Основні засади управління екологічною освітою в установах природно-заповідного фонду

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 5

Тема: Методичні засади інформаційного забезпечення еколого-освітньої та просвітницької діяльності на територіях та об’єктах ПЗФ.

Мета: ознайомити студентів з правовими режимами функціонування об’єктів ПЗФ.

 

Література:

 

1. Борейко В, Е. Пути и методы природоохранной пропаганды. — Киевский зколого-культурный центр: Киев, 1998. — 280 с.

2. Гардашук Т.Б. Чому нас може навчити природа// Світ у долонях. — 1997. — № 3/4.

3. З.ДідухЯ.П., Єрмоленко В.М., Крижанїеська О. Т., Попович С.Ю. та інш. Екологічна стежка (Методика, організація, характеристика модельної стежки "Лісники"), — Фітосоціоцентр: Київ, 2000. — 88 с.

4. Заповідна справа на межі тисячоліть (сучасний стан, проблеми і стратегія розвитку). Матеріали всеукраїнської конференції, гол.ред. М.П.Стеценко. — Канів, 1999. — 224 с.

5. Конвенція про біологічне розмаїття: громадська обізнаність і участь. — Київ: Стилос, 1997. — 154 с.

6. Крижановська О. Т. Роль екологічної освіти у діяльності НІШ// Всеукраїнська конференція "Форми і методи екологічної освіти в Україні". —Луганськ, 1998. — С.22.

7. Крисаченко В. С. Екологічна культура. — Київ: "Заповіт", 1996, — 349 с.

8. Програма дій „Порядок денний на XXI століття" (Аgenda 21). — Київ, Інтелсфера, 2000. — 360 с.

9. Шапіро С, Флаерті-Зоніс К. Довкілля і суспільство (Програма здорового способу життя для середніх шкіл). — США: 1995, — 301 с.

 

Теоретичні відомості

Основні засади управління екологічною освітою в установах природно-заповідного фонду

Управління екологічною освітою у природно-заповідній галузі здійснюється з метою посилення ролі науки та підвищення загальної еколого-правової культури у природоохоронній діяльності. Структуру управління складатимуть два базових компоненти організації: центрального державного та мережі регіональних осередків на місцях. На державному рівні функції управління екоосвітою згідно із чинним законодавством і нормативною базою здійснюються центральним органом виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів та його спеціальними підрозділам у галузі природно-заповідної справи, а саме: Державною службою заповідної справи, держуправліннями екоресурсів в областях та можливими регіональними (міжобласними) спеціально уповноваженими підрозділами Держаної служби заповідної справи, які у своїй структурі повинні мати відділи чи сектори з екологічної освіти, Ці структурні одиниці забезпечують координацію та методичне керівництво відділами екологічної освіти в заповідниках, національних природних парках та інших установах природно-заповідного фонду. Вони складатимуть осередковий рівень державної управлінської структури. До їхнього штату можуть входити головні спеціалісти, інженери і методисти, екскурсоводи, етнографи, художники тощо. Відділи екологічної освіти створюються з метою забезпечення виконання Положення про наукову діяльність заповідників і національних природних парків України та Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України, які розроблені як підзаконні акти до Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Передбачається, що еколого-освітній центр функціонуватиме при організаційному забезпеченні з боку відповідного профільного відділу Держаної служби заповідної справи. Керівництво відділами екологічної освіти в заповідниках здійснюватиметься з урахуванням дотримання ними наступних принципів:

Еколого-освітня робота має здійснюватися без нанесення шкоди біологічному та ландшафтному різноманіттю природно-заповідних територій в строгій відповідності з режимом особливої охорони, що регламентується Положеннями про ці території.

Професійне забезпечення еколого-освітньої роботи.

Організація еколого-освітньої роботи в заповідниках та національних природних парках повинна забезпечуватися штатними фахівцями, які мають відповідну професійну підготовку. Разом з тим для еколого-освітньої роботи з населенням можуть залучатися інші працівники заповідників і національних природних парків, активісти природоохоронних організацій, які пройшли відповідну фахову підготовку.

Соціальна спрямованість еколого-освітньої діяльності.

Еколого-просвітницька робота має охоплювати широкі верстви населення, викладачів та студентів (учнів) освітніх закладів усіх рівнів, працівників природоохоронних органів, органів місцевого самоуправління, членів неурядових організацій та рухів.

Повнота використання еколого-освітнього потенціалу.

Еколого-освітній потенціал природоохоронних територій ґрунтується на цілісності і нерозривності природної та культурної спадщини, зосередженої на цих територіях. Повнота його використання потребує залучення широкого спектру спеціалістів, педагогічних працівників, представників творчих професій, активістів і волонтерів природоохоронного та культурологічного руху, а також створення відповідної матеріальної бази,

Доповнювальний характер екологічної освіти.

Еколого-освітня робота на природоохоронних територіях не дублює і не замінює змісту, форм і методів шкільної та вузівської освіти, а має доповнювальний характер. Вона орієнтована насамперед на поглиблення та доповнення базових загально-природничих та екологічних знань різних груп населення, ознайомлення їх з місцевим біото-ландшафтним різноманіттям; доповнення формальних теоретичних знань чуттєвим, психо-емоційним сприйняттям природи, а також формування загальної екологічної культури. Це має сприяти глибшому розумінню ролі природно-заповідних територій, їх цілісному сприйняттю як невід'ємної складової частини регіону, підвищення престижу цих територій у свідомості населення тощо.

Сопіально-психологічна забезпеченість еколого-освітньої роботи.

Робота з населенням має здійснюватися з урахуванням відповідних соціально-психологічних особливостей різних цільових груп. Тому до цієї роботи поруч з фахівцями природничо-наукового профілю доречно залучати соціологів, психологів, а також журналістів та представників інших творчих професій.