.
22. У закінченні прикметників -ський, -зькин, -цький пишемо ь після с, з, ц: бабський, братський, панський, людський, Томашівський, волоський, запорозький, ризький (що з Риги), паризький, козацький, ткацький, німецький, молодецький.
23. У другому ступені прикметників пишемо -іший (а не -ійший): старіший, миліший.
24. Однаково добре пишемо: гарнесенький і гарнісінький, білесенький і білісінький (але не гарнісенький, не білісенький).
25. У літературному українському письмі переважно вживається форми займенника цей, ця, це, рідше сей, ся, се.
26. Часточку -ся треба писати вкупі з дієсловом: проситься, носиться, береться.
27. У дієсловах, у другій особі однини теперішнього та майбутнього часу, пишемо -шся (а не -сся або -ся): супишся, водишся, боятимешся.
28. У дієсловах, у третій особі однини й множини теперішнього та майбутнього часу, пишемо -ться (а не -цця або -ця): він судиться, вони судяться, воно губиться, вони губляться, заборонюється, братиметься, боятимуться.
29. У дієсловах треба писати наросток –увати, -ювати (а не -овати, -евати): купувати, танцювати, горювати.
Дієприкметники від цих дієслів мають закінчення -ований, -ьований, коли наголос падає на о: купований, збудований, подарований, вторгований, схвильований; але пишемо -уваний, -юваний, коли: наголос не падає на склад перед -ва-: вибудуваний. виторгуваний, вигорюваний.
30. Закінчення -ство, -ський додаємо просто до пня: братський – братство; бабський – бабство; сирітський – сирітство.
Коли ці закінчення додаємо до пня після звуків к, ч, ць, то тоді пишемо -цький, -цтво: козацький – козацтво; ткацький – ткацтво; молодецький – молодецтво, ловецький – ловецтво.
31. У літературному письмі однаково вживаються від і од (але не от): від тебе, од тебе (але не „от тебе")
32. У причасниках пишемо одно н (а не два): зроблений, спечений, зварений, запроханий, закоханий, виструганий, поораний.
У прикметниках пишемо два н: спасенний, невблаганний.
