Інформаційно-координаційна робота та зв'язки з громадськістю

Інформаційна діяльність є одним із головних чинників формування у населення сучасного екологічного світогляду та культури екологічної поведінки. Створенню нових природно-заповідних територій має передувати вивчення громадської думки даного регіону щодо сприйняття місцевим населенням доцільності майбутнього природно-заповідного об'єкту. В такому разі необхідно проінформувати населення, землекористувачів і власників землі про стан природних ресурсів, біорозмаїття і необхідність їх охорони, а також можливі зміни та обмеження в господарській діяльності місцевого населення. В результаті активного інформування та агітації люди мають усвідомити небезпеку кризових екологічних явищ у природі і необхідність створення природно-заповідних територій з метою одержання не лише соціально-економічних матеріальних вигод, але і духовних переваг. Особливо необхідно акцентувати увагу на економічній доцільності збереження природи, визначенні економічної цінності майбутніх природно-заповідних територій не лише за земельно-ресурсними показниками, але і за оцінкою біорізноманіття, а також перспектив створення альтернативних форм зайнятості для місцевого населення (у сфері екологічного чи зеленого туризму), розвитку екологічного органічного сільського господарства тощо.

Центральні органи системи екологічної освіти мають підтримувати діяльність відповідних підрозділів установ природно-заповідного фонду, громадські екологічні організації, забезпечуючи їх екологічною, природоохоронною та іншою інформацією, організовувати виставки видань і матеріалів про основні досягнення у природно-заповідній справі. На всі органи екологічної освіти покладаються функції публікації у засобах масової інформації прес-релізів, статей, відомостей про стан природно-заповідного фонду, формування Національної доповіді з природно-заповідної справи.

Еколого-освітні центри, підтримуючи зв'язки з громадськістю і організовуючи їй доступ до екологічної інформації, здійснюють координацію дій між усіма закладами України, залученими до екологічної освіти та виховання. На їх базі треба також створити громадські приймальні, визначити принципи і механізми їх функціонування, а також відомчу електронну мережу "Наука і екоосвіта".

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ТА ЯДЕРНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ Н А К А З N 140 від 21.09.98 Зареєстровано в Міністерствім.Київ юстиції України 5 жовтня 1998 р.vd980921 vn140 за N 630/3070 Положення про еколого-освітню діяльність заповідниківі національних природних парків України 1. Загальні положення1.1. Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України (далі - природно-заповідні установи - ПЗУ) розроблено відповідно до законів України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12), "Про природно-заповідний фонд України" (2456-12), Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні ("Заповідники"), затвердженої постановою Верховної Ради України від 22.09.94 N 177/94-вр, постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.95 N 170 (170-95-п) "Положення про Головне управління національних природних парків і заповідної справи Мінекобезпеки України" та Положення про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України, затвердженого наказом Мінекобезпеки України від 01.07.97 N 105 (z0358-97) та зареєстрованого в Мін'юсті України від 29.08.97 за N 358/2162. 1.2. ПЗУ є центрами організації екологічної освіти та виховання, цілеспрямованого впливу на світогляд, поведінку і діяльність населення з метою формування екологічної свідомості та залучення людей до збереження природної спадщини. 1.3. Положення відображає напрями, порядок організації і проведення еколого-освітньої діяльності, взаємодії з громадськістю та підвищення кваліфікації працівників ПЗУ. 2. Організація відділів екологічної освіти2.1. Основні завдання еколого-освітньої роботи ПЗУ визначаються з урахуванням програм і планів, які затверджуються установою, у підпорядкуванні якої знаходиться ПЗУ. Для їх реалізації створюються відділи екологічної освіти, які організовуютьздійсненняеколого-освітньоїдіяльності, інформування та налагодження зв'язків із громадськістю. 2.2. Відділ має бути укомплектовано кваліфікованими спеціалістами з певним досвідом еколого-освітньої діяльності. 2.3. Положення про відділ затверджується директором ПЗУ, а штатний розпис - установою, в підпорядкуванні якої знаходиться ПЗУ. 2.4. В окремому випадку, особливо на початку становлення ПЗУ, відділ екологічної освіти може бути об'єднаний з відділом науки чи рекреації. 2.5. Відділи готують щорічні плани робіт з еколого-освітньої діяльності ПЗУ, які погоджуються в Головному управлінні національних природних парків і заповідної справи Мінекобезпеки України (Головне управління), відомстві, якому підпорядкована ПЗУ, та затверджуються директором. 2.6. Відділиготуютьінформаціюпропідсумки еколого-освітньої діяльності в кінці кожного року, яку подають в Головне управління та відомство, якому підпорядкована ПЗУ, за схемою додатка 2 Положення про наукову діяльність заповідників та національних природних парків, затвердженого наказом Мінекобезпеки України від 01.07.97 N 105 (z0358-97) та зареєстрованого в Мін'юсті України від 29.08.97 за N 358/2162. 2.7. При науково-технічних радах ПЗУ при потребі можуть створюватись комісії з еколого-освітньої діяльності, які взаємодіють з відповідною комісією при Науково-технічній раді Головного управління. 3. Основні напрями діяльності ПЗУ в галузі екологічної освіти 3.1. Формування на базі ПЗУ регіональних, національних та міжнародних центрів підготовки кадрів в сфері екологічної освітньо-виховної роботи. 3.2. Ведення пропагандистської діяльності, особливо через видання праць з проблем заповідної справи. 3.3. Учбова, науково-дослідна практична та методична робота з учнівською та студентською молоддю шляхом формування та виконання спільних еколого-освітніх програм, проектів, угод, планів-заходів з різними установами та організаціями природоохоронного спрямування. 3.4. Організація масових еколого-освітніх заходів. 3.5. Співпраця з громадськими та міжнародними еколого-освітніми організаціями. 4. Природоохоронна пропаганда4.1. Основними напрямами пропагандистської діяльності ПЗУ можуть бути: ознайомлення з нормативно-правовими актами в галузі заповідної справи; пропаганда ролі й місця заповідної справи в рішенні актуальних наукових, науково-обгрунтованих господарських завдань збереження, використання та відновлення природних ресурсів, навколишнього природного середовища в цілому та інших заходів з охорони природи; розповсюдження екологічних, біологічних, географічних, краєзнавчих, природознавчих знань про природоохоронні об'єкти; інформування про охорону рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин. 4.2. Природоохоронна пропаганда має бути направлена на вирішення завдань не лише самого природно-заповідного об'єкта, але й екосистем регіону, охоплювати всі верстви населення від дошкільних закладів до організацій у галузі охорони природи, і здійснюватись з урахуванням вимог режиму природно-заповідних територій. 4.3. Природоохоронні знання поширюються через засоби масової інформації, музеї, бібліотеки та друковані видання, рекламу. 4.4. Періодичні видання потрібно використовувати для проведення дискусій навколо найбільш складних і актуальних проблем та питань, котрі потребують вирішення через влаштування круглих столів, вікторин, конкурсів. Доцільним є публікування екологічних кросвордів, гуморесок, карикатур; проведення спеціалізованих екопрограм, розрахованих на різні категорії слухачів. Для оперативного інформування готуються прес-релізи невеликого розміру (1-2 сторінки). 4.5. Планпропагандистськоїдіяльності має бути обгрунтованим, цілеспрямованим, може включати: перелік конкретних заходів, терміни, виконавців, направлення впливу і передачі інформації; інформаційно-технічне забезпечення. 4.5.1. Потрібно виконуватипланизаходів.План пропагандистської роботи може включати такі заходи: постійно діючі та пересувні виставки, фотостенди, тематичні лекції, екскурсії. 4.6. Організація екологічних (учбових) стежок разом з екскурсіями - це перспективна форма природоохоронної пропаганди. Організація екологічної стежки передбачає: вибір місця та домовленість (угода) з землекористувачами; розробку маршруту; облаштування стежки; контроль за станом стежки. 4.6.1. Екскурсія не повинна тривати більше години. Оптимальна довжина стежки - 2 км. Бажано, щоб стежка мала форму петлі з початком і кінцем в одній точці, потрібно, щоб вона обминала місця проживання і зростання рідкісних видів флори і фауни. 4.6.2. Важливий елемент екологічної стежки - інформативність. Опис маршруту включає коротку характеристику всього маршруту з указанням природних перешкод, напряму руху, відстані між цікавими місцями огляду. Складаються ілюстровані путівники-буклети. Текст буклету викладається доступною мовою, в якому подаються загальні відомості та правила поведінки на стежці. 4.6.3. Екологічні стежки маркуються. Для цього використовують одягнуті на стовбури дерев кольорові смужки або кружечки, намальовані фарбами. "Знаки" стежки мають бути стандартних розмірів, кожна стежка повинна мати свій "знак" і назву. Стежки обладнують інформаційно-охоронними знаками встановленого зразка. Площина всіх табличок та щитів повинна розташовуватися відносно до відвідувачів під кутом 90 градусів. Велике значення має вибір місця розташування табличок, знаків та їх колір. Щити не варто перевантажувати інформацією. 4.7. Видавнича діяльність як засіб пропаганди включає: видання спеціальних буклетів, наборів листівок, пам'ятних вимпелів, наклейок, значків, календарів, плакатів, рекламних проспектів, путівників та іншого. При підготовці матеріалів не варто подавати точні відомості про місця зростання і перебування рідкісних видів, акцентувати увагу на споживчих властивостях рослин тощо. З метою пропаганди доцільно використовувати символіку ПЗУ. 5. Музеї природи, бібліотеки, інформаційні центри як засоби поширення природоохоронних знань5.1. Музеї природи як засіб поширення еколого-освітніх знань створюються для систематичного відвідування, використання під час проведення семінарів, конференцій. 5.2. Відповідно до змісту експозицій та направленості роботи музеї природи мають виконувати функції методичних центрів природоохоронної роботи з населенням, державними, громадськими та молодіжними організаціями. 5.3. Основними принципами створення музеїв природи повинні бути: науковість і сучасність (всі експозиції повинні відповідати сучасним вимогам щодо охорони природи, основним напрямам розвитку заповідної справи); лаконічність (потрібно уникати перевантаження експозицій); естетичність (емоційний вплив на відвідувачів); перспективність (показувати не тільки сучасний стан природних ресурсів, рідкісних видів тваринного та рослинного світу, але й перспективи розвитку та заходи щодо вирішення актуальних проблем); регіональність (пропаганда має бути не глобального характеру, а конкретна з урахуванням потреб і проблем даної місцевості). 5.4. В експозицію музею природи рекомендується включати: екологічне законодавство, інші нормативно-правові акти, факти екологічного стану регіону, історію розвитку, основні напрями та перспективи розвитку регіону та створення ПЗУ, межі території, особливості охоронних ландшафтів, рослинного та тваринного світу та інших компонентів. Особливу увагу рекомендується звертати на наявність рідкісних видів та тих, що знаходяться під загрозою зникнення, занесені до Червоної книги України.Доцільно відмічати роль природоохоронних територій у збереженні навколишнього природного середовища, покращанні екологічної ситуації, позитивному впливі на результативність наукових досліджень, розширенні міжнародної співпраці. 5.5. Формування бібліотек передбачає постійне поповнення, оновлення та розширення наукових фондів, тематичних рубрик, передплату на періодичні видання, контроль за виходом нових екологічних видань; створення відеотек, фототек, фотоальбомів, екофотостендів; тісний зв'язок з музеями природи, організацію спільних заходів: лекцій, круглих столів, тематичних вечорів, семінарів, вікторин тощо. 5.6. Інформаційно-екологічні центри можуть об'єднувати музеї природи, бібліотеки, зали для проведення семінарів та лекцій, виставки, кінолекторії, кіоски, ігротеки в єдину систему. 6. Шляхи підвищення кваліфікації, освіта громадськості6.1. Підвищення кваліфікації працівників ПЗУ проводиться централізовано через інститути підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів відомств, у підпорядкованні яких знаходяться ПЗУ; шляхом організації спеціальних семінарів, а також шляхом самоосвіти та вдосконалення знань, постійного вивчення законодавчих та інших нормативно-правових актів. 6.2. Відповідно до вимог екологічного законодавства на базі ПЗУ проводиться підвищення кваліфікації відповідальних осіб ПЗУ та організацій-природокористувачівприродно-заповідного фонду; вчителів з природничих дисциплін; освіта населення; освітня робота зі студентами та учнями. 6.3. У разі використання природних ресурсів ПЗУ іншими установами потрібно спільно організовувати навчальні семінари для підвищення кваліфікації працівників цих установ та населення. 6.4. Покращанню екологічної освіти населення сприяє проведення лекційної роботи, загальних екскурсій по природно-заповідній території з оформленням перепусток за спеціальними маршрутами, відвідування музеїв природи, знайомство з колекційним фондом ПЗУ. 6.5. Для підвищення екологічної кваліфікації вчителів організовуються спеціальні курси, розробляються методичні рекомендації і посібники. 6.6. Освітня робота зі студентами й учнями проводиться шляхом організації дипломних, наукових, польових практик, літніх експедицій і таборів екологічного напряму; навчання юних натуралістів; організації екологічних гуртків, проведення екологічних олімпіад; надання допомоги в обладнанні природничих кабінетів. 7. Взаємодія ПЗУ з іншими установами й організаціями в галузі заповідної справи7.1. Еколого-освітня діяльність має здійснюватися в тісній співпраці з різними державними установами та недержавними організаціями. 7.2. Республіканським комітетом охорони навколишнього природного середовища та природних ресурсів Автономної Республіки Крим, Державними управліннями екобезпеки в областях та органами Міносвіти на місцях можуть створюватися спільні Міжвідомчі ради з екологічної освіти. Склад цих рад затверджується головою Республіканського комітету охорони навколишнього природного середовища та природних ресурсів Автономної Республіки Крим, начальником Державного управління екобезпеки в області, директором ПЗУ, начальником Головного управління освіти в області. Плани заходів такої ради включають: організаційні і методичні заходи; учбову; науково-дослідну і методичну роботу; масові, природоохоронні еколого-виховні акції; конференції; круглі столи; семінари та інформаційно-видавничу діяльність. 7.3. З навчальними закладами розробляються спільні програми та укладаються угоди про проведення спільних заходів, навчальних практик, виконання студентами наукових досліджень. 7.4. ПЗУ залучають до проведення масових заходів громадські організації, сприяють у виборі тем проведення акцій та пошуку грантів, надають практичну та методично-консультативну допомогу, забезпечують необхідною нормативною документацією.