Методи виміру продуктивності праці

Методи виміру продуктивності праці розрізняють в залежності від способів визначення обсягів виробленої продукції:

1. Натуральний метод (включаючи умовно-натуральний метод).

2. Трудовий метод.

3. Вартісний (грошовий) метод:

-за валовою продукцією;

-за готовою продукцією;

-за реалізованою продукцією;

- за нормативною вартістю обробки;

-за чистою продукцією;

-за умовно-чистою продукцією;

-за нормативно-чистою продукцією.

Натуральний метод — найбільш простий і наочний. Обсяг продукції в натуральних одиницях (шт., т, м, м3 і т.д.) співвідноситься з відпрацьованим часом в людино-годинах, людино-днях або людино-роках.

Натуральні показники точні, дуже наочні і показові, проте вони мають суттєвий недолік: неможливість застосування до різнорідної продукції.

Якщо підприємство випускає кілька видів однорідної продукції, то використовується умовно-натуральний метод, при якому усі види продукції приводяться до одного з видів, що обраний в якості базового (за базовий вид, як правило, обирають продукцію з найменшою трудомісткістю).

Перевага натурального методу в тому, що він чітко вказує співвідношення між обсягом продукції і витратами праці, дозволяє бачити склад продукції за видами, сортами тощо і незамінний при складанні матеріальних балансів.

Недолік методу — в обмеженості його використання по економіці в цілому, тому що більшість підприємств випускають якісно різнорідну продукцію, обсяги якої неможливо порівняти у натуральних одиницях. Тому за допомогою натуральних показників можна вимірювати продуктивність праці лише в межах окремих видів продукції, на окремих робочих місцях, дільницях, цехах, на підприємствах, що виробляють однорідну продукцію, коли можливий її безпосередній вимір у загальних одиницях (видобувні галузі, електроенергетика).

Трудовий метод базується на використанні даних про трудомісткість продукції, що випускається: обсяг виробленої продукції оцінюється в одиницях робочого часу (годинах), який відноситься до фактично відпрацьованого часу.

Переваги методу в тому, що його можна застосовувати до усіх видів продукції незалежно від ступеня її готовності: готові вироби, напівфабрикати, незавершене виробництво, оскільки робочий час є загальною і якісно однорідною характеристикою, на основі якої порівнюється різноякісна продукція. Його використання дозволяє встановити прямий зв’язок між кількістю продукції і витратами праці на її виготовлення.

Недоліки методу, що обмежують його застосування:

-він забезпечує точне порівняння витрат праці та її результатів тільки при однаковому ступені обґрунтованості норм трудових витрат і при їхній -стабільності, у той час як сучасна нормативна база недосконала, а норми постійно переглядаються;

-обґрунтовані норми трудових витрат встановлені не на всі види робіт, ними охоплені насамперед основні технологічні робітники, по інших же категоріях працівників облік витрат праці на одиницю продукції не ведеться, що ускладнює вимір їх трудових витрат.

Вартісний метод є найбільш розповсюдженим на практиці. Сутність його полягає в тому, що продуктивність праці визначається як відношення виробленої продукції; вираженої в грошових одиницях, до витрат робочого часу.

Перевага методу — можливість порівняння різнорідної продукції з витратами на її випуск як на рівні підприємства, так і на рівні економіки, оскільки гроші є універсальним вимірником.

Недоліки методу обумовлені особливостями його різновидів.

Вимір продуктивності праці за показниками валової, готової та реалізованої продукції. Основний недолік цих методів полягає в тому, що рівень виробітку більше обумовлений витратами минулої, ніж витратами живої праці. Крім того, на розмір виробітку значний вплив здійснює зміна асортименту продукції різної матеріалоємності, обсягу зовнішніх кооперованих постачань, змінах в цінах на сировину, матеріали, устаткування, готову продукцію.

Продуктивність праці, вимірювана за реалізованою продукцією, багато в чому визначається причинами, що не залежать від діяльності підприємства.

Метод нормативної вартості обробки. Сутність методу в тому, що для оцінки обсягу продукції приймається не оптова ціна, а тільки та її частина, що умовно характеризує витрати живої праці на випуск одиниці продукції, а саме: заробітна плата основних виробничих робітників з нарахуваннями; цехові витрати; загальнозаводські витрати.

Таким чином, у нормативній вартості обробки частка уречевленої праці значно менша, ніж у валовій продукції, вона більш точно визначає витрати, що залежать від діяльності підприємства, і не підвладна факторам, що спотворюють величину валової продукції.

Недоліки методу:

-цей показник не враховує додаткового продукту, тобто прибутку, який створюється живою працею;

-він не завжди відбиває дійсну зміну продуктивності праці через невідповідність фактичної трудомісткості продукції і фактичної собівартості;

-нормативна вартість обробки, як правило, збільшує темп зростання продуктивності в порівнянні з показником валової продукції.

Вимір продуктивності праці за показником чистої продукції. Чиста продукція – це вартість продукції в оптових цінах підприємства за винятком матеріальних витрат виробництва. Чиста продукція – це сума заробітної плати і прибутку підприємства.

Переваги методу:

-чиста продукція враховує тільки ту частину вартості продукції, що є результатом роботи даного підприємства;

-показник чистої продукції вільний від повторного рахунку;

-він дає можливість точно порівняти співвідношення між зростанням продуктивності праці та середньої заробітної плати;

-показник чистої продукції забезпечує порівнянність продуктивності праці на всіх рівнях суспільного виробництва – від підприємства до економіки в цілому.

Різновидами чистої продукції є умовно-чиста і нормативно-чиста продукція.

Показник умовно-чистої продукції застосовується у сфері промисловості з високим рівнем техніки, тому, на відміну від чистої продукції, умовно-чиста продукція містить в собі величину амортизаційних відрахувань. Через це у показник знову створеного продукту разом із живою працею входить і частина минулої праці, що значно впливає на реальний рівень продуктивності.

Недоліки показників чистої та умовно-чистої продукції пов’язані з тим, що до їх складу входить прибуток, частка якого в оптовій ціні може істотно коливатися в залежності від рівня рентабельності окремих виробів і підприємств. У таких випадках збільшення чистої продукції може відбуватися не за рахунок поліпшення роботи підприємства, а за рахунок інших факторів.