Ранжування рангів згідно з категорією державних службовців

Категорія	Ранг
Перша
Друга
Третя
Четверта
П’ята
Шоста
Сьома

Оскільки бюджетні установи — це різні за призначенням органи, то вельми різноманітним є склад їхніх працівників за професіями (лікар, учитель, медсестра, інженер і т. ін.) і спеціальностями (хірург, терапевт, фізик і т. ін.). У бюджетних установах налічується близько 100 основних професій, які, у свою чергу, охоплюють від 50 до 75 найменувань спеціальностей.

Загальна чисельність працівників бюджетної установи називається обліковою чисельністю, або штатним (обліковим) складом. Для виконання окремих робіт на короткий час можуть залучатися особи, які не перебувають у штаті установи і працюють за трудовою угодою; такі працівники належать до нештатного (необлікового) складу.

Оперативний облік персоналу веде відділ кадрів на бланках типових форм. Прийом на роботу, переміщення, надання відпуст­ки, звільнення оформляються відповідними документами — передусім наказами про прийняття, звільнення чи переведення на іншу посаду, роботу, а також запискою-розрахунком про надання відпустки.

Первинні документи використовує не тільки відділ кадрів для ведення особових карток працівників, а й інші відділи та служби. Наприклад, у бухгалтерії на підставі копій наказів відкриваються картки-довідки ф. № 417 або особові рахунки на кожного працівника, прийнятого на роботу, його прізвище заноситься в табель. На керівних, наукових та інженерно-технічних працівників додат­ково оформляється особовий листок з обліку кадрів, а на наукових працівників крім цих двох документів заповнюється й облікова картка наукового працівника. На військовослужбовців, прийнятих на службу, у бухгалтерії (фінансовій частині) відкрива­ється картка особового складу військовослужбовця.

Уперше прийнятому на роботу на строк понад п’ять днів видається трудова книжка, присвоюється табельний номер, який наводиться в усіх документах з обліку заробітної плати. У разі переведення працівника на іншу роботу чи звільнення його табель­ний номер, як правило, не присвоюється іншому працівникові протягом 1—2 років. За даними карток і первинних документів, якими оформляється рух персоналу, в установі організується статистичний облік чисельності та складу працівників.

Оперативний облік руху персоналу має забезпечувати своєчас­не комплектування всіх підрозділів, а також дотримання штатної дисципліни.

4.3. Облік використання
робочого часу та виробітку

У зміцнені трудової дисципліни та підвищенні продуктив­ності праці важливу роль відіграють контроль своєчасності виходів на роботу, облік відпрацьованого часу та часу залишення роботи.

Основним джерелом інформації про використання робочого часу в бюджетних установах є дані табельного обліку. У разі потреби проводять «фотографії» робочого дня, хронометражні спостереження та інші заходи одночасного обстежування.

Табельний облік має забезпечувати контроль за своєчасним виходом на роботу й часом залишення роботи, виявлення причин запізнення і невиходів на роботу, отримання даних про фактично відпрацьований час кожним працівником.

Дані табельного обліку наводять у табелі відпрацьованого робочого часу й підрахунку заробітку (ф. № Т-13). Табель являє собою іменний список працівників структурного підрозділу (відділення, відділ, кафедра) або установи в цілому, і його веде в алфавітному порядку особа, яку призначає керівник установи.

Облік виходів на роботу й часу залишення її в табелі може вес­тись двома способами:

1) відмічанням усіх, хто вийшов, не вийшов на роботу, а також запізнень, понаднормованих годин і т. ін.;

2) реєстрацією лише відхилень від нормального використання робочого часу (невиходів, запізнень, понаднормованих робіт і т. ін.). Раціональнішим є другий спосіб, який і рекомендується застосовувати в бюджетних установах.

Табель відкривається щомісячно за 2—3 дні до початку розрахункового періоду на підставі табеля за минулий місяць із зазначенням прізвища, ім’я, по батькові, посади, табельного номера кожного працівника.

Вносити до табеля заново прийнятих працівників і вилучати з нього звільнених потрібно тільки на підставі первинних документів з обліку руху персоналу установи. Кожному працівнику в табелі відводиться рядок, поділений на дві частини.

Щоденно у верхній частині рядка у стовпці «Число місяця» стосовно кожного працівника, в якого були відхилення від нормального використання робочого часу (хвороби, прогул і т. ін.), записуються години відхилень, а в нижній частині — умовне позначення цих відхилень (Х — хвороба, П — прогул, В — відпустка тощо) і години роботи в нічний час. У рядку табеля, призначеному для записування нічних годин, проставляється та кількість годин, яку необхідно оплатити понад фактично відпрацьований час у нічну зміну. Так, якщо за кожну годину роботи вночі додатково оплачується 1/5 год, тобто 12 хв, то час, який необхідно оплатити за шестигодинну зміну, дорівнює 1,2 год (6 · (1 / 5)).

Якщо працівник протягом того самого дня використав робочий час із двома видами відхилень, одне з яких робота в нічний час, то нижня частина рядка заповнюється дробом, чисельник якого — умовне позначення відхилень, а знаменник — кількість нічних годин. За наявності більш ніж двох відхилень в один день прізвище працівника в табелі записується двічі.

Якщо протягом дня у працівника місяця не було жодних відхилень, то у стовпці «Число місяця» ніяких позначок не робиться, лише проставляються букви «В» — вихідні та святкові дні.

У кінці місяця визначається загальна кількість днів невиходів і невідпрацьованих днів із записом їх у відповідні стовпці. Дні невиходів, дозволені законом (виконання державних обов’язків, відрядження), входять до загального підсумку відпрацьованих днів і окремо не підраховуються.

У випадках, передбачених чинним законодавством, до фактич­ного робочого часу зараховуються деякі перерви в роботі, протягом яких працівник вільний від виконання своїх трудових обов’яз­ків, наприклад додаткові перерви для жінок, які годують дитину.

Кількість годин, відпрацьованих у вихідні та святкові дні, відбивається в табелі двома способами. У разі «плаваючого графіка» роботи дні, відпрацьовані у свята, входять до загальної кількості днів виходів, а години роботи в ці дні відмічаються у відведеному для них стовпці табеля і підлягають оплаті додатково. Якщо роботи у вихідні та святкові дні мають випадковий характер, то ці роботи в зазначені дні відмічаються у спеціальному стовпці табеля й підлягають оплаті в подвійному розмірі.

У кінці місяця за табелем підраховується загальна кількість понаднормових годин, нічні, невиходи з причин. Підписаний керівником структурного підрозділу (завідувачем відділення, кафед­ри, лабораторії) табель та інші документи здаються в бухгалтерію для нарахування заробітної плати, складання звітності з праці та аналізу трудової дисципліни.

Нормальна тривалість робочого часу, що згідно зі статтею 50 Кодексу законів України про працю не може перевищувати 40 год на тиждень, поширюється на працівників бюджетних установ, окрім тих, для яких законодавчо встановлено скорочену тривалість робочого часу. Скорочений робочий час встановлено, наприклад, для деяких працівників розумової праці, діяльність яких пов’язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням. До них, зокрема, належать лікарі, викладачі, вчителі.

Результати праці працівників бюджетних установ, як правило, не знаходять втілення у фізичному вимірі продукції, а набирають форми нематеріальних благ. Контроль відпрацьованого часу не дає повного уявлення про завантаженість працівників протягом робочого дня, про інтенсивність та ефективність їхньої праці з погляду отримання конкретних результатів. У зв’язку з цим у бюджетних установах здійснюється облік кількості та якості затраченої праці встановленням обсягу робіт, який необхідно виконати у визначений відрізок часу й на відповідному якісному рівні. В основу нормування робочого часу вчителів, викладачів, вихователів та інших педагогічних працівників покладено викладацьку роботу — як найбільш загальний показник обліку вчительської праці.

У вищих навчальних закладах для професорсько-викладаць­кого складу в основу нормування його праці покладено річне навчальне навантаження в академічних годинах відповідно до навчального плану.

Законом України «Про вищу освіту» передбачено, що максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 900 годин, а педагогічних працівників — 720 годин на навчальний рік.

До педагогічного навантаження належить: читання лекцій, проведення семінарських, практичних, лабораторних та індивідуальних занять, керівництво практикою, аспірантурою, підготовкою дипломних робіт (проектів). На всі види робіт встановлено норми в годинах, наприклад, керівництво дипломною роботою — 32 години, курсовою роботою — 2 години тощо. Для професорсь­ко-викладацького складу встановлено 36-годинний робочий тиждень. При цьому викладачі повинні виконувати всі види навчально-методичної, науково-дослідної та виховної роботи. Контролюють виконання передбаченого індивідуальним планом обсягу робіт завідувачі кафедр, деканати, навчальні відділи та інші служби.

Нормування праці професорсько-викладацького складу має свою специфіку: для викладача вищого навчального закладу робочий час не обмежується перебуванням у самому закладі, а й триває за його межами. Нормування праці у вищих навчальних закладах дає змогу правильно визначати затрати праці викладачів, порівнювати різні види праці з урахуванням складності та трудових затрат, науково обґрунтувати поділ часу між навчальною, методичною й науково-дослідними роботами, диференціювати норми навчального навантаження залежно від ученого ступеня чи звання (посади).

Учителям, вихователям та іншим педагогічним працівникам середніх і дошкільних закладів ставки заробітної плати встановлюють за певну кількість годин педагогічної роботи на день (тиж­день). Так, норма навантаження вчителя V—VІІІ класів шкіл і шкіл-інтернатів усіх типів і найменувань — 3 години педагогічної роботи на день (18 годин на тиждень чи 720 годин на рік), вихователів-методистів дитячих дошкільних закладів — 6 годин на день (36 годин на тиждень).

Тривалість робочого дня для наукового, навчально-допоміж­ного й адміністративно-господарського персоналу — 7 годин.

В установах охорони здоров’я, які працюють за умов шестиденного чи п’ятиденного робочого тижня, немає єдиного графіка роботи, при цьому всі графіки роботи будуються з розрахунку тижневого фонду робочого часу лікарів, установленого законодавством.

Тривалість робочого дня для дільничних лікарів, що працюють у лікарні, — 6,5 години; лікарів, зайнятих тільки прийомом, — 5,5 години. Ці норми можуть змінюватися залежно від умов праці, а також категорії лікарів. Протягом робочого дня лікар відповідної професії повинен виконати певний обсяг роботи, який називається нормою навантаження. Так, лікар-стоматолог повинен прийняти протягом однієї години трьох пацієнтів.

У бюджетних установах праця лише незначної частини працівників вимірюється кількістю та якістю виробленої продукції. До них належать передусім працівники ремонтних служб, дільниць, молочних кухонь, зубопротезних відділень (зубних техніків, полірувальників, ливарників) і виконавці інших робіт за наяв­ності затверджених в установленому порядку норм трудових затрат. Основним документом з обліку виробітку є наряд на відряд­ну роботу (ф. № Т-10), який виписується залежно від характеру роботи на одного робітника чи на бригаду на одну зміну або на більш тривалий час терміном до одного місяця.

4.4. Форми та системи оплати праці

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників регламентуються Законом України «Про опла­ту праці» від 24.03.95. Згідно з ним заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Держава регулює оплату праці працівників бюджетних установ:

· установленням розміру мінімальної заробітної плати (з 1.01.2003 — 185 грн) та інших державних норм і гарантій;

· установленням умов і розмірів оплати праці працівників на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих і регіональних угод, колективних договорів у межах асигнувань за рахунок загального та спеціального фондів;

· оподаткуванням доходів працівників.

Основою організації оплати праці є тарифна система, яка міс­тить тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Умови та розміри оплати праці працівників бюджетних установ визначаються Кабінетом Міністрів України, Постановою якого від 7.02.2001 № 134 «Про впорядкування умов оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» затверджено схеми посадових окладів, що є інструментом держав­ного регулювання оплати праці керівних працівників, спеціалістів, службовців і робітників бюджетних установ. На їх підставі розроблено галузеві схеми посадових окладів, які враховують специфіку та конкретні умови кожної галузі: Наказ Міністерства освіти і науки України від 29.03.2001 № 161 «Про затвердження розмірів посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників навчальних закладів, установ освіти на наукових установ» зі змінами та доповненнями від 22.10.2001 № 697; спільний Наказ Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства охорони здоров’я України від 6.04.2001 № 161/137 «Про впорядкування та затвердження умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення»; Наказ Міністерства культури і мистецтв України від 19.04.2001 № 204 «Про впорядкування умов оплати праці пра­цівників бюджетних установ, закладів та організацій культури», інші нормативні документи. Відповідно до них здійснюється посадова і кваліфікаційна диференціація заробітної плати працівників бюджетної сфери.

За тарифної системи діють дві форми оплати праці працівників — почасова й відрядна, які передбачають низку систем для різ­них організаційно-технічних умов праці. Оплата за кількість відпрацьованого часу з урахуванням кваліфікації працівника називається почасовою формою оплати. Відрядна форма оплати праці — це оплата за кількість і якість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг за встановленими розцінками.

Основною формою оплати праці в бюджетних установах є погодинна, яка має два різновиди — штатно-окладну й погодинну системи оплати.

Штатно-окладна система оплати праці передбачає встановлення кожному працівникові місячного окладу (ставки) відповідно до посади, яку він обіймає, та інших факторів (рис. 4.1, 4.2). Вона має два варіанти. Для деяких бюджетних установ (охорони здоров’я, вищих навчальних закладів ІІІ—ІV рівня акредитації) у централізованому порядку встановлюється строго фіксований посадовий оклад. При цьому перевиконання працівником обов’язкової норми трудового навантаження не веде до підвищення заробітної плати. В інших установах, наприклад загальноосвітніх школах, оплата праці здійснюється за місячними ставками заробітної плати з установленням державою обов’язкової норми трудового навантаження (урочних годин). Цей різновид штатно-окладної системи оплати праці допускає перевиконання норми трудового навантаження і збільшення розміру заробітної плати пропор­ційно до фактично виконаного обсягу роботи.

Рис. 4.1. Порядок установлення посадових окладів
працівників вищих навчальних закладів

Місячні посадові оклади керівних працівників і спеціалістів центрального апарату міністерств, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, інших центральних органів виконавчої влади та урядових органів залежать від обійманої посади та органу виконавчої влади. Посадові оклади інших державних службовців залежать від обійманої посади. Оклади військовослужбовців залежать від обійманої посади й військового зван­ня та за своєю економічною суттю є не заробітною платою,
а грошовим забезпеченням.

Рис. 4.2. Порядок установлення посадових окладів
працівників в установах охорони здоров’я

Для робітників, спільних для всіх бюджетних установ та організацій, установлено місячні оклади залежно від рівня кваліфікації роботи:

· проста некваліфікована або допоміжна робота;

· малокваліфікована робота;

· кваліфікована (складна робота);

· висококваліфікована (особливо складна та відповідальна) робота.

Погодинна система оплати праці передбачає наявність погодинних ставок. Так, установлено ставки погодинної оплати праці працівників усіх галузей економіки за проведення навчальних занять (табл. 4.3).

Ставки погодинної оплати праці лікарів-консультантів, що їх залучають установи охорони здоров’я для проведення консультацій з інших установ, установлюються для професора, доктора наук у розмірі 13,16 грн. Розмір погодинної оплати праці педагогічних працівників (вчителів, вихователів) визначається діленням місячної тарифної ставки, установленої за 18 годин педагогічної роботи на тиждень, на 75,3; за 20 годин педагогічної роботи на тиждень — на 83,6; за 24 години педагогічної роботи на тиждень — на 100,3; за 30 годин — на 125,4; за 36 годин — на 150,5; за
40 годин — на 167,2.

Таблиця 4.3

СТАВКИ ПОГОДИННОЇ ОПЛАТИ ПРАЦІ
ЗА ПРОВЕДЕННЯ НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ

№ з/п	Контингент	Ставки погодинної оплати, грн
професор	доктор наук	доцент, кандидат наук	особи без наукового ступеня
	Учні шкіл, професійно-техніч­них закладів, студенти вузів І та ІІ рівнів акредитації, інші аналогічні категорії учнів	6,13	4,85	4,15	3,46
	Студенти вузів ІІІ і ІV рівнів акредитації	11,38		6,93	5,54
	Аспіранти, слухачі курсів, які обіймають посади, що вимагають освітньо-кваліфікацій­ного рівня спеціаліста, магістра; перепідготовка кадрів з видачею диплома спеціаліста, магістра	13,13	10,39	8,31	6,93

Почасова форма оплати праці в бюджетних установах має дві системи — просту почасову й почасово-преміальну. Ступінь поширення останньої в бюджетних установах визначається їхніми фінансовими можливостями.

Показники преміювання залежать від характеру бюджетної установи. Наприклад, у стаціонарних лікувально-профілактичних установах такими показниками є виконання плану розгортання ліжок і кількості днів функціонування ліжка; скорочення строків обстеження й виписування завдяки поліпшенню організації роботи та наступності в роботі стаціонарів і поліклінік; розбіжності патологоанатомічних і клінічних діагнозів (у відсотках до летальних випадків).

Відрядна форма оплати праці (пряма відрядна, відрядно-преміальна) застосовується на таких видах робіт, де є кількісні показники виробітку продукції чи виконаних робіт, які правильно відбивають затрати праці; можливості встановлення норм виробітку й обліку їх виконання; умови для точного обліку вироблених виробів або виконаних робіт; виробничі умови для збіль­шення працівником виробітку продукції порівняно з установленими нормами й завданнями. У разі обліку індивідуального виробітку кожного працюючого застосовується індивідуально-від­рядна оплата праці, а в разі обліку роботи, виконаної колективом, — бригадно-відрядна оплата праці.

Керівники бюджетних установ за згодою з комітетом профспілки можуть упроваджувати відрядну оплату праці, щоб посилити зацікавленість працівників у зростанні продуктивності праці, підвищити рівень її нормування і якість робіт на ремонт­них, машинописних, стенографічних, копіювальних та інших роботах.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата поділяється на основну, додаткову, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців. Головним елементом основної заробітної плати працівників бюджетних установ є заробітна плата, нарахована за відпрацьований час (виконану роботу) за тарифними ставками, посадовими окладами чи за середнім заробітком незалежно від форм і систем оплати праці.

Додаткова заробітна плата являє собою винагороду за працю понад установлені норми, за трудові успіхи й винахідливість та за особливі умови праці. До неї належать надбавки й доплати до тарифних ставок посадових окладів у розмірах,
передбачених чинним законодавством (за високу професійну майстерність, персональні надбавки, за високі досягнення у праці, за знання й використання іноземної мови, за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування чи збільшення обсягу виконаних робіт, за роботу у шкідливих умовах, інші надбавки й доплати); премії працівникам за виробничі показники, винагорода за вислугу років, стаж роботи; оплата праці працівників, які не перебувають у штаті установи, за виконання робіт згідно з договорами цивільного правового харак­теру; оплата праці у вихідні та святкові дні, понаднормовий час, оплата щорічних і додаткових відпусток відповідно до чинного законодавства, грошові компенсації за невикористану відпустку, оплата навчальних відпусток.

До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать виплати у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами й положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачено актами чинного законодавства або такі, що здійснюються понад установ­лені зазначеними актами норми.

Конкретний перелік усіх виплат, які належать до основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, установлено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою Міністерством статистики України від 11.12.95 № 323.

Основна й додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати утворюють фонд заробітної плати, який має використовуватись у суворій відповідності з його цільовим призначенням у межах сум, передбачених кошторисом доходів і видатків з урахуванням виконання плану розгортання мережі штатів і контингентів. Контроль за правильним витрачанням фонду заробітної плати здійснюють розпорядники коштів вищого рівня, Рахункова палата, органи Державного казначейства, фінансові органи й самі бюджетні установи.

Вищі розпорядники коштів, Рахункова палата й фінансові органи контролюють використання фонду заробітної плати, перевіряючи та затверджуючи кошториси доходів і видатків бюджетних установ, аналізуючи звіти про виконання кошторисів. До їхніх функцій належить проведення документальних ревізій фінансово-господарської діяльності, які є найефективнішою формою подальшого контролю.

У бюджетних установах відповідальність за використання коштів на заробітну плату несуть розпорядники коштів і голов­ні бухгалтери. Організацію контролю за використанням фон-
ду заробітної плати в централізованій бухгалтерії ілюструє табл. 4.4.

Важливі контрольні функції виконують органи Державного казначейства, які видають дозвіл на отримання коштів на заробіт­ну плату в межах планового фонду.

Контроль за додержанням законодавства про оплату праці здійснюють також Міністерство праці та соціальної політики України, професійні спілки й інші органи (організації), що представляють інтереси найманих працівників.

Вищий нагляд за додержанням законодавства про оплату праці здійснює Генеральний прокурор України й підпорядковані йому прокурори.

Таблиця 4.4

ПОРЯДОК КОНТРОЛЮ ЗА ВИТРАЧАННЯМ ФОНДУ
ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В ЦЕНТРАЛІЗОВАНІЙ БУХГАЛТЕРІЇ

Об’єкти контролю	Порядок і спосіб контролю	Строк проведення контролю	Суб’єкти контролю
Законність вклю­чення працівника до табеля	Зіставлення записів у табелях з наказами відділу кадрів	Щомісячно	Економіст, інспектор відділу кадрів
Фактично відпрацьований час	Зіставлення даних табеля з графіком роботи та журналом реєстрації виходів на роботу	Під час опрацювання табеля	Бухгалтер розрахункового відділу
Нічні чергування, робота у святкові та вихідні дні	Зіставлення даних табеля з наказами про роботу у святкові та вихід­ні дні із графіком роботи	Щомісячно	Керівник відділу обліку праці та заробітної плати
Правильність установлення ставок	Порівняння даних карток-довідок із тарифікаційними списками	Щомісячно	Бухгалтер відділу обліку праці та заробітної плати
Законність документів і правильність їх оформлення	Суцільна перевірка первинних документів	У момент прийому	Економіст, бухгалтер розрахункового відділу
Законність доплат	Вибіркова перевірка	Один раз у місяць	Керівник розрахункового відділу
Правильність оформлення розрахунково-платіжних документів	Суцільна перевірка	Перед виплатою заробітної плати	Заступник головного бух- галтера
Нарахування сум заробітної плати за кожною установою згідно з категоріями працюючих	Зіставлення з плановим фондом заробітної плати кожної установи	Щомісячно	Головний бухгалтер

4.5. Нарахування заробітної плати

4.5.1. Нарахування заробітної плати
в разі почасової оплати праці

Заробітна плата в разі почасової оплати визначається згідно з тарифною ставкою й кількістю фактично відпрацьованого часу. Тарифна ставка — це розмір заробітної плати за одиницю часу. Існують годинні, денні та місячні тарифні ставки. У бюджетних установах застосовуються переважно місячні тарифні ставки заробітної плати, які називаються посадовими окладами.

Розмір ставок заробітної плати (посадових окладів), а також надбавок до них у деяких галузях бюджетної сфери (осві-
та, охорона здоров’я, культура) визначається на підставі що-
річної тарифікації, яку проводить постійно діюча тарифікаційна комісія (за станом на 1 вересня в установах освіти й на 1 січ­ня до затвердження кошторису доходів і видатків — в установах охорони здоров’я та бібліотечної мережі). Тарифікацій-
на комісія створюється наказом керівника установи у складі головного бухгалтера, інспектора відділу кадрів, начальника планово-економічного відділу (старшого економіста, економіс­та), представника профспілкової організації, а також інших осіб, що їх залучає керівник установи до роботи з тарифіка-
цією. Головою тарифікаційної комісії є керівник установи або його заступник.

Тарифікаційні комісії у своїй роботі керуються чинними умовами оплати праці відповідних працівників та іншими нормативними актами. При цьому перевіряються документи про освіту, стаж роботи. Результати роботи комісії подаються у вигляді тарифікаційних списків, які складаються за кожною посадою окремо (табл. 4.5). Тарифікаційні списки підписують усі члени тарифікаційної комісії та затверджує керівник вищої установи. Ці списки — єдині документи, які визначають розмір посадових місячних окладів, тарифних ставок і надбавок в окремих установах і посадах працівників. Установлена за тарифікацією та зафіксована в тарифікаційних списках ставка заробітної плати виплачується працівникам щомісячно незалежно від кількості тижнів і робочих днів у різні місяці року.

Нарахування заробітної плати в бюджетних установах різних галузей має певні особливості. Розглянемо їх докладніше.

Таблиця 4.5

ТАРИФІКАЦІЙНИЙ СПИСОК

ПРАЦІВНИКІВ ХІРУРГІЧНОГО ВІДДІЛЕННЯ СТАНОМ НА _____________ 200__ р.

№ з/п

Назва структурного підрозділу та посад

Прізвище, ім’я, по батькові

Посадовий оклад

Обсяг роботи за даною посадою (1,0; 0,75; 0,5; 0,25)

Місячний фонд заробітної плати, грн

Схемний посадовий оклад

Усього схемний посадовий оклад (гр. 4—7)

Підвищення схемного посадового окладу

Усього схемний посадовий оклад (гр. 8 + 9 + 10 + 11 + 12)

установлений за розділом ІІ умов

У тому числі підвищення схемного посадового окладу

за оперативне втручання

за завідування, старшинство

за кваліфікаційну категорію керівникам та їхнім заступникам

за шкідливі умови

за почесне звання

за науковий ступінь

інші

за основною посадою

за сумісництво

Лікар-анестезіолог

Петрів Володимир

—

—

—

—

—

1,0

—

Романович

Лікар-хірург

Дунаєва Марія

—

1,0

Дмитрівна

ШТ.ОД

ЗАЙНЯТО

ВАКАНСІЯ

Головний лікар

 

Головний бухгалтер

Розміри посадових окладів лікарів у медичних закладах диференціюються залежно від посади, кваліфікаційної категорії (вищої, першої, другої, без категорії) і коливаються від 100 грн (лікар-інтерн, лікар-стажист) до 230 грн (лікарі-хірурги, лікарі-ендо­скопісти, лікарі-анестезіологи). Останнім залежно від обсягу, склад­ності та характеру їхньої праці схемні посадові оклади підвищуються в разі роботи в поліклініках до 15 %, у стаціонарі — до 40 %.

Лікарям усіх спеціальностей, які отримали диплом з відзнакою після закінчення медичних інститутів, університетів, академій, схемні посадові оклади підвищуються на 5 % протягом п’яти років.

Посадові оклади лікарів-керівників структурних підрозділів (відділень, кабінетів, лабораторій, відділів) установлюються підвищенням схемних посадових окладів лікарів відповідного профілю даної установи на 10—25 % залежно від кількості лікарських посад згідно зі штатним розписом.

Посадові оклади керівних працівників медичних закладів уста­новлюються залежно від посади, групи за оплатою праці (усього передбачено 5 груп) з підвищенням за кваліфікаційну категорію: вищу кваліфікаційну категорію — 55 грн, І кваліфіка­ційну категорію — 40 грн, ІІ кваліфікаційну категорію — 29 грн.

Посадові оклади середнього медичного персоналу диференціюються залежно від посади (медична сестра, акушерка, зубні лікарі) і кваліфікаційної категорії. Присвоєння кваліфікаційної категорії медичним і фармацевтичним працівникам, які не мають повної вищої медичної освіти, але допущені до медичної та фармацевтичної практики, проводиться за результатами атестації кожні 5 років.

Основою для підвищення посадових окладів є також наявність вченого ступеня доктора наук — на 25 %, кандидата наук — на 15 %; за почесні звання: «народний» — на 40 %, «заслужений» — на 20 %.

Підвищення посадових окладів здійснюється і у зв’язку з небезпечними для здоров’я та особливо важкими умовами праці, зокрема працівникам установ і підрозділів для лікування лепрозних і психіч­но хворих, хворих на алкоголізм і наркоманію — 15—30 %, госпіталів і спеціальних лікарень для інвалідів Великої Вітчизняної війни, воїнів-інтернаціоналістів — на 15 %, медичних закладів, зайнятих доглядом та наданням медичної допомоги тим, хто постраждав у зв’язку з аварією на ЧАЕС, — на 25 %, медичних закладів, які працюють з вірусом імунодефіциту людини, — на 6 %.

У середніх закладах освіти заробітна плата педагогічним працівникам виплачується за фактичну кількість годин викладацької роботи за тиждень. Повну ставку розраховують, виходячи з тижневої норми годин на підставі тарифікації. З урахуванням категорії освіти та інших тарифікаційних даних ставки заробітної плати педагогів коливаються від 167 до 213 грн.

Учителям, які отримали в результаті атестації звання «Вчитель-методист», «Заслужений учитель» або «Старший учитель», ставки заробітної плати встановлюються в підвищених розмірах порівняно з загальновстановленими. Крім того, ставки підвищуються на 20 грн 40 коп. педагогам, які мають вчений ступінь кандидата наук, і на 34 грн 30 коп. — тим, які мають вчений ступінь доктора наук.

Обсяг навчального навантаження педагогам установлюють на підставі штатного розпису й навчального плану. Він може й перевищувати обсяг, згідно з яким установлено посадовий оклад.
У результаті середня місячна заробітна плата перевищуватиме розмір посадового окладу.

Вона визначається множенням годинної ставки вчителя на встановлений йому обсяг річного навчального навантаження й діленням результату на 10 — кількість навчальних місяців. Щоб дістати отримання годинну ставку, потрібно місячну ставку заробітної плати поділити на середньомісячну норму навантаження. Наприклад, учителеві середньої школи — спеціалісту другої категорії встановлено оклад у розмірі 176 грн на місяць, а годинна ставка дорівнює 2,44 грн (176: 72). Річне навчальне навантаження вчителя встановлено в обсязі 1000 годин. Звідси його середня місячна заробітна плата становить:

(грн), тобто 1,389 ставки (1000: 720).

За своїм економічним змістом таке перевищення централізовано встановленого посадового окладу подібне до оплати за перевиконання норм виробітку в матеріальному виробництві. Саме висока професійна культура, уміння правильно організувати свою працю дають змогу вчителеві, не знижуючи якості навчання, виконувати підвищене навантаження. Однак на відміну від матеріального виробництва у сфері освіти встановлено межі такого перевищення — обсяг фактичного навчального навантаження не повинен перевищувати 1,5 норми.

Розглянемо приклад нарахування заробітної плати вчителям. Працівник відпрацював місяць, і в табелі зазначено заміну у стар­ших класах 12 годин. Тарифна ставка вчителя — 176 грн, місячна заробітна плата дорівнює 244 грн, заробіток за 12 годин заміни: 176: 72 · 12 = 29,33 грн, де 72 — середньомісячна норма годин роботи вчителя. Заробітна плата за місяць становитиме:

244 грн + 29,33 грн = 273,33 грн.

У вищій школі для професорсько-викладацького складу ставки встановлюються залежно від обійманої посади, рівня акредитації, вченого звання і вченого ступеня. Повна ставка виплачується за 6 годин щоденної роботи. Тільки відповідність усім чотирьом умо­вам у сукупності дає право на відповідний оклад (табл. 4.6).

Таблиця 4.6