Аналіз показників ліквідності та платоспроможності

Розділ 7

Аналіз ліквідності
та платоспроможності
підприємства

7.1. Економічна сутність ліквідності
та платоспроможності підприємства

З позиції фінансової діяльності будь-якому підприємству доводиться вирішувати такі завдання:

· підтримання спроможності своєчасно відповідати за своїми поточними фінансовими зобов’язаннями;

· забезпечення фінансування в необхідних обсягах.

Ці завдання формуються з позиції коротко- та довгострокової перспектив.

Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової пер­спективи оцінюється показниками ліквідності та платоспроможності, які в загальному вигляді характеризують його спроможність своєчасно і в повному обсязі здійснювати розрахунки за короткостроковими зобов’язаннями перед контрагентами[1]. Короткострокова заборгованість підприємства, що відокремлена у відповідному розділі пасиву балансу, погашається різними способами, зокрема забезпеченням такої заборгованості можуть виступати будь-які активи підприємства, у тому числі необоротні. Разом з тим очевидно, що ситуація, коли, наприклад, частина основних засобів продається для того, щоб розрахуватися за короткостроковими зобов’язаннями, є небажаною. Саме тому, говорячи про ліквідність та платоспромож­ність підприємства як характеристики його поточного фінансового стану і оцінюючи, зокрема, його потенційні можливості розраховуватися із кредиторами за поточними операціями, цілком логічним є зіставлення оборотних активів та короткострокових пасивів.

Незважаючи на те, що на практиці поняття ліквідності та платоспроможності тісно взаємозв’язані, вони не є тотожними. Ліквідність у загальному розумінні означає здатність цінностей перетворюватися в грошові кошти. Вона характеризується наяв­ністю в підприємства ліквідних засобів у формі залишку грошей у касі, грошових коштів на рахунках у банку та тих елементів оборотних активів, що легко реалізуються.

Ступінь ліквідності визначається тривалістю часового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротший період, тим вища ліквідність цього виду активів.

Слід зауважити, що в складі поточних активів є такі їх елемен­ти, які можна швидко продати, але зі значною знижкою в ціні. До таких елементів відносять виробничі запаси, при реалізації яких підприємство отримує 40 і менше відсотків від їх облікової вартості.

У зв’язку з цим ліквідність необхідно розглядати:

1) як час, необхідний для продажу активів;

2) як суму, одержану від продажу активу.

Платоспроможність підприємства характеризується його можливістю і здатністю своєчасно й повністю виконувати свої фінансові зобов’язання перед внутрішніми та зовнішніми партнерами, а також державою[2].

Основними ознаками платоспроможності є:

а) наявність у достатньому обсязі коштів на поточному рахунку;

б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості[3].

Оцінка платоспроможності необхідна не тільки для підприємства з метою аналізу й прогнозування його подальшої фінансової діяльності, а й для його зовнішніх партнерів і потенційних інвесторів. Як правило, досліджують поточну і перспективну платоспроможність.

Поточна платоспроможність характеризує поточний стан розрахунків на підприємстві та аналізується на основі даних про його фінансові потоки: приток грошових коштів має забезпечити покриття поточних зобов’язань господарюючого суб’єкта.

Перспективна платоспроможність визначає можливість підприємства у майбутньому розраховуватися за своїми короткостроковими боргами і досліджується переважно за допомогою показників ліквідності. Саме від рівня ліквідності залежить як перспективна, так і поточна платоспроможність. Отже, ліквідність і платоспроможність не тотожні, хоча й дуже близькі поняття, причому ліквідність є більш місткою категорією, ніж платоспроможність.

Взаємозв’язок між платоспроможністю та ліквідністю підприємства, ліквідністю балансу і ліквідністю активів показано на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Взаємозв’язок між показниками
ліквідності та платоспроможності

Ліквідність балансу виражається в ступені покриття боргових зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошову готівку відповідає строку погашення платіжних зобов’язань. Ліквідність балансу досягається встановленням рівності між зобов’язаннями підприємства та його активами[4].

Ліквідність підприємства характеризує наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов’язань навіть з порушенням строків погашення, які передбачені контрактом[5]. Зміст визначення полягає в тому, що якщо процеси виробництва і реалізації продук­ції відбуваються в нормальному режимі, то грошових коштів, які надходять від покупців продукції, буде достатньо для розрахунків з кредиторами, тобто розрахунків за поточними зобов’язан­нями. Застереження про порушення строків погашення означає, що в принципі не є винятком збої в надходженні грошових коштів від дебіторів, однак у будь-якому разі ці кошти надійдуть і їх буде достатньо для розрахунків з кредиторами.

Слід зазначити, що наведене визначення категорії «ліквідність підприємства» не єдине і в економічній літературі спостерігається багатоваріантність тлумачень цього терміна.

З метою уточнення його суті вважаємо за доцільне розглянути походження слова «ліквідність». У перекладі з грецької мови «liquidus» означає «рідкий, плинний». Якщо пригадати властивості будь-якої рідини, то однією з них є здатність останньої приймати форму того посуду, який вона наповнює, і миттєво змінювати цю форму при її переміщенні з одного посуду в інший.

У зв’язку з цим вважаємо, що найбільш точним є визначення, коли під ліквідністю розуміють мобільність активів, їх спроможність (у разі потреби і за короткий проміжок часу) перетворюватися з натурально-речовинної форми в грошову.

Для розкриття поняття «ліквідність підприємства» необхідно врахувати ще одну характеристику рідини — її плинність. Остання забезпечується тепловим рухом молекул, яке являє собою коливання біля положення рівноваги.

Виходячи з викладеного можна дати таке визначення: «ліквідність підприємства» — це мобільність підприємства, його спроможність (при виникненні будь-яких обставин) за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел оперативно вишукувати резерви платіжних коштів, необхідних для погашення боргів, і постійно, на будь-який момент часу, підтримувати рівновагу між обсягами і строками перетворення активів у грошові кошти та обсягами і строками погашення зобов’язань.

Зазначені блоки схеми рівнозначні між собою, але разом з тим досягнення завдання другого блоку не можливе без реалізації завдань першого блоку, а третього — без наявності першого і другого, четвертого — без наявності першого і другого. Отже, ліквід­ність активів є основою платоспроможності підприємства. Іншими словами, ліквідність — це засіб підтримання платоспроможності.

Основною ознакою ліквідності є формальне перевищення (у вартісній оцінці) оборотних активів над короткостроковими пасивами. Чим більше це перевищення, тим сприятливіший фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності. Якщо величина оборотних активів недостатньо велика порівняно з короткостроковими пасивами, поточний стан є нестійким; і може виникнути ситуація, коли воно не матиме достатньо грошових коштів для розрахунків за своїми зобов’язаннями і змушене буде або порушити технологічний процес (наприклад, терміново продати частину запасів чи обтяжувати себе новими боргами), або розпродати частину довгострокових активів.

При визначенні рівня ліквідності недостатнім є лише порівняння величини поточних активів з величиною поточних пасивів. На практиці іноді виникає ситуація, коли поточні активи перевищують за величиною короткострокові пасиви, показники ліквідності характеризують фінансовий стан як задовільний, проте така оцінка вважається помилковою, оскільки в оборотних активах значну частку займають неліквіди та прострочена дебіторська заборгованість.

До неліквідів, як правило, відносять залежані виробничі запаси, споживчі властивості яких роблять неможливим їх використання в технологічному процесі, готову продукцію, що не користується попитом, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів[6].

Неліквіди, тобто активи, які не можуть бути використані в технологічному процесі чи реалізовані (як товар) на ринку, а іноді й невиправдана дебіторська заборгованість, не відображуються в балансі. Це означає, що активи, фактична цінність яких сумнівна, входять до їх загальної величини і використовуються при розрахун­ках показників ліквідності, рівень якої не відповідає реально існуючому. Хоча при складанні балансу активи, що потенційно не обіцяють доходу, мають бути списані на збитки, на практиці це здійснюється не завжди. Крім того, заздалегідь передбачити частку сумнівної дебіторської заборгованості дуже складно.

Разом з тим слід зазначити, що така ситуація має місце не завжди. Невиправдане збільшення поточних активів на величину неліквідів відбувається лише в процесі здійснення зовнішнього фінансового аналізу, оскільки інформація про якісний склад оборотних засобів є недоступною.

Можливість отримання більш точної оцінки ліквідності виникає в процесі здійснення внутрішнього аналізу, який ґрунтується на повних даних бухгалтерського обліку. Однак наявність неліквідів у структурі поточних активів не тільки робить результати зовнішнього аналізу ліквідності дуже умовними, а й значно погір­шує якісний склад оборотних активів та негативно впливає на рівень ліквідності.

У свою чергу, наслідками низького рівня ліквідності є неспроможність підприємства швидко розраховуватися за допомогою наявного на балансі майна за своїми зобов’язаннями, що призводить до зниження дохідності, неплатежів і банкрутства.

Крім того, важкі наслідки низької ліквідності відчувають не тільки самі підприємства, а й їх кредитори, постачальники, оскіль­ки відбувається затримка сплати відсотків і суми боргу, в крайньому разі — часткова або повна втрата неповернутого боргу, а також невиконання умов контракту тощо.

Отже, можна зробити висновок, що від структури оборотних активів за ступенем ліквідності залежить платоспроможність підприємства.

Досліджуючи взаємозалежність ліквідності та платоспроможності, слід зазначити, що ліквідність є менш динамічною категорією, ніж платоспроможність. Справа в тім, що в міру стабілізації виробничої діяльності підприємства в нього поступово складається певна структура активів і джерел коштів, різкі зміни якої порівняно рідкі. Тому показники ліквідності звичайно варіюють у певних цілком передбачуваних межах, що й дає підстави аналітичним агентствам розраховувати та публікувати середньогалузеві і середньогрупові значення цих показників для використання у міжгосподарських порівняннях і як орієнтири при відкритті нових напрямів виробничої діяльності.

Навпаки, фінансовий стан з погляду платоспроможності може бути досить змінним: незважаючи на те, що підприємство на конкретну дату характеризується як платоспроможне, вже наступ­ного дня ця ситуація може кардинально змінитися внаслідок настання строків розрахунку, з одного боку, і відсутності коштів, наприклад, у результаті їх не надходження за відвантажену раніше продукцію — з другого.

Таким чином, підприємство через фінансову недисциплінованість своїх дебіторів саме стає неплатоспроможним. Якщо затрим­ка з надходженням платежу має короткостроковий або випадковий характер, то ситуація з погляду платоспроможності може найближчим часом змінитися на краще, однак не виключені також інші менш сприятливі варіанти. Такі критичні ситуації особливо часто мають місце в комерційних організаціях, які через пев­ні причини не підтримують у достатньому обсязі страховий запас грошових коштів на поточному рахунку.

Неплатоспроможність може бути випадковою, тимчасовою, хронічною або тривалою. Тому, аналізуючи стан платоспроможності підприємства, необхідно розглянути причини фінансової скрути, частоту її виникнення та тривалість прострочених боргів.

Причинами неплатоспроможності можуть бути невиконання плану по виробництву і реалізації продукції, підвищення її собівартості, невиконання плану по прибутку і, як результат, нестача власних джерел самофінансування. Однією з причин погіршення платоспроможності може бути неправильне використання оборот­ного капіталу: відволікання коштів у дебіторську заборгованість, а також вкладення в понадпланові запаси та на інші цілі, які тимчасово не мають джерел фінансування. Іноді причиною неплатоспроможності є не безгосподарність підприємства, а незаможність його клієнтів. Високий рівень оподаткування, штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податків також може стати однією з причин неплатоспроможності суб’єкта господарювання[7].

Аналіз показників ліквідності та платоспроможності

Як уже зазначалося, підприємство може бути ліквідним у біль­шому або меншому ступені, оскільки до складу активів входять різнорідні їх елементи, серед яких є як ті, що легко реалізуються, так і ті, що важко реалізуються для погашення зовнішньої заборгованості

За ступенем ліквідності статті активів умовно можна розподілити на чотири групи:

Перша група (А₁) — це абсолютно ліквідні активи, такі як грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення.

Друга група (А₂) — активи, що швидко реалізуються. Це готова продукція, відвантажені товари і дебіторська заборгованість. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнаходження контрагентів та їх платоспроможності, умов надання комерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо.

Слід зауважити, що основним компонентом цієї групи є дебіторська заборгованість. З метою підвищення ліквідності підприємство деякою мірою може управляти активами другої групи, зокрема змінюючи строки кредитування покупців.

Третя група (А₃) — це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси та незавершене виробництво.

Оборотні активи взаємопов’язані в межах кругообороту коштів (рис. 7.2). Зв’язки, показані на рис. 7.2, відображують послідовну трансформацію коштів з однієї групи активів у іншу:

· зв’язок 1 — технологічний процес виробництва продукції з відповідної сировини, матеріалу (перетворення напівфабрикатів у готову продукцію);

· зв’язок 2 — надходження на поточний рахунок платежів за продукцію, боргів від дебіторів;

· зв’язок 3 — реалізація сировини, матеріалів, напівфабрикатів стороннім організаціям.

Рис. 7.2. Трансформація оборотних активів

Говорячи про меншу ліквідність запасів порівняно з іншими видами оборотних активів, ми виходимо саме із суті кругообороту грошових коштів на підприємстві. Безумовно, якщо запаси сировини, матеріалів, розглядати як товар, їх ліквідність може бути надто високою. Однак у даному випадку запаси розглядаються як проміжний елемент технологічного процесу.

Четверта група (А₄) — це активи, що важко реалізуються. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові вкладення, незавершене будівництво[8]^,[9].

Пропорція, в якій ці групи мають перебувати, визначається:

1) характером і сферою діяльності підприємства;

2) швидкістю обороту коштів підприємства;

3) співвідношенням оборотних і необоротних активів;

4) «якістю» — ступенем ліквідності поточних активів;

5) сумою та строковістю зобов’язань, на покриття яких призначені статті активів.

Оскільки в складі короткострокових пасивів можна виділити зобов’язання різного ступеня строковості, то одним зі способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу з елементами пасиву.

У зв’язку з цим усі зобов’язання підприємства залежно від строковості їх погашення поділяють на чотири групи:

Перша група (П₁) — найбільш строкові зобов’язання (кредиторська заборгованість та кредити банку, строк повернення яких настав).

Друга група (П₂) — середньострокові зобов’язання (короткострокові кредити банку).

Третя група(П₃) — довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити банку та позики).

Четверта група(П4) — власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства[10].

Схематично процедура порівняння статей активів з відповідними статтями пасивів подана на рис. 7.3)[11].

Баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо: А₁ ≥ П₁; А₂ ≥ П₂; А₃ ≥ П₃; А₄ ≤ П₄.

При цьому, якщо виконуються перші три обов’язкові умови ліквідності А₁ ≥ П₁; А₂ ≥ П₂; А₃ ≥ П₃, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то виконується і остання нерівність А₄ ≤ П₄, яка має балансуючий характер та підтверджує наявність у суб’єкта господарювання власних оборотних коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості.

Рис. 7.3. Класифікація статей активу і пасиву
балансу для аналізу ліквідності

Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має місце компенсація за вартісною величиною. Однак у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тому якщо будь-яка з нерівностей має знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшою або меншою мірою буде відрізнятися від абсолютної.

Зіставлення найбільш ліквідних активів і тих їх елементів, що швидко реалізуються, з найбільш строковими зобов’язаннями і короткостроковими пасивами дає змогу оцінити поточну ліквідність. Порівняння активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобов’язаннями відображує перспективну ліквідність.

Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність підприємства в найближчий до моменту проведення аналізу час.

Перспективна ліквідність являє собою прогноз платоспроможності на основі зіставлення надходжень і платежів[12].

Вивченням співвідношень зазначених вище груп активів і пасивів за кілька періодів можна встановити тенденції в структурі балансу та його ліквідності.

Аналіз ліквідності балансу підприємства наведено в табл. 7.1, дані якої свідчать про те, що в цілому по підприємству поточні активи перевищують його поточні пасиви як на початок (на 23 868 грн), так і на кінець періоду (на 19 623 грн). Що стосується зіставлень по окремих групах, то по параметрах А₂ ® П₂, а також А₃ ® П₃ баланс відповідає критеріям абсолютної ліквідності. По параметру А₁ ® П₁ має місце платіжна нестача, яка до кінця досліджуваного періоду зростає на 1283 грн: з 4624 грн на початок до 5907 грн на кінець періоду.

У результаті уповільнення надходжень коштів від покупців за реалізовану продукцію збільшується величина поточних боргів, які потребують негайного погашення. Разом з тим відбувається зростання величини виробничих запасів, сформованих за рахунок залучених коштів, а також дебіторської заборгованості. Водночас збільшення розмірів груп А₂ і А₃, а також П₂ і П₃ не впливає на знаки в цих нерівностях і ситуація, коли очікувані надходження від дебіторів перевищують величину короткострокових пасивів, а величина запасів — тобто довгострокові зобов’язання, продовжує зберігатися.

Наявний платіжний надлишок по цих групах, як зазначалося вище, теоретично можна спрямувати на покриття нестачі коштів для погашення найбільш строкових зобов’язань. Однак на практиці без додаткового аналітичного обстеження поточних активів цього зробити не можна. Основна причина полягає в тому, що до складу дебіторської заборгованості та виробничих запасів входять також низьколіквідні їх елементи, такі як сумнівна дебіторська заборгованість, залежані виробничі запаси. Урівноважити ж активи групи 1 з пасивами аналогічної групи можна лише за рахунок дебіторської заборгованості підприємств зі стій­ким фінансовим станом, а також тих елементів виробничих запасів, які легко реалізуються.

Таблиця 7.1